УРРРА!!! Архів відомого фотолітописця Кам`янського Миколи Олександровича Болотіна збережено! Принаймі його значна чаcтина. В макулатурі "блошиного" ринку я знайшов і викупив 16 альбомів з роботами Болотіна. Декілька з них зроблені в звичайній для нього манері. Микола Олександрович брав якийсь товстелезний зарубіжний журнал (в даному випадку "Life") і майже на кожній сторінці вклеював свої світлини. Робив це дуже вдало і варіативно. У результаті виходила фотокнига. Багато знімків присвячено відомим людям міста, краєвидам, різним культурним, політичним та спортивним подіям кінця ХХ - початку ХХI сторіччя. Тепер потихесеньку відцифровую знахідки "духу минулої епохи". На жаль, поки що я не знайшов альбом з фотознімками радянських космонавтів (як розповідав М.Болотін, він фотографував майже всіх космонавтів від Германа Титова (космонавт № 2) до Віктора Савіних (№ 100).
Виступ майбутнього міського голови Василя Яковича Швеця на мітингу 1 травня 1996 року.
Автографи міських голів Станіслава Сафронова і Василя Швеця.
Бейдж фотокора "Біломанії" М.Болотіна. 1989.
Відповідальна секретарка газети "Знамя Дзержинки" Лариса Ключ (ліворуч).
Фото з архіву М.О.Болотіна
Текст Віктора КУЛЕНКА.
В радянські часи чомусь чи не найкращими місцями культурного відпочинку вважалися локації, де раніше знаходилися... кладовища. Згадаймо Кам`янський парк культури і відпочинку, до відкриття якого раніше був розташований Заводський (інша назва – Фабричний) цвинтар. А в Харкові на території сучасного стадіону Металіст" було теж кладовище (Святого Духа). Про це згадується в журналі "Физкультура и спорт" № 1 від 1928 року.
"Датою народження заводського стадіону "Металіст" в Харкові вважається 1927 рік. Будівництво було розпочато у 1926 році. На Плеханівській вулиці на той час був занедбаний цвинтар, до нього примикали пустирі. У період громадянської війни та повоєнної розрухи працівники заводу розбивали тут огороди. Але в міру налагодження мирного життя з'явилися інші запити та прагнення. Будівництво було оголошено всенародним. Завод допоміг технікою. Протягом двох років у будівництві брали участь сотні робітників та службовців. Виріс красень – стадіон із футбольним полем, невеликими трибунами, ігровими майданчиками, з єдиним на той час в Україні велосипедним треком, двома спортивними залами тощо. Стадіон "Металіст" став центром спортивного життя не лише ХПЗ, а й усього Харкова. На ньому проводилися міські та республіканські чемпіонати та змагання, матчові зустрічі тощо".
Більш докладніше про історію стадіону писалося на форумі вболівальників ФК "Металіст" https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=4964
З давніх-давен петриківським розписом прикрашали одяг, посуд, музичні інструменти та стіни домівок. Вважалось, що він є оберегом і захистом від пристріту.
Відео https://www.youtube.com/watch?v=6-jreLgD0Yw
* Петриківка зародилася на вибіленій стіні селянської хати мазанки. Господині (або як їх називають в Петриківці — “чепурушки“) прикрашали сакральними орнаментами піч – годувальницю сім’ї, та бігунцями оздоблювали вікна і двері. Згодом розписи перейшли на речі домашнього вжитку та папір.
* Людмила Бушинська, модельєр з України, надихнувшись яскравою палітрою петриківки створила серію одягу "Петриківська чепурушка". І не звичайну, а рівня haute couture: різноманіття сорочок, спідниць, суконь, які поєднали в собі типові риси народного вбрання та тенденції сучасної моди https://www.youtube.com/watch?v=dARxakZRJKs&t=493s
* Унікальний інструмент в петриківці – "котячка". Це пензлик зроблений власноруч з пучка котячої шерсті, і примотаний до палочки. Котячий пензлик дає унікальний візерунок, який іншими пензликами ніяк не зробиш.
* Для традиційного петриківського розпису характерне біле тло. Чорний колір в петриківці з’явився лише в 1950-х роках, з масовим виробництвом сувенірної продукції на фабриці "Дружба".
* 5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
