Фото з архіву сім`ї Кульвінських. 1950-і роки.
Мабуть, спідня білизна була єдиною областю, в якій СРСР не прагнув наздогнати і перегнати Америку.
Країна, яка підкорила космос, злетіла надто високо, щоб надавати значення такої дрібної деталі. Хоча... Цієї самої деталі радянська держава не надавала значення, навіть ще нікуди до ладу не злітавши. Наприклад, перед жінками 40-х років стояла немислима на сьогодні дилема – в який бюстгальтер одягнути свої форми. І справа навіть не в горезвісному дефіциті. Бюсти, адже вони, пардон, у всіх різні, а от настільки важлива деталь жіночої білизни в ті роки випускається однієї єдиної моделі. При цьому в 1940-х вітчизняний держстандарт дозволяє радянській жінці мати лише три розміри грудей.
Після війни держстандарт широким жестом дозволив жінкам вибирати бюстгальтери аж із шести розмірів. Втім, на асортименті моделей предмета жіночого туалету це позначилося несуттєво – аж до розвалу Союзу бюстгальтери, що найбільше випускалися в країні, залишалися лише двох видів: цільнокроєні з виточкою і без. Хіба що раз на п'ятирічку чиновники Легпрому наважувалися на "косметичний" тюнінг – наприклад, заміну ґудзичків на ліфчику пластмасовими застібками.
До речі, радянських чоловіків білизняна ейфорія оминала. Вони майже не вилазили зі старих добрих кальсон (білих хебешних штанів із ширинкою та гудзиками на поясі). Цю деталь чоловічого гардеробу було не прийнято демонструвати на людях, чого не скажеш про сімейні труси. Пізніше кальсони замінили спортивними трико чорного та фіолетового кольору з лямками внизу штанин.
