ДНЕПРОДЗЕРЖИНСКИЙ ФОТОХУДОЖНИК АНДРЕЙ ЮРЛОВ С НАЧАЛА ГОДА ПОЛУЧИЛ 18 НАГРАД НА МЕЖДУНАРОДНЫХ САЛОНАХ
Известный фотохудожник из Днепродзержинска, а ныне проживающий в Словакии, Андрей Юрлов не устает пополнять свю коллекцию наград, заработанных на мировых фотосалонах. На данное время у 37-летнего мастера 177 наград из 44 стран мира. "Сначала года я участвовал в 13 салонах в Германии, Сербии, Испании, Чехии, Болгарии, Австрии, Франции и в новых для меня странах Швеции, Румынии, Саудовской Аравии, Словакии, - рассказывает Андрей. - В Германии на кубке мира занял шестое место. За это время получил 18 наград, из них 13 медалей (6 золотых) и 5 лент. Сейчас жду результатов из Аргентины, Черногории и Тайваня".
Начиная с первого международного конкурса в Австрии (2007 год) Андрей Юрлов принял участие в 203 фотосалонах, проводившихся в 56 странах мира (1108 раз работы были отобраны жюри на выставку). "Первую награду я получил тоже в Австрии, но только через три года, - вспоминает Андрей. - Причем с 2007 по 2010 годы у меня было всего восемь салонов. После первой награды появился стимул для совершенствования. Но есть такие страны, где участвовал, но ни разу так и не получал наград. Это Иран, Венгрия, Канада, Бельгия, Бахрейн. В свое время, когда я в них участвовал, мои работы были не совсем совершенны, А сейчас в этих странах почти не проходят конкурсы". Парадоксом является факт, что на своей родине в Украине фотомастер так ни разу и не получил награды. "В Украине стараются оценивать "своих" фотохудожников, кого знают лично, и, как правило, это уже старые мастера, - объясняет Андрей Юрлов. - У молодых - шансов нет. После очередного такого салона в Украине, на котором у меня не попала ни одна работа даже на финальную выставку (я молчу за награды), а попадали работы намного слабее уровня (видел в каталоге) я перестал участвовать в Украинских салонах. Для меня это ТАБУ, предвзятое жюри. А тратить силы, время и деньги на участие в Украинских салонах я не хочу. Во всем мире адекватное жюри, только у нас - как у нас. Хотя это было три года назад. Как сейчас там с жюри, я не знаю. Видел каталоги новые, уровень оценивания вырос. Может сейчас дело и лучше обстоит, но для меня остался печальный опыт, и по-новому я не хочу пока там принимать участие. Возможно со временем и пересмотрю свое отношение к этому. А пока-что распирает огромное чувство гордости, когда выходишь на сцену на церемониях награждения международных конкурсов, где объявляют: "and now... Mr.Andrii IURLOV, from Dniprodzerzhinsk, Ukraine", (хотя они с большим трудом выговаривают на английском языке название нашего города, но я стараюсь их тренировать своими частыми победами)".
В работах Юрлова немало снимков на спортивную тему. И это неудивительно. Ведь он является членом Ассоциации спортивных журналистов Украины, Международной ассоциации спортивной прессы AIPS, сам неоднократно выступал в различных соревнованиях по плаванию и волейболу. Чемпион Украины и многократный призер чемпионатов Украины и международных соревнований по плаванию в категории Мастерс. Как фотограф работал на чемпионатах мира по легкой атлетике, прыжкам с трамплина и лыжным гонкам, финале Лиги Чемпионов по волейболу, Лиги Чемпионов УЕФА по футболу и многих других спортивных событиях. Поэтому и в снимках другого жанра прослеживается динамика движения, скорости.
"В плане техники я сейчас стараюсь больше снимать жанровые сцены в черно-белом варианте, - рассказывает фотомастер. - Снимаю Fuji X-T1, Fuji X100S, Canon 5D mark II, мне очень нравиться работать системными беззеркалками Fuji. От Nikon уже отказался... Но это не антиреклама Nikon, просто всеми сразу камерами не снимешь. Canon 5D только видео снимаю. фото в основном Fuji. Мечтой пока-что остается фотокамера Hasselblad за 30 тысяч долларов".
ДОСЬЕ
Андрей Александрович Юрлов.
Родился - 08.12.1978 г. в Днепродзержинске.
Учился в СШ № 19 (начальная школа), СШ № 42 и техническом лицее № 1.
С красным дипломом окончил ДГТУ по специальности "Электрооборудование автомобилей".
Текст: Виктор КУЛЕНКО.
Вже писалось, що керівники тресту "Дзержинськбуд" зволікають з будівництвом нового трамвайного парку, гальмуючи роботу міського електротранспорту. Керуючий трестом т.Шіголєв на словах реагував на критику, а на ділі по суті нічого не зробив, щоб прискорити будівельні роботи.
Правда, в травні і в першій половині червня т.Щіголєв дещо звернув увагу на цю дільницю. Щотижня на місці будівництва парку провадились оперативні наради, визначалися конкретні строки виконання певних робіт. Здавалось, нарешті після трирічного зволікання дзержинськбудівці візьмуться за діло, та скоро довелося знову розчаруватись.
Треба було до 1 липня закінчити будівництво водопроводу і каналізації. Начальник будівельного управління "Шляхводобуд" т.Гольдберг не виконав цього завдання. До місця підключення водопроводу треба ще прокладати близько 600 метрів труб. Давно вже можна було прокладати і трамвайні колії, але т.Гольдберг і цього не робить. Досі не вирішено питання щодо виготовлення столярних виробів (вікон, дверей) для депо, які вже зараз потрібні. Крупні залізобетонні деталі також не виготовляються. Про людське око на цій дільниці працює зараз 20 теслярів, але вони більше простоюють, ніж роблять опалубку.
Головний корпус трамвайного парку повинен збудувати колектив будівельного управління "Коксобуд". Начальник цього управління т.Моржов раніше заявляв:
- Поки не закінчимо будівництво 6-ї коксової батареї на Баглійському косохімічному заводі, займатись трамвайним парком мені ніколи.
Коксова батарея здана в експлуатацію. Але знову ні т.Моржов, ні його помічники й слухати про трамвайне депо не хочуть.
Третій рік трест "Дзержинськбуд" будує згаданий трамвайний парк, а кінця роботам не видно. В цьому році на завершення робіт держава виділила 1.200 тисяч карбованців. Минуло півроку, а трест "Дзержинськбуд" з цієї суми освоїв лише ...372 тисячі карбованців. Ясно, що при таких волячих темпах будівництва, збереження взимку 74 трамвайних вагонів знову буде ускладнено.
Ми, трамвайникиобурені таким зволіканням будівництва трамвайного депо. Ми вимагаємо покінчити з ігноруванням будівництва.
К.Копилов, начальник управління трамвая.
Дзержинець" 13.07.1957.
Майбутній графік Роберт Антонович Лісовський народився 29 грудня 1893 року в селі Кам'янське (нині Дніпродзержинськ) Катеринославської губернії в старій дворянській сім'ї. Мати - німкеня. Після закінчення початкової німецько-лютеранської школи, як сповіщає сайт artrz.ru вступив в Художньо-промислову школу імені М.В.Гоголя в Миргороді, де викладав живописець Р.Пельше, ентузіаст вивчення і розвитку народного українського мистецтва, а також етнограф і публіцист О.Сластіон.
У 1908 вступив до Київського художнього училища, де викладали Ф.Г.Крічевскій, М. І. Мурашка та ін. У 1917 продовжив навчання у новоствореній Київської Академії мистецтв у М.Л.Бойчука, потім у Г.І.Нарбута. У тому ж році став одним із засновників футуристичної групи «Музагет». Малював для українських видавництв «Грунт», «Вернигора», «Сяйво», «Музагет», «Фламінго». Виконав обкладинку до книги П. Тичини «Сонячні кларнети» (Берлін - Київ, 1922).
На початку 1920-х приїхав до Берліна, поступив в Академію мистецтв. Будучи студентом, переміг у конкурсі на проект емблеми авіакомпанії «Luftgansa»; цей логотип досі використовується на німецьких літаках. У 1929 оселився в Празі. У 1929-1945 був професором графічного відділення Української студії пластичних мистецтв (у числі його учнів була Г.І.Мазепа де Коваль, старша дочка Ісаака Мазепи, майбутнього прем'єр-міністра Української Народної Республіки 1919).
Оформляв і ілюстрував книги (М.Вовчка, П.Тичини та ін.), Співпрацював у багатьох українських періодичних виданнях, малював плакати, розробляв проекти державної національної символіки України, емблематику різних організацій, українські шрифти. Створював екслібриси, працював в техніці акварелі. Розробив проект надгробного пам'ятника Ольги Бесараб у Львові. У 1932 роботи експонувалися на Виставці сучасної української графіки у Львові. У 1934-1939 очолював Товариство українських скаутів в Празі. Розробив емблему Національної скаутської організації України «Пласт» (по малюнку М.Федусевіча).
У роки Другої світової війни брав участь у розробці бофонів (скорочення від "бойовий фонд") - грошових знаків Української повстанської армії (УПА) та Організації українських націоналістів (ОУН).
Створив емблему ОУН. Робота над створенням символу ОУН розпочалася вже у 1929 році, одразу ж після створення Організації Українських Націоналістів на установчому конгресі у Відні. В офіційному органі Проводу ОУН журналі «Розбудова Нації» за 1932 р. опубліковано рішення Проводу про затвердження емблеми ОУН.
«Подаємо до відома членству ОУН, що з надісланих проектів відзнаки-гербу ОУН прийнято проект, поданий артистом маляром проф. Р. Лісовським. Репродукцію відзнаки-гербу подаємо окремою відбиткою… Прийнятий герб ОУН буде уживаний як відзнака для членів ОУН, на прапорі, печатках, фірмових бланках, на обкладинці офіційного органу ОУН, тощо, отже всюди там, де йде про офіційний виступ ОУН на зовні».
Емблема ОУН
Навесні 1945 покинув Чехословаччину, в 1946 через Італію дістався до Лондона, де прожив до 1976. У 1948 став референтом Союзу українців у Великій Британії, потім протягом 12 років очолював його. Продовжував співпрацю з українськими емігрантськими видавництвами. З 1976 жив у Женеві у дочки - художниці Зої Лісовської, де й помер 29 грудня 1982. У 1993 у Львові відбулася виставка, приурочена до 100-річчя з дня народження художника.
1967 год. Стадион "Комсомолец". Товарищеская встреча по футболу между сборной футбольных судей и сборной Днепродзержинска. "Судьи вышли на игру в своей традиционной, по тем временам, черной форме, - вспоминает Владимир Олифиренко. - Я (на снимке крайний слева) тогда играл в команде футбольных арбитров. Благодаря голу Миши Некрасова мы победили со счетом 1:0".
В номинации "Лучший арбитр" и "Лучший игрок" по итогам чемпионата Днепродзержинска по футболу 1985 года были названы Владимир Олифиренко и капитан команды "Радист" Олег Белоголовый.
Фото из личного архива В.Олифиренко.