8 грудня в Центральній міській бібліотеці пройшло чергове засідання краєзнавчого товариства,яке було присвячено походженню топоніму Кам'янське.
Засідання відкрила директор бібліотечної системи Тетяна Герасюта. Вона розповіла, що Центральна бібліотека ім. Т.Г. Шевченка зайняла перше місце в обласному конкурсі на кращій електронний продукт з краєзнавства "О, рідна земле,люба моя нене!".
З доповіддю виступив історик, краєзнавець Володимир Дзюба. Походження назви с. Кам'янського, перша письмова згадка про яке датується 1750 р., за легендою, пов'язане з козаком Камеоном, існування якого письмові джерела не підтверджують. На думку Д.І.Яворницького, топонім породжений особливістю рельефа. Дніпровські пороги, забори, скелястий острів Слюсарєв та правий берег Дніпра, де розташувалось село, річка Кам'янка - тому підтвердження. До того ж, за переказами старожилів, одна із скель навпроти Кам'янського називалася Запорізький камінь (біля нього зараз знаходиться насосна станція Дніпровського металургійного комбінату ім. Дзержинського). На карті Дніпропетровської обл. можна знайти не один населений пункт, назва якого походить від слова «камінь». Візьмемо хоча б с. Дніпровокам'янку, на околицях якого багато виходів кристалічних порід, що в народі прозиваються «камінням».
Інші краєзнавці висловлювали свої версії походження топоніма "Кам'янське"
Тетяна Дороніна, заступник директора по рекламі і маркетингу Кам'янської ЦБС.
1987 год. Ученица Днепродзержинской музыкальной школы № 4 Рада Саверская и преподаватель Нелли Максименко-Колесниченко проводят репетицию перед академическим концертом.
"Музыка родилась вместе со мной, - рассказывает Нелли Антоновна. - Тяжелое послевоенное детство. Мама Елена Ананьевна Колесниченко, служащая Госбанка, была знатной певуньей. Она говорила, что "Катюшу", "Огонек" и другие песни военного времени я четко и чисто пела с двух лет. В общеобразовательной школе № 33, что на ГЭСе я была постоянной участницей концертов и конкурсов в качестве солистки. Меня часто награждали грамотами. Музыкального инструмента не было. Да и откуда ему было взяться, ведь росла без отца, погибшего на войне. А у родной сестры мамы, тети Нади, муж был военный, и привез для своей дочки пианино старенькое, т.к. он все время переезжал с гарнизона в гарнизон. Вот мне и разрешили "пользоваться" этим инструментом. До поступления в музшколу, я дома устраивала родственникам и соседям концерты. Одним пальцем подбирала известные песенки на радость маме и гостям. В 10 лет мама привела меня тогда в единственную в городе музшколу, которая открылась еще в 1947 году в правом крыле СШ № 16. Вступительные конкурсы в то время были "дикие". К тому же учебный год уже начался. С большой неохотой согласилась меня прослушать комиссия вместе с директором школы. А я им такой концерт выдала! Начала с плясок. Сказали - это не надо, луше пой. А меня и просить-то не надо было. Пела без остановок все что знала, не могли остановить. Не помню уже что там говорили обо мне, но в итоге приняли в музыкалку. Трудно было преподавателю меня учить. Я старалась доказать, что все сама могу, и ноты мне не нужны. Пока не дошло до меня, что я ничего не знаю. Но потом все пошло как по маслу. Закончив учебу, поступила в Полтавское музыкальное училище. Затем по распределению поехала работать в музшколу города Пирятин Полтавской области. Отработав два года, вернулась домой и проработала в музыкальной школе у директора Николая Григорьевича Квака 20 лет. Позже школа стала называться пятой. По переезду на постоянное место жительства на левый берег перешла в ДМШ № 4, откуда и ушла на пенсию. Много учеников воспитала. Главное, старалась прививать вкусы и любовь к музыке. Разные были детки, и ленивые, и трудолюбивые, со средними музыкальными данными и очень способные к музыке. Многие получили профессиональные знания, окончив музучилища и консерватории. Горжусь особенно талантливыми учениками, как Таня Фетисова, Галя Козлова, Лена Мамедова, Саша Шмидт, Алла Прожуган, Наташа Костюкова, Ира Байдуж, Оля Чернецкая. Много осталось фото моих учеников. Просматриваю иногда и вспоминаю. Как ни странно, помню ручки каждого ребенка. Вот так пробежала вся моя жизнь в музыке с детками. Естественно, приучала своих деток к музыке. И дочь и внуки тоже закончили музыкальные школы. Профессионалами не стали, хотя внук закончил еще и музучилище. Я считаю, что самое главное предназначение музыкальной школы - приобщать детей к прекрасному".
«Я завжди хотів, щоб мої вірші не залишали людей байдужими, а тому намагався бути відвертим, правдивим, лірично окриленим. Я ніколи не оспівував вождів, а лише народ, до якого маю величезне щастя належати."
Ці рядки належать відомому в Україні та зарубіжжі поетові, громадському діячеві, дисиденту та правозахиснику, автору поетичних і прозових книг, журналісту, людині яскравої вдачі, життєлюбу і гострослову, лауреату літературної премії «Благовіст» Володимиру Івановичу Сіренку.
7 грудня Володимиру Івановичу виповнилося б 85 років, але 8 травня 2015 року зупинилося його серце, серце щирого патріота України.
За свою літературну і громадську діяльність Володимир Іванович був нагороджений відзнакою міського голови міста «За заслуги перед містом» та державною нагородою – орденом «За заслуги». Його ім’я занесене до всесвітнього довідника «Людина і творчість», який видає Оксфордський університет (Великобританія).
Поезії Володимира Івановича знають і люблять у нашому місті, у кожного є свої улюблені.
Джерело https://www.facebook.com
В четвер. 8 грудня, в приміщенні Кам`янської бібліотеки імені Т.Г.Шевченка о 16:00 розпочнеться останнє в цьому році засідання краєзначого товариства "Кам`янське-Дніпродзержинськ". На ньому історик Володимир Дзюба розповість про походження топоніму КАМ`ЯНСЬКЕ. Запрошуються всі бажаючі та любителі історії рідного краю.