Новий ринок вже давно здано в експлуатацію. Але на підступах до нього в різних місцях у безпорядку розташувались незграбні 10-15 лотків і закусочних. Ось лотки під вивіскою "Гастроном". Навколо бруд, розкидані ящики, кошики. Тара горою накладена вище лотків. Трохи далі дивують прохожих такі ж торгові "точки" Змішторгу. А що робиться біля закусочних? Тут антисанітарія. Їх давно вже треба закрити, щоб не порушували правил радянської торгівлі.
- Чому ви не переходите на територію нового ринку? - запитують трудящі продавців.
- Нас туди не пускають, - чути відповідь.
- І не пущу, - каже директор ринку т.Глінський. - Таким незрабним лоткам там не місце.
Це вірно. Було вже не одне розпорядження, щоб закрити лотки і закусочні, що залишились на території колишнього ринку, але завідуючий міськторгвідділом т.Омельченко сам відмінює свої розпорядження. А давно вже пора навести порядок на підступах до території нового міського ринку.
В цехах вагонобудівного заводу імені газети "Правда"широко розгорнуто змагання на честь виборів до Верховної Ради УРСР.
В заготівельному цеху перед у змаганні веде зміна тов. Єфимова.
В передовій зміні по-стахоновському працює різчик металу тов. Терещенко. Він щодня виконує норму на 170-180 процентів. Успішно працює і штампувальник тов. Дубовик, який виробляє понад півтори норми за зміну.
Серед колективу промартілі "Металопрокат" широко розгорнулось змагання на честь виборів до Верховної Ради УРСР.
Передовики змагання нашої артілі стали на почесну вахту і взяли на себе нове соціалістичне зобов`язання - до дня виборів виконати двомісячний план.
Борючись за виконання взятих зобов`язань, передові бригадизначно перевищують норму. Так, бригада вальцівників тов. Дьомшина виконує норму на 130-140 процентів. На такому ж рівні працює бригада тов. Пітька.Щодня перевищує змінні завдання бригада штампувальників тов. Щербакова.
Віталій Григорович Разумний прийшов у другий мартенівський цех Дзержинки шість років тому. Був шихтувальником, згодом опанував професію сталевара. Зараз В.Г.Разумний працює на мартенівській печі № 7. Трудиться сумлінно, чим завоював заслужений авторитет у колективі.
Читачам, безумовно, вже знайоме ім`я К.А.Чернятевича - пристрастного шанувальника книги, людини, палко закоханої в художнє слово. Його цікаві розповіді про книги, дружні зв`язки та листування з відомими письменниками, напевне, запам`яталися дніпродзержинським книголюбам.
Свого часу Казимир Адольфович працював у виробничому об`єднанні "Азот", був активним робкором "Дзержинця". Зараз він мешкає у м.Невинномиську Ставропольського краю, однак не пориває зв`язків з нашим містом.
Пропонуємо вашій увазі нову розповідь книголюба. Сподіваємося, що вона зацікавить вас, і ви напишете нам про свої враження від прочитаних книжок, розповісте про те, яку роль відіграє книга у вашому житті.
Більше двох десятків років минуло з того дня, коли ми всією сім`єю читали вголос трилогію Володимира Бєляєва "Стара фортеця". Пригоди хлоп`ят з прикордонного українського містечка захопили нас. Захотілося написати письменникові, розповісти про враження, які справив на нас його твір, подякувати за хорошу книгу. Ми здогадувалися, що Бєляєву пише багато читачів, і тому на відповідь розраховували мало. Але письменник відгукнувся і надіслав у дарунок збірку оповідань "В цю ніч при місяці" та кіноповість "Івнна" з автографом.
З того часу між нами зав`язалось дружнє листування. Володимир Павлович ділиться своїми творчими планами і задумами, веде мову про житейські справи. Кожна його нова книга з дарчим написом неодмінно з`являється в нашому домі. Зараз їх вже близько двадцяти.
Взимку 1970 року я проводив свою відпустку в Ленінграді. Письменник Петро Йосипович Капіца, з яким я також листуюсь, запросив мене на нараду письменників-мариністів, що проходила на легендарному крейсері "Аврора". Коли всі зібралися, представили гостей. Серед інших я почув ім`я Володимира Бєляєва. Так через десять років листування відбулася наша зустріч, яка була дуже теплою й зворушливою. Потім не раз довелося бувати в московській квартирі письменника.
Звичайно, я не міг розповісти Володимирові Павловичу, що багато років вивчаю польску мову, навіть пробую свої сили в перекладах. Це зацікавило письменника, знавця мови та літератури братнього слов`янського народу, заслуженного діяча польської культури. В.Бєляєв порадив мені перекласти декілька оповідань польських авторів, присвячених службі наших братів по зброї, надіславши з цією метою три збірки під назвою "Кордон". Чому вибір письменником матеріалів для перекладу припав саме на військову тематику? Мабуть, тому, що в літературній творчості В.Бєляєва, який народився і виріс біля кордону, помітне місце займають твори про воїнів-прикордонників.
Через деякий час я дізнався, що перекладене мною оповідання Петра Лоссовського "Операція "Лісоруб" схвалена видавництвом Міністерства оборони СРСР і рекомендоване до видання. В 1971 році побачила світ збірка оповідань письменників соціалістичних країн "Рукостискання кордонів", до якої й увійшло оповідання П.Лоссовського.
Документальну повість Яна Рожанського "Перша поразка "Барбаросси", в якій на основі дійсних фактів розповідається про перший у Великій Вітчизняній війні контрудар радянських військ під Перемишлем, ми перекладали з Беляєвим удвох. З цього й почалася наша творча співдружність.
Спочатку уривки з цієї повісті публікувались на сторінках журналу "Прикордонник", а потім вона вийшла повністю у восьмому випуску літературно-художнього альманаху "Подвиг". Потім на робочому столі з`явилась книга ще одного польського письменника Олександра Омильяновича. Найбільш цікаві оповідання з неї ми переклали з Володимиром Павловичем для журналів "Советская женщина" і "Советский воин".
Так дружнє листування з письменником привело до творчої співдружності, яка продовжується й донині.
