Прекрасний передтравневий подарунок отримали металурги заводу імені Дзержинського - новий 5-поверховий будинок по Проектній вулиці на 65 квартир. В них є газ, гаряча вода та інші комунальні зручності.
Тут одержали квартири бригадир залізопрокатного цеху Павло Чайковський, лаборант теплотехнічної лабораторії Анатолій Ковальський, вальцювальник листопрокатного цеху Іван Іванов та інші металурги.
Заселено також будинок на 87 квартир на розі проспекту В.І.Леніна і Ленінградської вулиці. В першотравневі дні тут святкуватимуть новосілля машиніст коксовиштовхувача Олександр Адамов, слюсар коксового цеху Олександр Сітало, майстер коксового цеху Віталій Ручка і інші трудящі Баглійського коксохімічного заводу.
Радість і у дітей будівельників тресту "Дзержинськбуд". В селищі "Будівельник" для них недавно відкрились двері нового дитячого садка на 100 місць. Закінчуються обробні роботи в дитячих яслах.
В різних кінцях міста готуються до здачі десятки нових будинків. Ідуть останні приготування до заселення 52 квартир в будинку по Мінській вулиці, який споруджується для металургів. В селищі будівників Дніпродзержинської ГЕС готуються до здачі три будинки по 12 квартир кожен.
О.Жигульов.
"Дзержинець" 01.05.1957.
Магазин № 5 ОРС'у заводу ім. Дзержинського по вулиці Сировця № 45 МАЄ В ПРОДАЖУ меблю побутову, велосипеди, посуд фарфоровий, фаянсовий, скляний, металевий і пластмасовий, електролампи, електроплитки і утюги, скло листове, віконне і настольне, метизні вироби і шпалери.
Дирекція.
"Дзержинець" 30.04.1952.
Це було в 1907 році. У Кам'янському з'явився невисокий, міцний, сухий чоловік. У конторі Дніпровського заводу його вже чекали.
- Дмитро Сигаревич, - представився прибулець. - З Одеси ...
- Що ж, будете першим директором Rам'янської чоловічої гімназії. Справа доведеться починати з нуля, але на всіляку підтримку можете розраховувати.
Восьмий том виданої на Заході «Енциклопедії українознавства» (Париж-Нью-Йорк, 1976) відкривається словникової статті про педагога і громадського діяча Дмитра Сигаревича (1868 - 1914). А ось в енциклопедіях, які виходили в Україні, не знайти це ім'я. Пов'язане воно переважно з Одесою та Олександрівському (Запоріжжям), Сигаревич залишив добру пам'ять про себе і в Кам'янському.
Дмитро Дмитрович походив з ополяченого українського шляхетського роду Подільської губернії. Свою юність майбутній педагог провів в Одесі, де він закінчив третю гімназію. Потім юнак вступає на слов'яно-російське відділення історико-філологічного факультету Новоросійського університету в Одесі. Під час навчання в університеті значний вплив на Сигаревича мав відомий тоді професор О.І.Кирпичников, під керівництвом якого працював Дмитро Дмитрович. З інших вчених, що зробили вплив на формування світогляду Сигаревича, слід назвати Олександра Маркевича (1847 - 1903), в гуртку якого відрізнявся своїми здібностями Д.Сигаревич. На частку останнього випало згодом впорядковувати рукописи раптово померлого 1903 професора.
Оскільки тодішній попечитель Одеського навчального округу Сольський не давав штатних місць початківцям викладачам в Одесі, перш ніж вони не попрацюють в провінції, то Сигаревичу, для якого Одеса була другою батьківщиною, довелося починати службу позаштатним викладачем в жіночих гімназіях. Одні джерела називають гімназії Текелій-Куракіна, а потім - березень, інші - гімназії Козленко, Шольп і Пашковської. Вже незабаром Дмитро Дмитрович отримав собі славу найкращого в Одесі викладача літератури (або «словесності», як говорили тоді). Разом з тим він читав курс новітньої літератури гурткам у приватних будинках.
Сігаревіч «отримав велику популярність серед своїх учнів, - згадував Андрій Ніковський, добре знав його по роботі в Одесі. - Мав гарний голос і вмів говорити з великою експресією. На лекціях Дмитра Дмитровича бували такі моменти, дзвінок давно зробив перерву і кінець його вже інший учитель заходить до класу, а Дмитро Дмитрович захоплений сам широко описаної картиною європейської історії, не чує сам, як і його чарівність слухачки. Історію знав Дмитро Дмитрович дуже добре, засвоїв кращі критичні методи вивчення її і як педагог умів більше інших вчителів зацікавити своїх учениць історією ».
Згодом Сигаревича обирають на посаду директора досить великого за тодішніми масштабами закладу - міського сирітського будинку, для розвитку та організації якого він доклав чимало енергії і зусиль. Молодий директор організував там широку самодіяльність учнів, завів хороші майстерні, і як наслідок - роботи сирітського будинку були відомі в Одесі, як хороші і дешеві. Дмитро Дмитрович не обмежувався офіційною частиною праці серед сиріт: збирав вечорами кращих учнів і читав їм «Кобзаря» та інші твори української літератури, розповідав великим хлопцям про історію України, вчив і наставляв своїх сиріт, яким був рідним батьком і щирим порадником.
Разом з тим Дмитро Сигаревич залишався діяльним членом педагогічного відділення при історико-філологічному суспільстві, він виступав з доповідями. Багато часу забирає в нього підготовка робіт з педагогічним, історико-літературних питаннях. Живучи в Одесі до 1907 року, Д.Сігаревіч був помітним громадським українським діячем. Ще до революції 1905 року, писав той же Ніковський, - знали його як організатора студентського українського гуртка, сильного свідомими і талановитими членами. Він дуже близький був до видатним українцям в Одесі - Л. А.Смоленському і М.Ф.Комарову. Як свідчили напісаниє і надруковані 1914 спогади Сигаревича про Комарові, всі українські справи - Дмитро Дмитрович знав дуже добре, в основному як учасник їх.
Знали й поважали Сигаревича і місцеві одеські виборці. Ім'я Д.Сигаревича з великим числом поданих за нього голосів зустрічаємо серед тих, кого висували в першу Думу.
Після 1905 року він неодноразово виступав сміливо і відверто, і цього йому не забули, коли революція пішла на спад.
Дмитро Сигаревич був також і активним діячем одеської «Просвіти». Він звертав там на себе увагу своїм ясним розумом і щирим демократизмом. Слухачі літературно-наукових зібрань дуже любили Дмитра Дмитровича, як красивого і розумного оратора. 26 лютого 1906 (за старим стилем), у день 45-ї річниці смерті Тараса Шевченка одеська «Просвіта» проводила вечір пам'яті Кобзаря. Сигаревич виступав на вечорі з промовою «Значення Шевченка для України».
- Жоден народ на світі не згадує так щиро своїх письменників, як українці Шевченко, - зазначив доповідач.
Взагалі ж в лекційній секції «Просвіти» Сигаревич був між активних членів і на його рахунку було чимало інших доповідей. Напевно, не без участі Дмитра Дмитровича одеська «Просвіта» на одному зі своїх засідань прийняла з осені 1906 заснувати в місті українську гімназію. Для викладання планувалося залучити кращих одеських педагогів. Метод навчання повинен бути американським, коли діти вчать уроки в класах, а додому вчителі не дають ніякої роботи. Українська гімназія в Одесі повинна міститися засобами суспільства і пожертвувань. Але реалізувати ідею з українською гімназією тоді так і не вдалося.
Уже згадувався реферат Сигаревича про Шевченка. До нас дійшли і теми інших його виступів в одеській «Просвіті». Так, 27 лютого 1907 він читав реферат «Народні думи та кобзарі». На вечір лектор запросив кобзаря Ткаченко. А через кілька днів одеська «Просвіта» проводила в міській аудиторії шевченківський свято.
Революція вже йшла на спад, тому назва реферату було досить нейтральним - «Шевченко - поет». Влада тим часом загвинчують останні гвинти здавалося в такий красномовною деталі. На Шевченківському святі в Одесі місцеві поляки підняли великий вінок. Але публічно покласти його на груди поета адміністрація не дозволила. Про це по свіжих слідах подій докладно писав полтавський журнал «Рідний край».
Андрій Ніковський згадує виступ одного одесита, який побував якось в Галичині та за довге волосся і широку бороду дуже сподобався галичанам, так що вони твердо вірили, що він приват-доцент і видатний український діяч. Ні тим, ні іншим цей пан не був, але видавав себе за вченого і діяча. Він про Галичину наговорив було такого, що виходило, ніби треба в Галичині поляків і євреїв, особливо останніх, різати, - інакше пан «приват-доцент» не погоджувався вирішити національне питання в Галичині. Проти цього виступив Дмитро Сигаревич з блискуче обгрунтованим рефератом. У ньому він розповів тверезу правду про національні відносини в Галичині, в результаті просвітницька молодь пропонувала на загальних зборах виключити пана «приват-доцента» з числа членів «Просвіти», що й було зроблено. Панок швидко зник з українського горизонту, але випустив пасквіль на діячів «Просвіти» під заголовком «Одеська тьма і« Просвіта ». Ніковський не називає імені «панка», і тут мені допоміг встановити істину одеський письменник і краєзнавець Григорій Зленко. Брошуру «Одеська тьма і« Просвіта »написав Іван Іванович Радецький, який взяв собі псевдонім Проклятий українець. Розшифровано цей псевдонім в каталозі бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка та в «Словнику українських псевдонімів» О. Дея. І.Радецькій був відомий як кореспондент галицької газети «Дело».
Крім того, що Д. Сигаревич часто виступав в одеській «Просвіті» з рефератами, він також брав участь в жарких дебатах. Це йому також нагадали, коли змушували покинути пост директора сирітського будинку. Дмитро Сигаревич за дорученням громадян і прихильників Л.А. Смоленського зібрав матеріали для біографії цього видатного громадського діяча, але чи написав, упорядкував ті матеріали, пише А.Ніковській, - невідомо.
Після революцій 1905 - 1907 років Дмитро Сигаревич по суті змушений залишити дорогу для нього Одесу, з якою він був пов'язаний родинними узами і якій віддав п'ятнадцять років педагогічної та громадської діяльності. Він вирішує взяти місце директора чоловічої гімназії (в Одесі знаходився центр навчального округу, якому підпорядковувалася і Катеринославщина). Саме така гімназія відкривалася тоді в Кам'янському. Тягар адміністративні клопоти, пов'язаних з цим на свої плечі. Запрошений власниками Дніпровського заводу Д. Сигаревич виявив там блискучий адміністративний і педагогічний талант - школа була поставлена ??зразково і видавалися навіть друковані звіти про організацію шкільної справи в цій інституції. Заслугою першого директора був пристрій при гімназії оркестру, хору, Сокольської гімнастики. За свідченням сучасників, Сигаревич з великою любов'ю ставився до своїх вихованців, невтомно стежачи не тільки за їх вихованням, а й за здоров'ям; здійснюючи спільно з лікарем часті обстеження.
Багато праці було вкладено Д. Сигаревичем і в створення гуртка місцевих педагогів.
Однак у Дмитра Дмитровича були не тільки прихильники: «Власники заводу втручалися в педагогічні справи і Дмитро Дмитрович мав відмовитися від роботи в невідповідних умовах». (А. Ніковський). Як писала одна з місцевих газет, не бажаючи знаходити офіційних засобів для боротьби з тими, кому не імпонували його методи педагогічної праці, він вирішив після майже 10-років-ній самостійної діяльності прийняти місце інспектора і виїхати з Каменського. У його ж вихованців і тих, кому були небайдужі інтереси місцевої гімназії, збереглися теплі спогади про своє першого директора.
Дмитро Сигаревич переїжджає в Олександрівськ (нині - Запоріжжя), працює інспектором місцевого комерційного училища. 1910 видає брошуру «Тридцятиріччя педагогічної, громадської та літературної діяльності директора Олександрівського Міського комерційного училища І.Я. Акинфиев ». 1911 стає директором цього комерційного училища. На цій посаді Сигаревич пробув майже три роки. Його знали, як людину, який відстоював нові напрямки в педагогічному справі. Незважаючи на негативне ставлення начальства, він був прихильником спільних зусиль сім'ї і школи у виховних цілях. Дмитро Сигаревич сприяв створенню в Олександрівську сімейно-педагогічного гуртка, на засіданнях якого сам виступав з доповідями.
Не залишався він боці та інших культурно-просвітницьких заходів, що проводяться в місті. Він, зокрема, виявляє постійну цікавість до місцевої українського культурного життя, виступає в періодиці, планував виступити з доповіддю на урочистостях з нагоди 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка (березень 1914р.). Приїхати до Катеринослава, де він повинен був взяти участь як лектор в одному з вечорів, він так вже і не зміг ...
Нам це важко уявити, але тоді для того, щоб педагогу проявляти свої українські симпатії, треба було мати відвагу. За царя адже чиновникам, навпаки, доплачували за «обрусіння краю» ...
На жаль, багато планів цієї людини так і залишилися нереалізованими. Але свій слід в історії культури нашого народу він залишив. Мріяв про соборній українській державі (до речі, за дорученням одеської громади він був у зв'язках з Галичиною), залишив цінні нариси про українській народній творчості, зокрема, про думи. Але Дмитро Сигаревич не знав міри в роботі. Він, як кажуть, захлинувся в ній. Перевтома, важка праця позначилися: навесні 1914 він серйозно захворів. Злоякісне недокрів'я підточив колись великі сили.
Близькі йому люди вживали заходів для порятунку. Але і поїздки в Харків, і консультації з професорами, і майже місячне перебування в лікарні виявилися марними. Вранці 16 березня 1914 Сигаревича привезли в Александрсандровск, а через тиждень він помер. «Загинув світлий, глибокий розум, - писала газета« Придніпровський край », - любляче свій народ серце, давши своєму часу значно менше того, що він міг би ще дати! ..»
Нагадаю: Олександрівськ, як і Кам'янське, входив тоді до складу Єкатеринославської губернії. На багатолюдні похорони Сигаревича прибув за дорученням міністерства народної освіти директор Катеринославського комерційного училища Антон Синявський (1866 - 1951). Представники одного покоління, вони разом навчалися в Одесі, приблизно в один час опинилися на Катеринославщині, обидва закохалися в цей край. Про своє колезі Дмитру Сигаревичу А. Синявський залишив цінні спогади. А у своїй детальної мови на похороні друга розповів про діяльність близького йому за духом людини з дня закінчення університету в Одесі до останніх днів. Ім'я Сигаревича після років безпам'ятства повертається до нас. І місту варто вшанувати його пам'ять.
Джерело: Книга краєзнавчих нарисів Миколи Чабана "Мандрівки старим Кам'янським". ІМА-прес. Дніпропетровськ. 2004 р. Стор. 119-125.
Корпус технічного ліцею (чоловіча гімназія) – 1907р
По проспекту Ленина, напротив магазина Liverpool, появились разноцветные скворечники. Красные, зеленые, желтые домики для братьев наших меньших, радуют глаз прохожих.
Текст: Виктор Куленко.
Первым, со временем 4ч 38мин 46сек, на шестом этапе Денизли-Сельчук веломногодневки "Тур Турции" финишировал представитель команды CJR. Средняя скорость, с которой мчались велоспортсмены, равнялась 39,603 км/час. Лучшим среди гонщиков турецкой команды Torku Sekerspor, за которую выступает Сергей Гречин из Днепродзержинска, стал Томаш Марчинский, завершившим гонку на 12-м месте. Гречин на этом этапе был 87-м. В генеральной классификации на титул "Горного короля" Сергей двадцать шестой. В командном зачете шестой этап команда Torku Sekerspor завершила одиннадцатой.
МЕСТА ВЕЛОГОНЩИКОВ КОМАНДЫ TORKU SEKERSPOR ПОСЛЕ ШЕСТОГО ЭТАПА
Марчинский Томаш (№ 207) - 12
Бакарджи Назым (№ 204) - 53
Сердесен Кевин (№ 201) - 68
Кал Мираж (№ 206) - 74
Аталай Мухамет (№ 203) - 79
Гречин Сергей (№ 205) - 87
Оркин Ахмет (№ 208) - 126
Агдилек Ахмет (№ 202) - 140
Текст: Виктор Куленко.
Фото с сайта www.tourofturkey.org
30 апреля пятый этап шоссейной многодневки "Тур Турции" Мугла-Памукалле, протяженностью 160 км первым проехал велогонщик команды LAM Саша Модоло. Его время 4ч 06 мин 19 сек. Велоспортсмены промчались отрезок со средней скоростью 38,974 км/час. Лучшим среди гонщиков турецкой команды Torku Sekerspor, за которую выступает днепродзержинец Сергей Гречин, стал Назым Бакарджи, доехавший до финиша тридцать девятым. Наш земляк в зачете занял 101-е место. В генеральной классификации на титул "Горного короля" Сергей двадцать второй. В командном зачете пятый этап команда Torku Sekerspor завершила шестнадцатой.
МЕСТА ВЕЛОГОНЩИКОВ КОМАНДЫ TORKU SEKERSPOR ПОСЛЕ ПЯТОГО ЭТАПА
Бакарджи Назым (№ 204) - 39
Марчинский Томаш (№ 207) - 46
Кал Мираж (№ 206) - 55
Оркин Ахмет (№ 208) - 70
Аталай Мухамет (№ 203) - 94
Сердесен Кевин (№ 201) - 98
Агдилек Ахмет (№ 202) - 100
Гречин Сергей (№ 205) - 101
Текст: Виктор Куленко.
Фото с сайта www.tourofturkey.org
Первомайский праздник труда воспитанник днепродзержинского тенниса Илья Марченко отметил "вылетом" из челленджера на Тайване. В 1/4 финала наш земляк (посеянный под седьмым номером) уступил Мэтью Эбдену из Австралии - 3:6, 4:6. По личным встречам счет стал 1:1.
Текст: Виктор Куленко.
В домашнем матче чемпионата Украины по футболу в Первой лиге днепродзержинская "Сталь" принимала киевскую команду "Динамо-2".
В первой половине матча игра велась в середине поля. Сказать, что она была захватывающей нельзя. Но и зрители особо не скучали. Все-таки, иногда соперники прорывались к воротам друг друга. Но, увы, результативными эти атаки не становились. И лишь после перерыва картина изменилась. Правда не в нашу пользу. Более настырным стала линия нападения гостей. В течение первой пятиминутки столичные футболисты могли дважды записать на свой счет голы. Но команду сначала спас голкипер Попович, а затем Платунов. "Сталевары" постепенно стали расшатывать оборону подопечных тренера Вадима Евтушенко. Немного не хватило точности и везения Кулишу, Котляру, Платунову. Но гол назревал. И он случился уже на третьей компенсированной минуте. Вышедший на замену новичок "Стали" Дебелко (бывший игрок молодежки донецкого "Металлурга". - прим. автора) отдал пас Котляру, который на бешенной скорости врывался в штрафную. Его грубо остановил Черноморец. Пенальти точно пробил пострадавший. 1:0. Практически тут же прозвучала финальный свисток арбитра матча. Прервана трехматчевая безвыигрышная серия "Стали".
СТАТИСТИКА МАТЧА
"Сталь" Днепродзержинск - "Динамо-2" Киев - 1:0
1 мая. Днепродзержинск. Стадион "Металлург"
"Сталь": Попович, Пинчук, Адамюк, Кравченко, Платунов, Каленчук (Дебелко 73), Карасюк (Дмитренко 78), Котляр, Шутов (Дацюк 62), Алиев (Кучеров 46), Кулиш
"Динамо-2": Волынец, Болденков, Братков, Маик (Хобленко 63) , Трубочкин (Акубардия 80), Савченко (Исраилов 72), Полярус, Гемега, Скидан, Яремчук, Черноморец
Главный арбитр: Владимир Миланич (Николаев)
Гол: Котляр 90+3 (пенальти)
Предупреждения: Кравченко 8 (С); Скидан 30, Савченко 48, Черноморец 90+2, Яремчук 90+2 (Д).
Текст: Виктор Куленко.
В юношеском отделе Днепродзержинской библиотеки им.Т.Шевченка в последний день апрела прошло очередное заседание клуба интеллектуального кино.
"Сегодня мы смотрим 35-й фильм по счету, - говорит руководитель клуба Наталья Бохан. - Мы вместе уже полных четыре года. Но до сих пор, вы не представляете, какие муки творчества я переживаю каждый раз при выборе фильма. Но иногда я эту миссию с себя снимаю. Такое случалось трижды, когда право выбора фильмов получали члены нашего клуба. Сегодня я эстафетную палочку передаю начинающему практикующему психологу Марине Кузнецовой".
Психолог-психотерпевт на свое усмотрение предложила посмотреть фильм французского кинорежиссера Яна Самюэля "Влюбись в меня, если осмелишься", а затем, впервые за все время существования кинокулуба, с помощью так называемой песочной психотерпаии обсудить увиденное. "Мы с вами проведем заседание киноклуба с вот такой экспериментальной практикой. У вас слаженная компания, поэтому думаю, что эксперимент должен получиться", - сказала Кузнецова.
Если вам надоели романтичные мелодрамы, банальные комедии, психологические фильмы посмотрите "Влюбись в меня, если осмелишься". Вся наша жизнь похожа на игру. У кого-то это покер, у кого-то куклы. История любви мальчика и девочки, мужчины и женщины Софи (Марион Котийяр) и Жульена (Гийом Кане) началась еще в детстве и прошла через всю их жизнь. Но любовь эта была какая-то авантюрная, происходящая в варианте игры "слабо — не слабо". Именно этими словами они управляют друг другом, заставляя облить чернилами учительницу, сдернуть со свадебного стола скатерть со стоящими на ней напиткаами и блюдами, прийти в нижнем белье на экзамене или заняться любовью в туалете. Мальчик и девочка выросли, а игра осталась. Поэтому и их сумасшедшая любовь друг к другу каждому из них казалась игрой. Но обидел один, другой ответил с большей силой. И мощь нарастала. И все же в конце концов они осуществили свою детскую мечту о вечной любви. Это и есть любовь, которая заставляет задуматься.
После просмотра фильма члены киноклуба обменялись впечатлениями, а психолог Марина Кузнецова попыталась с помощью образов (в данном случае с помощью набора различных игрушек, выбранных по желанию некоторыми участниками эксперимента. - прим. автора), определить впечатления об увиденном каждого зрителя.
Текст: Виктор Куленко.
https://www.youtube.com/watch?v=IGLdzU_0sjM (трейлер)
