Благодійний концерт "Весна переможна", організований управлінням молоді та спорту Кам'янської міської ради і молодіжною радою міста, вібувся 27 квітня. Захід пройшов за підтримки міського голови Андрія Білоусова та громадської організації "Бджола".
На Новій сцені театру імені Лесі Українки були підведені підсумки роботи першого кварталу 2023 року. Кращі представники спортивної громади, які представляли наше місто на всеукраїнських і міжнародних змаганнях та посіли призові місця, отримали нагороди.
"Наше місто живе дуже активним життям, а наш спортивний фронт досягає великих результатів. Хочу подякувати нашій завзятій молоді за те, що допомагає переселенцям, соціально-незахищеним верствам населення, за те, що підтримують Збройні сили України і займаються волонтерством", - сказав Андрій Білоусов. За активну участь у громадському житті міста та розвиток молодіжного руху, А.Білоусов вручив представникам молодіжної ради подяки Кам’янської міської ради.
Керівник "Бджоли" в Дніпропетровській області Олександр Лукашов привітав спортсменів Кам'янського та вручив подарунки. "Цього року ми започаткували нову традицію - щоквартально підводити підсумки роботи молоді та відзначати їх досягнення", - зазначив О.Лукашов.
Нагороди отримали спортсмени:
* Домініка Атаєва (ДЮСШ № 2) – переможниця Чемпіонату України з пауерліфтингу.
* Андрій Блоха (ДЮСШ № 2) – переможець Чемпіонату Європи з шашок.
* Софія Стотика (ДЮСШ № 3) – бронзова призерка тенісного турніру "Leoland Cup".
* Єгор Зазовський (ДЮСШ № 3) – бронзовий призер Чемпіонату України з легкої атлетики.
* Ангеліна Кузнецова (ДЮСШ № 4) – переможниця Чемпіонату України з велосипедного спорту.
* Кіра Масалікіна (ДЮСШ № 5) – переможниця Чемпіонату України з плавання.
Також за активну участь у спортивному житті міста, високі особисті досягнення в спорті нагороди отримали тренери:
* Оксана Усенко – тренер-викладач з гандболу (ДЮСШ № 1).
* Віталій Серьогін - тренер-викладач з волейболу (ДЮСШ № 2).
* Валентин Маліков - тренер-викладач з пауерліфтингу (ДЮСШ № 2).
* Ігор Губарєв - тренер-викладач з шашок (ДЮСШ № 2).
* Сергій Козченко – тренер-викладач з тенісу (ДЮСШ № 3).
* Сергій Андросович - тренер-викладач з легкої атлетики (ДЮСШ № 3).
* Сергій Федоренко - тренер-викладач з велосипедного спорту (ДЮСШ № 4).
* Геннадій Коломоєць - тренер-викладач з плавання (ДЮСШ № 5).
Після офіційної частини, відбувся концерт.
Фото https://www.facebook.com/photo/?fbid=829397435216259&set=pcb.829397561882913
https://www.facebook.com/photo/?fbid=3402570073317265&set=pcb.1158596275537340
"Давайте уявимо, що ми перенеслися в 2017 рік...".
Послухайте, як артисти естради Юрій Тимошенко (Тарапунька) та Юхим Березін (Штепсель) за допомогою своїх авторів - Роберта Віккерса та Олександра Канівського представляли 1967 року далекий 2017-й...
Концертна програма "Будьте тут як удома"
Рік виробництва: 1968.
17-річний Павло Коваль з міста Кам’янського – студент, молодий автор, актор і режисер театральних постановок, заступник голови Молодіжної ради міста. З нагоди прем’єри другої вистави Павла Коваля, драми "Як важко бути актором", студентка-журналістка Дар’я Богуш поспілкувалася з Павлом перед початком вистави.
- В який момент вашого життя Ви стали тісно пов’язані з театром?
- Це, насправді, досить таке цікаве питання, тому що в дитинстві я театр буквально ненавидів. Коли ми від школи з однокласниками ходили в театр то я ходив щоб просто прогуляти якість уроки. А потім вже коли почалося більш-менш свідоме життя, 14-15 років, то я почав думати «чого б не сходити на якусь виставу». Сходив один раз, другий, третій і «як на голку підсів». І відтоді театр мене аж ніяк не відпускає (сміється).
- В який момент Ви почали дивитись на театр не з точки зору глядача, а очами постановника?
- Насправді, коли ти починаєш аналізувати, що відбувається на сцені, в тебе пропадає «вся магія». Тобто, коли ти просто глядач і просто приходиш подивитися, то якийсь «вау-ефект» можеш отримати. А коли сидиш та конкретно аналізуєш все, що відбувається на сцені, то по-перше це складно, по-друге ти розбираєш кожне слово на підтекст, тому що підтекст формує загальну картину вистави. Це відбулося десь півроку тому, коли я ставив свою першу виставу («Новорічне рандеву» - Д.Б.), і ось з тих пір відкрив для себе таку здібність.
- Як на думку спала ідея драми "Як важко бути актором" або ж «ЯВБА»?
- Я виношував ідею десь два місяці. Ідея просто народилась мов на помах, просто народилася проблематика і за цією проблематикою я написав образ головного героя. На мою думку, як автора цієї вистави, це пропрацьовування власних відкритих гештальтів. Головний меседж вистави – не жити минулим, як би складно це не було.
- Ви злі на акторів які не можуть передати суті, яка була задумана?
- Дуже і дуже сильно дратує. Рівно тиждень тому була генеральна репетиція на сцені, мені хотілося їх всіх «повбивати», тому що вони розгубилися через зміну локації. А потім їхав додому з репетиції і думав «а чого я від них хотів, від першої генрепетиції». Заспокоїв себе і все стало окей».
- Яке ваше бачення театрального майбутнього?
- Театр буде жити вічно завдяки таким, як я. Його не можна чимось замінити , як би людство не намагалось. Жодний фільм не замінить і не передасть усі ті емоції, що передаються актором зі сцени.
- Які ваші джерела натхнення?
- Музика. Якщо ти слухаєш щось ліричне, то в тебе прям сцена народжується в голові. Є пісні, слова яких можуть тебе надихнути на створення чогось нового. Для цієї вистави дуже багато монологів було написано завдяки музиці одного сучасного композитора – Флоріана Крістла.
- Якщо ви працюєте в сфері де люди відпочивають, то як відпочиваєте Ви?
- Головне, щоб справа, якою ти займаєшся, приносила тобі максимально задоволення. Я не відчуваю власної втоми. Треба звичайно відпочивати, а то в один момент «криша поїде». Я відпочиваю, дозволяю собі нічого не робити, не сидіти на лекціях і слухати подкасти».
- Не секрет, що Ви тривалий час захоплювались кіно. Не хотіли б спробувати себе як кінорежисера?
- Тільки театр. Театр це специфіка живого діалогу між глядачем та драматургом. Кіно це теж мистецтво і теж дуже складне, але кіно відзняли лише раз і воно назавжди залишиться таким як є. А в театрі, кожна вистава, навіть якщо ви йдете за одним сценарієм із разу в раз, то кожна вистава неповторна. Кожен раз щось змінюється і це круто.
Фото: під час інтерв’ю з Павлом Ковалем, сцена з вистави.
Скульптор по дереву В'ячеслав Почечуєв 1973 року отримав премію та довідку: "Гроші видано за винахід машини часу"
Машину часу, яка, власне, і винна у всій привабливій плутанині фільму "Іван Васильович змінює професію", придумав і сконструював скульптор В'ячеслав Почечуєв. У той час він працював художником-скульптором в "Руслані і Людмилі", і чутка про нього йшла по "Мосфільму" як про майстра на всі руки: і ліс казковий створить, і палац Чорномора.
Зйомки добігали кінця, а в той же час Леонід Гайдай ніяк не міг зрушити з місця свого "Івана Васильовича". Цілих півроку справжнє конструкторське бюро чаклувало над створенням для фільму "машини часу" і розродилося проектом чи не справжнього космічного корабля. Головний герой картини - одинак-винахідник Шурик - навіть у найсміливіших своїх мріях не зміг би наблизитися до такої технічної досконалості. Потрібно було принципово нове рішення.
Гайдаю доповіли: "Є такий Почечуєв". Переговори точилися на рівних. Гайдай був на мілині через дефіцит часу, Почечуєв – через дефіцит грошей. І вже через два дні перед зневіреним режисером ліг новий проект.
...В'ячеслав приніс великий лист ватману, на якому вугіллям тремтячою лівою (права, як на зло, відмовила!) було зображено НІЩО: трубки, колби, кульки, пружини, змійки. І — дроти! Суцільна абстракція і небачене нахабство. Гайдай у непритомність не впав, бо сидів на стільці... Знімальна група оніміла, на очах актриси Селезньової з'явилися сльози: зйомки явно зривалися... Але Почечуєв був промовистий, артистичний і переконливий (йому треба було годувати сім'ю). І Гайдай здався, іншого "винахідника" шукати не став.
У найкоротший термін, усіма правдами та неправдами, але машина була зібрана. Як тільки вона запрацювала, з першого запуску, відразу закохала всю знімальну групу. Фільм було врятовано! В результаті сам скульптор отримав премію від "Мосфільму" сорок рублів та довідку з бухгалтерії: "Гроші видано за винахід машини часу" - (без усяких лапок).
27 березня своє професійне свято відзначають усі працівники театру, а разом з ними мільйони небайдужих глядачів. Його встановлено у 1961 році рішенням IX конгресу Міжнародного інституту театру при ЮНЕСКО.
Недалеко від цієї дати, а саме 31 березня, окрім свого професійного свята відзначає і свій 25-літній ювілей наша землячка — аулянка Ангеліна Кизь. Нині вона артистка-вокалістка Дніпропетровського національного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Григоровича Шевченка. Про це пише журналістка “Нових рубежів” Олена МУШИК https://novi-rubezhi.com.ua/kultura/aulivskyj-solovejko/?fbclid=IwAR2a0y3PaFzP4PalU9mrpr2_iC5RV1mz1ZUzk-07LjkwZkMHnLpp5ISebzA
Народилася та виросла Ангеліна у звичайній сільській родині. Її мама майже все життя протрудилася на «швидкій» у Кам’янському. Тато — бригадиром насосної станції на водоканалі в Аулах. Часто з Ангеліною нянчилася її старша сестра Рімма (нині Рімма Овчініна завідує Аулівською селищною бібліотекою), в сім’ї було двоє дівчаток.
У три роки Ангелінка пішла до дитячого садочка “Ромашка” в Аулах. І вже в такому юному віці привернула до себе увагу. «Пісня про Мамонтеня» у її виконанні відразу зацікавила музичного керівника дитсадка Тетяну Миколаївну Мартиненко. І вже жодне свято в садочку не обходилося без Ангелінки. Окрім дзвінкого мелодійного голосу дівча привертало увагу і неповторними артистичними костюмами. Їх шили мама та бабуся.
Згодом і мама звернула увагу на талант доньки і почала його розвивати. Спочатку Ангелінка у 6 років пішла у музичну школу (Аулівський філіал) до викладача Світлани Олексіївни Бондаренко. Паралельно мама водила доньку до репетитора з фортепіано Валентини Федорівни Беляк. Неабияку роль у вокалі для талановитої дівчинки відігравала ще одна репетитор з вокалу — Галина Миколаївна Супрун-Бурхович. Вона була музичним керівником у одному з дитячих садочків у м.Кам’янське.
З мамою та старшою сестрою
Ангеліна навчалася в Аулівській школі. Свою першу вчительку, яка нині є директором закладу — Аллу Григорівну Циганок — пам’ятає дуже добре. Бо і вона запримітила у дівчинці талант. І влучно сказала: “У житті тобі з твоїм талантом буде не легко…”. У чомусь вона була права. Коли однолітки безтурботно ганяли з м’ячем чи просто гралися в ляльки, Ангеліна розучувала гами і вчилася музичній грамоті. Вона постійно виборювала призові місця у різного роду музичних і творчих конкурсах. Приміром, на “Криничанському зорепаді” та ін.
Ще коли дівчинка навчалася у 7 класі, паралельно вступила до Кам’янського музичного коледжу. У школі більшість однолітків її не розуміли, заздрили. Серед вчителів її добре розуміла і завжди підтримувала педагог-організатор Любов Кирилівна Матюхіна.
У 2017 році Ангеліна Кизь закінчила Кам’янський музичний коледж з відзнакою. За спеціальністю «Музичне мистецтво» і професійною кваліфікацією «Викладач початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів, артист хору, ансамблю».
Після коледжу юнка вступила до консерваторії імені Глінки. Заклад для талановитої донечки обрала мама. Ангеліна була в числі перших за кількістю балів — тож навчалася на бюджеті. Навчання давалося їй легко, мабуть, через те, що дівчина з великою охотою освоювала і теоретичний, і практичний курс. А найбільшою нагородою було, коли на державні іспити приїхала мама. Ангеліна відчувала її присутність і викладалась на повну. Це було 9 червня. А 17 липня мами не стало…
Тоді дівчині здалося, що ніби земля пішла із-під ніг. Вона нічого не відчувала, нікого не бачила. Хотілося, як в дитинстві згорнутися клубочком і пригорнутися до мами. Відчути тепло її ніжних рук. І тихий шепіт: «Спи, моя дитинко»… Цьогорік не стало і бабусі.
Ангеліна часто і сама дивується, як не зламалася, як пережила горе. Можливо, сили вистояти черпала у справі, якій віддавалась сповна. Адже після закінчення консерваторії, паралельно працюючи в театрі, ще й вступила вчитись у магістратуру. Яку, до речі, цьогорік успішно закінчує. Ангеліну рятувала й татова віра у її здібності і талант. Нині він — її опора, а вона — його гордість.
Тато Ангеліни Кизь
Першою театральною роллю нашої землячки була Наталка-Полтавка у одноіменній опері шість років тому. Костюм для неї пошила тоді ще жива мама.
Нині Ангеліна Кизь живе театром, ролями, творчістю. Часто спілкується з сестрою, племінничками. Вони ж для неї рідні. Для середньої і найменшенької Ангеліна ще й хрещена мама. Аби побалувати дітвору і побачитися, їх відома тітонька частенько запрошує дівчаток в театр на прем’єри. Щоб малеча відчувала потяг до прекрасного ще з дитинства.
Ангеліна Кизь у ролі Сільви
Зустрічає на своїх прем’єрах Ангеліна Кизь і земляків-аулян. Вони пишаються знайомством з талановитою знаменитістю. І як в дитинстві знову називають її «Наш аулівський Соловейко». Так назвали її після того, як ще юна Ангелінка виконала пісню всесвітньо відомої «найпрекраснішої і найчарівнішої Батерфляй» — Соломії Крушельницької.
І в нинішніх умовах війни, коли, здавалось би, не до мистецтва, Ангеліна Кизь робить свою справу з відданістю і любов’ю. Минулого року вона їздила по госпіталях, даючи концерти для наших воїнів. Усе заради такої очікуваної усім українським народом Перемоги!