Уся прогресивна молодь світу готується до XII Всесвітнього фестивалю у Москві. Саме тому свято на честь Дня радянської молоді, що відбулось на площі перед Палацом культури і техніки хіміків, називалось "Фестиваль - свято юності, миру і дружби".

Виконаний духовим оркестром Палацу культури "Гімн демократичної молоді світу" сповістив про початок торжества. Ведучі розповіли про те, що молодь Баглійського району ударною працею зустрічає XII Всесвітній. 15 тисяч карбованців, зароблених нею на суботниках, перераховані у фонд фестивалю. Свій одноденний заробіток передали у копилку форуму юнаки та дівчата бригади апаратників цеху 1-Б виробничого об'єднання "Азот" (керівник М.Чередниченко, групкомсорг В.Бережний).

На святі виступила делегат майбутнього фестивалю від 14-тисячного загону комсомольців району Ірина Валова - апаратниця цеху вловлювання Баглійського коксохімічного заводу. Секретар райкому комсомолу Валерій Коліуш нагородив переможців соціалістичного змагання, присвяченого Дню радянської молоді, зокрема, радиста залізничного цеху Баглійського коксохімзаводу Ігоря Лещука, електромонтера "Азоту" Людмилу Кіналь, газівника БКХЗ Євгена Бесскурського та інших. Кращі комсомольці району І.Валова та І.Лещук поклали квіти до пам'ятника в.І.Леніну.

Радянська молодь бере активну участь у багатомільйонному марші миру. Юнаки і дівчата Баглійського району підписалися під листом протесту "Я голосую за мир", що був зачитаний на святі.

Велику підготовчу роботу по організації і проведенню свята провели працівники Палацу культури і техніки хіміків Л.Ш.Глущенко, А.П.Ковальчук. Вийшло воно цікавим і змістовним. Увагу глядачів привернули спортивні змагання: показові виступи картингістів, судномоделістів, шахово-шашковий турнір. Сподобалась присутнім концертна програма, в якій взяли участь учасники художньої самодіяльності Палацу: вокально-інструментальний ансамбль "Гроно" (керівник О.Марченко), духовий оркестр (керівник А.Парикожа), танцювальний ансамбль "Молодість" (керівник М.Науменко).

Красою і пластикою були наповнені танці "Мажорний настрій" і "Ритм" у виконанні учасників студії естрадно-спортивного танцю (керівник Е.Світлична). Зі своїми віршами виступив Ф.Пиявський. Тепло зустріли глядачі виступ солісток вокальної студії Н.Пахомової та Н.Силіної. Завершив свято диско-бал.

Н.Купрієнко, художній керівник Палацу культури і техніки хіміків.

"Дзержинець" 07.07.1985.

 

 

1954_7_июля_Доярка_Фото.JPG

Директор підсобного господарства заводу імені Дзержинського т.Кривуля поздоровляє передову доярку Євдокію Омелянівну Демченко з досягнутими успіхами. Тов.Демченко добилась високого надою молока від кожної корови і затверджена кандидатом на Всесоюзну сільськогосподарську виставку за підсумками роботи в минулому році.


Фото Ф.Козловського.
"Дзержинець" 07.07.1954.

ДО ВІДОМА ПОКУПЦІВ

На проспекті Пеліна відкрито
новий павільйон
"СНІЖИНКА"
В павільйоні постійно є в
продажу широкий асортимент
морозива, фруктових вод, соків,
коктейлів, цукерок, пирожних,
тортів, рулетів, гарячого кофе
та інших товарів.
Купуйте товари в павільйоні "Сніжинка".


"Дзержинець 06.07.1966.

Хто не заходить у квартиру робітника залізничного цеху заводу імені Дзержинського т.Сошнєва, неодмінно захоплюється незвичайним видом. Вздовж стін, в оточенні квітів стоять чотири великих акваріуми. Найбільший з них вміщує 8 відер води. Серед майстерно влаштованих скель, печер, водорослей плавають кольорові рибки, - більше 40 порід.

За всім цим цікавим господарством доглядає, під керівництвом батька, учень 7-го класу школи № 17 Юра Сошнєв.
Юра добре знає російські і латинські назви рибок, їх поведінку, звички.
Багато учнів міста побувало у Юри. За його прикладом вони теж зайнялися цією цікавою справою. Юра дав їм на розплід багато рибок-мальків, став їхнім консультантом.
Юра Сошнєв один з передових учнів. Дізнавшись через журнал "Семья и школа" про його акваріум, учні ряду міст нашої країни, навіть країн народної демократії стали надсилати листи з просьбою розповісти про свої спостереження, досвід. Учні однієї з шкіл Німецької Демократичної Республіки нещодавно надіслали юному гідробіологу лист, в якому розповідають, як вони створили у школі свій акваріум, і просять відповісти на ряд запитань.
Т.Сінько, вчитель школи № 17.
"Дзержинець" 04.07.1954.

bjYT3.jpg
 
«От Урала до Днепра» - так называется изданная в 2012 году книга воспоминаний Юрия Коровина, бывшего директора производственного объединения «Приднепровский химический завод», ныне профессора кафедры экологии ДГТУ. Книга интересна, с какой стороны ни посмотри. Во-первых, она рассказывает об истории ПХЗ – бывшего «гиганта среднего машиностроения», предприятия, работавшего на «ядерный щит Родины».
 
Эта история началась с доклада Лаврентия Берии товарищу Сталину от 8 августа 1947 года, где было сказано: «Железные руды, содержащие уран, должны будут перерабатываться в доменных печах металлургического завода им. Дзержинского, а шлаки, в которые при переплавке переходит уран, - на специальном заводе, который решено построить к 1 июля 1948 года...» Старожилы до сих пор называют ПХЗ «шлаковым заводом». Книга повествует о развитии предприятия, о продукции, которую он производил, о технологиях и их создании. Читателю открывается: когда-то Днепродзержинск был городом, где трудились выдающиеся представители творческой технической интеллигенции, настоящая интеллектуальная элита страны. Это история былой славы и рассказ об утерянных возможностях. Некоторые из производств, по мнению Юрия Коровина, еще можно возродить на пользу городу – была бы государственная воля...Книга представляет интерес для тех, кто занимается и интересуется вопросами экологии в Днепродзержинске. Достаточно бесцеремонное отношение людей к окружающей среде и своему здоровью – традиция промышленников. Урановую руду плавили в доменной печи № 6 на ДМКД, останки которой после демонтажа захоронили в степи между Карнауховкой и Таромским. Отходы уранового производства – радиоактивную пульпу – сливали в овраги вдоль Днепра, позже названные хвостохранилищами. Это было опасное занятие: «В овраге постепенно нарастала трясина-плавун. Однажды в 1954 году, накопившись в большом количестве, она прорвала ограждение и селевым потоком хлынула на железнодорожные пути «Правдинской» ветки и крайние хаты села Карнауховка». Работа на ПХЗ была специфической: «Колонна регенерации постоянно забивалась осадками соединений урана, происходили большие переливы пульпы на пол, где концентрация урана достигала 50 г/л. Уборка пульпы проводилась аппаратчиками вручную тряпками в противогазах. Поистине, наши люди в то время «побывали в Чернобыле». Многих уже нет в живых». В то же время природоохранное движение в Днепродзержинске начиналось с ПХЗ: еще в 60-е годы прошлого века по инициативе Ю. Коровина в городе была создана комиссия партгосконтроля, следившая за выбросами промышленных предприятий и содействовавшая внедрению очистных технологий: «Мы заглянули, как говорится, «под хвост» всем предприятиям, провели инвентаризацию всех выбросов и отходов, начали подключать прессу для ознакомления общественности с экологической обстановкой в городе».
 
Книга рассказывает о Юрии Коровине – лауреате Государственной премии СССР, который в детстве знал голод, пас коров и косил траву, среди излюбленных развлечений почитал швыряние камнями, а в студенческие годы по ночам, параллельно с учебой, разгружал вагоны, чтобы сходить с девушкой в кино. Книга также поучительна для молодежи, особенно для будущих специалистов. Она повествует, что результат достигается трудом, что постоянная учеба – способ решения любых возникающих задач. Молодым будет полезно узнать, что работа, в том числе и над собой – не только способ прожить интересную, наполненную смыслом жизнь, но и залог активного долголетия (Юрий Федорович весной 2012 года отметил 80-летие, все еще преподает, а также играет на домре, аккордеоне и в теннис).
 
В.Фиголь,  news.rin.ru