У вільний від занять час учень 10 класу школи № 17 Боря Корінець займається цікавою і корисною справою. Ось уже п'ятий рік він розводить кролів. За допомогою батьків Борис обладнав для тварин затишне приміщення.
Подивитися кролів приходить багато товаришів. Боря з задоволенням розповідає їм. У нього є кілька порід кролів.
Друзі Бориса - Володимир Посилаєв, Адік Рябовол, Юра Мізевич та інші теж вирішили зайнятися розведенням кролів.
Юний кролівник здав на заготівельний пункт десятки пухнастих кролячих шкірок і велику кількість м'яса.
Юлія Солод, учениця школи № 17.
"Дзержинець" 13.02.1956.
В Днепродзержинской библиотеке им. Т.Шевченко 12 февраля состоялось заседание краеведческого клуба "Днепродзержинск-Каменское". Своими находками о судьбе украинского поэта, драматурга и баснописца Алексея Ильича Сеника (12.08.1909-28.05.1968), более известного под псевдонимом Алексей Запорожский, поделилась Людмила Сергеевна Глок.
Судьба учителя школы № 21 Алексея Сеника сложилась так, что он почти неизвестен у себя на родине. Родился Алексей Ильич в селе Миролюбовка Запорожской области. Учился в сельскохозяйственной школе, в Запорожском пединституте. Там же начал писать стихи и прозу. В 1934 году свет увидела первая книга Сеника "Бои в долине". А в следующем году он был арестован якобы за участие в контрреволюционном мятеже и отправлен на три года в Сибирь. Через 20 лет Постановлением Президиума Верховного Суда УССР приговор О.Сенику был отменен. Вернувшись из лагеря, Алексей долго искал работу. Но его нигде не принимали. К счастью его земляк Григорий Мартыненко, который в то время занимал ответственную должность, помог ему устроиться учителем в Запорожье. А со временем даже в отделе народного образования. Алексей продолжал заниматься литературным трудом. Во время оккупации гитлеровцамии Запорожья Алексей Сеник творчество не оставил. Тогда же он написал пьесу "Марко Отава", и узнав, что в Днепродзержинске работает театр, решил попытать счастья. И оно ему улыбнулось. Директор театра Федор Гладков в декабре 1942 г. поставил драму в пяти действиях под названием "Марко Отава". Главную роль Марка Отавы выполнял актер Леонид Семенов. Пьеса показывала жизнь украинского села периода 1931-1933 годов. Но поскольку пьеса была националистической, немцы ее после третьего представления запретили. Впоследствии понимая, что советская власть не простит ему создание пьесы, где речь шла о голодоморе в Украине, Алексей эвакуировался на Запад. После тягостных скитаний он оказался в лагере для перемещенных лиц немецкого города Аугсбург. Там он познакомился "в очереди за миской супа" с Надеждой Коваль. В последствии они поженились и переехали в Бразилию, где в сложных условиях прожили 12 лет. В этой южноамериканской стране Сеник приобрел славу баснеписца, выпустив сборник "Новые басни". В 1961 г. семья перебирается в США, где Алексей прожил до самой смерти. Умер он 28 мая 1968 года от рака.
Резюмируя свой рассказ о А.Сенике, Л.Глок сказала: "Мне хотелось напомнить, что Алексей Сеник у нас был. Что это очень интересный украинский баснеписец, очень талантиливый автор. И мне как филологу обидно, что он несправедливо забытый".
В.Куленко
Біля дитячого комбінату № 73 "Маля" будівельники залишили майданчик. Очевидно, для того, щоб там посадити дерева щоб приємно було жильцям будинку № 22 по вул. Димитрова і малюкам.
Але діти побачили не не зелені дерева, а різнокольорові... гаражі. Нині їх тут уже більше 20. Замість кисню, який виділяють дерева, малюки вдихають запахи бензину та вихлопні газів. А місце, відведене для колективних гаражів, звідси знаходиться звідси за якихось 700 метрів.
М.Косяченко, робітник заводу імені Дзержинського.
"Дзержинець"
12.02.1971.
Жителі селища Карнаухівка звернулися у міськвиконком та Баглійський райвиконком з проханням спорудити продовольчий магазин. Згодом в селище завезли будівельні матеріали, а жителі першого кварталу тт. Білий, Панін, Ковбаса, Катан, Черніков, Штефан, Власенко, Кононенко та багато інших спорудили магазин. Зараз тут у продажу є все необхідне.
А.Левченко, голова квартального комітету селища Карнаухівки.
"Дзержинець" 12.02.1966.
Великою популярністю в учнів середнього професіно-технічного училища № 22 користується важка атлетика. Шкода тільки, що прихильникам цього виду спорту не було місця для постійних тренувань. Тепер цей недолік виправлено. Ентузіастами доброї справи - обладнати зал своїми силами - стали керівник фізичного виховання, майстер спорту Олексій Павлович Бурма, викладачі фізвиховання, самі учні. Багато довелось попрацювати, щоб з колишнього підвального приміщення створити хороший спортивний зал. Є гімнастичні стінки, важкі снаряди, помости, тренажери.
Із задоволенням тренуються тепер важкоатлети у своєму залі. Слід сподіватися, що і перемоги прийдуть, адже важкоатлети училища вже неодноразово виборювали призові місця, виступаючи в першості обласної і республіканської рад товариства "Трудові резерви".
На знімках: важкоатлети профтехучилища № 22 на тренуванні у спортивному залі, спорудженому своїми руками.
Фото В.Ніколича.
"Дзержинець" 11.02.1986.
