Багато неприємностей завдала в футбольному сезоні, що закінчується, перша футбольна команда "Металург" своїм численним прихильникам. Слід прямо визнати, що вона не виправдала сподівань, які покладалися на неї фізкультурниками і всіма трудящими заводу імені Дзержинського. Вона не виправдала виявлене їй високе довір'я - захищати спортивну честь індустріального Дніпродзержинська на стадіонах республіки.
Численні любителі футбола є свідками того, що футболісти "Металурга" не вдосконалюють спортивної майстерності, а навпаки котяться вниз. Якщо торік в розиграші республіканської першості команда посіла друге місце в своїй зоні, то цього року вона відкотилася аж на четверте. Команда зазнала поразки в розиграшах кубку області і республіки з футбола, кубка ВЦРПС, невдало виступає в розиграші обласної першості. Досить сказати про два останні програші? 7 жовтня криворізькому "Металургу" з небувалим рахунком 1:5 і 10 жовтня місцевому "Трактору" з рахунком 0:1.
Причини такого становища передусім полягають у відсутності виховної роботи з футболістами, низькій дисципліні. Саме через це в команді бракує згуртованості колективу, міцної дружби, почуття відповідальності перед заводським колективом, який команда представляє.
Обласна і міська преса неодноразово сигналізувала про грубість, неспортивну, явно хуліганську поведінку на полі окремих футболістів "Металурга". Недисциплінованність Семерного, Олійника під час гри деморалізує всю команду. Дійшло до того, що Кирпа і Вацкевич відверто вчиняли під час гри бійку.
Але ці сигнали проходили повз увагу завкомів профспілки і ЛКСМУ, заводського партійного комітету, міського комітету в справах фізкультури та спорту.
Команда може грати добре і показує хороші результати під час гри дружньої, коли один допомагає другому, коли виступає колективом. Тоді вона перемагає сильних "протвників". Але здебільшого вона грає розрізнено, бо у когось з "лідерів" немає настрою і він деморалізує всю команду. В результаті цього і виникають програші явно слабим командам.
Те, що в команді незадовільно поставлена учбово-спортивна робота, найяскравіше видно з відсутності певної тактичної лінії під час гри, невміння бити по воротах.
Тренер команди І.Єрохін при всьому своєму бажанні і старанні не може справлятись з покладеними на нього обов'язками, бо заводські організації, дирекція заводу стоять осторонь команди, не проявляють про неї піклування. А звільнити футболістів з роботи на час гри - цього ще дужа мало. Треба повсякденно дбати про їх виховання і вирощування, уболівати за спортивну честь свого заводу.
Ми невипадково поставили запитання: чи є на заводі ім. Дзержинського футбольна команда? Тисячі металургів заводу люблять футбол, відвідують футбольні змагання, бажають бачити свою команду сильною, гідною заводу, ім'я якого вона захищає. Однак по ставленню до футбольної команди директора заводу т.Фоменка, секретаря заводського парійного комітету т.Подзерка, голови завкому металургів т.Іванченка, секретаря завкому ЛКСМУ т.Латишева не почувається, що вона на заводі є. Вони байдужі до успіхів і невдач заводської команди, до причин поганої її гри. Вони не вважають потрібним побесідувати з тренером , з футболістами вивчити потреби і запити їх. Позицію невтручання займає заводська рада спортивного товариства "Металург".
Ми бачимо, як зросла внаслідок справжнього піклування футбольна команда "Металург" Запоріжжя, яка ще торік зазнавала поразки від дніпродзержинських одноклубників. Ми бачимо, якими серйозними "противниками" дзержинцям стали криворізькі і нікопольські одноклубники, молоді команди нашого міста "Трактор", "Хімік", "Дзержинець".
На заводі імені Дзержинського є всі умови для того, щоб мати справді міцну футбольну команду. Є хороший стадіон, у цехових командах є десятки молодих здібних футболістів, здатних поповнити і замінити нинішній склад команди. Є бажання фізкультурників відстоювати спортивну честь свого заводу і міста. Громадскість міста вимагає використати ці можливості, покінчити з байдужістю до улюбленої народної гри.
В.Бєляєв.
"Дзержинець" 13.10.1951.
У неділю в міському парку культури та відпочинку відбулась зустріч трудящих з старшим редактором кіностудії "Ленфільм" т.Іванєєвим. Він розповів про творчу працю студійців, про те, як створюються кінофільми. Значну частину свого виступу т.Іванєєв присвятив темі "Ленін і кіно". Для присутніх були показані уривки з кінофільмів "Донська повість", "Три товариша", "Велика сім'я" та інших.
В той же день т.Іванєєв виступив перед школярами міста.
"Дзержинець" 13.10.1965.
Проїжджаючи трамваєм по Ленінградській вулиці або проходячи по Республіканській вулиці, неодмінно помітиш величну будівлю світлорожевого кольору з білими колонами. Це новий культурний заклад нашого міста - Палац культури імені О.М.Горького, будівництво якого наближається до повного завершення.
Привабливий вигляд Палацу культури імені О.М.Горького ззовні, але ще кращий затишний і зручнийвін всередині. Зал для глядачів, який вміщатиме до 800 чоловік, оздоблений ліпними роботами, має паркетну підлогу, панелі пофарбовані під дуб. Великий вестибюль і фойєстворюють зручності для відвідувачів. На другому поверсі є лекційний зал на 300 чоловік.
Наявність багатьох просторих кмнат створює сприятливі умови для занять гуртківхудожньої самодіяльності. Добре обладнані приміщення для бібліотеки, кімната відпочинку, приміщення для занять дитячого сектора.
В новому Палаці культури є просторий спортивний зал, де фізкультурники спортивного товариства "Хімік" в зимовий час зможуть проводити змагання з класичної боротьби, штанги, баскетбола, волейбола.
Будівельники Палацу культури зобов'язалися завершити всі будівельні роботи наприкінці жовтня.
Велику підготовчу роботу до відкриття нового Палацу культури ведуть учасники художньої самодфяльності клубу соцмістечка. Оперний колектив закінчує роботунад новим варіантом опери "Запорожець за Дунаєм" Гулака-Артемовського. Драматичний колектив працює над п'єсою "Годы странствий" Арбузова. З піднесенням працюють учасники танцювального, хорового і вокального колективів, новостворенної агітбригади.
На знімку: Палац культури імені О.М.Горького
Текст І.Преображенського
Фото І.Василенка
"Дзержинець" 06.10.1955.
Этот район в центре Днепродзержинска, окаймлённый проспектами Ленина, Аношкина, улицами Республиканской – Беседова, называемый людьми старшего поколения горплощадкой, всегда считался элитарным. Кто не знал магазин «Лакомку», в котором при любых дефицитах всегда был самый богатый ивкусный ассортимент товаров, или магазины «Уют», «Берёзка», «Восток» (в советские времена в них в конце месяца всегда выстраивались очереди уверенных покупателей, что без хорошего товара не уйдут, ведь эти торговые точки снабжались почти по-московски). Здесь было всё для комфортной жизни: образцовое коммунальное обслуживание, хорошие школы и детсады с собственными санаториями на берегу Днепра, «своё» музучилище, кинотеатр «Аврора» и прекрасный дворец культуры имени Горького с лучшими кружками самодеятельности и студиями – художественной, изобразительного искусства, бального танца. В цокольных помещениях жилых домов работали детские комнаты, комнаты технического творчества, библиотеки.
Массив принадлежал гиганту оборонной промышленности СССР — Приднепровскому химзаводу, имел не только соответствующее финансирование, но – главное – создавался с большой любовью к людям и желанием поддерживать уют для полноценного отдыха «засекреченных» сотрудников и членов их семей.
Строился посёлок в пятидесятых годах прошлого века очень солидно: вдоль проспекта Ленина – пятиэтажные дома с элементами «сталинского ампира», которые позже заклеймили как архитектурные излишества. Внутри кварталов – малоквартирные 2-3 этажные дома, утопающие в зелени ухоженных деревьев и красивых палисадников (причём, жильцы сами охотно участвовали в благоустройстве, организовывали различные «субботники» и «воскресники»).
Общежития для молодёжи отличались от «собратьев» из других предприятий не только внешним видом, но и уровнем комфорта, ведь большинство строителей и молодых рабочих заводов города ютилось в огромных бараках с «удобствами» и даже печкой на улице. А здесь – централизованное теплоснабжение, газ и даже горячая вода в душе в любое время суток! Общежития имели общий уютный двор с танцевальным «пятачком» и спортплощадкой в центре, откуда всегда слышались весёлые голоса взрослых и детей, а холостяки до «дыр» заигрывали пластинки с модными тогда фокстротами, танго, культурно отдыхая до позднего вечера. Народ умел веселиться. А за теми, кто не умел или мешал отдыхать и набираться позитивного настроения другим, внимательно наблюдали дежурившие дружинники (свои же ребята, с красными повязками на рукавах) и сотрудники милиции районного отдела, расположенного на улице Республиканской.
1957 год
2014 год
Кто не желал готовить себе ужин, охотно питались в расположенной рядом столовой №7, там же можно было прикупить вкусные полуфабрикаты, а если надо – заказать шикарное торжество в виде свадьбы, проводов в армию, на пенсию или большого юбилея. Для более солидных по статусу и кошельку работало кафе «Юбилейное» во дворце Горького.
Посёлок начал умирать вместе с распадом СССР и химзавода. Когда рабочим перестали платить зарплату, а те — в свою очередь — квартплату, в общежитиях отключили газ, воду, тепло...
Долматова, 26
Шла тихая война: кто кого переживёт. Семьи с детьми, а потом и остальные начали искать жильё покомфортнее, а дома стали разрушаться. До сих пор в этих развалинах «прописаны» некоторые прежние постояльцы. В одном из бывших общежитий по улице Долматова ещё поддерживает жизнь детская музыкальная школа, здесь много лет работала и лучшая в городе школа эстетики для дошколят. В бывшей «Лакомке» торгуют курятиной.
Но что самое интересное! Несмотря на более чем 20-летнюю разруху, в домах, где полностью отсутствуют крыши, двери и окна, практически нет трещин! Строили ведь капитально, не на одно десятилетие.
Целый умирающий массив в самом центре города, умышленно разрушаемый людьми, смотрит на всех немым укором: неужели горожанам не нужны квартиры, общежития для студентов, помещения для учебных заведений (напротив, на проспекте Аношкина в бывшем профтехучилище №3 будущих швей и парикмахеров обучают в довоенных бараках со стенами из дранки).
Будущих инвесторов проще заинтересовать лишь разрушив всё до основания, как это было с бывшим зданием Заводского райотдела милиции на улице Республиканской, где после жутких развалин обосновался современный офисный центр.
Бизнесменов не упрекнёшь в умении считать каждую копейку. Но ведь есть интересы не только материальные. В своё время власти тонко заботились о военно-патриотическом воспитании молодёжи, сейчас только-только начинают понимать важность духовного здоровья нации. А ведь не зря бывшую улицу Амурскую в этом районе в своё время переименовали в Долматова, установили памятник защитникам города — милиционерам во главе с Иваном Долматовым, погибшим в жестоком 1941-м.
А уютной улице Союзной дали имя воина-интернационалиста Анатолия Воробьёва.
Ухаживая за мемориальными досками, школьники нет-нет да и задумаются о смысле жизни, узнают о своих земляках-героях. А во дворе дома № 120 по проспекту Аношкина как бы прячась от городского шума, находится братская могила 180 мирных жителей, расстрелянных фашистами во время оккупации. За скромным каменным обелиском и цветочками ухаживают без каких-либо указаний сверху симпатичные девушки из соседнего дома, в котором нет ни газа, ни воды. Они не высказывают претензий властям, не надеются на заботу государства и меценатов, а просто живут в этом мёртвом городе, оставаясь людьми.
В 2011 году горсовет принял решение о преобразовании бывшего дворца культуры им.Горького в муниципальный культурный центр им. Брежнева. Вокруг полуразрушенных общежитий ПХЗ появились заборы, начали вывозить мусор. Но на этом все и закончилось. Появившаяся надежда на перемены к лучшему умерла. Как теперь вдохнуть полноценную жизнь в ещё не умерший городок в самом центре города? Возможно новый городской голова будет более заботливым...
Любовь Алексеевская,краевед, член Национального Союза журналистов Украины.
Источник http://dndz.ru/2010/05/12/mertvaya-derevnya-v-centre-goroda-11-foto/
Сотні книг, журналів, газет розповсюджує серед широких мас трудящих міста міська контора "Союзпечати" через свої кіоски. Сумлінною роботою, ввічливим ставленням до покупців відзначається працівниця кіоску т.Ташкер, яка працює на цій роботі з 1931 року.
На фото: працівник кіоску № 2 "Союзпечати" т.Ташкер за роботою.
Фото М.Медлінського.
"Дзержинець" 02.10.1952.