БІЛЯ ПАМ`ЯТНИКА ПРОМЕТЕЯ
В газеті "Дзержинець" 17 жовтня опублікована стаття головного архітектора міста А.Кримцова, в якій викладено проект реконструкції частини скверу в районі пам`ятника Прометея. На наш погляд в статті є ряд спірних пропозицій, проти яких нам би хотілося дещо сказати.
По-перше, варто відзначити, що вирубування багаторічних дерев не забезпечить бажаного результату. Справді, забудова малоповерховими приміщеннями різної висоти і слабкої архітектурної виразності не відповідає духу монумента. Крім того, будинки з боку проспекта Пеліна дуже наближені до пам`ятника. Отже, якщо до кінця здійснювати запропоновану рекомендацію, то виникає питання і про те, що слід знести деякі приміщення. Ясно, що цього ніхто не збирається робити.
По-друге, нам зовсім не зрозумілий термін - вирубування "малоцінних" порід дерев. Справа в тому, що житлова забудова в районі пам`ятника Прометея прилягає безпосередньо до металургійного заводу. Ця частина міста розташована в котловині, тому шкідливі викиди в атмосферу осідають в цьому районі. Багаторічні дерева, які ростуть тут, виконують не тільки і не стільки декоративної функції, а, головним чином, функції санітарно-гігієнічні, захищаючи територію від пилу. Саме цьому багаторічні дерева є життєво необхідними. Сквер, про який йде мова, - улюблене місце відпочинку трудящих. Тому, нам здаються недоречними приклади з пам`ятниками Петру I та Богдану Хмельницькому, оскільки в районах розташування цих пам`ятників немає необхідності створювати спеціальні захисні зелені масиви. Ми вважаємо зовсім неправильним, вирубувати багаторічні дерева в районі пам`ятника Прометея, хоч т.Кримцов і вважає їх малоцінними.
Разом з тим, враховуючи революційну значимість цього монумента, може, слід перенести останки загинулих борців у район площі біля путепроводу на початку проспекту Леніна і туди перемістити пам`ятник Прометея з вогнем вічної слави. При такому розташуванні монумента він набере особливої архітектурної виразності. Вогонь Прометея засяє над містом. Передбачений в цьому місці пам`ятник Ф.Е.Дзержинському слід спорудити на привокзальній площі.
С.Кушнер - головний будівельник філіалу Державного інституту азотної промисловості, І.Власенко - старший архітектор.
"Дзержинець" 26 жовтня 1965 року.
НА БЛАГО БАТЬКІВЩИНИ, В ІМ`Я МИРУ
Радянський народ зайнятий великим мирним будівництвом. - Ми будуємо, і нам потрібний міцний, тривалий мир, - разом з усіма радянськими людьми заявляють трудящі індустріального Дніпродзержинська, підписуючи Звернення Всесвітньої Ради Миру.
Велике житлове будівництво провадиться в нашому місті. На знімку: будівельники "Житлобуду" тресту "Дзержинськбуд" за спорудженням нового 68-квартирного будинку для трудящих заводу імені Дзержинського по вулиці Заварихіна.
Фото М.Медлінського.
"Дзержинець" 17 жовтня 1951 року.
ОСІННІ ЗМАГАННЯ ШКОЛЯРІВ З ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ
Підведено підсумки розиграшу осііньої першості шкіл міськвідділу народної освіти з легкої атлетики. У змаганнях брали участь 215 юних фізкультурнинків, що представляли 19 шкіл.
З числа учасників 7 чоловік виконали норми третього розряду і 34 - юнацького. Встановлено три міських рекорди.
Призові місця розприділились таким чином: серед команд дівчат 17-18 років перше місце посіла школа № 3, друге - школа № 5, третє - школа № 1. Серед команд дівчат 15-16 років відповідні місця посіли школи №№ 5, 23 і 1.
Серед команд юнаків 17-18 років на перше місце вийшла школа № 6, на друге - школа № 16, на третє - школа № 26. По групі юнаків 15-16 років відповідні місця зайняли команди шкіл №№ 16, 17 і 28.
Переможці змагань нагороджуються грамотами міського комітету у справах фізкультури і спорту.
П.Коршун, головний суддя змагань.
"Дзержинець" 11.10.1951.
ПЕРЕДОВИКИ ЮВІЛЕЙНОГО РОКУ
У цієї жінки давня і міцна прихильність до мартенівського цеху. Навіть, коли волею обставин, що склалися вона тимчасово мала залишити цех, Валентина Олександрівна знала, що неодмінно повернеться сюди, в цей дружний, що став рідним колектив.
Так воно і вийшло. Валентина Олександрівна Бойко повернулася в мартенівський № 2 і ось уже близько п'ятнадцяти років працює машиністом електрокрана.
За цей час великі зміни відбулися з Валентиною Олександрівною: вона стала справжнім майстром своєї справи, досконало оволоділа всіма прийомами роботи машиніста, без відриву від виробництва закінчила металургійний технікум, але любов до своєї справи, той первісний трепет, який вона відчувала, приступаючи до роботи, - все це не пройшло і з роками. Власне все це і визначає її успішну роботу, успіхи всієї її бригади.
У тому, що четверта бригада, в якій трудиться В.О.Бойко, завоювала репутацію однієї з кращих в цеху, закладена значна частка її праці. І не випадково, коли постало питання про висунення кандидатур сталеплавильників на заводську Дошку пошани, чоловічий в більшості своїй колектив бригади одноголосно назвав Валентину Олександрівну Бойко.
На знімку: В.А.Бойко.
Фото М.Василенко.
"Знамя Дзержинки" 21 жовтня 1972 року.
