.
Моє ім'я - Батьківщина,
Лелеки легке крило.
Моє ім'я - Україна
І сонечка тепло.
Моє ім'я - Вишиванка,
Я - хрестик на полотні.
Моє ім'я - синє небо,
Я - сонях малий під ним...
Україна завжди була мирною державою. Ці слова лунають із вуст Тіни Кароль як заклик до мирного життя. Її підтримує 8-річна кам`янчанка Мілана Куленко. Хто ще підтримає Мілану, приєднуємося.
https://www.facebook.com/messenger_media?thread_id=100012537941598&attachment_id=450197360186910&message_id=mid.%24cAAAB8_2_Z92JAPCgGWCz6s5aMvxb
Заслужену артистку України Ірину Чваркову добре знають у нашому місті. На сцені театру ім. Лесі Українки вона зіграла чимало яскравих ролей, зокрема у таких улюблених виставах кам’янчан як «За двома зайцями», «Наталка Полтавка», «На всю котушку», «Чоловік до свята» та ін. А ще Ірина Павлівна є режисером-постановником концертів грандіозних концертів «Рок-Шоу. Золоті хіти», «Джаз-Бенд. Улюблені хіти» та чудової казки «Крижане серце».Проте мало хто знає, що весь свій вільний час, якого в актриси, зважаючи на її максимальну зайнятість у театрі, вона присвячує своєму хобі – виготовленню мила ручної роботи.
- Ірино Павлівно, Ви займаєтесь виготовленням авторського мила вже майже два роки. За цей час вже напевно стали справжнім професіоналом у цій сфері?
- Ні. Ні в якому разі. Коли мені здається, що я все можу й все вмію , потім виявляється, що я чогось-таки не знаю. І знову починаю вчитися, опановувати нові техніки. Такий процес постійного вдосконалення властивий будь-якій професії і особистим захопленням також. Люди ж займаються хобі не тільки для того, щоб свою душу порадувати, а й для того, щоб удосконалювати себе, повідомляє https://kstati.dp.ua/kultura/cikavi-zakhoplennya-kamyanchan-patriotichne-milo-vid-irini-chvarkovoi-foto
- Та хіба у цьому процесі, я маю на увазі виготовлення мила, є ще щось удосконалювати?
- Безумовно. По-перше, є різні технології. По-друге, коли займаєшся виготовленням якоїсь нової форми, то попадаються бувають доволі складні. А оскільки тобі раніше не доводилось працювати з подібними формами, то треба трохи напружувати мізки і думати як його можна зробити. І якщо самій мені цю проблему не вдається вирішити, тоді я звертаюсь за допомогою до дівчат які вже давно цим займаються, от вони – справжні професіонали. У нас є спеціальна група миловарів, де ми спілкуємось і допомагаємо один одному. От як раз до них я й звертаюсь за порадами: «А чому у мене от тут не виходить? Чом якісь бульбашки з’являються?» І тоді вони починають ділитися своїми навичками та секретами.
- Мило, яке Ви робите, це справжні маленькі скульптурні шедеври. Скажіть, є якісь шаблони, чи кожного розу Ви самі придумуєте композицію?
- Взагалі у цій сфері є люди які професійно займаються виготовленням форм. Я пробувала сама виготовляти форми, але це досить складний процес, а силікон, з якого їх виготовляють, дуже дорогий матеріал. Це теж не так просто, як і миловаріння. Тому я вирішила, що буду займатись саме милом, а форми замовляти у тих, хто це робіть професійно. Бувають форми, які вже хтось раніше придумав. Якщо я десь бачу форму, яка мені сподобалась, то я її купую вже готову. Проте інколи я сама придумаю як має виглядати нове мило і замовляю виготовлення спеціальної форми особисто для мене. Я даю зразок, описую, що і як має виглядати, якісь деталі, а дівчата потім виконують моє замовлення. І далі вже за допомогою цієї форми я виготовляю мило, яке є унікальним.
- Останнім часом Ви почали виготовляти мило патріотичної тематики: у національних кольорах, або у формі державних символів. Це своєрідний прояв Вашої громадянської позиції, чи реакція, як то кажуть, на кон’юктуру ринку?
- Це, однозначно, моя позиція. Я завжди серцем тягнулась до всього українського. Але певний час ми чомусь своє українське достатньою мірою не цінували, не берегли, не популяризували. А зараз, у цей складний для всіх нас час, коли в мене їде повний відворот до всього російського, мені дуже захотілось і у своєму захопленні проявити свою позицію. Хобі – це ж не для оточуючих, це ж для себе, цедля душі! От мені і захотілось в першу чергу, мабуть, для себе щось таке патріотичне зробити. Це, звісно, крім волонтерської діяльності. Правда в мене не вийшло поки що багато виготовити цього патріотичного мила, але 10 брусочків я вже відправила через волонтерів нашим хлопцям в ЗСУ. Думаю, що їм буде приємно митися таким милом.
Майже тиждень в Кам`янському проводився турнір на Кубок Незалежності, який був організовано Федерацією футболу міста за підтримки мера Андрія Білоусова.
У фінал вийшли найсильніші. У День прапора (23 серпня) на смарагдовому килимі стадіону школи № 18 зустрілися команди "Петриківка" (зелено-білі) і "Газовик" (жовті).
Після привітання голови Кам`янської федерації футболу Едуарда Коряка, арбітр Елнур Аллахвердієв дав старт зустрічі. Гравці у жовтій формі енергійно "газонули" і вже в першій чверті першого тайму повели в рахунку 2:0. М`ячі на свій рахунок записали Таран і Кисельов. Але суперника це ніскільки не засмутило. Гості з Петриківки стали проводити більш агресивні атаки. Гра набула жорсткості, а іноді і жорстокості. Перед свистком на перерву (тайми гралися по 30 хвилин) Сорока сквитав один гол.
Друга половина зустрічі була більш видовищною. На атаку однієї команди, інша відповідала контратакою. В одній із них голкіпер "Петриківки" зловив гаву і Жуков головою збільшив рахунок до 3:1. А потім суперники обмінялися забитими голами після виконання пенальті. Спочатку Кисельов відправив м`яч в лівий нижній кут воріт. А через хвилину аналогічний гол забив Сорока. В кінці зустрічі Жуков в штрафній "накрутив" трьох футболістів і забив шостий гол. Але останній м`яч в матчі записав на свій рахунок той же Сорока - 6:3. Та навіть його хет-трик не допоміг "Петриківці" перемогти.
Під час нагородження, футболісти команд отримали медалі, грамоти, а капітану "Газовика" Євгену Проненко було вручено ще кубок переможця. Також індивідуальними призами були відзначені Сергій Чуйко ("Дніпровський кар`єр"), Дмитро Мартишов (Академія футболу), Олександр Обревко ("Газовик"), Сергій Беденок ("Петриківка").
Текст і фото Віктора КУЛЕНКА.
Фотоальбом https://www.facebook.com/photo/?fbid=140299578694580&set=a.140303972027474
На хардових кортах Нонтхабурі (Таїланд) проходить тенісний турнір Bangkok Open 1 – ATP Challenger Tour із призовим фондом $37,520.
Вихованець Кам'янського тенісного клубу "Прометей" Ілля Марченко (№322) розпочав змагання з перемоги. В першому колі (22 серпня) Ілля переміг Джейсона Жуна (Китайський Тайбей) 7:6(1), 6:2.
Наш земляк вийшов уперед в рахунку особистих зустрічей із представником Китайського Тайбею (2:1) і взяв реванш у Жуна за поразку у другому раунді кваліфікації Вімблдона у червні.
Наступний суперник Марченко визначиться за підсумками зустрічі Лі Нам Хоанга з В'єтнаму та австралійця Дейна Келлі, який потрапив до основної сітки через кваліфікацію.
Ілля Марченко зіграє також у парному турнірі, де він заявлений разом із німцем Ніколою Куном.
Джерело https://btu.org.ua
У 20 років Володимир Ященко був головною зіркою спорту в СРСР, а в 40 помер від перепою.
Історія найталановитішого стрибуна Радянського Союзу Володимира Ященка трагічна до краю. Молодому хлопцеві було призначено ставити світові рекорди та виграти домашню Олімпіаду-1980, але він отримав серйозну травму, яка позбавила його мрії та сенсу життя. Характеру, щоб упоратися з цим, Володимиру не вистачило. Він помер у 40 років у посталкогольній комі.
УНІКУМ ІЗ ЗАПОРІЖЖЯ
Займатися стрибками у висоту Володимир Ященко почав досить пізно – у 12 років. Першим його тренером був Олексій Кудінов. Однак справжнє зростання почалося лише через два роки, коли 14-річний хлопець перейшов до Василя Телегіна. Новий тренер не лише виправив огріхи в техніці, поставленій попереднім фахівцем, а й зрозумів, що Володимир – не просто черговий спортсмен, а справжній унікум. За рік Телегін зробив так, що Ященко став стрибати 2,03 м замість 1,70 м, які були на рік раніше.
З кожним роком результати спортсмена зростали, у 16 років він уже "літав" на 2,12, а в 17 - брав 2,22 метри, побивши тим самим юніорський рекорд Валерія Брумеля. І це при тому, що стрибав Ященко не революційним на той момент і звичним для сучасного глядача фосбері-флопом, а по-старому — перекидним способом. Більшість однолітків Володимира вже перевчилися на нову техніку, а він сам залишався прихильником класики.
"Феноменальні Володини здібності якось зацікавили навіть фахівців космічної медицини: вони попросили його приїхати до Москви для тестування, – згадував Телегін. – І, згідно з їхніми висновками, Ященко був "запрограмований" матінкою-природою на стрибок заввишки 2 метри 50 сантиметрів! Власне, він і не стрибав у загальноприйнятому розумінні цього слова - він літав над планкою.
По-справжньому зірка Ященка спалахнула 1977 року, коли під час матчу з легкої атлетики між юніорами з СРСР та США він створив щось неймовірне. У Річмонді радянський атлет, якого спочатку сприймали не дуже серйозно і зазвичай звертали увагу лише на його приємну зовнішність, встановив три рекорди. Спочатку було побито світовий рекорд серед юніорів – 2,27 м, слідом рекорд Європи серед дорослих – 2,31 м, а на закінчення і світовий рекорд серед дорослих – 2,33 м. Володимир намагався замахнутися і на більше, але, на жаль, не вийшло.
"Намагаюся після перемоги піднімати планку вище за рекордну. А коли, скажіть, ще знайомитись з новою висотою? Нехай не вийде цього разу – зате знатиму, яка вона. Це все одно, що в незнайому річку пірнути – спершу страх відчуваєш, незвіданість. .. Потім легше", – розповідав Ященко.
СПРАВЖНІЙ ТРІУМФ ЯЩЕНКА
У тому ж році Ященко виграв чемпіонат Європи серед юніорів, а 1978 року у напруженій сутичці вирвав золото чемпіонату Європи у закритих приміщеннях у досвідченого Рольфа Бальшмідта. Радянський спортсмен не тільки перевершив свого головного суперника, а й встановив новий світовий рекорд у приміщеннях – 2,35 м. Володимир також отримав "Каравелу Колумба", яка вручається найкращому спортсмену. А та дуель стала однією з останніх серед спортсменів, які стрибали "перекидним" способом.
ВІДЕО https://www.youtube.com/watch?v=4mUqTM9CQoc
https://www.youtube.com/watch?v=_zdDeu-RWtQ
https://www.youtube.com/watch?v=F9TsN7D_h_g
От тільки цього тріумфу Ященку могло й не бути. Як розповідав А.С. Полухін (псевдонім одного зі спортсменів, які займалися у Телегіна разом із Ященком), тренер зі спортсменом не планували їхати на турнір і збиралися планомірно готуватися до Чемпіонату Європи у Празі. Проте за вказівкою зверху 19-річного спортсмена відірвали від наміченого графіка, привезли в Ешери, де за два тижні його терміново привів у форму тренер Володимир Дячков, а потім відправили до Мілана. На жаль, це далося взнаки на здоров'я спортсмена.
"Яшка зробив у Мілані 22 спроби... Це дуже багато, - писав у своєму нарисі "Яшка (пам'яті Володимира Ященка)" Полухін. - Зазвичай класному висотеру для доказу своєї "правоти" достатньо п'яти-шести. Можливості коліна рекордсмена були явно перевищені Він відчув це одразу, але ейфорія від перемоги на той момент все тимчасово затьмарила, та й не мало в той момент нічого бути, крім суцільного тріумфу радянської школи стрибків у висоту, який, як водиться, накреслила мудра партія.
Шеф (Василь Телегін) звично відзначив Яшкін тріумф. Чи відчував він, крім гордості за учня, ще й гіркоту за віроломство спортивних чинуш? Напевно. Чи розумів Дьячков, що він накоїв, зірвавши 19-річного хлопця з планової підготовки заради виконання ідіотських "вказівок" зі Старої площі? Звісно. Чи зрозумів Володя, що для нього ця травма коліна? Безперечно".
Отрута для рекордсмена. Тріумф та трагедія Володимира Ященка
Далі Ященко знову воював із Бальшмідтом, тільки вже на чемпіонаті Європи у Празі, де під зливою вирвав перемогу у представника НДР. А потім у 1979 році без проблем узяв і золото чемпіонату Європи у приміщеннях у Відні. Не залишалося сумнівів, що Володимир - лідер майбутніх Олімпійських ігор у Москві. Василь Телегін знав про проблеми свого підопічного з коліном, тож вирішив знизити ризик перед Іграми та дати 20-річному хлопцеві відновитися, відмовившись від змагань у 1979 році, у тому числі від Кубка світу. Влада на це дала добро.
"ЯК МЕНІ ЗВІДСИ ВИБРАТИСЯ?"
Проте плану Телегіна не судилося збутися. Поки він із сім'єю перебував у відпустці, до Ященка приїхав головний тренер збірної СРСР Анатолій Стрижак і повідомив, що спортсмен має поїхати на відбіркові змагання до Кубка світу у Каунасі. Самостійно відмовитись Володимир не міг.
Стрибуна знову відірвали від власного тренувального плану та привезли до Литви, щоб показати чиновникам, які мали приїхати на старти до Каунасу. Ось тільки представників влади там не виявилося, а Ященко, котрий виконував стрибок на змаганнях, серйозно травмував коліно, порвавши хрестоподібні зв'язки. Одразу стало ясно – про Олімпіаду можна забути.
"Участь у стрибках брали практично всі найкращі стрибуни країни, - згадувала стрибунка Тамара Бикова. - Вони були раді бачити один одного. Стрибали дуркуючи, але талановито. Усі стрибнули, якщо не помиляюся, по 2,24 м, тоді це був високий рівень. Володя просто не хотів бути осторонь і тому брав участь, ось на цій висоті він розбігся і при відштовхуванні впав у стрибкову яму.
Миттю з голосними вигуками втік із зали. Я побігла за ним. Ще ніхто на той момент нічого не зрозумів. Я шукала його у темному коридорі манежу.
Пробігши повз двері кабінетів, я знайшла його в кутку кімнати, він закрив обличчя руками і щось говорив, я почула тільки: "Коліно, коліно ...". Я можу сказати, що всі були вражені тим, що відбувається. Ось і вся правда.
З Литви надію спорту СРСР доставили до ЦИТО у Москві, де спортсмена прооперувала Зоя Миронова, один із провідних фахівців на той момент. Ось тільки виявилося, що хірургічне втручання було не надто вдалим, тому довелося робити ще одну операцію, яка лише погіршила ситуацію.
"Як мені звідси вибратися? Вони ж мене заріжуть, вони нічого не вміють, я не знаю, хто мені може допомогти", – казав Ященко своїм друзям.
Допомогли Володимиру в Австрії. Спортсменка Анна-Ліза Прокоп та її чоловік ортопед запропонували спортсмену прооперуватися у клініці знаменитого ортопеда Ганса Баумгартнера у Зальцбурзі. Усі витрати на себе взяли Прокоп та її чоловік, тільки після цього радянська влада відпустила Ященка за кордон. В Австрії стрибуну провели дві успішні операції, майже знову зібравши коліно, і після тривалої реабілітації Володимир навіть зміг повернутися в сектор, але лише 1981-го, причому безуспішно. Максимальна висота – 2,10 м у 1983 році. І у 24 роки після рецидиву травми Ященко завершив кар'єру.
"ВОНИ БУЗИЛИ ПО-ЧОРНОМУ"
Відхід зі спорту остаточно поставив хрест на житті молодого Ященка. Психологічно зламаний зірковий атлет почав віддалятися від своїх друзів та приятелів, поступово звикаючи до алкоголю. Дехто наголошує, що любов до випивки помічалася у Володимира ще й під час кар'єри.
"У Володі була зайва вага, він довгий час не тренувався і був просто не готовий до стрибків. На зборах по лінії СРСР у нього був індивідуальний графік, - писала Тамара Бикова про той злощасний турнір у Каунасі. - Вдома у Запоріжжі з Телегіним він виконував основне навантаження, а коли тренери просили його бути присутнім на зборах і Телегіна не було, Володя легко розминався... Більшу частину часу він був наданий сам собі. Якщо зустрічалися з Трофимом (жердинщиком Володимиром Трофименком), бузили по-чорному".
Подібні історії розповідав і тренер Євген Загорулько, пояснюючи, що подібне "нехлюйство" і стало причиною травми Ященка.
"Ященко забрали Володимир Дячков і Вітольд Креєр, які керували у збірній стрибками, - казав Загорулько. - Яшка там потоваришував із шостовиком Трофименком і стрибуном у довжину Цепелєвим. Всі троє - прекрасні, душевні хлопці, останньою сорочкою готові поділитися. Але їм не вистачало цербера. Почали втрьох випивати... Через пару років Яшка мені зізнався: "Сидимо втрьох на пляжі. Підходить Креєр, а ми пляшку горілки навіть не ховаємо. Той нас умовляє вийти на тренування. А якби ви там були, то я знав би: зараз Петрович дасть мені цією пляшкою по голові, і дисципліна налагодиться".
Витягнути Ященка з алкогольної прірви намагалися у різний спосіб: йому пропонували відкрити спеціалізовану школу в рідному Запоріжжі, відправляли до лікарень – але нічого не допомагало. Мабуть, чутливість талановитого стрибуна не дала йому пережити головну втрату свого життя, тому будь-якого сенсу надалі існування Володимир не бачив.
У 40 років він помер у посталкогольній комі. Так і не прийшов до тями.
Тетяна Постнікова
Джерело https://www.championat.com/
21 серпня відбулося жеребкування на "челенджері", який пройде наступного ігрового тижня.
З 22 по 28 серпня на хардових кортах Нонтхабурі (Таїланд) пройде тенісний турнір Bangkok Open 1 – ATP Challenger Tour із призовим фондом $37,520.
Вихованець Кам'янського тенісного клубу "Прометей" Ілля Марченко (№322) виступатиме у Таїланді на серії із трьох турнірів. На першому з них він отримав восьмий номер посіву та зіграє з представником Китайського Тайбею Джейсоном Жуном (№433 АТР). Цього року Марченко програв Жуну у другому колі кваліфікації Вімблдону, а загальний рахунок їхнього протистояння рівний: 1:1.
Наш земляк зіграє також у парному турнірі, де він заявлений разом із німцем Ніколой Куном.
Джерело і фото з сайту https://btu.org.ua
