Стильний радянський чоловік часів відлиги (60-і роки минулого сторіччя) прагнув виглядати як зірка закордонного екрану.

Еталонами стали герої французьких фільмів на той час – Жан Габен, Ліно Вентура та Жан-Поль Бельмондо. Зазвичай вигляд кіногероя завершував плоский кашкет білого кольору. На той час швейна промисловість випускала тільки кашкети–шестиклинки та лише темних тонів. Щоб бути в модному тренді молодь шила подібні кашкети у "приватників", так тоді називали кравців, які нелегально виготовляли одяг та головні убори. Але їхнє виготовлення коштувало дорого, і не всім було по кишені. На початку 60-х, у магазинах Дніпродзержинська (нині Кам`янське) з'явилися плоскі кашкети білого кольору у вузьку чорну смужку, які нагадували кашкети кіногероїв і які одразу стали користуватися величезним успіхом у молоді. Їх носили школярі, студенти, молоді робітники і навіть люди похилого віку. Вважалося, що людина одягнена у білий плащ і білий кашкет був "одягнений за модою".

На фото: 26-річний Дмитро Іванович. 25.03.1964.

 

 

Бабе́тта — зачіска з довгого волосся, при якій волосся укладається у валик ззаду і частково на маківці. Зачіска стала популярною завдяки французькій актрисі Бріжит Бардо після виходу на екрани фільму "Бабетта йде на війну". У нас вона асоціюється з дівчатами на невисокій тонкій шпильці і в плащі «болоння» - цю моду неодноразово критикували, але потім заспокоїлися та прийняли. В Радянському Союзі що тільки в ці зачіски не підкладали жінки - капронові панчохи, мочалки з рибальської волосіні, навіть банки!

Картина "Бабетта йде на війну" вийшла на екрани у 1959 році. Завдяки їй поширилася мода на жіночу зачіску "а-ля Бріжит Бардо", названу на ім'я героїні фільму "бабетта". Цю зачіску для актриси вигадав перукар Жак Дессанж, скориставшись елементами моди, що існувала серед паризької творчої богеми з Лівого берега Сени. Вона створювалася на волоссі середньої або великої довжини, які укладаються у валик на потилиці і частково на маківці. При недостатній довжині або густоті свого волосся зачіску можна створити за допомогою накладних пасм. Пишна зачіска вимагала від жінок великих зусиль і витрат часу, так що мити голову, а частенько і шию, намагалися якомога рідше, а для збереження її форми доводилося спати на спині, підкладаючи під шию вузький валик, або навіть сидячи.

Мода на зачіску в СРСР викликала протидію з боку влади, тому що з ідеологічної точки зору була зразком асоціальності, як за формою, так і за технологією виконання. Зачіска найчастіше створювалася в перукарні, не розчісувалась протягом декількох днів (до тижня), а для надання міцності та форми її обробляли саморобним лаком, що готується з меблевого лаку (каніфолі), який розбавлявся одеколоном, а потім наносився з пульверизатора. У зв'язку з такими радянськими реаліями зачіска була шкідливою з гігієнічних міркувань. У деяких випадках у волоссі заводилися воші та різні грибкові захворювання, тому за цією зачіскою у народі закріпилася назва «вшивий будиночок». На початку 1960-х років у кількох номерах журналу «Робітниця» засуджували подібні зачіски, які «такі що не в'яжуться з усією діловою обстановкою», а «дівчата зі збитим волоссям втрачають чарівність юності, виглядають значно старшими за свої роки».

Зачіска як частина радянського побуту фігурує у багатьох книгах, публіцистиці та кінематографі. Так, у повісті І. Говорухи «Майже останнє кохання», дія якої відбувається на початку 1970-х років, головна героїня вночі майже не спить, чекаючи зустрічі з коханим: «Перед зустріччю з Гошею зробила зачіску „Бабетта“ у перукарні, і ніч провела сидячи. Їй кожен локон збризкували лаком, потім начісували і знову зверху лак. Дуже хотілося бути гарною». Актриса Л. Гурченко згадувала це повальне захоплення: «На екранах із великим успіхом пройшов фільм „Бабетта йде на війну“. І всі жінки стали ходити з зачісками „а-ля Бабетта“… через великі голови з начісами всі здавались тонконогими».

На фото: жителька селища Аули Галина Пилипівна Пузенко. 1960-і роки.

 

В Дніпрі 19 червня відбувся турнір з ММА, в якому прийняли участь 170 спортсменів із Дніпропетровської, Донецької і Кіровоградської областей. Виручені кошти пішли на підтримку Збройних Сил України.

За підсумками змагань на рахунку вихованців тренера з Кам`янського клубу "Герць-ММА" Антона Єрмашкевича три нагороди. Два перших місця посіли Денис Рибальченко, який виступав у ваговій категорії до 40 кг серед бійців 12-13 років і Гліб Артамонов (до 84 кг, 16-17 років). Другим став Данило Савченко серед спортсменів вікової категорії старше 18 років та вагою до 65 кг.

 

 

Друга ракетка України Ілля Марченко отримав суперника у кваліфікації трав'яного мейджора на Вімблдоні.

У Вімблдоні (Великобританія) 27 червня стартує тенісний турнір Великого шолома The Championships, Wimbledon - Grand Slam із призовим фондом £16,320,000.

Вихованець Кам'янського СК "Прометей" Ілля Марченко (№ 257 ATP) у першому матчі відбіркового турніру зіграє проти 31-го сіяного Єспера де Йонга (№ 160 ATP) з Нідерландів. Тенісисти раніше не зустрічалися один з одним. Кам'янчанин в одинадцятий раз стартує на Вімблдоні і восьмий раз розпочинає турнір у кваліфікації. Лише одного разу – у 2017 році Марченко виграв усі три матчі відбіркового турніру. Для його суперника - це дебют на трав'яному мейджорі.

Джерело https://btu.org.ua

 

ЗРОСТАЄ САМОДІЯЛЬНИЙ КОЛЕКТИВ

 

 

 

"Дзержинець" 16 червня 1967 року.

 

Три дні в Кам`янській ДЮСШ № 1 проводилися шахові баталії, які були частиною змагань, присвячених Олімпійській естафеті.

З п`ятниці по неділю, 26 гравців змагалися в першості Кам`янського з класичних шахів серед юнаків та дівчат 2003 р.н. і молодше. Серед учасників були як вже відомі гравці не тільки у місті, а і на теренах Дніпропетровщини, так і ті, що роблять свої перші кроки у великому спорті. Хоча за титул найсильнішого шахіста не змогли втрутитися ще кілька сильних гравців. Але на те у них були обєктивні причини. "Завершилися доволі напружені змагання, в яких грали майже всі найсильніші шахісти міста цієї вікової категорії. Звичайно, хотілося б бачити тут ще Михайла Богомаза, Володю Бутенка і Єфрема Степанова. Від цього змагання в турнірі б стали ще гостріші, ще цікавіші. Але маємо, що маємо", - пояснив організатор першості, голова юнацької міської федерації шахів Дмитро Задорожній.

Після завершення змагань, в присутності батьків відбулося нагородження шахістів медалями і грамотами, які проводили судді турніру Дмитро Задорожній і Дмитро Кір`янов. Крім основних призерів серед хлопців і дівчат, нагороди отримали також гравці, показавші найкращі результати в свої вікових номінаціях.

Серед шахістів до 14 років (2007/2008 роки народження) Владислав Мачутський і Михайло Іванін набрали однакову кількість очків - по 5. Але по додаткових показниках кращим став Іванін.

В категорії до 12 років (2009/2010 р.н.), набравши 5,5 очків, кращим стаав Максим Юрченко.

Серед шахістів до 10 років (2011/2012 р.н.) кращий результат показав Владислав Литвин. В його активі 6,5 очок.

Михайло Бондаренко і Максим Вітютнєв набрали по 5 очок серед гравців до 8 років (2013/2014 р.н.). Кращий коефіцієнт виявився у М.Вітютнєва. До речі, хлопчина виконав норматив четертого розряду. При нормі 4,5 очка, Макс набрав 5 очок.

Серед абсолютних призерів по сім очок набрали Максим Косухін і Давід Дунаєвський. Але кращий коефіцієнт виявився у Косухіна. Самий досвідчений серед нинішніх гравців Олександр Стрельник показав чудовий результат, набравши із дев`яти можливих 8,5 очок. Йому і дістався головний приз - крсива статуетка з зображенням шахових фігур і написом "Чемпіон м.Кам`янське серед юнаків і дівчат з класичних шахів. Дитячо-юнацька Федерація шахів м.Кам`янське 2022".

Дмитро Задорожній дякує керівництво ДЮСШ № 1 і № 3, а також начальника управління молоді і спорту Кам`янської міськради Едуарду Коряку за надану допомогу під час проведення турніру та нагородну атрибутику.

ПРИЗЕРИ

ДІВЧАТА

1 - Славська Олександра (5,5)
2 - Губа Надія (5)
3 - Пацьора Єлизавета (4,5)


ХЛОПЦІ

1 - Стрельник Олександр (8,5)
2 - Косухін Максим (7)
3 - Дунаєвський Давід (7)

Текст Віктора КУЛЕНКА.

Фотоальбом https://www.facebook.com/photo/?fbid=121556177235587&set=a.121559503901921

 

 

Проводи в армію — "дорожні" ритуал виряджання у далеку путь. Поширеним був звичай, коли новобранцю, який йшов в армію, пов’язували на праву руку вище ліктя невеликий вишитий рушник. Зазвичай у центральних та східних районах України у другій половині ХХ ст. дівчата під час проводів прикріплювали новобранцеві до сорочки чи піджака або іноді пов'язували переважно на руку вишиті носовички чи хусточки на знак пам'яті про себе. Перев'язували і через плече стрічками, а рідні перев'язували хусткою або рушником теж через плече. А рушник є символом і навіть провісником дороги в прямому і переносному сенсі.

У 1950-ті роки у центральних регіонах України було прийнято перев'язувати новобранця одним широким рушником через плече чи двома вузенькими навхрест. Рушник — це дорога, і саме цим знаком маркується людина, яка або сама вирушає в нову путь або причетна до виряджання когось у новий життєвий шлях. А оскільки рушник це не просто семіотичний предмет, а й оберіг, то він має гарантувати щасливу путь. Коли ж перев'язували "хрестом", це, безумовно, осмислювалося ще й як християнський знак спасіння.

Крім рушників, майбутнього солдата обдаровували хусточками і приколювали їх до сорочки шпильками». Цей звичай існував в центральних регіонах України, причому інколи таких подаруночків бувало 10-20, про що свідчать тогочасні фото. Як, наприклад, фото 1956 року, де аулянин Микола Пилипович Пузенко йде до армії. Люди казали, що новобранець у різнокольорових хусточках виглядав, як новорічна ялинка або як півник. Звісно, він із собою не забирав ці хусточки, а міг узяти лише хустинку, подаровану коханою, якщо така дівчина у нього була. Обряд прикрашання новобранця часто здійснювали виключно дівчата. У день проводів дівчата повинні прийти раніше, щоб убрать рекрута, поки зійдуться гості. Дівчина мала принести красиву хустку чи і дві, бо треба було в'язать хлопця через плече навхрест. Приносили "лєнти" (стрічки) іще дівчата і вибирали, котра лєнта була кращою. Дівчина призивника перев'язувала його стрічкою, а якщо не було дівчини, то сестра чи сусідка. Такий подарунок покладав на неї певний обов'язок: якщо чіпляла платок, то повинна дочекатися хлопця з армії. Стрічок могло бути багато, а могло бути і лише дві. Вважалося, що чим більше у призовника стрічок, тим він популярніший серед дівчат. Тому хлопці старалися домовитися з дівчатами, щоб їм якомога більше почепили стрічок. Це був спосіб наостанок підняти свій престиж "мачо" серед друзів-однолітків.

ВАЛЕНТИНА СЕРДЮК ПОВТОРИЛА РЕКОРД УКРАЇНИ

 

 

"Дзержинець" 3 червня 1951 року.


Урочистість та гордість відчувають спортсмени та команди, коли на Олімпіаді вдається здобути вищі нагороди. Це честь не тільки для самих переможців, а й для вболівальників та багатьох звичайних жителів країни, яку вони представляють.

На Олімпіадах склалася традиція вручати золоті, срібні та бронзові медалі. Але вони є такими лише умовно, про це повідомляє https://gsminfo.com.ua/119093-z-chogo-naspravdi-vygotovleno-olimpijski-medali.html


НАГОРОДИ ЗНАХОДЯТЬ ГЕРОЇВ


Медалі почали вручати спортсменам відносно нещодавно. На батьківщині Олімпіад у Стародавній Греції та пізніше в античному світі на голову переможця покладали вінок.

У різні часи найкращих у своєму виді спорту могли нагородити грошима, кубками, цінними речами, привілеями. На перших сучасних Олімпіадах спортсменам дарували витвори мистецтва і навіть корисні речі.

Медалі вперше були використані на іграх у 1894 році. Їх було дві – срібло та бронза. У 1904 – вже три, додалося золото.

Тоді ж з’явилася символічна традиція надкушувати край медалі зубами. На фото: бронзовий призер Олімпіади в Пекіні 2008 року зі спортивної гімнастики, вихованець СК "Дзержинка" Олександр Воробйов. Реально благородні метали без домішок м’які, на них залишався слід від зубів переможця. Тим самим він показував, що метал медалі є справжнім. І перемога виявилася під силу справжньому лідеру.

Але чому саме така добірка металів?

ЧУДОВА ТРІЙКА

Причин було три. Перша – реальна вартість. На першій Олімпіаді срібло за перше і друге місця давали просто тому, що воно дорожче за бронзу.

Золото, що додалося, має ще більш високу ціну.

Три метали традиційно використовувалися для виготовлення грошей. Велика монета – золота, середня за купівельною спроможністю – срібна. А мідь, із якої виготовляють бронзу, йшла на розмінні монети.

У таблиці Менделєєва ці три метали також йдуть один за одним зверху вниз, займаючи однакові позиції кожен у своїй підгрупі.


НІЧОГО ОСОБИСТОГО


Медалі перших Олімпіад нового часу були справді з металів, якими їх назвали. Але сьогодні це вже не так:

Золота медаль – срібна зі сплаву 925 проби. Лише зверху тонким шаром її покриває напилення із 6 грамів золота.
Срібна — єдина, що майже відповідає своїй назві. Але срібла в ній лише 92%, решта – мідь та інші домішки.
Бронзова складається з міді, цинку та олова. Вона коштує не більше 200 гривень у еквіваленті.
Останнім часом поширилася практика робити нагороди з екологічної вторинної сировини. Але причина заміни металів не полягає у неповазі до чемпіонів.

Сьогодні на Олімпіадах змагаються у 42 видах спорту. З урахуванням різних заліків, групових та командних видів медалі отримують сотні людей. Робити їх вже реально зі шляхетних металів – дуже дорого. Тому нагороди з суто економічних міркувань стали виготовляти з найдешевших матеріалів.

До того ж медаль – лише символ. Справа не в її вартості, а в гордості та престижі. Та й багато країн потім самі матеріально винагороджують своїх спортсменів, які перемогли на Олімпіаді.