Неудача постигла воспитанника Днепродзержинской ДЮСШ № 4 Ярослава Швеца на чемпионате мира по тхэквондо. В первом поединке мужской весовой категории до 58 кг Ярослав проиграл Луису Oблитасу из Перу со счетом 2:4. Но и обидчик нашего земляка не смог далеко пройти.

 

Ромалдинова.jpg

Там же, в Челябинске, произошла приятная сенсация. Впервые в истории украинского олимпийского тхэквондо наш спортсмен смог пробиться в полуфинал, тем самым уже забронировав за собой медаль. Ирина Ромолданова из Киева в стартовом поединке досрочно выиграла 15:0 у соперницы из Гонконга. Дальше она победила, хотя и с трудом, вьетнамскую спортсменку. Ну, а потом Ира сенсационно победила 5:0 первого номера мирового рейтинга, тхэквондистку из Кипра Кириаки Коуттоуки. Таким образом, независимо от завтрашнего поединка с соперницей из Тайпея, у Ирины Ромолдановой уже есть как минимум "бронза".

Текст: Виктор КУЛЕНКО.

Фото с сайта http://ftu.com.ua 

 

 

Кулиш3.jpg


Нападающий днепродзержинской "Стали" Станислав Кулиш в матче Первой лиги против ФК "Тернополь" (4:0) записал на свой счет сотый гол в профессиональной карьере. Юбилейным для форварда стало второе взятие ворот в игре против ФК "Тернополь", в то время как третий результативный удар открыл уже вторую сотню.

Большинство своих мячей Кулиш провел во Второй лиге, где с перерывами выступал с 2008 года. Так, после двух сезонов в "Днепре-75" Кулиш в 2010-м продолжил карьеру в никопольском "Колосе" на чемпионат области, где также стал лучшим бомбардиром, забив 30 мячей в 25 встречах.

В 2011 году нападающий перешел в "Днепр-2", а уже через год оказался в "Стали". Всего за время выступления в днепродзержинском клубе Станислав 81 раз забивал в 95 играх.

В нынешнем чемпионате Станислав дебютировал в первом дивизионе, где уже успел добавить к своему активу два десятка голов.

Статистика:

"Днепр-75" (Днепропетровск): 43 матча - 14 голов (5 с пенальти)

"Днепр-2" (Днепропетровск): 24 матча - 6 голов (1 с пенальти)

"Сталь" (Днепродзержинск): 95 матчей - 81 гол (6 с пенальти)

Вторая лига - 80 голов

Первая лига - 20 голов

Кубок - 1 гол

Источник: http://fcstal.com.ua

1_b.jpg

 

Одной левой

Днепропетровский велогонщик Алексей Бондаренко, несмотря на ампутированную правую ногу, обгоняет здоровых спортсменов и мечтает о паралимпиаде в Рио-де-Жанейро, пишет  http://dv-gazeta.info 
Пару недель назад на проспекте Свободы в Днепропетровске я встретила велосипедиста, который не спеша разворачивался на перекрестке. Даже моему неискушенному глазу было заметно, что парень не любитель, а профи. Я засмотрелась на его яркую форму, спортивный шоссейный велосипед и лишь случайно переведя взгляд, заметила, что у велогонщика... нет правой ноги – вместо нее на колене крепился черный титановый протез. Между тем, велосипедист, развернувшись, начал быстро набирать скорость и помчался по проспекту в сторону Кайдакского моста. И, странное дело - вид одноногого спортсмена не вызывал жалости и привычного в таких случаях сочувствия – настолько стильно и мощно он смотрелся, сливаясь со своим байком. У меня лишь мелькнуло сожаление, что не успела ни сфотографировать необычного велогонщика, ни узнать, кто он. Но все случайности – не случайны.

Несколько дней спустя мне позвонил брат из Киева (тоже велосипедист), которому я накануне описала впечатлившую меня встречу: «Нашел я твоего велосипедиста, лови ссылку на ролик в youtube».

Оказалось, что 32-летнего велогероя зовут Алексей Бондаренко; он был профессиональным боксером, но, потеряв в результате ДТП ногу, переключился на велоспорт. По интернет-ссылке был также номер телефона спортсмена, поэтому подробности своей истории Леша рассказал мне уже лично.

— Учиться боксу меня, можно сказать, заставила жизнь – я вырос на жилмассиве Западный, был маленького роста, и в школе меня часто пытались побить, — честно признается Алексей. — Я, конечно, не пасовал и давал сдачи, но когда ежедневно приходится драться с более сильными противниками, одного боевого задора мало – я вечно ходил в синяках. Однажды мне это надоело, и я записался на бокс в ДЮСШ №4. У меня оказались способности к этому виду спорта - буквально после трех месяцев занятий я выиграл чемпионат области в своей возрастной категории – на тот момент мне было 12 лет.

Дальше Лешина спортивная карьера развивалась стремительно. Окончив спортшколу, он стал заниматься в спортклубе «Тайсон», принимая участие и побеждая в турнирах областного, всеукраинского и международного уровней. В 27 лет он выполнил норматив мастера спорта по боксу. Перейдя из любительского бокса в профессиональный, Алексей провел 6 поединков, 5 из них выиграл, 4 – досрочно. Бокс стал не только его профессией (Алексей окончил Днепропетровский государственный институт физкультуры и спорта, получив специальность тренера по боксу и учителя физкультуры), но и смыслом жизни, воплотившейся в реальность детской мечтой. Но мечту пришлось кардинально изменить после рокового дня – 3 мая 2011 года.
В тот день Лешу, возвращавшегося на велосипеде из похода по Крыму, сбил не пожелавший по правилам уступить дорогу местный таксист, который к тому же скрылся с места происшествия. Пока Лешины друзья ловили попутку, парень успел потерять около 4-х литров крови. Если бы не тренированное сердце профессионального боксера, он бы не выжил...

Алексея спасали вначале в клинике Ялты, потом в симферопольской больнице им. Семашко, затем перевезли в Днепропетровск – в медсанчасть №56. Парень перенес десяток операций, врачи пытались сохранить конечность, но травма оказалась настолько тяжелой, что две трети правой голени пришлось ампутировать.

— Решение об ампутации после консультации со специалистами было принято мной сознательно, — удивительно спокойно рассказывает Алексей. — Я рассудил, что я быстрее восстановлюсь и вернусь в спорт с современным протезом, чем с измочаленной ногой, остатки которой врачи пытались спасти. Конечно, я понимал, что с боксом покончено. Но второй моей страстью с детства был велоспорт – и тут я видел для себя перспективы. Чтобы лишний раз не травить организм лекарственной «химией», которую в меня уже и так влили немало, я по возможности стал отказывался от анестезии, и уже в больнице, с еще не снятыми после операции швами, начал тренироваться: лежа в кровати, качал пресс, затем поднимал баклажки с водой. Когда друзья подогнали инвалидную коляску - стал выезжать во двор подтягиваться на брусьях. Потом товарищи записали меня в хороший фитнес-клуб, и я прямо на костылях начал ходить туда качаться. Вообще, скажу прямо: я многим обязан своим друзьям, которых у меня, слава Богу, немало! Именно они помогли мне перенести больничный период, не пасть духом. И помогают по сей день – как морально, так и материально.

Буквально через полгода после аварии Алексей уже собирался на свои первые велосипедные сборы – на костылях, с огромным рюкзаком. Многочасовые ежедневные велотренировки быстро стали неотъемлемой частью его жизни. И, конечно, такое упорство дало свои результаты – сейчас, спустя четыре года после аварии, Леша Бондаренко – один из лучших велогонщиков Днепропетровской области среди здоровых (!) спортсменов. В состоявшемся 25 апреля 2015 года на областном чемпионате «Первая Сотня» (шоссейная гонка) Алексей занял второе место в индивидуальной гонке среди мужчин на дистанции 25 км.

Между тем, сам Леша расценивает свои нынешние успехи в велоспорте лишь как промежуточный этап на пути к глобальной цели – участии в паралимпийских играх, которые пройдут в Рио-де-Жанейро в 2016 году. Но чтобы получить лицензию на участие в паралимпиаде, днепропетровскому велогонщику необходимо заработать очки на соревнованиях по пара-велоспорту мирового уровня, таких как этапы кубка мира и чемпионат мира, но на поездки нет средств.
— Первый этап кубка мира состоится совсем скоро - уже 5-7 июня в Италии, — говорит Алексей. — Затем будут Швейцария, Германия, Южная Африка... Я знаю себе цену как спортсмену и уверен, что смогу показать достойные результаты, но все упирается в деньги. На эти четыре поездки необходимо минимум 8 тысяч евро, а моя пенсия по инвалидности – чуть больше тысячи гривен... Но я не теряю надежды и по-прежнему тренируюсь по 5-6 часов в день, начиная с 7 часов утра, невзирая на погоду.

На прощанье я попросила Лешу назвать три его ключевых качества. Но Алексей Бондаренко уложился в одно, ответив: «Я – целеустремленный!».

Если вы хотите помочь спортсмену Алексею Бондаренко осуществить его мечту, вы можете перечислить посильную сумму на карточку Приватбанка 4405 8858 2979 1158 (на имя Алексея Бондаренко); связаться с велосипедистом можно по номеру: 067 224 87 87.

Текст: Ирина Кадченко

Obyava.JPG

Естрадна студія "Пролісок" запрошує жителів та гостей Дніпродзержинська на концерт "З нами твоя любов...". Виступ творчого колективу відбудеться в четвер.

 

ДЕ  - Центр позашкільної роботи та дитячої творчості (пл. Дзержинського, 1-А)

КОЛИ - 14 травня.

ПОЧАТОК - 16:00.

КОНТАКТНІ ТЕЛЕФОНИ - (05692) 3-13-04

ВХІД БЕЗКОШТОВНИЙ

 

 

 

23.jpg

 

Сяючі обличчя хлопчиків і дічаток, веселі пісні, майстерно зроблені дитячими руками речі, виставлені напоказ в фойе - так зустрічали в Центрі дитячої творчості гостей, які прийшли подивитися і послухати виступи учасників гала-концерту

Сьогодні було справжнє свято. І на виставці в фойе і на сцені його створювали переможці міського огляду-конкурсу дитячої художньої творчості "Віват, талант!".

"Добре, коли ти юний, натхненний, талановитий! Коли в тебе є друзі, амбіції та невгамовна жага творити. Добре, коли ти маєш ідеї, талант та бажаєш розділити це з друзями", - ці слова були сказані ведучою про учасників фестивалю.

У номінаціях: вокальне і хореографічне мистецтво, інструментальна музика, театральне мистецтво прийняло участь близько півтори тисячі конкурсантів. Триста учасників презентували свої творчі наробки у номінаціях технічна творчість, декоративно-ужиткове та образотворче мистецтво, кіно та анімація. Дипломантами фестивалю "Віват, талант!" стали 510 талановитих дітей Дніпродзержинська та 16 керівників колективів.

Свій талант та уміння показали на сцені учні Центру дитячої творчості (студії "Стиль життя", "Пролісок", гурток "Наталі", ШЕМ "Зоряний дощ"); НВК № 3, 13, 24, 36; СШ № 9, 30, 31, 37, 44; клубу "Іскра"; ліцея НІТ; колегіуму № 16.

"Сьогодні серце переповнено гордістю за талановитих дітей Дніпродзержинська. Ви опанували ази маленького мистецтва, яке переростає в величезне мистецтво. Мистецтво, якому слово сьогодні надзвичайно чудове - "Віват, талант!", - зазначила начальник управління освіти міста Ольга Баштаненко.

Текст: Віктор КУЛЕНКО.

http://ok.ru/dk?st.cmd=userAlbumPhotosEdit&st.albumId=772657735258&st.lastId=508&st.upl=nu&st.startIdx=772657787738&st.endIdx=772657789018&st.startSeq=38106&st.endSeq=38677  - фотоальбом  

Радянська кінокартина «Висота», що вийшла на екрани в 1957 році, з погляду сьогодення сприймається як досить наївний фільм. Проте багатьом вона запам'яталася відмінною грою акторів, музикою Родіона Щедріна, прекрасною операторською роботою. До речі, головний оператор фільму Володимир Монахов народився на Дніпропетровщині, у Долгинцевому.
Хоча дія книги Є. Воробйова, за якою створено фільм, відбувається на Південному Уралі, місцем зйомок став саме Дніпродзержинськ, – і тому «Висота» становить для нас особливий інтерес. Задля справедливості відзначимо, що окремі сцени знімалися в Дніпропетровську (парк Шевченка, вокзал – про це далі), проте переважна більшість – у нашому місті.

 

tram1.JPG

Характерний для 50-х років трамвай. Різноколірні вогні над кабіною дозволяли в темну пору доби визначити, вагон якого маршруту підходить.

tram2.JPG

Закінчення кадру з трамваєм. Чи не біля станції Баглій це? Водонапірна вежа дуже нагадує тамтешню (у 90-ті роки дерев'яний верхній ярус було розібрано).

tram3.JPG

Паровоз серії 9ПМ на заводі.

parovoz.JPG

Завод, краєвидів якого у фільмі величезна кількість. Ось два найвиразніші:

zavod1.JPG

zavod2.JPG

Будинок 94 на сучасному проспекті Аношкіна. Вгору йде вул. Медична.

leningradsk.JPG

Кінець попереднього кадру. Проспект Аношкіна (до 90-х років – вул. Ленінградська). Добре видно лінії електропередач та вдалині будинок на пр. Леніна, 65 («Дружба»).

drujba.JPG

Герой Миколи Рибнікова на балконі триповерхового будинку, що на розі вулиць Медичної та Миру. Перспектива вул. Миру в бік проспекту Леніна, справа видно будинок на Леніна, 62. Замикає ж перспективу будинок на іншому боці проспекту (де магазин «Уют»), з масивним еркером на кілька поверхів.

rybnikov.JPG

Панорама пр. Леніна, справа – ріг вул. Союзної (нині Воробйова), зліва видно споруджуваний буд. 56 (відомий як «Черевички»), вище від нього ще стоять одноповерхові будиночки, яким залишилось існувати всього рік-півтора. По проспекту піднімається трамвай.

prospekt.JPG

Знову перспектива вул. Миру, але під трохи іншим кутом. Справа – величезний будинок на розі з вул. Запорізькою. Ближче від нього, на місці майбутніх хрущовок, іще одноповерхова забудова.

balkon.JPG

Герой М. Рибнікова весь час перебуває на другому поверсі, але в наступному кадрі спускається з третього! Оцей нижній балкон і є той, на якому актор знаходиться в усіх попередніх кадрах. Очевидно, автори фільму хотіли таким чином підсилити ефектність.

На сучасному проспекті Аношкіна. У всій красі високовольтні лінії, яким ця найбільша в Дніпродзержинську вулиця, власне, і завдячує своїм існуванням. Споруджується будинок на Леніна, 56 («Черевички»), стіни його кутової частини доведені лише до половини. Навпроти йде будівництво на Леніна, 67 (де у 80-ті роки було кафе «Аеліта»), закінчується тільки зведення корпусу по Аношкіна.

vysokovolt.JPG

На панорамі з альбому «Дніпродзержинськ», що вийшов у наступному, 1958 році, обидва будинки новенькі, щойно збудовані. На передньому плані – вже закладений цоколь на пр. Леніна, 58.

1958-1.jpg

Краєвид від проспекту Аношкіна в бік вул. Шепетова (Мінської). Баштові крани в районі вул. Галини Романової, правіше – відомі «коробки», з-за яких справа видно кутову частину буд. 40 на пр. Леніна, перекриту «ногою» стовпа. Далі видніється дах довоєнного корпусу школи № 5 (новий корпус буде прибудовано у 1962), над ним – масивний фронтон будинку на Леніна, 53. Біля правої межі кадру – ще один споруджуваний будинок на Шепетова.

minsk.JPG

Закінчення попереднього кадру. Палацового вигляду будинок за адресою Медична, 15. Сьогодні в ньому Заводський райвідділ міліції, у 80-ті роки будівлю займав міський відділ народної освіти, а тоді, в 50-ті, мабуть, була школа.

palaz.JPG

Вечір у парку знімався в Дніпропетровську (парк ім. Шевченка). В одному з кадрів добре видно старий пам'ятник Шевченку над Дніпром (наприкінці 50-х його змінив сучасний на Монастирському острові), сам Монастирський острів, лінії електропередач через Дніпро, Мерефо-Херсонський міст. Все це слугує лише фоном, і його важко виокремити як повнорозмірні кадри. Тому вмістимо таку склейку з фрагментів.

ostriv.JPG

І Мерефо-Херсонський міст:

mist.JPG

Дніпропетровський вокзал з'являється у «Висоті» двічі – в середині фільму...

vokzal.JPG

...та у фіналі, де можна побачити старий металевий пішохідний міст через колії. На залізниці ще всюди паровозна тяга – але ділянка від Нижньодніпровського вузла до П'ятихаток буде електрифікована вже у наступному, 1958 році.

perehid.JPG

 

final.JPG

Джерело:  www.dneprodzerzhinsk.net.ua  

Текст: Дмитро КУБАНОВ

1962_12_мая_Детсад_Фото.JPG

 

Люблять книгу в дитячому садку № 39 заводу імені Дзержинського.

На знімку: діти разом з медичною сестрою М.П.Пунтус розглядають книгу.

Фото В.Жирового.
"Дзержинець" 12.05.1962.

На черговому засіданні літературної групи при редакції газети "Дзержинець" обговорювалась поема "Каюр" молодого поета -сталевара заводу імені Дзержинського Юрія Аделунга.
Служба в Радянській Армії на Далекому Сході, знайомство з суворою природою півночі, з буднями солдатського життя допомогли молодому поету створити цікавий твір про молодого прикордонника, який героїчно загинув , але не пропустив на рідну землю диверсантів.
Члени літературної групи під час обговорення вказали автору на позитивні якості поеми й окремі недоробки. Поема "Каюр" включена в творчий план збірки, яку готують члени літературної групи до 40-річчя Великого Жовтня.

І.Колісник, керівник літературної групи.
"Дзержинець" 12.05.1957.

Міський комітет комсомолу і міськвідділ народної освіти провели семінар редакторів шкільних і класних стінгазет.
Юні редктори поділилися досвідом організації своєї роботи, подали ряд запитань, на які одержали відповіді.
Учасники емінару оглянули виставку кращих шкільних і класних тінгазет. Тут же були підведені підсумки раніше оголошеного конкурсу на кращу стінгазету. Найкращою визнана стінгазета середньої школи № 2.

"Дзержинець" 12.05.1957.