1967 год. Стадион "Комсомолец". Товарищеская встреча по футболу между сборной футбольных судей и сборной Днепродзержинска. "Судьи вышли на игру в своей традиционной, по тем временам, черной форме, - вспоминает Владимир Олифиренко. - Я (на снимке крайний слева) тогда играл в команде футбольных арбитров. Благодаря голу Миши Некрасова мы победили со счетом 1:0".
В номинации "Лучший арбитр" и "Лучший игрок" по итогам чемпионата Днепродзержинска по футболу 1985 года были названы Владимир Олифиренко и капитан команды "Радист" Олег Белоголовый.
Фото из личного архива В.Олифиренко.
Уперше в місті вийшов у світ ілюстрований краєзнавчий енциклопедичний довідник "Кам'янське-Дніпродзержинськ від "А" до "Я", автором-упорядником якого є краєзнавець Любов Алексієвська. Поки - перша партія (м'яка цупка обкладинка, з чорно-білими ілюстраціями). На 344 сторінках можна знайти інформацію про все: відомих і абсолютно невідомих уславлених земляків, топоніміку, пам'ятники і пам'ятки, історію і географію, підприємства, навчальні заклади, культуру... Книга стане хорошим помічником школярам і студентам, вчителям і просто допитливим людям, особливо тим, хто хоче активно вплинути на зміну декомунізованих назв, хто любить і хоче побільше дізнатися про місто, свою вулицю, місця, поруч з якими живеш стільки років, або хочеш побачити. Ознайомитися з довідником або придбати його можна в центральній бібліотеці ім.Т.Г.Шевченка. Перша черга - передплатникам. Другу партію - в твердій обкладинці, з кольоровими ілюстраціями, дніпропетровське видавництво "Пороги" обіцяє видати протягом місяця.
Двое воспитанниц Днепродзержинского детского экологического центра завоевали II место на Всеукраинском сборе команд юных ботаников. Девушки успешно представили проекты о диких орхидеях, растущих в окрестностях Днепродзержинска, и сумели поразить жюри исследованиями редких пород деревьев.
На IV Всеукраинском экспедиционно-полевом сборе команд юных ботаников Днепропетровщину представили Валерия Чередник и Анастасия Кузьмина. Обе исследовательницы учатся в Днепродзержинской специализированной школе с углубленным изучением иностранных языков - гимназии № 11.
Свое выступление на конкурсе школьницы начали с защиты научной работы «Исследование биоразнообразия семьи Orchideaceae в окрестностях Днепродзержинска». Девушки рассказали об особенностях диких орхидей в родном городе и о том, почему они занесены в Красную книгу.
Юные разработчицы также представили исследовательские проекты, над которыми работали во время ботанического практикума. Валерия и Анастасия рассказали об особенностях различных деревьев и кустарников, которые находятся в Закарпатском дендрарии «Березинка».
Кроме того, девушки защитили работы об экзотических кустарниках Камяницкого лесничества и растениях Закарпатья.
По итогам всех этапов Всеукраинского сбора юных ботаников, днепродзержинские старшеклассницы Валерия Чередник и Анастасия Кузьмина завоевали II место и почетные дипломы Национального эколого-натуралистического центра учащейся молодежи. Они стали одними из лучших среди представителей 16 областей Украины, которые съехались в Закарпатье.
По информации sobitie.com.ua
В Кванджу (Южная Корея) проходит Всемирная летняя Универсиада. Украинка Мария Ливер стала чемпионкой Универсиады в плавании на дистанции 50 м брассом с результатом 30,73 секунды, сообщает
http://gazeta.ua/ru/articles/sport/_mariya-liver-zavoevala-zoloto-universiady-v-plavanii/636274
Второй финишировала ирландка Фиона Дойл, проиграв украинке 0,36 секунды. Бронзу выиграла итальянка Мартина Карраро (+0,38). Для украинских пловцов награда днепропетровчанки Марии Ливер стала третьей и второй золотой.
XXVIII Всемирная летняя Универсиада. Кванджу (Южная Корея), 10 июля
Плавание. Женщины. Брасс, 50 м
1. МАРИЯ ЛИВЕР (Украина) – 30,73
2. Фиона Дойл (Ирландия) – 31,09
3. Мартина Карраро (Италия) – 31,11
Фото с сайта www.koms.com.ua
В минувшее воскресенье, 12 июля, в районе Новых Кулешей прошло открытое первенство Днепродзержинска по спортивному ориентированию (заданное направление). В гости к нам приехали 53 спортсмена из Днепропетровска и Запорожья. Трассу проходили мужчины и женщины в классах "А", "В", "С". Первыми финишировали на дистанции 7 км 970 м, пройдя 14 КП, представители Днепропетровского спортклуба "Карника" кандидаты в мастера спорта Дмитрий Косицын, Сергей Стрелков и перворазрядник Александр Гладкий. В классе "В", преодолев 14 КП на маршруте длиной 5 км 520 м призерами стали их одноклубники Всеволод Пионтковский и Константин Безручко (оба имеют первый разряд), а также кмс из Запорожья Владимир Безручко. Сергей Криворучко, имеющий второй разряд, из днепропетровского "Метеора", а также два спортсмена, Владимир Рикун и Геннадий Худолеев, не имеющиее вообще спортивных разрядов из "Победы", представлявшие областной центр, стали призерами класса "С". В этом классе 11 спортсменов соревновались на дистанции 3 км 510 м с пятнадцатью КП.
Мирослав Джонович Кувалдін розповідає газеті «Україна молода» про їжачка Миколку, «Чорний піар», телеканал «М1», ким працює батько Кароліни Ашіон в Нігерії, як записував на камеру заповіт та що таке угугуру та ічікірі
Колись один iз найекстравагантніших ведучих каналу «М1» був зіркою «Території А» і в гурті «The Вйо» співав про космішну, мануну, ганджу і зорі, які пропливали кролем на схід. Нема уже ні «The Вйо», ні «Території А», народилися діти, і зараз Мирослав Джонович хіба імпровізує їм колискові: Корнію – три роки, Булату вчора виповнився рочок. До речі, Кувалдін напівжартома прогнозує, що запам'ятають вони не його римування, а мамині співанки: вона не тільки знає автентичні тексти колиханок (народилася в Коломиї), а й уміє їх співати (виконувала бек-вокальні партії у зірковий для «Братів Гадюкіних» час) — «Про Марійку і Іванка, і що хтось там вцілив (зі страждаючим обличчям) у самі груди». Словом, iз Кувалдіна зразка 90-х залишилася хіба справжнісінька грива дредів, ну і екзотичний колір шкіри. Хоча ні, креативна натура у нього залишилася — Мирослав традиційно в пошуку, амбітно запевняє: «Якщо у діаманта є декілька граней, то він може виблискувати всіма ними».
СВІТ МІЙ, ДЗЕРКАЛЬЦЕ СКАЖИ
— На каналі «М1» ти працюєш тільки один день у тиждень. Що робиш протягом тижня?
— Займаюся улюбленими справами: «вирощую» синів, роблю музику, займаюся записом звуку, придумую концепції програм, от нещодавно почав писати вірші. Останні новини в моїй практиці віршування такі, що я пробую писати для дітей. Особисто для мене — це актуально, тому що доводиться читати вірші власним дітям. І інколи пропозиції українського ринку мене не дуже влаштовують: як правило, складається враження, що поети більше «тащаться» від себе чи свого знання літературної мови і її вишуканості, але не враховують того моменту, що ці вірші будуть читати діти. Тому я поставив мету написати декілька віршиків, наприклад, захотів перекласти відомий вірш про «Человека рассеяного с улицы Бассейной». Уже існуючий переклад Андруховича — «Людина-роззява, ліві двері справа» — мені не дуже сподобався, хоч адаптував його, безперечно, і класний чувак... Я навіть пішов детальніше вивчати ринок на ярмарок дитячої книги, де зустрівся з Іваном Малковичем і дав йому почитати свої проби. На думку Малковича, було непогано, але потрібне смішніше закінчення. Я прийшов додому, відкрив ще раз книжку і побачив, що переклад цього вірша Андрухович зробив разом із Малковичем... А закінчив, між іншим, я потім справді краще. Вірш був про їжачка Миколку, кожушок у голках, який заблукав у сад, потім назбирав стиглий виноград, ліг заснути під малиновим кущем, діти віднайшли, в ковдру загорнули, в хату принесли. Їжачок Миколка спати ліг біля кошенят, а зранку здивував усіх і народив їжачат. Причому спочатку я написав «знову втік у сад», а Малкович же казав смішніше. Тоді я подумав, що коли ми знаходимо їжачків, навіть не задумуємося про те, що це може бути «вона» — обов'язково «самець»...
А ще одна нова тема, яку я зараз досліджую, — саунддизайн. От коли ми дивимося кіно, особливо на домашній техніці, здається, що, крім картинки і діалогів, нічого немає. Але якщо ти прислухаєшся до світу, то почуєш, що десь далеко гудуть машини, співають пташки і під землею їздить метро — наш світ складається з мільйона звуків. Саунддизайнери якраз і відтворюють цю атмосферу в фільмах. Як мені здалося, сьогодні звук робить 50, якщо не більше, відсотків успіху всього кіно. Ми з другом — арабо-українцем створили агенцію «Чорний піар». І саме зараз вийшли на фінішну пряму з роботою над новим фільмом Шапіро «БЕС ПОРNО», також працюємо з його музичним оформленням. А до цього Карім уже працював із Шапіро у HAPPYPEOPLE.
— А чому у «Щасливих людях» не було твоїх саундтреків?
— Були. Коли головні герої десь на початку стрічки в туалеті придумували собі гру, а потім гуляли, розмахуючи гумовим членом. Зверни увагу — дуже красиве місце (сміється. — Авт.)
— А от у «БЕС ПОРNО» ти уже зіграв роль другого плану.
— Так я граю 17-річного школяра...
— ?
— Так подивися в мої очі (знімає задимлені окуляри -«крапельки». — Авт.), вони ж іще дуже молоді. Насправді я прийшов на майданчик, щоб працювати зі звуком, а була вакантна роль. Ну і грати у Шапіро — дуже цікаво, на мій погляд, зараз він найактуальніший український режисер.
— Подібно до того, як «М1» зараз наймасовіший музичний канал. До речі, ти сам придумуєш концепції своїх телевізійних програм? Вони вирізняються креативністю.
— Ідея антихіт-параду «Поп UA» була моєю. А «Тон-парад», який з'явився не так давно, за задумками спонсорів, повинен був вести я — реальний, хоч і намагався «з'їхати» з цього проекту. А тут на радість випустили платівку «Зеркало мира» з мальованим гавриком на обкладинці, і питання вирішилося само собою. Те, що замість мене програму веде комп'ютерний персонаж із голосом Кувалдіна також полегшує мені життя в тому плані, що на роботу можна з'являтися один раз на тиждень — на прямі недільні ефіри. Сідаю в студії, записую голос і відсилаю по інтернету на канал.
А до концепції «Міністерства-прем'єр» я теж маю опосередковане відношення. І з приводу підбору кліпів — хочу трохи розвiяти iлюзiї в глядачів — я теж їх не вибираю. В ефір іде те, що відбирають музичні редактори каналу, я тільки можу порекомендувати.
— Знаю, багатьох мучить запитання: навіщо міністру прем'єр-секретарка Оля?
— Можете розслабитися, її вже немає. Спонсори хотіли бачити білявку — щоб була гармонія «Мак кофе».
— Мабуть, точно обдумуєш кілька нових ідей для програм?
— Так, я зараз розробляю розважально-освітню програму, з допомогою якої можна би було вчити іноземні мови, завдяки популярній музиці. Думаю, вже в жовтні можна буде побачити і, найімовірніше, теж на «М1». Він справді найкращий, інакше я б на ньому не працював.
— Він найпопулярніший в першу чергу тому, що має найбільшу територію покриття і є єдиним молодіжно-розважальним каналом. Але змінювати в кращий бiк у його програмах є що...
— Дивись, у Великобританії щотижня випускається 250 альбомів, існують спеціальні інстанції, чарти, які це відслідковують. Тому ЗМІ є спеціалізовані, в них є місце і для важкої, легкої, чи навіть нікому не потрібної музики. В Україні цього поки що немає, тому треба зважати на реалії. Стосовно ведучих, які не вміють розмовляти українською, то ти не задумуєшся, що суржик деколи може стати мостом між російськомовним населенням і тими, хто розмовляє державною? От чому Вєрка Сердючка така популярна? І потiм, ти ж розумієш, що знайти в ЗМІ якісь ідеали не можливо. Крім того, розважальний канал створюється для того, щоб давати людям продукт, який вони хочуть побачити і почути. Програми рейтингові, тому нічого змінюватися не буде. А якщо чиїсь смаки не вдовольнилися, може дивитися DVD чи слухати записи і взагалі не дивитися телебачення...
КРИВЕ МУЗИЧНЕ ДЗЕРКАЛО
— Немає бажання створити щось на зразок «Території А» в її зоряні часи? Тоді було добре для української музики взагалі, і для групи «The Вйо» зокрема.
— А зараз до цього все йде. Наприклад, знову ж таки на «М1» з'явився рекординг і, думаю, до «концертів у вашому місті» залишилося недовго... А от у чому був феномен «Території А» — вони працювали на всю країну, були єдиними україномовними. І було не 30 каналів, а п'ять, тому такий хіт-парад важко було не помітити.
— Щодо твоєї теперішньої музичної діяльності — як справи з дебютним сольником?
— З альбомом погано справи — не продається і для цього нічого не робиться. Але мені він подобається, з музики такого напряму в музичних магазинах «Зеркало мира» — один із найкращих.
— Мені видається, якби тебе не обмежували форматом, то працював би з чистим реггі, а не з реггі-попом.
— Можливо. Коли ми працювали з реггі, це нікому не було потрібно. Через якийсь час кажуть: а де ж музика реггі? А ще наша агенція «Чорний піар» — це так само і група, в яку входить багато музикантів, на зразок американського реперського об'єднання D12 (найвідоміший представник — Емінем). Деколи щось творимо. От записали один трек із Муріком (учасником «Грін Грея»), зі Стьогановим (учасник «ВУЗВ»).
— А чим займається твій колега по «The Вйо» Сергій Підкаура?
— Пише зі своєю дружиною Наташею Лей для всіх українських виконавців. Починаючи з «Полюби меня такой» до «Я не люблю — это просто мания». Крім того, має вже готовий сольний альбом із піснями, які можуть тримати в напрузі весь дівочий гуртожиток.
— Якось уже забувся той момент, чому розпався гурт «The Вйо»...
— Проекти помирають знаєш чого? Тому що найбільше шоу, яке може показати музикант, — з кульмінаційною точкою — смертю. В цьому феномен Ігоря Соріна або Віктора Цоя, який залишається завжди живим. Єдине, чим можна здивувати людей — вмерти, бажано на сцені. Але ми вирішили сказати про смерть проекту, хоча з Сергієм залишаємося дуже хорошими друзями.
ДЗЕРКАЛО СВІТУ
— У тебе екзотична зовнішність. Розкажи про своїх батьків. Правда, що твою маму змушували зробити аборт?
— Моя мама-українка з батьком-нігерійцем познайомилися на медичному факультеті Запорізького університету. Тоді ж такі справи були «під ковпаком», а мама була ще й якимсь там комсоргом, ну і медичний факультет, тобто справді її змушували... в мене навіть є пісня про це. І ми з батьком жили у Дніпродзержинську, а коли мені виповнилося 4 роки, він поїхав в Африку, а мама переїхала в містечко Кобеляки Полтавської області.
— Пам'ятаєш батька?
— Як позитивну темну пляму. А коли я нещодавно з'їздив в Африку і побачився з родиною, то в декому згадав його риси. А сам батько живе на Фіджі, тому, може, повезу онука на якісь зимові канікули... Продав свою клініку і переїхав на острови, каже, «тому що там затишно». Ми з ним поки що по iнтернету спілкуємося.
А пропозиція розшукати мою африканську родину з'явилася у ВВС, які запропонували зробити кілька передач на цю тему. Взагалі-то я вже обдумував такий план після народження Корнія. Словом, поїздка в Нігерію тривала близько тижня і за цей час я познайомився з усім своїм плем'ям ічікірі. В лайфджорналі я використовую цей нікнейм для щоденника. З'ясувалося що ічікірі... тут таких людей називають Рюриковичі (витягає з кишені маленький гаманець, а звідти — грошову купюру зеленого кольору. — Авт.). От для «України молодої» спеціально прихопив національну валюту — це 20 наіра, по-моєму приблизно 1 гривня. А на 50 наіра можна побачити якось мого родича, хоча насправді всі чорні люди між собою брати. А для мене ще білі теж брати. Хоча з іншого боку я відчував до себе підвищену увагу: «Ти білий, несправжній».
А рід у них, до речі, ведеться по матері. Ми потрапили в якусь закриту шлагбаумом місцину, в палац з мармуровими підлогами і портретами членів сім'ї на стінах, а слуги нам носили кока-колу. До речі, про неї. Кока-кола в Нігерії та сама, а рекламні щити дуже схожі на наші, єдине, що колір шкіри людей на бігбордах інший.
— Не було бажання залишитися там? З палацами, слугами — просто казка...
— Так Господь же теж щось собі думає... якщо я не виїхав у дитинстві, значить, так було треба, значить, моє місце в Україні.
— Зрештою, тут можна створити діаспору: Гайтана, Кароліна Ашіон, ведуча погоди на «5-му каналі» Габріела Масанга, гурт «Чорнобривці»...
— Я свого часу співпрацював з цього приводу з ООН і мав намір втілити щось таке в життя. Треба буде взятися за це.
А взагалі в Нігерії я пережив багато цікавого. Наприклад, мене там вкусив павук. Я повертався після реггі-вечірки і проводив кореспондента ВВС до готелю. І раптом відчуваю, як віднімається ліва нога, холод піднімається по хребту, врешті німіє ліва півкуля мозку і рука... швиденько до готелю, запитувати, «вот із дис ф... ш...». А вони: «Шо там, шо там? Павук. Нічого страшного, скоро попустить». Я тоді швиденько записав на камеру заповіт — кому які відсотки... Ну, все на дружину записав, вона вже розбереться. А що в мене є? Тільки відсотки від альбому The Вйо і якісь наробки в комп'ютері. А коли зняв сандалі, звідти випав такий маленький павучок. Якби я був розміром з пацюка, напевно, заповіт би знадобився.
— А яким чином ви розшукали твою родину?
— Спочатку ми зв'язалися з університетом, де батько вчився, запитали стару адресу. Приїхали туди — уже давно ніхто не проживає. А крім цього, в Нігерії я зустрівся з батьком Кароліни Ашіон, який працює інженером на пивному заводі i нам дуже допоміг. У відділі кадрів їхнього заводу працює тітонька, яка родом з того ж місця, звідки моя родина, вона зателефонувала до найстаршого представника племенi. Той розповідає їй історію племені, як вони поїхали першими навчатися в Європу і таке інше... Він зателефонував ще комусь... словом, така циганська пошта, якої вже не існує в комп'ютеризованій Європі. А там люди такі, як у нас: а посидіти, а поговорити, а за зустріч...
— Застілля теж таке, як у нас?
— Схоже. Але вони починають з того, що поминають спочатку мертвих, відливаючи їм символічно на землю якогось напою. Той алкоголь, який я куштував, називався угугуру. Він складався з близько 130 трав'яних складників. І все це п'ється по 30 грам на день і вважається найкращим замінником віагри. І батько чоловіка, який мені це розповідав, останню дитину мав у 90 років.
— Так ти дію перевірив?
— Перевірив. Не пробував віагри, але ця подіяла...
— А де ви познайомилися з дружиною?
— На «Червоній руті-91», вона була бек-вокалісткою «Братів Гадюкіних». З того ж часу товаришую з Алеком «Мохнатим» Гнатівом, який тепер продюсер «Перкалаби» і є хрещеним батько Булата.
— У ТНМК є пісня про стосунки чорношкірого чоловіка і карпатської українки, і про «шок у громадян». Так-от як сприйняла гуцульська родина дружини твою появу.
— Мама була, мені здається, рада: я сказав російською «Здравствуйте, мама!» і ми подружилися (сміється. — Авт.) Коли вона приїздить до нас у гості, Корній просить її розмовляти з ним «на понятном языке».
— ?
— Та це він придурюється. Хоча ми з дружиною розмовляємо російською. Я хочу тобі по секрету сказати, що за походженням я більше росіянин, ніж українець. Але ж ти розумієш, що не важливо, хто тебе народив, а важливо робити щось корисне. Так я і роблю!
Текст: Дарина ГОРОВА. 2006 рік.
Люблю теплу зиму, хоча народився у хрещенські морози, при мінус 35", — розповідає музикант і ведучий каналу "М1" Мирослав Кувалдін. Мирослав замовляє дві кави й закурює.
2004-го Кувалдін їздив до Нігерії. Хотів знайти батька. Востаннє бачив його 25 років тому.
— На початку 70-х Джон Васамі Окоро приїхав до України, — розповідає. — Учив російську мову на підготовчому факультеті Запорізького медінституту. Там познайомився з моєю мамою, Тамарою, і народився я. Потім його перевели до медінституту в Краснодарі. А коли мені було п"ять років, батько повернувся до Нігерії. Мама відмовилася їхати з ним. Вона була комсомолкою, старостою групи. Батько поїхав із іншою жінкою — Стеллою. З нею теж познайомився в медінституті.
Зізнається, долею тата не цікавився, доки в самого не народився син.
— Поїхав на два тижні до Нігерії. Адреси не мав. Знав, що батько живе в 20-мільйонному місті Лагос. Спершу зустрівся з татом Кароліни Ашіон (теж ведуча на "М1". — "ГПУ"). Він — інженер на пивзаводі. Разом із ним працював чоловік із прізвищем, як у мого батька. Та то виявився однофамілець. Мене звели з жінкою, котра знала моїх родичів. Зателефонувала їм: "Тут якийсь білий приїхав. Каже, ваш родич".
Батька я так і не побачив. Він продав свою гінекологічну клініку в Лагосі і зі Стеллою поїхав на острів Фіджі, що в Тихому океані. Списався з ним по електронній пошті. Дізнався, що маю брата Беніньйо і сестру Тельму. Брат вчиться на фармацевта, сестра закінчує школу. Обоє живуть у Штатах.
А когось із нігерійської родини бачили?
— Познайомився з дядьками й тітками, їхніми дітьми. Усього людей сорок. Влаштували родинну вечерю. Але спочатку перевірили мої щиколотки. У нас спільні риси шукають по обличчю, а в Африці дивляться на щиколотки.
Мама вийшла заміж?
— Навіть двічі! — відпиває кави. — Маю сестру Аню, на вісім років молодшу. Працює медсестрою і вчиться в Полтаві на економіста. Мама живе в Кобеляках під Полтавою, вона терапевт. Вітчим помер 15 років тому на операційному столі. І мама майже в сорок років вийшла заміж вдруге.
Коли Ліля була на четвертому місяці, розписалися в Кобеляках
Каже, почав монтувати фільм про поїздку до Нігерії.
— Але закінчу його, коли зустрінуся з батьком, — обіцяє. — Можливо з наступної зими поїду на Фіджі, коли діти підростуть. А потім відправлятиму їх на Фіджі на зимові канікули, а влітку — в Кобеляки.
Кувалдін має півторарічного сина Булата та чотирирічного Корнія. Дружина Ліля — колишня бек-вокалістка гурту "Брати Гадюкіни". І зараз іноді співає з ними.
— Уперше зустрів її в Херсонесі на фестивалі "Червона рута", — згадує, як познайомилися. — Побачив здалеку і подумав, що зможу прожити з нею до старості. Але Ліля жила з вокалістом Кузьою. Сім років ми тепло ставилися одне до одного, але це не був секс. П"ять років тому обоє стали вільними і обвінчалися в Печерській лаврі. А коли Ліля була на четвертому місяці, розписалися в Кобеляках. Хотіли по-тихому, але нас чомусь прийшов привітати мер міста. Виявилося, ми були 50-ю парою 2002-го.
Чому чекали Лілію так довго?
— Бо є правило: не руйнувати чужі родини і не спати з дружинами друзів.
Хто називав дітей?
— Ми з дружиною. Спочатку хотіли назвати Булатом старшого сина. Булат Кувалдін — звучить як бренд. Але вирішили не псувати дитині життя. А потім почали шкодувати. Другого сина таки назвали Булатом. Він народився в серпні, а у вересні харківський тракторний завод вперше за роки незалежності випустив новий танк "Булат". Булат агресивніший за Корнія. Буває, Корній плаче й скаржиться, що боїться Булатика. Корній був би гарним виконавцем, а Булат продюсером, — міркує.
Як дружина вас називає?
— Міра, як мама. А ще зайчик або "где был, гад?" — сміється.
Волосся Мирослава заплетене в довгі дреди.
— Із такою зачіскою вже 14 років, — хвалиться. — Узимку голову мити не хочеться, бо дреди сохнуть добу. А фен пересушує волосся.
Згадує, як на фестивалі "Червона рута-95" гурт "The ВЙО" вперше заспівав пісню "Ганжа" (назва марихуани на молодіжному сленгу. — "ГПУ").
— Я починав пісню зі слів "Ганжа милка, Ганжа душка, Ганжа мягка як подушка", — сміється. — Усе журі врубалося, що це ім"я жінки. Лише одна жінка, що прожила кілька років у Америці, сиділа, втиснувшись у крісло і дивувалася: яка у вас демократична країна!
Пробували наркотики?
— З 16 до 20 років. Із тих чотирьох років нічого не пам"ятаю, — каже відверто. — Люди, які зі мною починали, помирали у 20 років. Мені кинути було неважко. Зараз важче кинути курити.
Каже, знімає квартиру. Власного авто не має.
— Їжджу на таксі: не треба думати, де поставити машину, — пояснює. — Господарством займається дружина. Я виношу сміття і купую продукти.
Правда, що маєте три незакінчені освіти?
— Учився на біологічному факультеті Полтавського медінституту. Потім вступив до Харківського університету культури на режисера. Перевівся до київського, де моїм куратором був Василь Вовкун (режисер інавгурації Ющенка. — "ГПУ"). Зрештою, вступив до Інституту практичної психології. Там мені було цікаво. Але і його не закінчив, бо інститут закрили.
1975, 19 січня — народився у Дніпродзержинську Дніпропетровської області, в родині росіянки та нігерійця
1979 — батько повернувся до Нігерії
1991 — створив гурт "The ВЙО"
1995 — лауреат фестивалю "Червона рута"
2002 — обвінчався з Лілією, народився син Корній
2004 — шукав у Нігерії батька
2005 — з"явився на світ син Булат
Автор: Оксана ФАРИНА. 2006 рік.
Автор фото: Андрій ШМАТОВ
http://gazeta.ua/articles/people-newspaper/_miroslav-kuvaldin-ne-strigsya-14-rokiv/145392
Кувалдін Мирослав Джонович (19 січня 1975, Дніпродзержинськ) — український співак, музикант, телеведучий, лідер гурту «The ВЙО». Батько співака — з Нігерії, навчався у Запорізькому медичному інституті. Після закінчення навчання поїхав назад на батьківщину, а Мирослава виховувала мати.
У 1979 році Мирослав з матір'ю переїхали в маленьке місто Кобеляки, неподалік Полтави. Мирослав навчався у Полтавському педінституті, згодом вступив у Харківський університет культури на спеціальність «режисер». Із часом перевівся в Київський університет. Урешті-решт, вступив в Інститут практичної психології.
У 1991 році разом з Сергієм Підкаурою створив гурт «The Вйо», який у 1995 році став лауреатом фестивалю «Червона рута» із піснею «Ґанджа». У 2000 році Мирослав Кувалдін розпочинає кар'єру телеведучого на каналі М1. У 2004 році Мирослав Кувалдін бере участь у Помаранчевій революції, а у 2005 році записує сольний альбом «Зеркало Мира». У 2013 році під час Євромайдану Мирослав Кувалдін разом із гуртом «The ВЙО» підтримував протестувальників своїми виступами.
The Вйо на Євромайдані 17 грудня 2013
Мирослав був звукорежисером в українських фільмах «Кастинг» і «Las Meninas» (2008 р., режисер Ігор Подольчак), а також зіграв головну роль у фільмах «Бес Пор No» та «Кастинг». Одружений, має двох дітей.
Джерело - https://uk.wikipedia.org