На доянге Днепродзержинского СК "Прометей" прошел первый чемпионат Днепропетровщины по тхеквондо ВТФ среди спортсменов с нарушением слуха. Награды разыгрывали четыре бойца (два из Днепродзержинска и два из Днепропетровска) в весовых категориях: 68 кг - объединенная, и 80 кг. Как сообщил тренер Евгений Свижевский, представители Днепродзержинской школы тхеквондо ВТФ Дмитрий Космовский стал чемпионом, а Олег Крупко завоевал серебряную медаль.
Текст: Виктор КУЛЕНКО.
Колумнист издания "ГОРДОН" Евгений Кузьменко размышляет о том, к каким последствиям в полиции приведет скандал, разгоревшийся вокруг патрульного Алексея Савкина, который два года назад пренебрежительно высказывался о Евромайдане в соцсетях, сообщает http://gordonua.com/publications/Hameleony-v-patrulnoy-policii-nuzhno-ne-isterit-a-delat-rabotu-nad-oshibkami-107638.html
Налицо феномен таракана в операционной. Таракан один, известно, как он сюда попал: в карман к хирургу дома залез, вокруг – полная стерильность. Но слухи пойдут – мало не покажется!
Давно и не мной подмечено: более всего пятна заметны на свету. И шокируют больше всего, будучи найденными в местах, известных своей чистотой и ухоженностью. И говорят о них так, будто речь идет о норме, а не исключении из правил...
Поэтому к скандалу вокруг патрульного Алексея Савкина и его двухлетней давности постов в социальных сетях лично я отнесся спокойно. Но многие мои друзья и знакомые разнервничались, увидев Алексеево творчество во всей первозданной красе.
И хорошо, коли разнервничались или расстроились (естественная реакция порядочного человека на хамелеонство в любой его форме). Хуже видеть кликушество пополам со злорадством: вот, мол, хваленая распиаренная патрульная полиция! Да там каждый второй – оборотень в погонах! Зрада на зраде сидит и зрадой погоняет!
В общем, налицо феномен таракана в операционной. Таракан один; известно, как он сюда попал (в карман к хирургу дома залез); вокруг – полная стерильность. Но слухи пойдут – мало не покажется: клоака, свалка, врачи ходят как бомжи, велика опасность занесения инфекции! Ужас!
Действительно, ужас. Но давайте, друзья, успокоимся и подумаем, что в этой истории важнее всего.
Сначала вопрос: возможно ли при многих тысячах соискателей вожделенных мест в патрульной полиции добиться 100% кристальной честности сотрудников?
Ответ: нет, невозможно. К каждому в черепную коробку не залезешь. К тому же в патрульную полицию берут людей смекалистых, на то они и проходят обширное тестирование. А всякий смекалистый негодяй, согласитесь, не станет говорить, что он – путинист, украинофоб и в гробу видел эту Революцию достоинства. Напротив, он заверит вас, что является патриотом в третьем колене, Майдану всячески сочувствовал и даже пару раз помогал жечь шины на Грушевского.
Поэтому полностью исключить рецидивы этой истории нельзя. Скажу больше: уверен, что в Патрульной полиции уже обнаружили (и будут находить) таких же затихарившихся ватников и ватниц. Тем более что и публика уже начеку и не дремлет.
И все-таки находить будут единицами, а не десятками, и уж тем более не сотнями. Во-первых, потому что система отбора и подготовки отлажена и проверена в других странах – в той же Грузии, например. А во-вторых, я сам видел, как готовят этих ребят. Знаю, сколь тщательно их ограждали от нравов и "накопленного опыта" той, дореформенной, милиции. В курсе и насчет того, как обостренно воспринимают двурушников в самом коллективе.
Поэтому ключевые вопросы в этой ситуации для меня звучат так: будет ли руководством патрульной полиции проведена работа над ошибками? И что можно сделать для того, чтобы пятен на ее репутации было как можно меньше?
С ответом на первый вопрос все просто: да, такая работа проведена будет. Упор на самосовершенствование – одно из важнейших свойств этой системы. За этим дело не станет.
Со вторым вопросом все сложнее. За счет чего можно добиться полного отсеивания людей, для которых свободный протест людей – это глупый беспредел, а Майдан – скопище быдла?
Уверен, что следам соискателей в социальных сетях будет теперь уделяться больше внимания. С другой стороны, понятно и то, что кандидаты, которым есть что скрывать, зачистят свои аккаунты в Facebook, Twitter и "ВКонтакте", что называется, по полной программе.
Вездесущий Антон Геращенко, к примеру, ратует за полиграф.
Но в разговоре со мной советник министра МВД объяснил, что в день на полиграфе можно проверить не более 50 человек. Стало быть, полиграф – это хорошее подспорье, но не панацея.
Тот же Геращенко предлагает предусмотреть тест (с использованием полиграфа, разумеется) на лояльность к государству Украина и изучение информации о кандидате по его социальным сетям и другим фактам биографии.
Идея дельная; она отпугнет значительную часть украиноненавистников, любителей "жесткой руки", мечтающих, тем не менее, работать на хорошо оплачиваемой должности в структуре европейского уровня с внушительным социальным пакетом...
Наверняка будут введены и другие кадровые фильтры. И все-таки главное – это предавать публичности истории вроде той, в которой фигурирует патрульный Алексей Савкин.
Мне, кстати, понравилась реакция руководства патрульной полиции в этой ситуации: с места в карьер они патрульного увольнять не стали; лишь отстранили на время служебной проверки. Это хорошая демонстрация спокойного, справедливого подхода к разрешению скандала. Надо разобраться.
При этом огласка каждого такого случая, во-первых, отвадит от патрульной полиции людей, не подходящих ей по духу; а во-вторых, позволит убедить общество в том, что чистота рядов для новой полиции – не пустой звук.
Как сказала мне в недавней беседе "мама" полицейской реформы, первый замминистра МВД Эка Згуладзе: "Самоконтроль и ответственность – это один из базовых критериев полицейского. И еще мы не прощаем ложь...".
Вот от чего и стоит отталкиваться.
Патрульный полицейский Алексей Савкин
Фото: Артем Шевченко / Facebook
Евгений КУЗЬМЕНКО
Молоді сьогодні важко зрозуміти, чому на українських черноземах у 1930-х роках виникло таке явище як Голодомор? Чому на кордонах України у 1932-1933 рр. було застосовано збройні сили для огородження територій після вилучення у населення харчів?
Упродовж кількох десятиліть минулого століття Україна фактично перебувала під окупацією більшовицької імперії. Віднайдені та опубліковані у останні роки документи дозволяють стверджувати, що ця окупація обернулася для України трьома Голодоморами, мільйонами насильницьких смертей, підірваним фізичним і духовним здоров'ям нації. Такої ненависті до селянина-хлібороба, такого «вишуканого» геноциду історія людства вірогідно ще не знала.
Молодому поколінню сьогодні важко зрозуміти, чому на українських черноземах у 1930-х роках виникло таке явище як Голодомор? Чому на кордонах України у 1932-1933 рр. було застосовано збройні сили для огородження територій після вилучення у населення харчів? З якою метою у містах України активно розбудовувалася ціла мережа приймальних пунктів ТОРГСИНУ?
Здоровий глузд відмовляється сприймати, що у голодні для України 1932-33 роки СРСР масово експортував зерно та інші харчові товари за кордон. У той час, коли голод охоплював дедалі ширше території, повним ходом ішло відвантаження зерна на експорт.
Таких дій більшовицького уряду щодо вбивства українського народу не можна пояснити жодною економічною доцільністю.
Полтавщина – один із регіонів, що найбільше постраждав від Голодомору 1932-33 рр. Демографічні втрати на терені області обчислюються сотнями тисяч загиблих. Від насильницької смерті пішли з життя люди, які творили основи буття української нації, вирощували хліб, берегли народні звичаї та національні традиції.
На жаль і досі серед частини старших людей побутує думка, що керівництво країни не було достатнім чином інформовано про ситуацію, що складалася у 1932-1933 роках в українських містах і селах. Проте документи спростовують цю тезу і свідчать зовсім про інше. У архівних фондах вищих органів української влади (зокрема, Всеукраїнського центрального виконавчого комітету) за першу половину 1932 р. збереглися сотні звернень селян до голови ВУЦВКа Г. І. Петровського щодо захисту і справедливості. Люди масово писали до керівників УРСР з найрізноманітніших питань, але найбільше про колективізацію, розкуркулення, оподаткування, штрафування, висилку, голодування родин та про інші сторони нелегкого селянського життя.
Та попри це, перша офіційна інформація про кількість районів уражених голодом, з'явилася лише у червні 1932 року в матеріалах Політбюро ЦК КП(б)У про допомогу колгоспам бурякосіючих районів. У документі називається 7 районів, що перебували тоді у найтяжчому стані: Семенівський, Кобеляцький, Чутівський, Глобинський, Нехворощанський, Оржицький, Оболонський (загальна кількість мешканців – 492 тис. чол.). Згодом до так званих тяжких районів додалися Полтавський, Кременчуцький, Хорольський.
Крім дуже важких, про які вже зазначалося, випадки голоду було також встановлено у Карлівському, Н.Санжарському, Лубенському, Чорнухинському, Лохвицькому, Пирятинському, Решетилівському, Гадяцькому, Зіньківському, Петрово-Роменському районах. Від голоду вимирали цілі родини і навіть села; хутори Сороки, Лебеді, Твердохліби, Малолітка і десятки інших знелюдніли повністю. За офіційними даними, навесні 1933 р. 59 із 64 районів Харківської області, до складу якої входила і більша частина Полтавщини, були охоплені значними «продовольчими труднощами».
Про кількість померлих навесні 1933 р., зокрема, у Полтаві свідчить також один із документів, виявлений нещодавно у Державному архіві Полтавської області. Він стосується справи коменданта полтавського цвинтаря Ляхова Луки Петровича та завідуючого діловим двором комунальної секції Полтавської міської ради Череватенка Олексія Івановича.
Відповідно до документів, направлених Полтавським міським прокурором до Полтавської контрольної комісії від 2 квітня 1933 року, зазначені особи звинувачувалися у недбалому виконанні службових обов'язків, а саме: не вжили відповідних заходів для того, щоб вчасно заготовити потрібну кількість ям на цвинтарі м. Полтави для поховання померлих.
Внаслідок «неоперативних дій» Ляхова Л. П. та Череватенка О. І., у трупному покої 1-ї радлікарні м. Полтави лише за кілька днів на початку березня 1933 р. накопилося до 200 трупів. (І це лише у одній лікарні. Чи не забагато для такого невеличкого міста як Полтава з населенням у 100 тис. чол.? До відома читачів, у передвоєнний період у Полтаві функціонувало 7 лікарень. Винуватців шукали недовго. Крайніми виявилися посадовці середньої ланки: комендант цвинтаря та завідуючий діловим двором комунальної секції міськради. А те, що ці люди були просто неготові прийняти велику кількість небіжчиків, не були забезпечені коштами та харчами для проведення необхідних робіт, не хвилювало нікого.
Документи 1930-х років страшні за своїм змістом, але вони яскраво засвідчують одне – навесні 1933 р. кількість померлих на Полтавщині, і, зокрема, у м. Полтаві була надзвичайно великою і місцева влада нічого не могла зробити навіть на останньому етапі людського шляху.
Нині називають різні цифри загиблих під час Голодомору – від 4 до 7 мільйонів осіб. Демографічні втрати України співмірні з населенням великої європейської держави. Тож науковцям треба дослідити усі обставини цієї трагедії, аби довести молодому поколінню, що у Кремлі ніколи не зупинялися перед геноцидом, коли виникала загроза втрати влади.
У період духовного очищення суспільства, після прийняття Законів України про декомунізацію неприпустимо й далі жити у світі більшовицько-ідеологічних ілюзій. Перший крок позбутися ідеологічного намулу – очистити нарешті наші міста і села (а відтак і душі) від більшовицьких назв і символів. Натомість, щоб рухатися далі, необхідно якнайшвидше наповнити наше довкілля українським змістом.
На нашу думку, правда про Голодомор має стати могутнім засобом лікування спотвореної історичної пам'яті.
Тарас Пустовіт
Ехал сейчас и слушал по радио очередное обсуждение войны в Сирии, коварных террористов и бравых лётчиков. Тошнит уже от этого джихада. Так же эфир недавно назад забивали темой Донбасса, сообщает http://volyaexpress.blogspot.com/2015/11/blog-post_22.html
Журналисты легко переключают народ с волны на волну. Двойные стандарты? И те и другие захватили кусок страны и провозгласили "государство". Оба воюют с правительством. Так чем "донецкая республика" лучше "исламского государства"?
Смотрите сами. Вот сходства обоих "государств":
- воюют против действующей власти страны
- захватили кусок территорий и объявили там "независимость"
- используют наёмников и добровольцев, которые приезжают со всех концов света. При этом, почему-то называют место, где воюют "своей землёй"
- обожают скрывать свои лица и позировать с пушками наперевес
- оба называют себя государствами, хотя не выполняют государственных функций, а правители скорее полевые командиры/полководцы, нежели политики
- наверняка вы сами продолжите этот список.
Но при этом, ИГИЛ в России признан террористической организацией и запрещён. А "ДНР" мы возим гуманитарную помощь и пупок Кобзона.