“Художниці”. Таким ласкавим словом називають представниць одного з найчарівніших видів спорту – художньої гімнастики. Красива фігура, постава, хода, вміння відчувати музику – все це дають дівчаткам заняття гімнастикою. Коли на змаганнях гімнастки показують все те, чого їх навчив тренер, здається, що дівчата виконують програми просто, не докладаючи зусиль. Але гімнастика – це не тільки і не стільки талант. Це важка – можна сказати, навіть каторжна – щоденна праця.

 

Після змагань, в коридорі я зіткнувся з срібним призером Кубка міста Єлизаветою Кобринською. Природно, першим же ділом запитав чому вона не стала першою. “Я старалася. Поки не знаю, що завадило завоювати перше місце. Суддям видніше”, – такою була відповідь. Далі розговорилися і Ліза розповіла як вона потрапила в секцію художньої гімнастики, що її приваблює в ній, які плани на майбутнє.

 

“У чотири роки мене мама привела на “Дзержинку”. Мені сподобалося. Але не гімнастика, а то, що там було багато дівчаток, – посміхаючись розповідає Ліза. – Першим тренером була Лариса Григорівна Фрадкіна. У неї я позаймалася два роки. Але з-за того, що ми переїхали жити в інший район міста, мені стало незручно добиратися на заняття. Довелося поміняти спортивну школу. Так я опинилася на “Прометеї” у Інни Арнольдівни Козбанової. Як і кожна гімнастка, я в дитинстві мріяла стати олімпійською чемпіонкою. в прошу році виконала норматив кандидата в майстри спорту “.

 

За роки занять художньою гімнастикою Ліза не раз домагалася успіхів на першостях міста і області, отримувала призи на різних турнірах. Але найбільш пам’ятною нагородою для неї залишається бронзова медаль. Здавалося б, що таке “бронза” в порівнянні з медаллю найвищого ґатунку. “Десять років тому на турнірі пам’яті Людмили Колесникової я отримала бронзову медаль, – згадує гімнастка. – Але для мене вона цінною залишиться на все життя. Адже це моя перша офіційна нагорода. Пам’ятаю як тоді розпирала гордість і сльози наверталися на очі, коли оголосили мою прізвище і я піднімалася на п’єдестал пошани. Таке не забувається ніколи … “.

 

У ранньому віці дівчинка виступала в класичному чорному трико. Зараз вона віддає перевагу більш яскравому одягу. “Мені подобається червоний і білий колір. Тому і виходжу на килим у формі, де переважають такі забарвлення, – пояснює Єлизавета. – Вони асоціюються з повільною музикою, під яку я виступаю. Хоча іноді доводиться готувати номери з темповими музичними композиціями. Вправи з моїм улюбленим м’ячем повинні виконуватися під повільні мелодії. Та й для номерів з обручем. булавами, скакалкою, і особливо з нелюбимою для мене стрічкою, намагаємося з тренером підбирати такі ж. А стрічку я не люблю, тому що вона вічно плутається, згортається в вузли”.

 

 

 

У кожної людини є свої кумири, люди, які змушують наслідувати їх приклад. Багато наслідують зірок світового рівня. Для Лізи Кобринської такою є її землячка Катерина Луценко, учениця школи Дерюгіних. “Катя як і я починала свій спортивний шлях на “Дзержинці” у Лариси Фрадкіної, – пояснює Є.Кобринська. – Потім вона вчилася в Дніпропетровському вищому училищі фізичної культури у тренера Наталії Єрьоміної. Стала майстром спорту. Зараз вона живе в Києві і вчиться в школі Дерюгіних. А це дає їй можливість виступати в складі збірної країни. Звичайно, якщо вона буде викладатися на всі сто відсотків, що Катя і робить постійно. Чого чого, а цілеспрямованості у неї не відняти. Ось таким прикладом для мене є Катя Луценко”.

 

Дев’ятикласниця Єлизавета Кобринська мріє після закінчення колегіуму № 16 продовжити навчання. Але дівчина зараз на роздоріжжі. Їй подобається англійська мова, і вона хоче вчитися в інязі. У той же час Ліза так прикипіла душею до гімнастики, що не проти вступити до інституту фізкультури. “Буду подавати документи в обидва інститути. А там як пощастить”, – посміхаючись завершила нашу розмову Єлизавета Кобринська.

 

Текст Віктора КУЛЕНКА.

 

 

 

Як повідомила презмдент обласної Федерації цього виду спорту Тетяна Молчанова, в змаганнях прийняли участь 159 "художниць". Титули найкращих розіграли 40 майстрів спорту та 119 кандидатів в майстри спорту різних вікових категорій. Найчисельнішою була збірна обласного центру. Також за нагороди боролися представниці Кам`янського, Кривого Рогу, Зеленодольська і Павлограда.

 

"З осені минулого року змагання не проводились, - пояснює Т.Молчанова. - У дітей зараз є можливість себе показати. Кубок проводиться по індивідуальній програмі. Взагалі склад учасниць доволі сильний. Є нащо подивитися. Спортсменки не будуть виконувати вправи без предмета та з скакалкою. Всю свою майстерність вони покажуть із чудовою стрічкою, круглим м`ячем, прекрасним обручем і булавами".

 

 

Президент Кам`янської федерації художньої гімнастики Лариса Заєць повідомила, що після двохденних змагань (20-21 січня), збірна команда нашого міста стала третьою в групових вправах. Друге місце зайняла Єлизавета Сиваковська серед гімнасток 2003 року народження. Третьою стала Жанна Круголь (2004 р.н.).

 

 

 

На змагання з`їхались близко 150 борців з Донецької, Дніпропетровської та Харківської областей. Кам`янське представляли 15 юних "греко-римлян" із ДЮСШ № 1 (тренер Микола Радченко) та ДЮСШ № 3 (тренери Юрій Нікітенко, Євген Лютий). За словами Ю.Нікітенка, майже всі наші хлопці впевненно провели свої схватки на килимі і завоювали три перших, одно друге та шість третіх місць.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Текст Віктора КУЛЕНКА.

 

 

За нагороди змагалися спортсмени з Дніпра, Новомосковська, Васильківки, Верхньодніпровська, Павлограда, Кам`янського. Борці-важковаговики нашого міста завоювали дві бронзові нагороди. Медалі отримали Антон Онопрієнко, який виступав серед спортсменів вагою 110 кілограмів, і Владислав Ситник (92 кг)

 

1-3 лютого в Черкасах пройде Всеукраїнська Гімназіада і кадетський чемпіонат України. Призери-кам`янчани будуть приймати  участь в цих змаганнях.