Протягом трьох днів 80 майстрів шкіряної рукавички вікової групи 2002/2003 і 2004/2005 років народження з Дніпра, Кривого Рогу, Вільногірська, Запоріжжя, Нікополя, Покрова, Тернівки, Кам'янського вирішували завдання, хто з них сильніший. У фінальну частину турніру вийшли 34 самих умілих, технічно грамотних, спритних спортсменів. Звичайно ж, всі присутні в залі любителі боксу завзято підтримували своїх - збірну Кам`янського. І наші майстри шкіряної рукавички їх не підвели.

 

З найбільш цікавих, красивих поєдинків відзначимо бої за участю Гліба Домашевського і Євгена Агєєва. По ходу турніру Гліб "прибрав" зі свого шляху двох представників із Запоріжжя (в фіналі він обіграв майстра спорту В'ячеслава Якименка). Про що констатували головний суддя турніру Андрій Шешурєв і його помічник Володимир Кунцер. У відмінному, досить жорсткому, але швидкоплинному поєдинку чемпіон України Євген Агєєв нейтралізував точним попаданням в печінку вже в першому раунді Андрія Ложку, вихованця Вадима Хамази. До речі, крім титулу переможця турніру, Агєєв отримав ще й приз "За кращий бій". Також призом за "За кращу техніку ведення бою" був нагороджений Максим Городнюк (тренер Валерій Шульга).

 

Тренерський склад збірної міста висловлює особливу подяку голові Кам'янської федерації боксу Костянтину Саусю за надану матеріальну допомогу в поїздках бійців на чемпіонати області та країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кургузов сам почав боксом займатися пізно. Коли його виставили за військове училище побоксувати, Володимир Прокопович виступив і виграв змагання. Потім виграв чемпіонат військового округу. Він за два роки виконав норматив майстра спорту Радянського Союзу (до речі, першим з боксерів нашого міста, - прим. автора). Служив офіцером внутрішніх військ. Після звільнення зі Збройних Сил, став викладати бокс на "Дзержинці".

 

 

 

Деякі учні Володимира Кургузова вже давно самі стали на тренерську стезю і їх вихованці добилися і продовжать добиватися успіхів на змаганнях різних рівнів. Але вони і тепер з теплотою згадують про свого першого наставника.

 

"До Володимира Прокоповича я потрапив зовсім випадково, - згадує тренер ДЮСШ № 1 Валерій Петрович Шульга. - Раніше я вдома займався боротьбою, мене тренував сусід. На початку навчального року я прийшов в СК "Дзержинка", щоб записатися в секцію боротьби. Там познайомився з хлопчиком, який чекав тренера з боксу В.П.Кургузова. Хвилин сорок ми чекали тренерів, щоб записатися в секції. Тут підійшов чоловік величезного зросту (мені він здався величезним ведмедем) і грубим голосом запитав кого ми чекаємо. Хлопчик відповів, що на бокс. І я з переляку теж відповів, що на бокс. Ось так і потрапив в секцію до Кургузова. Цим видом спорту я прозаймався 15 років. До армії на чемпіонаті ВЦРПС в Ізмаїлі  посів третє місце і виконав норматив кандидата в майстри спорту СРСР. Служив у Групі Радянських військ у Німеччині, там став чемпіоном армії та дивізії. Після служби в ГСВГ продовжив тренуватися в СК "Дзержинка". Ми, хлопчаки, вважали тренера своїм другим батьком. Прокопович міг з гумором з нами поговорити, а міг і посварити. При цьому від нього випромінювалася така сильна енергія, що ми виходячи на ринг безстрашно билися. Тренер учив нас бути чесними, захищати слабких".

 

В'ячеслав Шульга будучи школярем, потрапив тренуватися до Володимира Кургузова в далекому 1970 році. "Мене, 10-річного пацана, на" Дзержинку "до Володимира Прокоповича Кургузова привів старший брат Валера, який в 1979 році, вигравши чемпіонат України серед дорослих, став майстром спорту СРСР, - розповідає тренер ДЮСШ № 2 В'ячеслав Шульга. - Я був такий маленький, а тренер здавався гігантом. Мені тоді бокс не сподобався, і через місяць я перестав відвідувати тренування. Другий раз спробував повернутися, коли мені "стукнуло" 14 років. Ми прийшли разом з Сашком Янченко, благо вчилися з ним в одній школі. Правда Саша був старший за мене на рік. Пам'ятаю приходимо, а нам Кургузов каже, що через тиждень змагання чемпіонату міста. Я тоді свій перший бій програв боксеру з ДКХЗ, виступаючи у ваговій категорії 44 кг. А через два тижні поїхав на чемпіонат області і здобув свою першу перемогу. Той бій припинили із-за моєї явної переваги. Бувало Прокопович оголошує, що на наступний день планується крос. Ми зустрічаємося на "Дзержинці" і на велосипеді їдемо до нього на дачу. Покопали грядки, і додому. Це для нас була загально фізична підготовка.

 

Володимир Прокопович сам був величезний і така ж у нього була душа. Справедливий, щирий. Незважаючи на зовнішній флегматизм, він був дуже гумористичний людина. У 1984 році я поїхав на міжнародний турнір з боксу виконувати норматив майстра спорту СРСР. Перед від'їздом моя вага становила 54 кг. А коли перед боями проходив зважування, то виявилося, що я набрав два кілограми зайвої ваги. Прокопович покликав мене до себе, зняв тапок 45-го розміру і як дасть мені по м'якому місцю!"

 

Кургузов був тонким психологом людських душ, добре знав методи підходу до хлопчаків не тільки як до спортсменів, а й як до своїх дітей. Мав чисте серце і користувався величезним авторитетом. "Колись я і Толя Румянцев вирішили розіграє тренера, - згадує тренер Віктор Мельник. - У того був величезний шкіряний портфель, в якому носив всю документацію. Він не розлучався з портфелем років десять. Ми хотіли перевірити як часто Прокопович заглядає в нього. Спробували, виявилося що портфель досить важкий. Перед поїздкою до Львова взяли і сунули в портфель два блини від штанги, вагою по 2,5 кг кожен. Тренер добу тягав портфель з вокзалу в готель і назад. А коли розкрився обман, він просто сміявся разом з усіма, примовляючи: "От сучі діти!".