Вперше ми робили інтерв'ю з волейболісткою Мариною Скрипник у 2010 році, як з капітаном команди-переможниці ДЮСШ № 2 турніру імені Віталія Серьогіна. А рівно через 11 років вона, гравець команди вітчизняної Суперліги, в тому ж спортзалі нагороджувала призерів всеукраїнського турніру "Маленькі надії".
"ВИХОВАЛИ НА СВОЮ ГОЛОВУ"
Тоді, в квітні 2010 року, після двох днів запеклих баталій турніру в фінал вийшли випускниці (перший склад) і школярки ДЮСШ № 2. На майданчику схрестили шпаги вихованки тренера Віталія Михайловича Серьогіна, які лише недавно разом вчилися в дитячо-юнацькій школі, разом проводили змагання. Їм належало довести, хто ж з них сильніше. Після двох виграних партій старші дівчата мабуть порахували, що перемога у них вже в кишені. І жорстоко поплатилися.
Висока і струнка Марина Скрипник (в той час її зріст був 176 см. - прим. автора) під час гри безстрашно кидалася за м'ячем, становила блоки, наносила сильні і різкі удари. Упевнена гра збірниці області надихнула її подруг. Піймавши кураж, школярки спочатку зрівняли рахунок в партіях, а в останній п'ятій розбили суперниць в пух і прах. "Виховали на свою голову", - в серцях кинула капітан команди, що програла Олександра Сафонова.
Чи пам'ятає вона той фінал, запитав я Марину Олександрівну Скрипник, нинішнього лідера команди української волейбольної Суперліги "Волинь" з Луцька. "Якщо чесно, то пам'ятаю смутно", - мило посміхаючись відповіла співрозмовниця. Це й не дивно, адже скільки було таких ігор в її житті.
ВІД ДЮСШ ДО КОМАНДИ СУПЕРЛІГИ
Марина почала займатися волейболом з третього класу, після того як у них в СШ № 25, тренер Тетяна Миколаївна Борис набирала в секцію бажаючих. Дівчинка вирішила спробувати просто з цікавості, яка незабаром переросла в любов до волейболу. З тих пір вона всією душею прикипіла до спорту мільйонів. Незважаючи на дуже щільний графік тренувань, Марина при цьому і навчалася непогано.
Учнівська ДЮСШ № 2 виграла з командою всі можливі трофеї в місті і області. Коли вона брала участь в Чемпіонаті України з волейболу серед дівчат в складі збірної Дніпропетровської області 1995/1996 років народження, її помітили представники команди Вищої волейбольної ліги. Той турнір переглядав тренер молодіжної збірної України і за сумісництвом наставник луцької "Волині". Він виділив Марину з усіх учасниць тому, що вона успішно грала як за свою вікову групу, так і за старшу команду області. Завдяки чому, Марина Скрипник отримала запрошення до молодіжної збірної країни для підготовки до участі в Чемпіонаті Європи. Крім того, тренер збірної порекомендував її і в своєму клубі. Недовго роздумуючи, лучани зробили їй гідну пропозицію почати професійну кар'єру.
За юним талантом "полювали" дуже багато селекціонерів, і пропозиції надходили і до цього. Мариною цікавилися Харківське та Білоцерківське спортивні училища. Але у цих навчальних закладів не було своїх команд в волейбольних лігах України, а значить, не було і перспективи. Зробивши свій вибір, Марина переїхала до Луцька.
"З батьками вибирали з купи варіантів де можна далі вчитися і паралельно грати в волейбол, - згадує Марина Скрипник. - Так як вдома я закінчила всього 10 класів, а мене залишалося вчитися ще один рік, то ми вибрали Луцький військовий ліцей (повна назва "Волинський обласний ліцей з військово-фізічною підготовкою"), куди і поступила. Я тоді була дуже юна і не підозрювала як все може бути в реальному житті. Коли все побачила, діватися було нікуди. Дисципліна, прищеплена в військовому ліцеї вчителями, дала свої позитивні результати. я засвоїла там, що спортсмен не повинен "забивати болт" на навчання, а повинен опановувати знаннями. Все в комплексі допомогло мені закінчити добре навчання і вступити в Волинський національний університет. Разом з магістратурою провчилася шість років".
ЛІДЕР КОМАНДИ "ВОЛИНЬ-УНІВЕРСИТЕТ"
На початку своєї професійної кар'єри Марина Скрипник виступала в складі команди Вищої ліги "Континіум-Університет" з Ковеля. "У нашій команді грали всі волейболістки з Луцька, а спонсори були з Ковеля, - пояснює співрозмовниця. - У сезоні 2013/2014 року ми стали чемпіонками країни і я вже грала в складі Луцької "Волинь-Університет". З цією командою Марина Скрипник ставала срібним і бронзовим призером чемпіонату України, а також завоювала з командою "бронзу" в Кубку країни, двічі була чемпіонкою Всеукраїнських змагань.
У команді "Континіум-Університет" Марина грала під № 3, потім в Луцьку під № 4 і № 12. До речі, під дванадцятим номером виступала її кумир, найкраща волейболістка Європи Людмила Соколова. "Коли багато дівчат з першого складу нашої команди" Волинь-Університет "пішли, я вирішивши, що щось треба міняти, взяла собі футболку під першим номером, - розповідає М.Скрипник. - Багато знайомих, друзі, вболівальники, та й батьки твердять, що моя гра відповідає моєму номеру. Я протягом багатьох років стараюся тримати лідерські позиції в команді. Це непросто. у дебютному сезоні було дуже важко. Спочатку думала, що я одна така висока, спортивної статури. Але коли побачила дівчаток такого ж віку, але з ростом під два метри (зараз зріст Марини 181 см, вага - 66 кг. - прим. автора), отетеріла. Почала розуміти всю серйозність становища. Ніхто тобі не допоможе, ніхто не домовиться в життєвих ситуаціях. Тільки копітка праця, велика любов до волейболу, віра в свої сили, в команду, в тренера все це допомогло досягти того, що я маю на даний момент".
"ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ ВСЕ-ТАКИ ЗІГРАТИ В РІДНИХ СТІНАХ"
Заполучити Марину Скрипник в свої ряди мріють агенти багатьох команд. Надходила пропозиція і від Кам'янського "Прометея". "Мені пропонувала перейти в наш рідний "Прометей" генеральний менеджер команди Марія Александрова. Тільки питання в ціні не дозволили клубам домовитися, - з ноткою жалю в інтонації говорить Марина. - Надходили пропозиції пограти в Азербайджані, Угорщині. Зараз могла бути Словаччина. Але знову ж вся заковика в ціні. Керівництво вважає, що їм за мене мало пропонують грошей. Але після того як в грудні 2021 року у мене закінчує контракт з Луцькою командою і я стану вільним агентом, тоді самостійно зможу прийняти рішення де мені продовжувати кар'єру".
У минулому році, коли "Волинь-Університет" у Кам'янському грала з "Прометеєм", незважаючи на травму, разом з командою приїжджала і Марина Скрипник. "У Кам'янському мені дуже хотілося вийти на майданчик і "розірвати всіх", - згадує Марина. - Ще більше хотілося, щоб прийшли мої перші тренери Віталій Михайлович Серьогін і Тетяна Миколаївна Борис, дівчата з якими ми колись починали грати в волейбол, волейболісти-аматори з Кам'янського. Вони всеі-то знають, що я граю в Суперлізі, але хотілося, щоб вони на власні очі переконалися чого я досягла. Взагалі-то я мріяла приїхати і в цьому сезоні з "Волинню" в Кам'янське. Але, на жаль, поміняли систему проведення ігор чемпіонату і ми не потрапили сюди. Ми грали в Луцьку з "Прометеєм" і "Хіміком". Дуже хочеться все-таки зіграти в рідних стінах".
"НАЛАГОДИТИ ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ У МЕНЕ НЕ БУЛО ЧАСУ"
Марина продовжує підтримувати відносини з дівчатами, з якими грала в одній команді коли вчилася в ДЮСШ № 2. "Я щільно спілкуюся з Наташею Байрак, - посміхаючись розповідає Марина Скрипник. - Взагалі наша дружба починалася з неприязні один до одного. Вона мене спочатку ображала, на тренуваннях часто м'яч не віддавала, штовхала. Хоча коли згадуємо про це, Наташа каже, що не пам'ятає. Відбувався якийсь дисконнект. Але потім якось здружилися, а після мого від'їзду до Луцька, Наташа стала частіше зі мною передзвонюватися, спілкуватися в інтернеті. Вона приїжджала до мене в Луцьк, я їй показувала пам'ятки цього красивого міста. А коли я приїжджаю у відпустку додому, то частіше з нею проводимо час. З інших дівчат я спілкуюся з Оленою Брагінець і Вікою Золотаревською".
У свої 25 років Марина Скрипник поки ще не пов'язана шлюбними узами. "Налагодити особисте життя у мене не було часу, так як я відразу поставила собі за мету потрапити в основний склад команди, а не сидіти на лавці запасних, - пояснює ситуацію М.Скрипник. - Я просто тоді не звертала уваги на особисте життя. А тепер, коли домоглася певних результатів і ставши одним з лідерів команди, вже замислююся про заміжжя. Мій хлопець теж спортсмен, грає в баскетбольній команді Луцька. Поки ж живу з подругами на квартирі, яку нам знімає клуб".
ТРАВМА ЗАВАДИЛА ПОТРАПИТИ В НАЦІОНАЛЬНУ ЗБІРНУ УКРАЇНИ
За кордоном Марина Скрипник разом з командою побувала в Білорусі, Польщі, Латвії, Словаччині, Чехії, Угорщині, Румунії. Але найчастіші гості вони в сонячній Болгарії. "У Болгарії ми щорічно проводимо збори, а заодно і відпочиваємо. Так би мовити, поєднуємо два заходи в одному, - каже волейболістка. - Єдиний раз пропустила таку поїздку в 2019 році, коли отримала травму (роздроблений меніск. - прим. автора). Тоді мені відразу зробили дві операції. Прооперували і друге коліно, видаливши кісту. Я грала майже рік травмована. Не було ким замінити, тому нікуди було діватися. Ледве дотягла до закінчення сезону. А ми тоді стали бронзовими призерами. Через травму я не змогла заграти і в складі національної збірної України. Хоча потрапила в список, але збори з командою так і не пройшла. А коли викликали, я фізично не могла поїхати, так як відновлювалася після операції".
Симпатична, спортивної статури, довгонога Марина Скрипник завжди привертала увагу протилежної статі. "Іноді буває, що підходять молоді хлопці і спочатку запрошують сфотографуватися разом, а потім просять номер телефону. Іноді приносять подарунки. Є такі шанувальники, які їздять з міста в місто, де я граю з командою. Звичайно це приємно. А автографи беруть в основному діти", - пояснює Марина.
На завершення інтерв'ю Марина Скрипник розповіла про те як проводить вільний час і про що мріє. "Якщо проходить підготовка до чемпіонату, у мене немає особливо вільного часу на якісь розваги. У вихідний треба готувати поїсти, поприбирати в квартирі, хочеться трохи поніжитися в ліжку. Іноді буває, що ходимо в кіно, на боулінг, в зоопарк, або просто погуляти на природі, благо тут багато таких прекрасних куточків. Останнім часом відкрила для себе, що виявляється я люблю читати. І чим далі тим більше мене приваблює читання книг пов`язаннних з психологією, особливо спортивної спрямованості. Моя мрія подивитися інші країни і пограти в зарубіжній команді. Хочу спробувати себе на іншому рівні, пограти і реалізувати себе в іншому волейболі. Чекаю, коли я буду вільним агентом", - резюмує нашу бесіду Марина.
ДОСЬЄ
Скрипник Марина Олександрівна, волейболістка.
Народилася 5 березня 1996 року в Дніпродзержинську.
Навчалася в СШ № 25 та ДЮСШ № 2.
Закінчила Волинський національний університет.
Перші тренери В.М.Серьогін, Т.М.Борис.
Майстер спорту.
Діагональна команди "Волинь-Університет" (Луцьк).
Чемпіонка України Вищої ліги 2013/2014 ("Континіум-Університет").
Срібний (2017/2018), бронзовий (2016/2017, 2018/2019) призер Суперліги України, "бронза" в Кубку країни (2017/2018), чемпіонка Всеукраїнської Універсіади (2017/2018, 2019/2020) в складі команди "Волинь-Університет".
Щорічно 23 червня в усьому світі відзначається Міжнародний Олімпійський день. Мета - залучення до спорту людей незалежно від рівня їх фізичної підготовки.
Напередодні, 19 червня, в Кам`янському на стадіоні "Надія" пройшов спортивно-масовий захід з нагоди свята. У числі почесних гостей були присутні директори дитячо-юнацьких спортивних шкіл міста. Під час урочистого відкриття, спортивні команди привітав начальник управління молоді та спорту Кам'янської міськради Едуард Коряк. "Ми пишаємося спортсменами, які прославляють Кам'янське на весь світ. Бажаю вам олімпійського здоров'я та олімпійських успіхів. А ми, зі свого боку, робимо, і будемо робити все для розвитку всіх спортивних напрямків в місті", - сказав Е.Коряк.
З показовими номерами виступили вихованці відділень художньої гімнастики (тренер Інна Козбанова) і спортивної акробатики (тренер Лариса Коновалова) ДЮСШ № 4.
В рамках святкування Міжнародного Олімпійського дня наші спортсмени провели товариські матчі з волейболу та баскетболу. А родзинкою заходу безперечно стала заключна зустріч чемпіонату Дніпропетровської області з футболу у другій лізі. На смарагдовому покриві стадіону грали дві Кам'янські команди - "Олімп-2" (тренер Антон Литовченко) і "Дзержинець" (тренер Валерій Палійчук). Дербі пройшло в напруженій боротьбі, що завершилася єдиним голом. М'яч, який послав у ворота "олімпійців" на 65 хвилині Олег Барбуль, став для "Дзержинця" чемпіонським. Після того як президент Кам'янської федерації футболу Е.Коряк вручив переможцям нагороди, на радощах футболісти "качнули" свого тренера Валерія Борисовича Палійчука. Безсумнівно, таким результатом залишився задоволеним і президент клубу "Дзержинець" Костянтин Саусь.
Три жіночі команди провели волейбольний турнір. За нагороди боролися два склади вихованок тренера ДЮСШ № 2 Віталія Серьогіна і "Кам'янчанка". Кращою командою став перший склад ДЮСШ № 2, який випередив "кам`янчанок" і своїх дублерів.
У баскетбольному матчі між командами правого і лівого берега Кам`янського, суддя Юрій Мокієнко зафіксував нічийний результат.
Всі учасники спортивних ігор отримали в нагороду призи від організаторів заходу - управління молоді та спорту Кам'янської міської ради, а також центру "Спорт для всіх".
ФОТОАЛЬБОМ https://www.facebook.com/photo/?fbid=1976089355883331&set=a.1976115855880681
Завершилась жіноча гандбольна Універсіада України. Перемогу отримала команда Ужгородського національного університету (УжНУ).
З 9 по 13 червня в Миколаєві проходила Всеукраїнська Універсіада з гандболу серед жіночих команд. У фіналі команда УжНУ з рахунком 29:26 (12:11) перемогла своїх опоненток із Миколаївського НУК ім. адмірала Макарова. В складі переможниць золоту медаль отримала Карина Байрак (№ 2), вихованка тренера Кам`янської ДЮСШ № 1 Олега Усенка.
БК "Запорiжжя" - БК "Прометей" - 83:88 (28:14, 23:22, 14:25, 18:27). 14 червня. Суперлiга Парiматч. Фiнал. Третiй матч. Запорiжжя. Палац Спорту "Юнiсть".
Старший суддя: Борис Рижик; суддi: Микола Амбросов, Євген Нагорний.
БК "Запорiжжя": Кеффi* (27 + 6 передач), Ciзов*, капiтан (11), Грицак* (8 + 9 пiдбирань), Мальчевський* (9), Тихонов* (6 + 10 пiдбирань), Маяускас (17), Мiхєєв (5), Рагiмов (0).
БК "Прометей": Петров* (5), Еванс* (12 + 9 пiдбирань), Липовий* (6 + 7 пiдбирань), Сидоров* (9 + 7 передач), Стефенс* (14 + 6 пiдбирань + 5 перехоплень), Лукашов, капiтан (0), Вон (30), Белiков (2), Маєрс (10).
Перші два поєдинки фінальної серії явно не виправдали очікувань нейтральних любителів баскетболу. Пройшли вони під знаком повного домінування "Прометея", і це дало скептикам чималі підстав вважати, що інтриги буде позбавлений і фінальний матч під номером 3. Однак сьогоднішній рівень вітчизняної Суперліги такий, що шлях до чемпіонського тріумфу будь-якої її команди не може бути простим. "Прометей" перед візитом до Запоріжжя зупинився лише за крок від свого небувалого успіху, але можна було не сумніватися в тому, що господарі майданчика зроблять все можливе, щоб не затьмарити свій історичний дебютний матч в рідному місті в рамках заключної стадії плей-оф, про що повідомляє сайт https://prometeybc.com/ua
Дійсність же перевершила всі очікування і свого роду ювілейний матч кам'янчан (10-й в плей-оф і 50-й в рамках нинішнього сезону Суперліги взагалі) вийшов таким, що уболівальниками Кам'янського буде пам'ятатися довгі роки, оскільки шлях "Прометея" до чемпіонства проліг через вражаючий камбек. У дебюті поєдинку обидві команди не відразу зуміли потрапити в ігровий ритм, але потім необхідний імпульс своїм партнерам п'ятьма очками поспіль надав капітан "Запоріжжя" Олександр Сiзов. А після п'ятої хвилини наші географічні сусіди видали просто феноменальний ривок 19:3. В його основі лежали відразу чотири влучання з периметра (по два кидки реалізували Аурімас Маяускас і Майкл Кеффі), які були доповнені індивідуальними діями кращого скорера Суперліги Кеффі (вже після закінчення матчу Майкл отримав спецiальний приз за своє досягнення). У підсумку на першу перерву команди пішли при "плюс 14" на користь "Запоріжжя" - подібний гандикап здатний приголомшити будь-якого суперника, який невдало почав гру.
Більш того, по ходу другої чверті "Прометей" поступався вже 19 пунктів і це при тому, що наша команда постійно знаходила в "фарбі" Шона Еванса, який результативно завершував зусилля партнерів. Однак у "Запоріжжя" просто в ударі був його співвітчизник Кеффі, в активі якого перед великою перервою значилося 22 пункти (всього в матчі - 27).
П'ятнадцятихвилинний відпочинок пішов на користь нашій команді. Вона нарешті стала значно скорочувати своє відставання, а початок тотальному домінуванню кам'янчан поклали два поспіль влучання з-за дуги Ді Джея Стефенса і Іллі Сидорова, який невдовзi ще й віддав тонкий пас Шону Евансу під слем-данк, після чого гандикап запорiжців став обчислюватися вже 6 пунктами. До останньої перерви він був скорочений ще на 2, а на 35-й хвилинi після дальнього влучання з ведення Рашада Вона "Прометей" нарешті вийшов вперед - 74:72.
Цей кидок завів фан-сектор "Прометея" просто до безмежного стану і весь клатч фани і команда були єдиним цілим! В останні дві хвилини просто "в вогні" були Ілля Сидоров та Рашад Вон. Середній кидок Рашада за 29 секунд до фінальної сирени багато в чому став вирішальним, а трохи пізніше нашому захисниковi вистачило холоднокровністі при виході на лінію штрафних кидків. Абсолютно справедливо саме Рашад Вон, в активі якого виявилося 30 очок в матчі, став MVP фінальної серії чемпіонату.
88:83 - ці переможні цифри тепер назавжди будуть вписанi в клубний літопис, тому що їм судилося стати чемпіонськими! В цьому році баскетбольна столиця України переїхала до Кам'янського, адже в квітні найсильнішою в країні стала жіноча команда нашого клубу, а рівно тиждень тому "Прометей-2-ДДТУ" виграв Молодіжну лігу.
Буквально через секунду після фінальної сирени на майданчику "Юності" розлилося справжнє "червоно-біле" море! Після того як Денис Лукашов отримав Кубок за перемогу в чемпіонаті, з ним в руках міг сфотографуватися кожен уболівальник "Прометея", і саме фани нашої команди облили його шампанським в момент чемпіонського фото.
Кам'янське радіє: "Прометей-чемпіон!". Чемпіон - беззаперечний! До свого титулу наша команда прийшла через дев'ять перемог в плей-оф, поступившись лише в одному поєдинку.
Чоловіча гандбольна команда "Будівельник" (Бровари) стала бронзовим призером чемпіонату України у вищій лізі. Разом з командою радість перемоги святкували і два вихованці із Кам`янської ДЮСШ № 1.
Нагороди отримали лінійний Іван Сюмак № 17 (тренер Олег Петрович Усенко) та кутовий Михайло Коноваленко № 4 (тренер Олена Володимирівна Гончар).