Раптово обірвалося життя Петра Васильовича Гричука (04.05.1948-07.07.2022) легенди волейболу, людини з неймовірно доброю, відкритою душею.

Петро Гричук народився в селі Гаврилівка Покровського району на Дніпропетровщині у родині колгоспників Василя Маркіяновича та Марії Денисівни. Там же закінчив 11 класів. Крім фізкультури, хлопець ще любив малювати та співати. Захоплювався історією та літературою. І все ж таки пріоритет віддавав спорту. Мріяв стати фізруком або співаком. Після закінчення школи 1963 року намагався вступити до Запорізького музичного училища, але запізнився на один день. Тоді поїхав до Донецька, де влаштувався на Путилівський завод точного машинобудування. Записався у волейбольну секцію і незабаром його почали випускати грати у волейбольній команді донецького "Авангарду". Доводилося захищати честь цеху і у футбол, і навіть у хокей. Із заводу Петра забрали до армії, де прослужив із 1967 по 1969 рік в частині морської ППО в Іллічівську Одеської області. Грав у волейбол дуже багато. На дембель Петро Гричук пішов у званні молодшого лейтенанта.

Петро Гричук до останнього подиху працював на просвітницькій ниві в Придніпровському державному металургійному коледжі. На протязі 42 років він тренував волейбольні команди цього учбового закладу. З ним в різні роки команди ставали чотирьохразовими чемпіонами України серед колективів металургійної галузі, шестиразовими переможцями обласних змагань серед кращих команд незалежно від галузі. А ще Петро Васильович був граючим тренером волейбольних ветеранських команд міста. Довгий час він очолював міську федерацію волейбола.