В Кам`янському 17 липня в честь Дня металургів і працівників гірничовидобувної промисловості пляжні футболісти і волейболісти провели VIII Кубок "Енергія молодості".
Кількагодинний дзвін м`ячів на волейбольних та футбольному майданчиках пляжної зони лівобережного дренажного каналу означав, що настало свято металургів і працівників гірничовидобувної промисловості. Традицію проведення в цей день спортивних змагань, як завжди підтримали волейболісти і футболісти під егідою управління молоді і спорту міської ради та міського центру "Спорт для всіх".
Пляжники-волейболісти раніше футболістів розпочали турнір "Енергія молодості", тому організаторам довелося проводити окремі офіційні церемонії відкриття та нагороджень. Відкриваючи змагання, начальник управління молоді і спорту Едуард Коряк від імені міського голови привітав присутніх та побажав здоров`я, наснаги та спортивної молодості. "Спорт - це молодість, активна участь в суспільному житті. Така позиція молодих залишається актуальною у всі часи", - зазначив він.
Через дві години змагань стали відомі призери-волейболісти. Серед жіночик команд перше місце посіла "Кам`янчанка". Друге і третє місця дісталися відповідно ДЮСШ № 2 та збірній Кам`янського. Серед чоловіків призерами стали команди "Новачок", СЗШ № 35, ПДМК-3.
Дуже напруженими та жаркими (в прямому і переносному сенсі) виявилися футбольні баталії, в яких прийняли участь команди розділені на дві групи. На розжареному піску, під палючими променями сонця, босоніж гравці демонстрували мужність і витримку. Але навіть фактор погоди не зламав металургів. Ще б пак. Їм не звикати до таких температур навколишнього середовища. До суперфіналу дійшли команди "Лідер" і "ПМГУ ДМК". Основний час завершився бойовою нічиєю - 2:2. І тільки після серії післяматчевих пенальті (5:4), володарем Кубка "Енергія молодості" стали футболісти "ПМГУ ДМК". Разом з капітаном команди Данилом Сіденко радість перемоги розділили Ростислав Денисенко, Олег Барбуль, Кирило Яланбаєв, Єгор Єлисеєв, Максим Бацалай. Срібні медалі отримали гравці "Лідера". Не залишилися без нагород і команди ДКХЗ, "Южкокс", "ПМГУ Метінвест промсервіс", ПМЗ, "Романково". Кращий гравець турніру Кирило Яланбаев ("ПМГУ ДМК") отримав приз - спортивну сумку.
Фотоальбом https://www.facebook.com/media/set/?vanity=100004468564444&set=a.1997265880432345
В 1/8 фіналу чемпіонату Європи з футболу на полі шотландського Глазго 29 червня зустрічалися збірні Швеції та України.
Після стартового натиску суперника наші співвітчизники зусиллями Ярмоленко організували момент для Яремчука. Однак форвард "синьо-жовтих" програв дуель Ольсенові. Через кілька хвилин Андрій розкішним пасом знайшов Зінченко на дальній штанзі, а представник "Манчестер Сіті" потужним ударом "прошив" голкіпера. Втримати перевагу до перерви не вдалося. На 43-й хвилині Форсберг отримав м'яч перед штрафним майданчиком і зважився на удар. Рикошет від Забарного не залишив шансів Бущану - 1:1.
У другому таймі команди не забивали, а тому матч перейшов в овертайм. Тріумф команді Шевченко приніс гравець Дніпровського "Дніпра-1" Довбик. На 120 + 1-й хвилині Зінченко розкішно подав з лівого флангу, а Артем головою ефектно пробив Ольсена. 2:1 і збірна України вперше в своїй історії вийшла в 1/4 чемпіонату Європи, де їхнім суперником буде збірна Англії.
https://football24.ua/shvetsiya_ukrayina_video_goliv_matchu_29_06_2021_yevro_n670885/
Вперше ми робили інтерв'ю з волейболісткою Мариною Скрипник у 2010 році, як з капітаном команди-переможниці ДЮСШ № 2 турніру імені Віталія Серьогіна. А рівно через 11 років вона, гравець команди вітчизняної Суперліги, в тому ж спортзалі нагороджувала призерів всеукраїнського турніру "Маленькі надії".
"ВИХОВАЛИ НА СВОЮ ГОЛОВУ"
Тоді, в квітні 2010 року, після двох днів запеклих баталій турніру в фінал вийшли випускниці (перший склад) і школярки ДЮСШ № 2. На майданчику схрестили шпаги вихованки тренера Віталія Михайловича Серьогіна, які лише недавно разом вчилися в дитячо-юнацькій школі, разом проводили змагання. Їм належало довести, хто ж з них сильніше. Після двох виграних партій старші дівчата мабуть порахували, що перемога у них вже в кишені. І жорстоко поплатилися.
Висока і струнка Марина Скрипник (в той час її зріст був 176 см. - прим. автора) під час гри безстрашно кидалася за м'ячем, становила блоки, наносила сильні і різкі удари. Упевнена гра збірниці області надихнула її подруг. Піймавши кураж, школярки спочатку зрівняли рахунок в партіях, а в останній п'ятій розбили суперниць в пух і прах. "Виховали на свою голову", - в серцях кинула капітан команди, що програла Олександра Сафонова.
Чи пам'ятає вона той фінал, запитав я Марину Олександрівну Скрипник, нинішнього лідера команди української волейбольної Суперліги "Волинь" з Луцька. "Якщо чесно, то пам'ятаю смутно", - мило посміхаючись відповіла співрозмовниця. Це й не дивно, адже скільки було таких ігор в її житті.
ВІД ДЮСШ ДО КОМАНДИ СУПЕРЛІГИ
Марина почала займатися волейболом з третього класу, після того як у них в СШ № 25, тренер Тетяна Миколаївна Борис набирала в секцію бажаючих. Дівчинка вирішила спробувати просто з цікавості, яка незабаром переросла в любов до волейболу. З тих пір вона всією душею прикипіла до спорту мільйонів. Незважаючи на дуже щільний графік тренувань, Марина при цьому і навчалася непогано.
Учнівська ДЮСШ № 2 виграла з командою всі можливі трофеї в місті і області. Коли вона брала участь в Чемпіонаті України з волейболу серед дівчат в складі збірної Дніпропетровської області 1995/1996 років народження, її помітили представники команди Вищої волейбольної ліги. Той турнір переглядав тренер молодіжної збірної України і за сумісництвом наставник луцької "Волині". Він виділив Марину з усіх учасниць тому, що вона успішно грала як за свою вікову групу, так і за старшу команду області. Завдяки чому, Марина Скрипник отримала запрошення до молодіжної збірної країни для підготовки до участі в Чемпіонаті Європи. Крім того, тренер збірної порекомендував її і в своєму клубі. Недовго роздумуючи, лучани зробили їй гідну пропозицію почати професійну кар'єру.
За юним талантом "полювали" дуже багато селекціонерів, і пропозиції надходили і до цього. Мариною цікавилися Харківське та Білоцерківське спортивні училища. Але у цих навчальних закладів не було своїх команд в волейбольних лігах України, а значить, не було і перспективи. Зробивши свій вибір, Марина переїхала до Луцька.
"З батьками вибирали з купи варіантів де можна далі вчитися і паралельно грати в волейбол, - згадує Марина Скрипник. - Так як вдома я закінчила всього 10 класів, а мене залишалося вчитися ще один рік, то ми вибрали Луцький військовий ліцей (повна назва "Волинський обласний ліцей з військово-фізічною підготовкою"), куди і поступила. Я тоді була дуже юна і не підозрювала як все може бути в реальному житті. Коли все побачила, діватися було нікуди. Дисципліна, прищеплена в військовому ліцеї вчителями, дала свої позитивні результати. я засвоїла там, що спортсмен не повинен "забивати болт" на навчання, а повинен опановувати знаннями. Все в комплексі допомогло мені закінчити добре навчання і вступити в Волинський національний університет. Разом з магістратурою провчилася шість років".
ЛІДЕР КОМАНДИ "ВОЛИНЬ-УНІВЕРСИТЕТ"
На початку своєї професійної кар'єри Марина Скрипник виступала в складі команди Вищої ліги "Континіум-Університет" з Ковеля. "У нашій команді грали всі волейболістки з Луцька, а спонсори були з Ковеля, - пояснює співрозмовниця. - У сезоні 2013/2014 року ми стали чемпіонками країни і я вже грала в складі Луцької "Волинь-Університет". З цією командою Марина Скрипник ставала срібним і бронзовим призером чемпіонату України, а також завоювала з командою "бронзу" в Кубку країни, двічі була чемпіонкою Всеукраїнських змагань.
У команді "Континіум-Університет" Марина грала під № 3, потім в Луцьку під № 4 і № 12. До речі, під дванадцятим номером виступала її кумир, найкраща волейболістка Європи Людмила Соколова. "Коли багато дівчат з першого складу нашої команди" Волинь-Університет "пішли, я вирішивши, що щось треба міняти, взяла собі футболку під першим номером, - розповідає М.Скрипник. - Багато знайомих, друзі, вболівальники, та й батьки твердять, що моя гра відповідає моєму номеру. Я протягом багатьох років стараюся тримати лідерські позиції в команді. Це непросто. у дебютному сезоні було дуже важко. Спочатку думала, що я одна така висока, спортивної статури. Але коли побачила дівчаток такого ж віку, але з ростом під два метри (зараз зріст Марини 181 см, вага - 66 кг. - прим. автора), отетеріла. Почала розуміти всю серйозність становища. Ніхто тобі не допоможе, ніхто не домовиться в життєвих ситуаціях. Тільки копітка праця, велика любов до волейболу, віра в свої сили, в команду, в тренера все це допомогло досягти того, що я маю на даний момент".
"ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ ВСЕ-ТАКИ ЗІГРАТИ В РІДНИХ СТІНАХ"
Заполучити Марину Скрипник в свої ряди мріють агенти багатьох команд. Надходила пропозиція і від Кам'янського "Прометея". "Мені пропонувала перейти в наш рідний "Прометей" генеральний менеджер команди Марія Александрова. Тільки питання в ціні не дозволили клубам домовитися, - з ноткою жалю в інтонації говорить Марина. - Надходили пропозиції пограти в Азербайджані, Угорщині. Зараз могла бути Словаччина. Але знову ж вся заковика в ціні. Керівництво вважає, що їм за мене мало пропонують грошей. Але після того як в грудні 2021 року у мене закінчує контракт з Луцькою командою і я стану вільним агентом, тоді самостійно зможу прийняти рішення де мені продовжувати кар'єру".
У минулому році, коли "Волинь-Університет" у Кам'янському грала з "Прометеєм", незважаючи на травму, разом з командою приїжджала і Марина Скрипник. "У Кам'янському мені дуже хотілося вийти на майданчик і "розірвати всіх", - згадує Марина. - Ще більше хотілося, щоб прийшли мої перші тренери Віталій Михайлович Серьогін і Тетяна Миколаївна Борис, дівчата з якими ми колись починали грати в волейбол, волейболісти-аматори з Кам'янського. Вони всеі-то знають, що я граю в Суперлізі, але хотілося, щоб вони на власні очі переконалися чого я досягла. Взагалі-то я мріяла приїхати і в цьому сезоні з "Волинню" в Кам'янське. Але, на жаль, поміняли систему проведення ігор чемпіонату і ми не потрапили сюди. Ми грали в Луцьку з "Прометеєм" і "Хіміком". Дуже хочеться все-таки зіграти в рідних стінах".
"НАЛАГОДИТИ ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ У МЕНЕ НЕ БУЛО ЧАСУ"
Марина продовжує підтримувати відносини з дівчатами, з якими грала в одній команді коли вчилася в ДЮСШ № 2. "Я щільно спілкуюся з Наташею Байрак, - посміхаючись розповідає Марина Скрипник. - Взагалі наша дружба починалася з неприязні один до одного. Вона мене спочатку ображала, на тренуваннях часто м'яч не віддавала, штовхала. Хоча коли згадуємо про це, Наташа каже, що не пам'ятає. Відбувався якийсь дисконнект. Але потім якось здружилися, а після мого від'їзду до Луцька, Наташа стала частіше зі мною передзвонюватися, спілкуватися в інтернеті. Вона приїжджала до мене в Луцьк, я їй показувала пам'ятки цього красивого міста. А коли я приїжджаю у відпустку додому, то частіше з нею проводимо час. З інших дівчат я спілкуюся з Оленою Брагінець і Вікою Золотаревською".
У свої 25 років Марина Скрипник поки ще не пов'язана шлюбними узами. "Налагодити особисте життя у мене не було часу, так як я відразу поставила собі за мету потрапити в основний склад команди, а не сидіти на лавці запасних, - пояснює ситуацію М.Скрипник. - Я просто тоді не звертала уваги на особисте життя. А тепер, коли домоглася певних результатів і ставши одним з лідерів команди, вже замислююся про заміжжя. Мій хлопець теж спортсмен, грає в баскетбольній команді Луцька. Поки ж живу з подругами на квартирі, яку нам знімає клуб".
ТРАВМА ЗАВАДИЛА ПОТРАПИТИ В НАЦІОНАЛЬНУ ЗБІРНУ УКРАЇНИ
За кордоном Марина Скрипник разом з командою побувала в Білорусі, Польщі, Латвії, Словаччині, Чехії, Угорщині, Румунії. Але найчастіші гості вони в сонячній Болгарії. "У Болгарії ми щорічно проводимо збори, а заодно і відпочиваємо. Так би мовити, поєднуємо два заходи в одному, - каже волейболістка. - Єдиний раз пропустила таку поїздку в 2019 році, коли отримала травму (роздроблений меніск. - прим. автора). Тоді мені відразу зробили дві операції. Прооперували і друге коліно, видаливши кісту. Я грала майже рік травмована. Не було ким замінити, тому нікуди було діватися. Ледве дотягла до закінчення сезону. А ми тоді стали бронзовими призерами. Через травму я не змогла заграти і в складі національної збірної України. Хоча потрапила в список, але збори з командою так і не пройшла. А коли викликали, я фізично не могла поїхати, так як відновлювалася після операції".
Симпатична, спортивної статури, довгонога Марина Скрипник завжди привертала увагу протилежної статі. "Іноді буває, що підходять молоді хлопці і спочатку запрошують сфотографуватися разом, а потім просять номер телефону. Іноді приносять подарунки. Є такі шанувальники, які їздять з міста в місто, де я граю з командою. Звичайно це приємно. А автографи беруть в основному діти", - пояснює Марина.
На завершення інтерв'ю Марина Скрипник розповіла про те як проводить вільний час і про що мріє. "Якщо проходить підготовка до чемпіонату, у мене немає особливо вільного часу на якісь розваги. У вихідний треба готувати поїсти, поприбирати в квартирі, хочеться трохи поніжитися в ліжку. Іноді буває, що ходимо в кіно, на боулінг, в зоопарк, або просто погуляти на природі, благо тут багато таких прекрасних куточків. Останнім часом відкрила для себе, що виявляється я люблю читати. І чим далі тим більше мене приваблює читання книг пов`язаннних з психологією, особливо спортивної спрямованості. Моя мрія подивитися інші країни і пограти в зарубіжній команді. Хочу спробувати себе на іншому рівні, пограти і реалізувати себе в іншому волейболі. Чекаю, коли я буду вільним агентом", - резюмує нашу бесіду Марина.
ДОСЬЄ
Скрипник Марина Олександрівна, волейболістка.
Народилася 5 березня 1996 року в Дніпродзержинську.
Навчалася в СШ № 25 та ДЮСШ № 2.
Закінчила Волинський національний університет.
Перші тренери В.М.Серьогін, Т.М.Борис.
Майстер спорту.
Діагональна команди "Волинь-Університет" (Луцьк).
Чемпіонка України Вищої ліги 2013/2014 ("Континіум-Університет").
Срібний (2017/2018), бронзовий (2016/2017, 2018/2019) призер Суперліги України, "бронза" в Кубку країни (2017/2018), чемпіонка Всеукраїнської Універсіади (2017/2018, 2019/2020) в складі команди "Волинь-Університет".
Щорічно 23 червня в усьому світі відзначається Міжнародний Олімпійський день. Мета - залучення до спорту людей незалежно від рівня їх фізичної підготовки.
Напередодні, 19 червня, в Кам`янському на стадіоні "Надія" пройшов спортивно-масовий захід з нагоди свята. У числі почесних гостей були присутні директори дитячо-юнацьких спортивних шкіл міста. Під час урочистого відкриття, спортивні команди привітав начальник управління молоді та спорту Кам'янської міськради Едуард Коряк. "Ми пишаємося спортсменами, які прославляють Кам'янське на весь світ. Бажаю вам олімпійського здоров'я та олімпійських успіхів. А ми, зі свого боку, робимо, і будемо робити все для розвитку всіх спортивних напрямків в місті", - сказав Е.Коряк.
З показовими номерами виступили вихованці відділень художньої гімнастики (тренер Інна Козбанова) і спортивної акробатики (тренер Лариса Коновалова) ДЮСШ № 4.
В рамках святкування Міжнародного Олімпійського дня наші спортсмени провели товариські матчі з волейболу та баскетболу. А родзинкою заходу безперечно стала заключна зустріч чемпіонату Дніпропетровської області з футболу у другій лізі. На смарагдовому покриві стадіону грали дві Кам'янські команди - "Олімп-2" (тренер Антон Литовченко) і "Дзержинець" (тренер Валерій Палійчук). Дербі пройшло в напруженій боротьбі, що завершилася єдиним голом. М'яч, який послав у ворота "олімпійців" на 65 хвилині Олег Барбуль, став для "Дзержинця" чемпіонським. Після того як президент Кам'янської федерації футболу Е.Коряк вручив переможцям нагороди, на радощах футболісти "качнули" свого тренера Валерія Борисовича Палійчука. Безсумнівно, таким результатом залишився задоволеним і президент клубу "Дзержинець" Костянтин Саусь.
Три жіночі команди провели волейбольний турнір. За нагороди боролися два склади вихованок тренера ДЮСШ № 2 Віталія Серьогіна і "Кам'янчанка". Кращою командою став перший склад ДЮСШ № 2, який випередив "кам`янчанок" і своїх дублерів.
У баскетбольному матчі між командами правого і лівого берега Кам`янського, суддя Юрій Мокієнко зафіксував нічийний результат.
Всі учасники спортивних ігор отримали в нагороду призи від організаторів заходу - управління молоді та спорту Кам'янської міської ради, а також центру "Спорт для всіх".
ФОТОАЛЬБОМ https://www.facebook.com/photo/?fbid=1976089355883331&set=a.1976115855880681
Завершилась жіноча гандбольна Універсіада України. Перемогу отримала команда Ужгородського національного університету (УжНУ).
З 9 по 13 червня в Миколаєві проходила Всеукраїнська Універсіада з гандболу серед жіночих команд. У фіналі команда УжНУ з рахунком 29:26 (12:11) перемогла своїх опоненток із Миколаївського НУК ім. адмірала Макарова. В складі переможниць золоту медаль отримала Карина Байрак (№ 2), вихованка тренера Кам`янської ДЮСШ № 1 Олега Усенка.
