1 лютого в залі засідань міськкому КП(б)У відбувся громадський огляд і обговорення проектів нових багатоповерхових житлових будинків, що мають будуватисс в цьому році.
Представники підприємств, установ, партійних, профспілкових організацій, депутати міської Ради, керівники будівельних організацій з інтересом ознайомились з проектами. На огляді були представлені роботи архітекторів трьох проектних організацій. Архітектори "Облпроекту" тт.Горбоносов і Заіченко виставили на обговорення свої проекти будинків, що мають будуватись з лівого боку Запорізької вулиці вверх від центрального ринку і до повороту на баглійський шлях.
Перша Запорізька вулиця у майбутньому по своєму архітектурному ансамблю нагадуватиме проспект Карла Маркса у Дніпропетровську. Це буде центральний в'їзд з вокзалу в місто. Ось чому правильне рішення будівництва житлових будинків по цій вулиці має величезне значення.
Однак, тт. Горбоносов і Заіченко не врахували великих перспектив розвитку Дніпродзержинська. Вони запропонували будівництво невеликих, відірваних один від одного будинків. Вислухавши вступне слово заступника голови міськвиконкому тов.Мороза і авторів проекту, присутні піддали гострій критиці проекти цих будинків. Зокрема зробили багато зауважень, внесли цінні пропозиції тт.Брусов - голвний архітектор міста, Лешер - інженер відділу капітального будівництва заводу ім.Дзержинського, Мірян - директор Баглійського коксохімічного заводу, Говоров - заступник голови завкому профспілки вагонобудівного заводу ім. газети "Правда", Загоровський - нач. управління "Житлобуду", Смирнов - голова виконкому міської Ради депутатів трудящих та інші.
Нарада відхилила представлений проект групи житлових будинків по Першій Запорізькій вулиці і запропонувала працівникам "Облпроекту" переробити його, врахувавши зауваження і пропозиції.
Хорошу оцінку дістали проекти будинків, спорудження яких вже почалось на транспортній площі. Однак, схваливши ці проекти, нарада запропонувала автору проекта будинку, що вже височить з великою вишкою на Транспортній площі тов.Веленченку переробити проект вікон з вузьких на більш ширші. Загальне схвалення дістали проекти будинків Баглійського коксохімзаводу, що будуватимуться в цьому році по Першій Запорізькій вулиці.
"Дзержинець" 03.02.1951.
Бульбенко Федір Павлович – народився 10 (22) серпня 1896 року в селі Романкове Катеринославського повіту тієї ж губернії, нині – у складі Дніпродзержинська – 17 травня 1981, Нью-Йорк, США, похований на українському цвинтарі св. Андрія в Сант Бавнд Брук) – член Мануйлівської "Просвіти", громадський і церковний діяч в Україні і в еміграції. Походив з родини Павла Петровича Бульбенка і Мотрони Прокопівни з роду Самарець. Перше національно-патріотичне почуття спалахнуло в душі молодого Федора при читанні "Кобзаря" Тараса Шевченка. Змолоду співав у церковному і народному хорах. Трудове життя почав 1913 на Катерининській залізниці в Катеринославі. Того ж року став членом Мануйлівської "Просвіти", де познайомився з свідомими українцями і сам став таким на все життя. Під час Першої світової війни у 1915 покликаний до царської армії, але як залізничник залишився працювати на залізниці. Був одним з організаторів "Вільного козацтва" і "Просвіти" у рідному Романковому – мальовничому селі над Дніпром (Романків курган згадує ще Боплан у своєму "Описі України"). Згодом добровільно йде до української армії закінчив Київську військово-інженерну юнацьку школу Армії Української Народної Республіки в ранзі хорунжого. Пізніше, переходом через Галичину, був у складі Запорозької Січі (юнацька військово-спортивна організація).
Бульбенко брав участь у боях під Ушицею, Копайгородом у напрямку на Жмеринку. У самій Жмеринці захворів на повторний тиф, який лютував під час громадянської війни. Один з приятелів-залізничників підібрав Бульбенко і його приятеля Михайла Ваклача. У його хаті їм довелос прохворіти більше двох місяців. За це час частини української армії відійіш далеко на захід. Бульбенко довелося повертатися додому, на Придніпров'я. Але в дорозі біля станції Знам'янка (Херсонські він став на працю в Шаблинській цукроварні. Там же одружився з Надією Туляєвою. Відтоді Бульбенко довгий час працював у цукровій промисловості як економіст плановик.
Згодом Бульбенко закінчує вечірній факультет Харківського фінансово-економічного інституту, дістає кваліфікацію іженера.
Йому нагадували про його минулі у березні 1921. Бульбенко репресували як петлюрівця. Кілька разів заарештовувався Знам'янською ОРТЧК (транспортна ЧК) засуджений до страти. Його врятувал робітники і службовці: п'ятсот осіб під писали поруку за всіх чотирнадцять чоловік, заарештованих у цій групі. А 1924 його знову заарештовує ГПУ в Олекса дрії (тепер Кіровоградська область). Визволив його брат Іван Павлович, поручившись з нього.
Він довго не засиджувався на одному місці. У 1929 їде в Шполянську цукроварню на Київщині (зараз Черкаська обл.)
1932 переїздить до Харкова на роботу в "Цукротресті". Через п'ять років його звільняють з цієї роботи як петлюрівця. Тоді Бульбенко їде до Мерефи працювати в дитячому санаторії. Та незабаром і на цій роботі його заарештовує харківське НКВС. Він опиняється в тюрмі на Холодній горі, катування в якій нам знайомі за романом Івана Багряного "Сад Гетсиманський". У в'язниці Федір Павлович просидів тринадцять місяців. По звільненні з тюрми працювати в цукровій промисловості вже не може. Починається Друга світова війна, і Бульбенко мобілізували в Харкові копати окопи.
У листопаді 1941 Федір Павлович включився в національно-громадське життя прифронтового Харкова, працюючи в філії Цукроцентралі. В лютому 1943 виїхав до Києва, звідки ще вертався до Харкова, але ненадовго. У серпні 1943 Бульбенко знову їде до Києва, потім – до Львова. Сюди він привіз архів Лесі Українки, тринадцять пакунків кліше, зроблених з історичних пам'яток Києва, взірці українських вишивок з різних місцевостей України. Усе це передав Львівському товариству мистецтва.
Зі Львова почалися бездомні поневіряння Бульбенко – до Криниці, Кракова, а потім були Любек, Берлін, Тюрінгія, Вей-мар, Герсфельд... Після капітуляції Німеччини настав час примусової репатріації. Як комендант табору брав активну участь у спротиві цій репатріації: відомо ж бо, що після повернення цим людям загрожували нові табори...
Навіть у далекій Німеччині таборяни-українці не забували рідної пісні, рідного слова. Бульбенко у своїх спогадах про той час писав: "6-го серпня 1945 року до нас на цегельню прибули бандуристи: Петро Потапенко, Грицько Бажул, Павло Міняйло і Юрій Цюра. Відбувся концерт. Слухаючи "Пісню про Морозенка" та інші, всі ми були зворушені до сліз". (Спогади вміщені у збірнику "Пам'яті В. А. Доленка", що його у 1975 видав у Мюнхені Юрій Семенко).
У 1950 Бульбенко приїхав до Сполучених Штатів і прожив у цій країні понад тридцять років. Життя емігранта було нелегким – довелося працювати на різних роботах, починаючи від автомеханіка. Але не поривав зв'язку з українськими громадськими організаціями на чужині. Вийшовши на пенсію, допомагав у роботі фінансового відділу Української Вільної Академії наук і був її членом-фундатором. Також брав активну участь у житті Української автокефальної православної церкви соборноправної. Ця церква, як відомо, відродилась у Св.Софії в Києві у 1921 на Всеукраїнському православному соборі на чолі з митрополитом Василем Липківським.
До особливих заслуг Бульбенко на еміграції відносять видання книги "1921 – 1971 рр. Матеріяли до історії Української Автокефальної Православної Церкви", базованої на документах о. Івана Гаращенка (Чикаго, 1975). Упродовж довгих років Федір Павлович працював над підготовкою до видання матеріалів панотців Гаращенка, Явдася. В. М. і О. В. Чехівських. Він же впорядкував їхні цінні архіви. Ним написано чимало статей на релігійно-церковні та суспільно-громадські теми, які друкувалися в журналах "Церква і життя", "Православний українець", "Вісник" та часописах "Свобода", "Народна воля", "Український голос", "Наша Батьківщина" та інших.
Федір Павлович залишив двох онуків і сина Юрія, який зворушливо опікувався своїм батьком, особливо в останні роки його життя. Бульбенко був у контакті з чільними діячами громадського і церковного життя української діаспори, брав участь у дискусіях і полеміці з приводу актуальних проблем. "Федір Павлович не змарнував часу, – писав Д. Тромса, який добре знав його. – Його трудолюбна рука залишила чимало спадщин для прийдешніх поколінь".
Література: Тромса Д. І. У першу річницю смерти Федора Павловича Бульбенка // Українська земля. – Нью-Йорк. – 1982. – Ч. 8 – 9. – С. 77 – 79. Тромса Д. І. В річницю упокоєння Ф. П. Бульбенка //Православний українець. -Детройт. – 1982. – ¦Ч. 165. -С. 23-25.
Микола Чабан "Діячі Січеславської Просвіти"
Джерело: http://ruthenos.org.ua/index.html
Приємно послати рідним або знайомим художні листівки з видами рідного міста. В кіосках "Союздруку" з'явилися такі листівки. Фотограф О.Кузьменко зробив кольорові знімки, які показують пам'ятник "Прометей", монумент "У космосі", річковий вокзал нашого міста, вхід до стадіону "Перемога", автовокзал та Палац культури ім. М.Горького.
"Дзержинець"
02.02.1966.
Вийнято перші кубометри грунту
З кожним днем розширюється майданчик будівництва Дніпродзержинської ГЕС. Уже виросли шість збірних будинків. Їх склала бригада Андрія Метлаша. В цих приміщеннях розміщуються основні служби нової будови.
На майданчик прибули нові партії будівельних матеріалів і обладнання.
Уже чути гуркіт механізмів. На трасу вийшли екскаватори і бульдозери. На будівництві залізничної колії вийнято перші кубометри грунту. Ця честь випала екскаваторщику Юрію Ворошилову, який обслужує екскаватор "Ковровець" № 11.
Нова колія довжиною понад 3 кілометри матиме достатню розгалуженість, в районі розташування гідротехнічних споруд майбутньої електростанції і допоміжних підприємств. Всі вантажі, що прибуватимуть на станцію Дніпродзержинськ, будуть негайно направлятись за призначенням.
Проектні організації надіслали перші робочі креслення. Інженерно-технічні працівники будови на чолі із заступниками головного інженера "Дніпробуду" Коніхом старанно вивчають ці матеріали, ведуть підрахунки потрібної кількості механізмів і робочої сили.
Про обсяг робіт на спорудженні Дніпродзержинської ГЕСпереконливо свідчать деякі цифри. Досить сказати, що для будівництва буде потрібно два з половиною мільйони кубометрів бутового каменю. В гідротехнічні споруди буде вкладено близько мільйона кубометрів бетону, а також необхідно змонтувати 13 тисяч тон металоконструкцій.
Багато треба зробити гідромеханізаторам. Вони повинні намити земляні захисні дамби , довжиною в десятки кілометрів. Для цього треба буде переробити майже 30 мільйонів кубометрів грунту.
В цьому році рядом з підготовчими роботами передбачається чимало зробити і на спорудженні основних гідротехнічних вузлів. З відкриттям навігації на Дніпрі сюди прибудуть з Каховки потужні земснаряди. Пойма правого берега на місці будівництва ГЕС буде відгороджена спеціальними перемичками, які намиють гідромеханізатори. Тут розпочнеться вийняття грунту і скальних порід для укладки фундаментів приміщення гідроелектростанції, шлюзу і водозливної греблі.
О.Березін
"Дзержинець"
02.02.1956.
На головному підприємстві швейного об'єднання імені В.Чубаря трудиться чимало молодих робітників. Комсомолка швачка-мотористка Галина Кулеша - одна з них. Чудово працює вона, чим заслужила авторитет і повагу колективу цеху № 2.
Завдання першого року нинішньої п'ятирічки Г.Кулеша завершила достроково, з високою якістю. А допомогло їй в цьому те, що вона опанувала і старанно виконує суміжні операції, піклується про раціональне використання робочого часу. Свою продукцію одна з кращих виробничниць, ударник комуністичної праці Г.Кулеша здає з першого пред'явлення.
На знімку: Г.Кулеша.
Фото В.Савчука.
"Дзержинець" 01.02.1972.
