В здоровом теле городской бюрократии присутствуют несколько чужеродных элементов, которые неизвестно как в него проникли. И никто не знает, то ли это атавизмы «прекрасного далека», то ли посланцы из будущего, заброшенные к нам для подготовки грядущего преобразования общества.
Они проявляют инициативу, не ожидая руководящего указания из вышестоящих кабинетов, при этом умеют работать, берут ответственность на себя и не боятся окружать себя умными и знающими людьми. Вокруг них клубится интеллектуальное облако притяжения, которое манит неравнодушных людей, мечтателей, генераторов идей, способных не только фантазировать, но и воплощать в жизнь выдвинутые концепции.
Девять лет назад в кабинете Татьяны Герасюты, директора Центральной библиотеки им. Т. Шевченко, состоялась беседа, положившая начало организации краеведческого товарищества «Каменское-Днепродзержинск». В актив будущего начинания можно было записать возрастающий интерес общества к своей истории, наличие в городе носителей уникальных знаний, свидетелей ушедших событий, а также энтузиастов-исследователей, занимающихся любимым делом по призванию, в любое время дня и ночи. Кроме того, «краеведческая ниша», по сути, пустовала - городские исторические учреждения, работающие по собственным планам и направлениям, оставляли широкий простор для неформального изучения жизни и нравов нашей малой родины. В пассив задуманного предприятия немедленно закралась пораженческая мысль: хватит ли у краеведов достойных тем для докладов? Не зачахнет ли детище после двух-трех месяцев работы?
Инкубационный период длился около двух лет. В декабре 2008 года состоялось учредительное собрание краеведческого общества, принявшего название «Каменское-Днепродзержинск» и единогласно избравшего своим предводителем Татьяну Герасюту. Ядром нового образования стали люди, исповедующие различные политические взгляды, но объединенные любовью к истории родного города: И. Подзерко, Н. Цыганок, Л. Глок, Л. Алексеевская, О. Таланкина, Ю. Пытель, Р. Занько, А. Слоневский, сотрудники краеведческого отдела центральной библиотеки.
Общество заработало сразу продуктивно и интересно, будто только и ждало своего часа. Впрочем, градус дискуссий иногда становился столь высоким, что Татьяна Ивановна, как опытный рефери, деликатно разводила задиристых экспертов местной истории по красному и желто-синему углам краеведческого ринга.
Время показало, что страхи по поводу недостатка тем и оригинальных докладов оказались сильно преувеличенными. Город Каменское-Днепродзержинск непрерывно раскрывал перед исследователями новые глубины и горизонты своей истории. И однажды выяснилось, что существует конкуренция между авторами, кто из них будет представлять доклад на очередном заседании.Татьяна Ивановна предложила проводить дополнительные встречи. Так, в июле 2015 года, когда во всех учреждениях царил мертвый сезон, краеведческое общество провело три полноценных заседания. Если обратиться к статистике, то за 7 лет и 3 месяца жизни объединения проведено 95 заседаний, в том числе 18 выездных, на которых присутствовали более четырех тысяч слушателей, презентовано 14 книг, сделано более 70 докладов и несчетное количество сообщений.
Гостями заседаний стали православные и католические священники, архитекторы, музыканты, производственники, преподаватели различных форм обучения, студенты. Но суть не в перечне именитых гостей, а в количестве и качестве исследований и докладов, которые продвигают вперед наши знания о родном городе и, соответственно, краеведческую науку.
Об этом на одном из наших заседаний говорил доцент кафедры истории Днепропетровского национального горного института, кандидат исторических наук Игорь Кочергин. Его коллеги по областной организации «Ріднокрай» - заведующая краеведческим отделением областной библиотеки Ирина Голуб и выдающийся краевед Николай Чабан - единодушно отмечали высокий уровень общества«Каменское-Днепродзержинск»: новизну работ, дискуссий, добротность изданных книг. По сути, в области можно назвать лишь две такие состоявшиеся краеведческие организации - в Днепропетровске и Днепродзержинске. Хотя, конечно, нам еще многому стоит поучиться у «старших братьев по разуму», позавидовать отношению светил академической науки Днепропетровска к проблемам краеведения вообще и работе краеведческого общества в частности.
После выхода в свет Указа президента о раскрытии архивов СБУ Татьяна Герасюта стала писать письма в областное управление Службы безопасности с просьбой дать возможность нашим краеведам работать с засекреченными доселе делами. Результаты работы превзошли все ожидания.
На ближайшую V Всеукраинскую краеведческую конференцию, которая состоится 25 марта в Национальном горном университете под эгидой Министерства образования и науки Украины, института гуманитарных проблем им. П. Тронько и ряда других солидных организаций, краеведческое общество «Каменское-Днепродзержинск» делегирует сразу трех представителей. Они обнародуют доклады по тематике конференции «Новодосліджені сторінки історії Придніпров’я та проблема увічнення імен та подій». И это станет еще одним подтверждением уровня исследовательских работ краеведческого общества, возглавляемого Татьяной Ивановной Герасютой.
В заключение, предвидя каверзный вопрос, по какому поводу поются такие дифирамбы и нет ли здесь признаков коррупции, отвечаю. В эти дни Татьяна Ивановна Герасюта отмечает замечательный юбилей. И, как поется в песне, «давайте говорить друг другу комплименты»! Тем более, абсолютно искренние, идущие от большого уважения к заслугам именинницы и ее светлой, неординарной, нетипичной личности.
Текст: Александр Слоневский по поручению членов краеведческого общества «Каменское-Днепродзержинск»
Источник http://sobitie.com.ua
Поповнення колекції сайту фотографіями міста Дніпродзержинська радянських часів продовжується. Цього разу Олег Миколайович Мороз представив знімки 70-х років, на яких зображені кафе "Зустріч", що було поруч з залізничним вокзалом, а також стелу на плотині Дніпродзержинської ГЕС.
Віктор КУЛЕНКО.
Да-да! Для них тоже есть правила С наступлением теплой поры года у многих граждан появилось похвальное желание заняться спортом на свежем воздухе. Одно из полюбившихся спортивных увлечений – велосипед. Согласитесь, что на улицах города он уже давно стал привычным для нас транспортным средством. И, к сожалению, далеко не многие велосипедисты знают правила дорожного движения. Некоторые даже не знают об их существовании. В результате мы нередко становимся свидетелями картины, как такие не сознательные спортсмены на железных конях рассекают на относительно немаленькой скорости по пешеходной части набережной или тротуарам, пересекают пешеходные переходы, не вставая из седла, лезут под колеса автомобилей, проезжают перекрестки на запрещающие сигналы светофора и так далее. В данной статье мне хотелось бы рассказать о некоторых основных, по моему мнению, догмах, которые должен помнить каждый, уважающий себя велосипедист. В основном, конечно же, расскажу о том, что нельзя.
И так поехали! Наверное, никто не будет спорить, что, садясь в седло велосипеда и начиная движение, велосипедист становиться участником дорожного движения. Так вот, в соответствии с п. 1.3 правил дорожного движения (далее по тексту ПДД), участники дорожного движения обязаны знать и неуклонно выполнять требования этих Правил, а также быть взаимно вежливыми. Таким образом, велосипедист, как, впрочем, и пешеход, обязан знать правила дорожного движения, не смотря на то, что ему не нужно сдавать экзамены и получать права. Кроме того, эти же Правила дорожного движения предписывают, что каждый участник дорожного движения имеет право рассчитывать на то, что и другие участники выполняют эти Правила. Иными словами, пешеход, который переходит улицу в положенном месте на зеленый цвет светофора, имеет право рассчитывать и рассчитывает на то, что не велосипед, не автомобиль его в этот момент не переедут. То же самое и автомобилист имеет право рассчитывать и рассчитывает, что в него не въедет горе-спортсмен, который проезжает перекресток на красный, или вылетает со второстепенной дороги на главную прямо под его колеса. Помните это, когда садитесь в седло своего железного коня. Во избежание ДТП и наездов на пешеходов, вы должны быть максимально адекватны и предсказуемы на дороге. Кроме этого, прошу обратить внимание на 6 раздел Правил дорожного движения «Требования к велосипедистам». В данном разделе законодатель определил для данной категории участников дорожного движения следующие требования:
1. Возраст велосипедиста, с которого ему разрешается передвигаться по дороге (имеется в виду проезжая часть и велодорожки) – 14 лет. Лицам младше данного возраста использование велосипеда как транспортного средства запрещено! Они могут кататься на нем лишь по двору, на специальных площадках и т.п.
2. Для передвижения по дороге велосипед должен быть оборудован звуковым сигналом и светоотражателями: спереди - белого цвета, по сторонам - оранжевого, сзади - красного. Для движения в темную пору суток и в условиях недостаточной видимости на велосипеде должен быть установлен и включен фонарь (фара). Признайтесь себе откровенно. Вы об этом знали? Ваш велосипед оборудован такими нехитрыми приборами? Уверен, что у большинства нет. А зря! Ведь это, в первую очередь, безопасность вашего здоровья и, не побоюсь этого слова, жизни.
3. Велосипедисты, двигаясь группами (два и более человек), должны ехать друг за другом, чтобы не мешать другим участникам дорожного движения. Колонна велосипедистов, которая двигается по проездной части, должна быть разделена на группы (до 10 велосипедистов в группе) с дистанцией движения между группами 80-100 м. Не смотря на это, я довольно часто наблюдаю картину, как два велосипедиста едут рядом друг с другом и мило о чем-то беседуют, не понимая, что подвергают себя смертельной опасности.
4. Если велосипедная дорожка пересекает дорогу вне перекрестка, велосипедисты обязаны дать дорогу другим транспортным средствам, которые двигаются по пути. Иными словами, если велосипедисту необходимо съехать с велодорожки и пересечь проезжую часть, то он обязан уступить всем дорогу и не испытывать судьбу.
Теперь очень важный, по моему мнению, акцент Правил дорожного движения – «Велосипедисту запрещается». Очень прошу всех, кто читает данную статью запомнить это как «Отче наш».
И так, велосипедистам ЗАПРЕЩЕНО:
а) управлять велосипедом с неисправным тормозом, звуковым сигналом, а в темную пору суток и в условиях недостаточной видимости - с выключенным фонарем (фарой) или без светоотражателей;
б) двигаться по автомагистралям и дорогам для автомобилей, а также по проездной части, когда рядом обустроена велосипедная дорожка.
в) двигаться по тротуарам и пешеходным дорожкам (кроме детей до 7 лет на детских велосипедах под надзором взрослых). Данный пункт говорит о том, что гонять на великах по пешеходной набережной, тротуарам или переезжать пешеходный переход в седле запрещено. Категорически; г) во время движения держаться за другое транспортное средство;
г) ездить, не держась за руль, и снимать ноги из педалей (подножек);
д) перевозить пассажиров на велосипеде (за исключением детей до 7 лет, которые перевозятся на дополнительном сидении, оборудованном надежно закрепленными подножками;
е) буксировать велосипеды; є) буксировать прицеп, не предусмотренный для эксплуатации с велосипедом.
Кроме того, в соответствии с пунктом 6.7 Правил дорожного движения, велосипедисты обязаны выполнять требования этих Правил, которые касаются водителей или пешеходов и не противоречат требованиям этого раздела. И так, ознакомившись с вышеуказанным, становиться понятно, что велосипедист – это такой же участник дорожного движения как автомобилист, мотоциклист и пешеход, и что для него существуют определенные ограничения и требования, установленные правилами дорожного движения. Наверное, не нужно лишний раз акцентировать внимание на том, что в случае их не соблюдения, наступает административная, а иногда и уголовная ответственность.
В моей юридической практике есть случай, когда велосипедист, проезжая на красный свет светофора, сбил женщину, которая переходила пешеходный переход на зеленый свет. В результате такого столкновения, женщина получила серьезную черепно-мозговую травму и после продолжительного и дорогостоящего лечения, умерла, не выходя из комы. Велосипедист, при этом, понес уголовное наказание. Был и другой случай, когда велосипедист, нарушая ПДД, переезжал дорогу по пешеходному переходу, не вставая из седла. А автомобилист, тоже нарушая ПДД, не остановился перед этим пешеходным переходом. Велосипедист не успел среагировать (оно и не мудрено, велосипед нельзя остановить мгновенно) и оказался под колесами авто. Результат: у велосипедиста переломанные ноги, испорченный велосипед, административный штраф и взыскание убытков на ремонт автомобиля; у водителя авто уголовное дело, административный штраф, взыскание стоимости велосипеда и затрат на лечение велосипедиста. А ведь вышеуказанных ситуаций можно было бы избежать, если бы велосипедисты в обоих случаях придерживались элементарных правил дорожного движения. Кроме двух случаев, приведенных выше, хотел бы обратить Ваше внимание на еще одно очень распространенное нарушение. В теплое время года Днепропетровцы любят прогуливаться с друзьями, детьми, родными, близкими по центральной набережной Днепра. Очень красивое, живописное и людное место. И вряд ли найдется кто-то, кто не обратил внимания на, постоянно катающихся между людьми, велосипедистов. Как мы теперь понимаем, такие действия являются грубым нарушением правил дорожного движения. Кроме того, подобные, по моему мнению, вопиющие нарушения могут привести к довольно плачевным последствиям, таким как: наезд на пешеходов, что причинит им телесные повреждение, и не исключено, что с летальным исходом. А представьте, что пострадавшим будет, только начавший ходить, маленький ребенок… Очень хочется, что бы в этом году велосипедисты больше так не делали.
И в заключение. Кому-то из тех, кто прочел мою статью, может показаться, что я как-то негативно отношусь к велосипедистам. Спешу реабилитироваться. Нет! Я с большим уважением отношусь к спорту и всему, что с ним связано. Каждый из нас имеет полное право заниматься тем, что ему нравится. Но давайте не будем забывать, что каждое данное нам право, влечет за собой и определенные обязанности. Есть очень хороший афоризм на эту тему. И звучит он так: «Ваше право размахивать руками, ограничено носом вашего соседа». Иными словами, все, чем бы вы ни занимались, должно делаться в полном соответствии закону и не должно нарушать прав других граждан.
Спасибо за внимание. Ваш верный защитник, юрист Лифлянчик Станислав Игоревич.
https://www.facebook.com/groups/931673190209900/#
https://vk.com/jur.pomosh
http://pax.dp.ua
Рисунок lookatmybike.ru
Відбулося чергове засідання краєзначого клубу "Кам'янське-Дніпродзержинськ". Цього разу темою стали розповіді Любові Алексієвської, Олександра Слонєвського, Анатолія Жежера про міських художнків старшого покоління.
"У народі кажуть: якщо людина талановита, то вона талановита в усьому, - говорить Любов Алексієвська. - А мені хочеться перенести цю думку на місто. Я не знаю, чи існує бодай одна галузь людської діяльності, у якій би не проявили себе наші земляки. Підготовлений і виданий мною минулого року краєзнавчий енциклопедичний довідник «Кам’янське-Дніпродзержинськ від «А» до «Я» не зміг умістити в собі всіх достойних імен. Несправедливо були не те що забуті, а якось «не дійшли руки» до художників старшого покоління. Тих, що плідно творили в до- і повоєнні роки, складний і бурхливий час, який спресував у собі зміни епохи, розквіту і занепаду численних художніх стилів, шкіл, концепцій і цілих світоглядів. Вони пережили жахливу війну, на власні очі бачили стрімкі злети і падіння не тільки мистецтва, а й політичних систем, держав, моралі. На їхню долю випали неабиякі страждання. І вони не тільки зуміли вижити, стати творцями, а й змогли розгледіти і розвинути художній талант у молодих художниках, які через роки стали справжніми майстрами.
Хто не знає відомих заслужених художників України Анатолія Михайловича Жежера, Володимира Олександровича Жугана, багатьох інших талановитих митців, кого ми давно називаємо ветеранами. А сьогодні мова піде про їхніх учителів, художників старшого покоління. І серед них: Григорій Антонович Латунов, Георгій Моїсейович Мороз, Михайло Савелійович Осінній, Микола Федорович Косинський, Анатолій Іполітович Сайковський.
Ці художники творили в непростий час, коли крок у бік міг вважатися спробою зради чи протесту проти головної лінії партії, коли сучасники або не розуміли, або засуджували... Бути вільним у душі, аби творити у невільному середовищі – було справжнім подвигом. А втім, давайте коротко познайомимось з кожним окремо".
САЙКОВСЬКИЙ АНАТОЛІЙ ІПОЛІТОВИЧ (27.08.1934 м.Кам’янське) – талановитий архітектор-містобудівник, художник, член Національної Спілки архітекторів України, живописець,графік, журналіст. Автор багатьох містобудівних комплексів, громадських і житлових споруд, монументальних пам’ятників, споруджених у Москві, Ленінграді, Дніпропетровську, Новгороді, Могильові, Кривому Розі, Дніпродзержинську, Рибінську. Автор оригінальних творчих проектів, малюнків, живопису, акварелі, фотографій, а також численних публікацій у газетах і журналах, та виданої в Москві в 1985 році монографії про видатного скульптора і художника Г.В.Нерода.
Сайковського називають головним архітектором «безкінечного міста» Кривого Рога. У Анатолія з дитинства відзначали допитливість і мрійливість. Як і ровесники, діти війни, він рано подорослішав, але зумів зберегти на все життя дитячу безпосередність, мрійливість, захопленість, усміхненість, чуйність. Малював і цікавився образотворчим мистецтвом з раннього дитинства. До армії закінчив Київську середню художню школу ім.Т.Г.Шевченка при художньому інституті. Після служби переїхав у Ленінград для одержання вищої освіти. Архітектурну освіту здобув у Ленінградському інституті живопису, скульптури і архітектури ім.І.Рєпіна Академії мистецтв СРСР. Саме місто захопило його. Першою його великою творчою роботою став проект конференц-залу і головного вестибюля Госпіталю інвалідів вітчизняної війни в Ленінграді.
Анатолій Іполітович вивчав і пропускав крізь себе усі стилі й напрями вітчизняного і зарубіжного мистецтва, живопису і архітектури, розправляв крила і пригнічувався «спрямовуючою дією» партійно-державного керівництва. Мріяв про світлі і радісні, зручні міста. Шукав свій стиль у мистецтві. Свій життєвий досвід набував у якості архітектора в різних містах СРСР: Рибінську Ярославської області (центральна площа і плавальний басейн), Дніпропетровську (відома Набережна, центр, житлові масиви «Тополя», Західний), Новгороді (збереження і поєднання із сучасністю унікальних архітектурних раритетів). Діапазон його діяльності надзвичайно широкий, його творча палітра - яскрава і різноманітна.В його активі містобудівні комплекси масового житла, реконструкція старих і спорудження нових мікрорайонів, унікальні будівлі і споруди, паркові комплекси.
З 1976 року А.Сайковський переїхав до Дніпродзержинська, де працював начальником відділу генплану філії інститута «КиївНДІмістобудування». Він проектує і будує адміністративні будівлі «Дніпрохімбуду», другий лівобережний мікрорайон, меморіальну дошку Л.Брежнєву на при заводській площі ДМК, багато інших об’єктів.
Ескізні пропозиції Предзаводської площї 1978 рік
Пізніше його переводять до обласного центру та головним архітектором Кривого Рога, де він проживає і зараз.
Разом з архітектурною творчою діяльністю А.Сайковський багато уваги приділяє образотворчому та фотомистецтву (характерні портрети, емоційні пейзажі, колоритні акварелі). Його діяльність неодноразово відзначалася перемогами у всесоюзних конкурсах. Талант митця успадкували син Олександр та онук Едуард.
КОСИНСЬКИЙ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ (26.06.1925 м.Кам’янське – 09.02.2009) – живописець, графік. Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1948 р., викладач М.Панін).
Учителював. З 1957 по 2008 рік – керував студією образотворчого мистецтва Палацу культури ім.Горького у Дніпродзержинську. Учасник мистецьких виставок від 1960-х років. Персональних – у Дніпродзержинську (1996, 1999). Створив сюжетні полотна про війну, портрети, пейзажі, натюрморти у реалістичному стилі. Деякі роботи зберігаються у Музеї історії міста Дніпродзержинська.
МОРОЗ ГЕОРГІЙ МОЇСЕЙОВИЧ (30.04.1937 Дніпродзержинськ-2015 Санкт-Петербург) – український і російський радянський художник-живописець, яскравий представник реалістичного напрямку в живопису другої половини ХХ-початку ХХІ століть. Свої перші уроки малюнка і живопису одержав у Дніпродзержинській ізостудії Г.А.Латунова.
Потім учився в середній художній школі в Києві. А в 1957 р. приїхав у Ленінград, де вступив на образотворчий факультет інституту живопису, скульптури і архітектури імені І.Рєпіна. В 1963 році здобув вищу освіту у майстерні Юрія Непринцева. Дипломною роботою була картина «Колгоспні лани». Кілька років працював у Воркуті у відділенні художнього фонду РРФСР. Разом з відомими майстрами образотворчого мистецтва Ленінграда вже з 1963 року вставляв свої твори на виставках. З 1973 р. став членом Ленінградської спілки художників. Писав пейзажі, натюрморти в інтер’єрі й екстер’єрі, жанрові композиції, портрети. Любив виїжджати у творчі поїздки в Україну, а також у віддалені куточки Росії, відвідав Італію, США, Японію. Останні двадцять років життя провів у мальовничому передмісті Санкт-Петербурга Шувалові, облюбованими багатьма художниками і скульпторами.
Мав персональні виставки в Австрії, Угорщині, Японії (1980), Італії (1991-1994), США (1990). Його роботи залишилися у приватних зібраннях та в експозиціях музеїв Санкт-Петербурга, Москви, Дніпропетровська, у Франції, Японії, Сирії, Італії. Похований у Санкт-Петербурзі.
ЛАТУНОВ ГРИГОРІЙ АНТОНОВИЧ (09.10.1918–29.04.2001) – український живописець, фронтовик, член спілки художників СРСР. Народився в с.Петрівка Ворошиловградської (тепер Луганської області), на Донбасі. Малював з раннього дитинства. Після закінчення семирічки вступив до Луганського художнього училища. 1937 став студентом Київського художнього інституту, який з відзнакою закінчив лише в 1947. Його вчителями були О.Шовкуненко, І.Штільман, М.Шаронов, М.Іванов. Щасливі роки навчання були перервані війною ще в 1940, коли потрапив до діючої армії. Пройшов фінську, а згодом фронтами другої світової війни. Кулеметник Латунов мав можливість повертатись до улюбленого малювання лише під час перебування в госпіталях після поранень, де його і застала звістка про перемогу (в Чехословаччині). Повернутися до навчання судилося лише через довгих 5 років. Після інституту Григорій Антонович впевнено почав шлях до великого мистецтва: став членом Спілки художників СРСР. Дебютував на Всесоюзній художній виставці в Державній Третьяковській галереї, а через кілька днів узяв участь у престижній всесоюзній художній виставці в музеї образотворчих мистецтв імені О.Пушкіна в Москві.
Г.Латунов 1985 рік
Його роботи демонструвалися на десятках регіональних, республіканських виставках, за рубежем. Працював у галузі станкового живопису. Окрім творчості займався педагогічною і громадською діяльністю, в різні роки керував Дніпропетровською обласною художньою радою, був членом правління обласної організації Спілки художників, керував ізостудією, в якій почали свій творчий шлях чимало маститих художників. Уважний і талановитий педагог зумів пробудити талант у Георгія Мороза, Володимира Жугана, Анатолія Сайковського, Анатолія Жежера та багатьох інших.
Учень Г.Латунова, заслужений художник України ЖЕЖЕР АНАТОЛІЙ МИХАЙЛОВИЧ, розповів про своїх колег, які принесли славу Дніпродзержинську, і про тих, які були рядовими художниками. Це батько і син Солодовнікови, Михайло Савелійович Осінній, Павло Якович Віннік, які малювали плакати, лозунги, великі панно для всіх парадів, що проходили в Дніпродзержинську.
Анатолій Михайлович пригадав, як він ще підлітком зацікавився малюванням, як вперше переступив поріг ізостудії в палаці металургів, якою керував Латунов, про своє знайомство з великим майстром пензля. "Григорій Антонович був дуже інтелігентною людиною. Ніколи не говорив, що хтось з нас малює погано. Він міг сказати "ну добре", "трішечки пороби", а його найвищою оцінкою була похвала", - говорить Анатолій Жежер.
Олександр Слонєвський показав одну унікальну фотографію, яку йому подарував Борис Павлович Мельніченко. Борис Павлович працював провізором в аптеці першої лікарні. Поруч в костелі святого Миколая знаходилась майстерня художнього Фонду. Мельніченко був знайомий з усіма художниками старшого покоління. "Він мені розповідав історії з їхнього життя, - говорить О.Слонєвський. - Борис Павлович допомогав своїм друзям ліками, іноді спиртом, а вони в свою чергу дарували свої картини. Бувало таке, що картину бракували і автор хотів змити її з полотна. Але Мельніченко просив, щоб брак віддавали йому. Так назбиралося більше сотні картин, які знаходяться в його домашній кімнаті. Так от, на фотографії зображено як художник-портретист Солодовніков (зліва) і Латунов пишуть картину "Пани горять" (це 50-ті роки). В якості поміщика позував ще один художник Віннік".
Олександр Слонєвський показав знімки картин художника Адольфа Медвецького, який під час окупації в 1942-43 роках жив і працював в Оберхофені (Німеччина), і розповів про деякі з них.
Текст: Віктор КУЛЕНКО.
Днями мені передала свої фотографії Любов Алексієвська (Дубина), випускниця 1976 року Дніпродзержинської школи № 21. На дев`яти знімках об`єктив фотоапарата вихватив миті шкільного життя першого, девя'того, десятого класів. Є також фото зустрічі однокласників через п`ять років після випускного. На цій сторінці я помістив тільки дві фотографії. Всі інші знаходяться в ФОТОГАЛЕРЕЇ.
Віктор КУЛЕНКО.