В черговому турі першості СРСР серед майстрів класу "Б" прометеївці приймали сильний колектив спартаківців з Феодосії.
Господарі поля почали гру стрімкими атаками, і вже на першій хвилині гості змішені були починати гру з центра поля. Надалі обидві команди продемонстрували волою до перемоги, але гра "Прометея" була більш цілеспрямованою, про що свідчить і рахунок 3:0 на користь господарів.
В.Сєтраков, позаштатний кореспондент "Дзержинця".
На знімку: момент гри "Прометея" з феодосійським "Спартаком".
Фото автора.
"Дзержинець" 16.06.1971.
П'ять років тому був відбудований клуб металургів у робітничому селищі Романково. Тепер це справжній центр культурно-масової виховної роботи. Сотні робітників, службовців, учителів, домогосподарок, студентів технікумів з'являються активними учасниками багатьох гуртків художньої самодіяльності.
Правління клубу (голова тов.Крас) у всій своїй роботі спирається на широкий актив, успішно проводить багато цікавих заходів.
Наступної неділі мешканці селища відзначають 5-річчя свого клубу. Вся підгтовча робота поєднується з новим піднесенням клубної роботи. На честь п'ятиріччя відбудеться великий звітний концерт учасників художньої самодіяльності.
"Дзержинець" 16.06.1954.
«ПРИВИД КОМУНІЗМУ» ВІДХОДИТЬ У ВІЧНІСТЬ
Шановні дніпродзержинці й дніпродзержинки!
Як би кому не хотілося, а кому й мріялося: сталася важлива подія. Міська комісія з топоніміки 15 червня 2015 року остаточно визначилася з назвами вулиць, провулків, проїздів, площ і бульварів, які у відповідності до закону про декомунізацію протягом шести місяців мають змінити свої назви. Таких вулиць понад 100. Ще 22 мають пройти експертизу: підпадають вони під цей закон чи ні.
У минуле відійшла епоха «привиду комунізму», пропаганди надуманих комуністичних ідолів, червоного терору, репресій НКВС-КДБ, знищення цвіту нації, безневинних і вільно думаючих, талановитих і сміливих. Скінчилась епоха імперії СРСР. «Гвинтики суспільства», які звикли, що за них «думає» партія, одержали право думати за себе самим.
Любителів відпускати колючі коментарі і плюватися жовчю, прошу направити свої зусилля у продуктивне русло. Може кому й «приємно» вважати Леніна рідним дідусем, а Дзержинського - засновником міста, доведеться вивчати справжню історію, відкриті документи, добре покопатися в інтернеті, а ще краще- поспілкуватися з містянами старшого віку: що насправді було на цій чи іншій вулиці раніше, хто із справді заслужених людей (часто-несправедливо забутих) тут проживав чи зробив для неї щось важливе (вчителі, лікарі, вчені, спортсмени). Варто знати свою Матір Терезу чи всесвітньо відомого вченого, забутого в рідному місті. Які пам'ятники й пам'ятки варті уваги, особливості природи, згадаймо давні назви.
У кожного з нас з'явилася можливість «творити історію»: довірити чиновникам перейменувати вулицю як прийдеться чи дати їй таку назву, яка буде приємна для всіх, хто на ній живе чи щодня по ній ходить, цікаву для гостей міста і вчитиме історії наших нащадків.
Включаймося в процес творення і відновлення! Діліться власними роздумами і записуйте від інших людей: чому ваша вулиця називається чи має право називатися саме так!
Після остаточного затвердження повний список топонімів, які підлягають зміні, буде опублікований на сайті міської ради та в пресі (не залишать його поза увагою і соціальні мережі).
Усі пропозиції можна надсилати чи подавати особисто на адресу міської ради, управління містобудування і архітектури, до музею історії міста, центральної бібліотеки та її філій, на сторінках соцмереж. Вони будуть вивчатися та обговорюватись, а потім - затверджені на сесії Дніпродзержинської міської ради.
Не залишаймося байдужими! Підключаймося, аби не вирішували без нас і за нас! Як це було після жовтневого перевороту в 1917, в роки «коренізації», після репресій та розвінчання культу особи Сталіна. Коли десятки вулиць одним рішенням, як і назва самого міста та селища Романкового, одержували нові назви «на прохання організацій», а жителів ставили «перед фактом».
До речі, жоден з городян не повинен бігти й змінювати документи чи штампи реєстрації. Новий закон не накладає жодних витрат на громадян. Печатки й документи змінюватимуться в робочому порядку, в разі зміни власника чи місця проживання (запитайте про досвід мешканців проспекту Аношкіна чи вул.Бурхана).
Серед топонімів, яким згодом доведеться змінити офіційні таблички, є такі:
40 років Жовтня, 50 років СРСР, Артема, Бабушкіна, Баглій, Безпалова, Бесєдова, Більшовицький, Васильєва, Войкова, Володарського, Воровського, Димитрова, Дніпропетровська, Другої п'ятирічки, Жданова, Заваріхіна, Калініна. Карла Маркса, Колюбаєва, Комінтерна, Комсомольський, Карчевського, Котовського, Красіна, Кузнєцова, Куйбишева, Лазо, Леніна, Локтюхова, Жукова, Морозова, Пархоменка, Пеліна, Петровського, Пролетарська, Радгоспна, Рози Люксембург, Свердлова, Сировця, Скаліка, Слайковського, Смирнова, Тельмана, Толбухіна, Урицького, Фрунзе, Фурманова, Харитонова, Чапаєва, Червоноармійська, Червоногвардійська, Щаумяна, Щорса та деякі інші.
Експерти з історії мають визначитися і з такими назвами: Гайдара, Комісара Дубініна, Конституції СРСР, Комунарна, Москворецька, Краснодонська, Новоросійська, Ногінська, Островського, Горького, Перекопська, Червонозоряна, Черняховського, Шиманського, 8 Березня чи 1 Травня. Важливо визначити: на честь кого конкретно названа ця вулиця і яких заслуг у тієї людини більше: шкоди від комуністичної діяльності чи заслуг в ім'я Батьківщини. На жаль, події останніх років, за які наші земляки заплатили власним життям, а мирне життя і цілісність держави опинилися під загрозою, змушують нас засумніватися в доцільності існування на мапі міста таких назв, як Новоросійська, Новомосковська чи навіть Москворецька вулиці. Хай уже радують зір і око Абрикосові, Щасливі, Дитячі, Молодіжні, Трояндові, Приморські бульвари, Проспекти-сквери, Молодості або Свято-Богородичні, Успенські, Покровські...
Може, на лівобережжі справедливо замість проспекту імені україноненависника Жукова створити Єлизаветівські поля на згадку про колгоспні землі «Комунара», де вирощували врожаї на Заячому кутку жителі сусіднього села Петриківського району. Саме тут загинули більшість молодих юнаків Єлизаветівки, яких восени 1943 –го погнали без підготовки і спорядження на озброєних до зубів нацистів на Аульсько-Сошинівському плацдармі. Тим більше,що село подарувало місту і великі території під лівобережний масив, і чудові Блакитні озера...
А за назвами вулиць центру міста можна буде, нарешті, зрозуміти, що ти потрапив не на якусь пострадянську територію, а в гарне українське місто з козацькими традиціями, високою культурою, чудовими людьми і власною душею... А прізвища героїв-патріотів, які полягли за Україну в АТО залишаться в назвах вулиць, де ще рік тому проживали ці мужні чоловіки.
Подавайте ідеї! Напевно, кожна вулиця заслуговує на окремий форум!
Розумію, що хорошим помічником у цій справі може стати підготовлений мною до друку краєзнавчий енциклопедичний довідник «Кам'янське-Дніпродзержинськ від «»А до «Я», який ще не встигли надрукувати до цієї події (видавництво «Пороги»). Обіцяють його видати найближчим часом і він «встигне» до початку громадських слухань. Впевнена: на 336 сторінках можна буде знайти гідні назви для змінених вулиць. Тим більше, що і я зібрала далеко не все, що є чудового і цікавого в нашому місті з тимчасовою назвою Дніпродзержинськ.
Любов Алексієвська, член Національної спілки журналістів України та краєзнавчого товариства «Кам'янське-Дніпродзержинськ».
Правління артілі "Прогрес" збільшує кількість майстерень побутового обслужування. Нещодавно по проспекту Леніна (біля кінотеатру "Слава") відкрито майстерню по ремонту годинників і радіоприймачів.
В новому будинку № 17 по Амурській вулиці артіль відкрила майстерню по пошиву жіночого плаття. 20 майстрів-кравців, які тут працюють, вже обслужили понад 150 замовців.
Артіль почала випускати залізну покрівлю, потрібну багатьом індивідуальним забудовникам. Уже випущено близько 500 покрівельних листів, виготовленних з відходів прокатного виробництва. Розмір листа 720 квадратних сантиметрів. Ближчим часом випуск має бути доведений до 3.000 листів на місяць.
Артіль вже має 32 майстерні побутового обслужування. Зараз ведуться роботи по обладнанню дитячого комбінату побутового обслужування в новому будинку азотно-тукового заводу по проспекту Леніна.
"Дзержинець" 15.06.1955.
...Наближалася до кінця консультація для студентів диполомників. Біля дошки стояв середніх років чоловік і давав пояснення майбутнім інженерам, відповідав на їхні запитання. На грудях викладача красувався значок нового фізкультурного комплексу "Готовий до праці й оборони СРСР". Анатолій Павлович Огурцов - кандидат технічних наук, доцент кафедри металургії сталі індустріального інституту імені М.І.Арсенічева. Здавалося б, завантаженність роботою навряд чи дозволяє йому регулярно займатися спортом, однак він одним з перших у навчальному закладі склав нормативи комплексу ГПО. І хоча йому 39, викладач показав результати досить високі.
Коли Анатолій Павлович закінчив консультацію, я попросив його розповісти про захоплення спортом, ставлення до нового комплексу здоров'я.
- Нормативи комплексу мені пощастило виконати без особливих труднощів, крім плавання. Та не хочеться, щоб у інших склалося враження, що це просто зробити. Щодня зранку, ось уже протягом кількох років, я пробігаю по 7-8 кілометрів, один раз на тиждень - до 15 кілометрів. Це і допомогло мені успішно справитися з нормативами комплексу. Без тренування нічого б не вийшло, - сказав Анатолій Павлович. - Треба бути різнобічно підготовленим. Ось чому новий комплекс вигідно відрізняється від свого попередника всеоб'ємністю, широтою видів спорту, що входять до нього.
- Дехто говорить, що вченому, педагогу не до спорту: мовляв, у нього й інших справ вистачає. Як ви розцінюєте цю думку? - запитав я викладача.
- Мені спорт допомагає в роботі. Посудіть самі, - Й Анатолій Павлович почав загинати на руці пальці. - Вдень лекції, ввечері доводиться читати вечірникам, та й наукова робота багато енергії забирає. Ось і виходить, що без спорту, без своєрідного еліксиру бадьорості нашому братові не обійтися. Новий комплекс ГПО - хороша і дуже потрібна річ, - сказав він на прощання, поспішаючи на лекцію.
В індустріальному інституті мені розповіли багато цікавого про великого ентузіаста бігу Огурцова. В молодості тяжка травма обірвала його спортивну "кар'єру" чемпіона України серед юнаків з десятиборства. Однак Анатолій Павлович не змирився і в наступні роки не розстається з улюбленим видом спорту. Його часто можна було побачити на змаганнях, на одній біговій доріжці зі студентами. Та й інші його колеги по роботі виходили на спортивний майданчик, беручи приклад з цього прихильника спорту.
Ми знаємо чимало чудових прикладів, коли саме спорт повертав людей до повноцінного життя, виліковував їх від недугів. Новий комплекс ГПО допоможе залучити до занять фізкультурою і спортом нові загони дніпродзержинців, загартувати їх. Ось чому комплексу здоров'я всюди повинен бути відкритий "зелений шлях".
А.Овсієнко, студент індустріального інституту.
На знімку: А.П.Огурцов.
Фото А.Циганка.
"Дзержинець" 13.06.1973.