ЩЕДРИЙ ТАЛАНТ
Генка почав поквапливо одягатись.
- Я теж з тобою, - рішуче сказав він батькові, а щоб не було заперечень, додав: - Сьогодні ж неділя.
- Тоді швиденько, - посміхнувся батько.
Олексій Григорович вийшов з сином на вулицю. Привітно посміхалось сонечко, вітаючи жителів міста з приємним ранком вихідного дня. Надворі було морозно, тихо. Олексій Григорович розмовляв з сином серйозно. Та Генка вже й так вважає себе дорослим. Адже він у цьому році пішов у школу. Син охоче розповідав, до якого числа навчився рахувати, яку літеру вже красиво пише, а яка ще не виходить.
Так непомітно дійшли до Палацу культури. Олексія Григоровича вже чекали юні учасники танцювального колективу. За кілька хвилин почалось заняття.
Учасники колективу розучували новий танець. Генка в такт відстукував ногою, захоплено дивився на танцюючих.
- Стрункіше, двчатка, веселіше, хлопці, - раз у раз підбадьорював танцюристів Олексій Григорович.
В перерві зайшла мова про те, коли почав танцювати Олексій Григорович. На мить він замислився.
- Коли це почалось? 14 років тому.
... Чотирнадцять років тому Льошка Матвєєв вперше прийшов у танцювальний колектив Палацу культури металургів. Працював він слюсарем у ремонтно-силовому цеху заводу імені Дзержинського. Він не виділявся серед інших учасників гуртка. Танцював, як і більшість, в масових танцях. Не всім же бути солістами. Хлопця це і не бентежило.
Так пройшли два роки. Льошу призвали в Радянську армію. Любов до танцювального мистецтва і тут привела його в художню самодіяльність. Згодом став учасником ансамблю.
Повернувшись у рідний Дніпродзержинськ, Олексій прийшов на Дзержинку. Його прийняли на теплоелектроцентраль. помічником машиніста турбіни. В перший же вечір Олексій прийшов у Палац культури. З його кімнат, коридорів, залу повіяло привітним затишним, в душі теплом відгукнулись дорогі роки юності.
В танцювальному колективі Олексія не впізнали. Майже ніхто не пам`ятав хлопчину, який колись старанно танцював у масових танцях. Та згодом Олексій звернув на себе увагу. Спритно, красиво, чітко виконував він кожну вправу. Учасники колективу полюбили життєрадісного, привітного хлопця.
Колектив почав діяльно готуватись до Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, який мав проходити в Москві.
- Давайте поставимо танець про наші радянські обряди, - запропонував якось Олексій.
- Зараз немає цікавих обрядів, - зауважив хтось.
- А що ти пропонуєш? - зацікавився керівник гуртка Кім Юхимович Василенко.
- Хоч би й весілля, - відповів Олексій.
Ідея сподобалась. Почались нарружені шукання: як поставити танець, звідки взяти матеріал. Життя підказало шляхи - в народі.
Олексій з Кімом Юхимовичем відправились на село. Розмови з старими людьми, весільні пісні, вбрання, весь обряд весілля - не можна було пропустити жодної деталі, треба все запам`ятати. Потім - методична література, художні твори українських класиків, суперечки навколо кожної сцени майбутнього танцю, і Матвєєв з Василенком приступили до постановки великого хореографічного твору. Напружені дні тренувань - і ось танець винесено на суд глядачеві.
В залі тиша. Глядачі слідкують за сценами сватання, заручин і весілля. Щасливих молодих поздоровляють. І найбільше радіє сват. Адже все так чудово вийшло.
Роль свата виконував Олексій Матвєєв. Талановито він зіграв її.
Скільки щирого українського гумору, енергії, життєрадісності в кожному його рухові! Від його лагідного і трошки насмішкуватого погляду віє веселощами, весь вираз обличчя свата говорить, що відбувається значна подія, що тут свято.
Глядач високо оцінив постановку і виконання танцю. Найвищої оцінки був удостоєний Олексій Матвєєв. Для нього це було значним досягненням і величезною радістю.
На всесоюзному конкурсі ансамбль "Дніпро" одержав золоту медаль і пройшов на Московський Всесвітній фестиваль молоді і студентів. Тисячі молодих делегатів всіх континентів світу, радянські глядачі з захопленням дивились "Весілля" у виконанні гуртківців-металургів. Ансамбль "Дніпро" виступав поруч з Державним українським ансамблем танцю. На Московському фестивалі танцюристів ансамбль "Дніпро" нагородили теж золотою медаллю. Такої ж високої нагороди був удостоєний окремо і Олексій Матвєєв, як прекрасний виконавець.
Де б не виступав ансамбль: чи перед учасниками Всесвітнього конгресу за загальне роззброєння і мир, чи під час Декади української літератури і мистецтва в Москві, чи на святкових концертах у Великому Кремлівському палаці - скрізь щирими оплесками нагороджували танцюристів і окремо Олексія Матвєєва.
Матвєєв - щирий, відвертий з товаришами, чуйний, люблячий батько і чоловік.
Зараз Олексій Григорович керує заслуженим ансамблем танцю "Дніпро". Поважають його танцюристи за щиру любов до танцю, за його людяність, веселий характер.
Олексій Григорович веде велику громадську роботу. Чималу допомогу надає танцювальним колективам залізничного, новопрокатного цехів, відділу технічного контролю заводу імені Дзержинського. Він керує і дитячим танцювальним гуртком Палацу культури.
Вечорами, коли сім`я вже спить, Jлексій Григорович довго сидить над книжками. Він заочно вчиться в Дніпропетровському технікумі культпрацівників на 5-у курсі. Крім того, треба проглянути багато методичної, художньої літератури, знайти щось цікаве і відтворити його в танцях. Адже скоро почнеться огляд колективів художньої самодіяльності.
Сподіваємось, що і новий танець буде хороший. Адже над ним прац.є людина, яка вкладає всю душу, любов, весь свій щедрий талант.
Т.Токарєва.
На знімку: керівник заслуженого ансамблю танцю Української РСР "Дніпро" О.Г.Матвєєв.
"Дзержинець" 13 січня 1963 року.
Начальник відділу Вікентій Полікарпович Неперебудовченко. Він з дитячого садка готував себе до керівної роботи. Треба сказати, що епоха пішла йому назустріч. У керівному кріслі він благополучно сидить без малого 15 років. Сподівається втриматися до пенсії, бо будь-якувказівку вищестоящого начальства, не думаючи бере під "козирок". Дотримується принципу: "Хай думає той, у кого чуприна побільше".
Раціоналізатор Гнат Сильверстович Відкривайленко. 25 років він пробиває рацпропозицію про зменшення впливу синьо-зелених водоростей Дніпродзержинського моря на клімат у Гімалях. Зарплату отримує щомісяця. Відпустку любить проводити в Криму, без сім`ї. Під час відпочинку він - холостяк.
Великий мораліст Жорж Зозуленко. Досконало володіє інформацією про поширення СНІДу, любить нагадувати, що це захворювання невиліковне. Поборник шлюбів "по коханню", понад усе цінить вірність. Він стверджує, що найкращий дарунок жінці не книги чи квіта, а колготки фірми "Фламінго". Сплачує аліменти на трьох дітей.
Слюсар-сантехнік Іван Петров. Наймиліше для нього чути, як десь щось булькає. Серце в цей час працює ритмічно, дихається на повні груди. В такі хвилини старається вивести всіх на чисту воду, й показати де раки зимують...
Усі ці люди працюють в одному трудовому колективі . Чи бува, не у вашому?
Малюнки В.Бережного.
"Дзержинець" 1 січня 1989 року.
Зустрілися ми випадково. Хоча, ні. Привернув мою увагу портфель обліковця, що його тримала в руках дівчина. Виходить, вона причетна до Всесоюзного перепису населення.
- Так, - погодилася моя співрозмовниця.
А потім представилася:
- Я - Валентина Басій, учениця технолого-економічного технікуму.
Вона йшла свою дільницю.
- І мені можна з Вами?
- Будь ласка.
Дзвінок у квартиру. Тиша. У другій - теж. В третій дитячий голосок сповістив, що мама і тато на роботі. Нічого дивного, адже вранці більшість людей зайнята різними справами.
Господар четвертої квартири був удома. Схоже, він чекав обліковця. Знайомимося. Віктор Генріхович Ледзинський - учасник Великої Вітчизняної війни, ветеран праці. Нині на заслуженому відпочинку. Дружини вдома немає: на роботі.
Валентина Басій чемно запитує все, що потрібно. Ця принадна дівчина поводить себе так, ніби все життя займається переписом. Навіть відомості Віктора Генріховича про сина, воїна Радянської Армії, що не стосуються справи, Валя уважно вислухала.
З хорошим настроєм залишили ми квартиру. І подумалося: так буде всюди, куди в ці дні завітає Валентина Басій з дільниці № 6. Мені ж надовго запам`ятаються приємного знайомства миті.
На знімку: Віктор Генріхович Ледзинський відповідає на запитання Валентини Басій.
В.Голуб
Фото автора.
"Дзержинець" 15 січня 1989 року.
Гасне світло. І раптом яскравий промінь вихоплює червоні гвоздики, що усіяли авансцену. Звучить вокаліз. А на його приглушеному фоні йде речетатив. Бентежно лунають слова про тих, хто не повернувся з жорстоких битв Великої Вітчизняної. Так починається музична композиція "Пам`яті загиблих" у виконанні вокально-інструментального ансамблю "Сучасник" Палацу культури вагонобудівників.
Вперше познайомилися дніпродзержинці з цим колективом на міському фестивалі комсомольської пісні, який проходив у листопаді минулого року. Ансамбль був свого роду відкриттям для шанувальників вокального мистецтва. Полюбили його відразу за серйозність репертуару, за темперамент, за тонке відчуття сучасних ритмів. Тож не випадково, що жюрі назвало його переможцем фестивалю.
За чотири місяці керівникові ансамблю Юрію Варенику вдалося створити дружній монолітний колектив. Усі учасники по-справжньому закохані в музику, добре розуміються на ній, віддають своєму захопленню багато вільного часу.
- Володимир Дунда, - жартують товариші, - майже не розлучається з гітарою. Тільки і того, що не бере її з собою в цех. А працює Володимир на відповідальному посту. Він - електрик по ремонту обладнання підйомних кранів на заводі імені газети "Правда".
На цьому ж підприємстві працює слюсарем і Юрій Гладкий - саксофоніст ансамблю.
Якось зустрілися хлопці на заводі з учнем індустріального технікуму Сергієм Голоцваном, який проходив тут виробничу практику. Слово за словом і довідалися хлопці, що Сергій і жити без музики не може, грає на гітарі. Запросил його до ансамблю.
Активними членами колективу стали й учні шкіл Наталія Ломанова, Олег Волков, Михайло Романов, Сергій Єрьоменко.
Добрим помічником самодіяльних музикантів став робітник експериментального цеху вагонобудівного заводу Микола Зінов`в, який виконує функції звукового оператора.
Зараз вокально-інструментальний ансамбль один із найпопулярніших колективів у нашому місті. Жодного вечора в Палаці культури вагонобудівників не обходиться без його участі. Часті гості аматори в цехах заводу, в робітничих гуртожитках. Із мистецтвом самодіяльних артистів познайомилися і в підшефних колгоспах Царичанського і Криничанського районів.
- У своїй роботі ми взяли напрямок на серйозну музику., - розповідає Юрій Вареник. - Найбільше нас приваблюють твори громадянського звучання, у яких відбивається звитяжна історія нашого народу, любов до Батьківщини. І,безумовно, великої уваги надаємо ми комсомольській пісні. Ми відмовилися од "популярних" одноденок. До того ж, подібні музичні п`єси, за браком нот, доводиться просто копіювати у відомих професіональних ансамблів. Нас цікавить більш випробуваний часом репертуар, який дає великі можливості і для своєї інтерпретації.
І справді, пвтріотична пісня - основа репертуару "Сучасника". Це передусім, "Пам`яті Гарсіа Лорки" Гранова, "Обеліск" Тевторадзе, "Міста на БАМі" Тухманова, "Все життя попереду" Акміяна, "У нас, молодих" Добриніна і Малікова, "Ровесникові" Білаша та інші. Зараз ансамбль готує велику програму до 30-річчя Перемоги над фашистською Німеччиною. Успішних їм виступів.
В.Луценко
На знімку (зліва направо): В.Дунда, С.Єрьоменко, Н.Ломанова, О.Волков, С.Голоцван, М.Романов, керівник анспамблю Ю.Вареник (за роялем).
Фото А.Циганка.
"Дзержинець" 18 січня 1975 року.
