Неймовірна історія життя маленької дівчинки Каті з Луцька, що стала дружиною спадкоємця королівського трону Сіаму.
Королівська родина Сіаму: Катерина Десницька — принцеса Сіаму, спадкоємець королівського трону — Чакрабонгсе Буванафа і маленький син — принц Чула
Ця історія почалась в маленькому місті Луцьку. 27 квітня 1886 року в багатодітній родині Івана Степановича та Марії Михайлівни Десницьких народилась донечка і назвали її Катерина. Батько був головою Луцького окружного суду, а мати займалась вихованням 12 дітей (4 — від свого першого шлюбу, 6 — від першого шлюбу чоловіка та ще 2 спільних). Через 2 роки після народження Катрусі, у 1888 році, помер батько і годувальник родини. Після такої важкої втрати Марія Михайлівна разом з усіма дітьми вирішила залишити Луцьк. Жінка продала всі маєтки і переїхала із сім'єю до Києва.
Мати старших дітей віддала до Київського університету, молодших — до гімназій. А Катерина з 1898 року навчалася у Фундуклеївській жіночій гімназії. У 1903 році взимку, помирає від раку мама Катерини. Так у віці 17 років дівчина залишилась сиротою. У 1904 році вона вирішила продовжити навчання і поїхала до столиці Російської імперії — Санкт-Петербургу, де навчався її брат Іван. У столиці Катя згодом закінчила курси медичних сестер у шпиталі імператриці Марії Федорівни на Фонтанці.
Батьки Катерини — Марія Михайлівна Десницька та Іван Степанович Десницький
Одного доленосного вечора 1905 року на молодіжній вечірці Катерина Десницька знайомиться з гусаром російської імператорської гвардії. Смуглявий симпатичний молодик виявився принцем Сіаму (Таїланду) Чакрабонгсе. Це була любов з першого погляду, проте дізнавшись про високе походження молодого гусара, Катерина вирішила відректися від кохання. І наприкінці квітня того ж року, під час російсько-японської війни, пішла на фронт як дипломована медсестра.
Проте кохання принца виявилось сильнішим, він з нетерпінням чекав Катю і писав коханій листи на фронт. В одному з них Чакрабонгсе освідчився: "Мені ніхто не потрібен, крім тебе. Це було б неземним щастям, якби ти була поруч!". Катерина ж відповіла йому взаємністю і у своїх листах називала його ніжно по-сіамски «Лек», що означає «маленький». Розлука довела, що вони створені один для одного і кохання їх взаємне і щире. До Санкт-Петербурга Катерина Десницька повернулася з трьома бойовими нагородами, серед яких був і Георгіївський хрест за мужність.
Катерина Десницька і принц Сіаму Чакрабонгсе Буванафа
У січні 1906 року Чакрабонгсе закінчив Академію генштабу і закохані вирішили одружитись. Але великі перешкоди були щодо їх одруження. Принц сповідував буддизм — Катерина була православною. Вони задумали обвінчатись таємно і спочатку поїздом їдуть до Одеси, а звідти пароплавом — до Стамбула. Церемонія вінчання відбулась в грецькій церкві Святої Трійці в районі Пера.
Молоде подружжя провело медовий місяць у Єгипті. Сіамський король подарував принцу щойно збудований палац Парускаван і Чакрабонгсе перевіз туди Катерину. Сіамська королівська родина сприйняла цей шлюб як мезальянс.
Король і королева Сіаму Рама V и Саована та принц Чакрабонгсе Буванафа
Катерину Десницьку при дворі не прийняли. Король не визнав шлюбу із українською дівчиною. Відношення не змінилось навіть із народженням 28 березня 1908 року сина — королівського онука Чули.
Ситуація змінилась, коли 1910 король Рама V помер і престол під іменем Рами VI зайняв його старший син Вачпровуд. Він офіційно визнав шлюб свого брата. Новий правитель був бездітним і Чакрабонгсе став спадкоємцем престолу.
Катерина Десницька і син Чула Чакрабонгсе
Катерина одержала титул принцеси Сіаму вищого рангу під іменем На Пхітсанулок, а принц з 1912 року став на чолі Генерального штабу сіамської армії. Влітку 1911 року подружжя відвідало Київ. Сім'я жила щасливо, поки Чакрабонгсе не закохався в далеку родичку принцесу Чаваліт, дочку принца Роді. У королівській родині практикували багатожонство, тому принц просив Катерину змиритись і прийняти другу жінку. Але Катерина не збиралась миритись із суперницею і вимагала розлучення. У 1919 році подружжя все ж розлучилось і Катерина Десницька, відмовившись від великих аліментів, залишила Сіам. Переїхала до Китаю, жила в рідного брата в Шанхаї і працювала в Червоному Хресті.
Сімейне фото щасливої королівської родини
Коли 1 червня 1920 року Чакрабонгсе помер від запалення легень, то Катерина Десницька приїхала в Сіам ховати його. Король наказав розділити статки на Чаваліт, онука і на Катерину. Повернувшись в Шанхай, Катерина придбала невеличний будинок. Невдовзі вийшла заміж за американця Гарі Клінтона.
Із сином Чулою Катерина бачилася 1923 року (він навчався в приватній школі в Англії). Відносини з сином були ненайкращі, адже Чула так і не вибачив матері того, що вона покинула батька і Сіам.
Палац Парускаван, Бангкок. Тут жили члени королівської родини — Чакрабонгсе, Катерина та їх син Чула
Через японсько-китайські воєнні дії у 1930-х роках Катерина і Гарі переїхали до міста Портленд (США). Невдовзі вони розлучилися. А після закінчення Другої світової війни Катерина Десницька переїхала до Франції. Оселилася біля Парижа, де мешкала вдова її брата Івана з дітьми. Померла 3 січня 1960 року від серцевого нападу.
Її син Чула Чакрабонс закінчив Кембриджський університет, став істориком. Згодом написав історію про родовід сіамської королівської династії Чакрі, описав долю своїх батьків Катерини і Чакрабонгсе. Досі жива внучка Катерини Наріса Чакрабон.
Ось така вона доля принцеси Сіаму — доля маленької дівчинки з Луцька.
В Днепропетровской ДЮСШ № 3 проходит чемпионат области по легкоатлетическому многоборью среди спортсменов 1998/1997, 1999/2000 и 2001/2002 годов рождения. Сегодня, 20 ноября, воспитанницы тренерского триумвирата Андросовичей (Сергея, Виктора и Раисы) из Днепродзержинской ДЮСШ № 3, Дарья Шишкина и Дарья Попадюк заняли первое и второе места среди спортсменок 1999/2000 годов рождения.
"Шишкина пробежала 60 метров с барьерами с результатом первого разряда, - говорит Виктор Сидорович Андросович. - Она также становила личные рекорды в толкании ядра, а также в прыжках в длину и высоту. А вот 800 метров пробежала слабенько, просто "протрусила". Но в общем зачете Дарья заняла первое место. Младше на год за Шишкину, Даша Попадюк стала первой в прыжках в высоту, так как это ее конек, и четвертой на 800-метровке. Результаты остальных видов дали ей возможность стать серебряным призером чемпионата. Еще с нашей школы выступали Елизавета Пилявская и Полина Ребристая. Лиза стала седьмой, а Полина "забаранила" первый вид - бег с барьерами, и в кончном итоге заняла восьмое место".
РЕЗУЛЬТАТЫ ДАРЬИ ШИШКИНОЙ
60 м с/б - 8,7 сек.
800 м - 3 мин 10 сек.
Ядро - 8 м 80 см.
Прыжки в высоту - 1 м 55 см.
Прыжки в длину - 5 м 01 см.
РЕЗУЛЬТАТЫ ДАРЬИ ПОПАДЮК
60 м с/б - 10,4 сек.
800 м - 2 мин 54 сек.
Ядро - 6 м 80 см.
Прыжки в высоту - 1 м 65 см.
Прыжки в длину - 4 м 60 см.
Текст: Виктор КУЛЕНКО.
Вінні-Пух, Карлсон, Чебурашка... Цих персонажів знає кожен! А от чи існують герої, вигадані українцями і гідні того, щоб ними захоплювалися та любили? Український контент пропонує добірку історій про найбільш чудернацьких створінь, яких вигадали українські письменники.
Дракон Омелько
Дракон Омелько любить розповідати казки... Та що там – він просто-таки невтомний казкар, готовий вигадувати все нові та нові історії від ранку до вечора! Щоправда, ці дивовижні оповідки не завжди знаходять слухачів. Адже тільки-но Омелько підкрадається до когось, щоб розповісти казку, як усі одразу верещать: «Дракон!» — і втікають...
Сашко Дерманський, «Казки дракона Омелька»
Бухтик
Дивовижне підводне створіння, вигадане Володимиром Рутківським. Цей незвичайний герой має шерсть, ріжки і чудово плаває. А ще – він неабиякий бешкетник! А тому просто приречений на читацьку любов.
Володимир Рутківський, «Бухтик з тихого затону»
Кентавр Габріель
Габріель мешкає у гущавині лісу. Він грає на арфі, флейті і сопілці, читає кам'яні книжки і п'є чай з духмяних трав. Білки стрибають Габріелеві на плечі, і той катає їх на собі. Цей дивовижний добрий кентавр товаришує з лисицею і грає з ведмедиком у горішки.
А ще – чекає на своїх батьків.
Марина і Сергій Дяченки, «Габріель і сталевий Лісоруб»
Лулука
Це таке собі сонечко, добра і щира душа. Лулука може літати, бо ще не подорослішав. У нього добра мама, яка готує найсмачніше за всіх, і дивний батько, який думає про дивні речі. Маленьке звірятко Лулука – з тих мандрівників, що готові вирушити у незнайомий світ заради порятунку іншого. А поки ніхто не кличе на допомогу, Лулука мешкає в оселі поміж Коренів Найбільшого Дерева, де так затишно пахне здобою, шоколадом і кавою.
Катерина Паньо, «Сонечко для мами Лу»
Чудовисько Чу
Незвичайне створіння із густою яскраво-рожевою шерстю. Чу постійно вигадує нові забавлянки і знає чимало цікавих історій та страшилок. А ще має унікальну здатність розчинятися в темряві, як і годиться справжньому чудовиську.
Сашко Дерманський, «Чудове Чудовисько»
Чекалка
Казкове страшидло з роду бабаїв та бабаїх, якими зазвичай, батьки лякають неслухняних і вередливих діток. Насправді це фольклорний образ, адже Чекалкою і справді лякали неслухняних дітей на Слобожанщині й Полтавщині. У книзі це страховисько постає схожим на аж занадто досвідченого педагога.
Іван Андрусяк, «Стефа і її Чакалка»
Хоботарки
Дивакуваті свинки з хоботами, що мешкають у власному вигаданому світі. І вони не просто забавляються, а рятують світ! Відомий хоботарський архітектор Герман Миша спроектував у Дивовижному Лісі найвищу в світі антену стільникового зв'язку. Одного дня трапилася катастрофа: Весняне Сонечко зачепилося промінчиком за антену, і зупинився час. Негайно була скликана хоботарська нарада, щоб розробити стратегію порятунку світу.
Леся Кара-Коця, «Пригоди хоботарок. Порятунок Весняного Сонечка»
Джерело http://bibliopazlu.blogspot.com
Завершился чемпионат мира по пауэрлифтингу, который проходил в Киеве. За первенство боролись сильнейшие спортсмены из более, чем 10 стран. Уверенную победу одержал воспитанник Петриковского профессионально-технического училища №79 Олег Корниенко, сообщает http://dnpr.com.ua
В свои 16 лет парень осваивает профессию «Тракторист-машинист, слесарь - ремонтник, водитель». Пауэрлфитинг для Олега - занятие для души. Такое хобби уже принесло юноше победу на чемпионате Украины, теперь - признание на мировом уровне. Он вернулся домой сразу с двумя золотыми медалями: за жим лежа и присед со штангой. Общий вес, который одолел Олег, - 700 кг.
Відомий шоумен Сергій Притула майже щодня з'являється на блакитних екранах. За його плечима — розважальні проекти «Україна сльозам не вірить», «Співай, якщо можеш», «КабріоЛіто» та інші. Колись ми прокидалися під жарти цього телеведучого в «Підйомі», сьогодні спостерігаємо, з яким азартом він допомагає розбиратися в психології чоловіків і жінок у «Хто зверху?». А кілька років тому завжди веселий і дотепний «Тернопільський Сірий» створив перше україномовне гумор-шоу «Вар'яти», з яким цієї осені завітав у Дніпропетровськ. Притула розповів журналістам, чому раніше не наважувався приїхати у наше місто, через що ненавидів Педана та яка людина ніколи не потрапить до його колективу, повідомляє http://vesti.dp.ua
Жарти з «перчиком»
— Сергію, що являє собою шоу «Вар'яти»?
— Це гумористичний проект, яким займаюся п'ять із половиною років. На відміну від «Comedy Club UA», де теж колись працював, у «Вар'ятах» не корчимо з себе «гламурных подонков». Ми — хлопці з Млинова, Тернополя, Збаража — зовсім на них не схожі. Крім того, працюємо виключно українською мовою, розриваючи шаблони. На жаль, за 24 роки незалежності тут не з'явилося жодного україномовного гумористичного продукту (звичайно, крім засідань Верховної Ради, але там інший формат). Люди звикли до КВК і скетч-шоу, які зазвичай виходять російською. І тому, коли чують про україномовний гумор, думають, що прийдуть хлопці у вишиванках та шароварах і будуть гуморески читати. Проте ми їх дивуємо.
— Чим Ваші жарти принципово відрізняються від тих, які звикли сприймати глядачі?
— По-перше, ми не спекулюємо на політичній темі. У нашій країні про політику жартують усі: починаючи від шкільних команд КВК і закінчуючи студією «Квартал-95». Це завжди вигідно, проте недовговічно. На мій погляд, більш актуальним є побутовий гумор. Стосунки чоловіка і дружини, тещі і зятя, батьків — дітей, підлеглих — босів не мають терміну придатності й кордону. Цьогоріч двічі виступали у Празі з тією самою концертною програмою, що й в Україні, — всім усе зрозуміло. По-друге, обходимося без нецензурщини на сцені. Звичайно, бувають жарти «з перчиком», але з дітьми до нас ходити безпечно.
— Як народжується програма?
— Нічого не вигадуємо, все беремо із життя. Ми з командою сприймаємо його крізь призму позитиву. Всі актори одночасно є авторами. З одного боку, це важко. Адже, здається, за п'ять з половиною років пожартували на всі теми. І я, редагуючи сценарії хлопців, бачу, як час від часу вони починають ходити по колу. З іншого боку, розумію: краще зіграєш те, що сам написав. Навіть хороший автор не завжди відчуває актора. Взагалі, сьогодні у мене є дуже серйозний конкурентоспроможний колектив. І я знаю, що можу сміливо виставити його на батл із будь-яким гумористичним проектом в Україні.
Хвилююче повернення
— Кілька сезонів Ви грали в Дніпролізі КВК у складі команди «Тернопільська Особлива». Пам'ятаєте ті часи?
— Звичайно. Вже минуло 13 років, а я й досі не можу забути, як ми поступилися запорізькому «Будільнику» і стали віце-чемпіонами. Який це був жахливий програш, ви собі не уявляєте. Сьогодні дуже хвилююче повертатися у Дніпропетровськ. Ваша публіка відрізняється від усіх інших в Україні. Вона вихована на дуже добротному гуморі. Крім того, своїми заочними наставниками вважаю «Театр КВК ДНУ». Отже, якщо хтось із його учасників завітає на виступ, для мене буде іспит на профпридатність. П'ять з половиною років не бачилися з Дніпропетровськом. Не наважувався сюди лізти, адже «з голими руками» на Дніпро не підеш. Треба було мати хороший матеріал, щоб упевнитися — публіка не піде з залу розчарованою.
— Сьогодні Ви працюєте у трьох телевізійних проектах. Який імпонує найбільше?
— У «Страсті за ревізором» не хотів іти, розумів, що треба буде вступати в дебати із Фреймут. Але під час запису пілота програми «вкусив того м'яса», і дуже сподобалося. Це так цікаво бути «над процесом», модерувати, як люди між собою сперечаються. Я міг би бути геніальним спікером ВР. Коли займаєш незаангажовану позицію, насправді все одно, хто правий чи винен. Але коли розбираюся в цьому, отримую чимало задоволення. Абсолютно комфортно відчуваю себе у «Хто зверху?». Маю свій ритуал розігріву публіки та налаштування учасників перед зйомками. «Суперінтуіція» — взагалі окрема тема, у мене там соло. Я індивідуаліст, не дуже люблю парну роботу, тріо або квартет, де треба добре відчувати людину. Краще відповідатиму сам.
Підкорити світ
— Сергію, плануєте зробити телеверсію «Вар'яти»?
— Наразі спілкуємося з керівництвом Нового каналу з цього приводу. В ефірі маємо з'явитися навесні або наступної осені. Ми не поспішали екранізувати шоу, адже для телеверсії треба знімати не все, що маєш, а тільки найкраще. Взагалі, у мене досить амбітні плани щодо розвитку «Вар'ятів» і свого колективу. Тільки цим телевізійним проектом за участю хлопців не збираюсь обмежуватися. Але для того, щоб підкорювати світ і через три роки виступати в лондонському Royal Albert Hall, треба було команду забирати в Київ. Що я нещодавно і зробив.
— Маєте на меті розширювати колектив?
— Прошу про це Господа щодня вже два з половиною роки. Катастрофічно не вистачає ще одного дуета, щоб трохи розвантажити хлопців. Але знайти нових учасників нелегко. По-перше, тому що мало хто думає і креативить українською. По-друге, люди не хочуть спробувати щось нове. Я нічого не досяг у КВК. Порівняно з великою кількістю «веселих і кмітливих», що мене оточували, був абсолютним «нулем», мені про це час від часу натякали. Але минуло 10 років, ці люди нині беруть 300 баксів за весілля, а я працюю на ТВ, у мене багато успішних проектів. Людина, яка не хоче розвиватися, до мого колективу не потрапить.
— Підтримуєте зв'язок із учасниками «Comedy Club UA»?
— Товаришую з Олександром Педаном і Антоном Лірником. Дочка Лірника плаче, що ми не можемо зустрітися, адже їй дуже подобається мій син (посміхається). А з Сашею знайомі ще з 2001 року, з часів КВК. Правда, спочатку я його ненавидів. Пам'ятаю, як ми з командою у рідному тернопільському «Березілі» за 5 хвилин «забивали» двадцять жартів — нам не плескали стоячи. Тут приїжджає Педан із Хмельницького, якого вже показували по телебаченню, і забирає мою овацію. А потім у 2006-му ми всі зійшлися в «Comedy Club», пробивалися на ТВ. Тодішній гендиректор Інтеру зацікавився проектом, але поставив вимогу: ведучий має бути україномовний. Оскільки на весь «Comedy» я був єдиним резидентом, який розмовляв українською, забрав Педана до себе додому і ми три дні спілкувалися виключно рідною мовою. А коли на третій день Саша стояв в одному зі столичних пабів на барній стійці з синьо-жовтим прапором і схиляв усіх випити за Україну, я зрозумів, що експрес-курс закінчився успішно. З тих пір ми дуже добре ладимо.
Олена Ткач, фото Миколи Лисенка
В четверг, 19 ноября, в Бухаресте стартовал молодежный чемпионат Европы по тхэквондо ВТФ. В первый же день Александра Даньшина, воспитанница тренера Андрея Стовбана (ДЮСШ № 1) стала серебряным призером. Мастер спорта из Днепродзержинска, выступая в весовой категории до 46 кг, в первом бою выиграла 15:2 у соперницы из Польши Izabela Majerczyk. 13:1 - с таким счетом Саша победила датчанку Arielle Malveda. В третьем бою с разницей всего лишь один балл (4:3) наша землячка обошла Giuliana Federici, тхеквондистку из Германии. В финале ей досталась первый номер мирового рейтинга, спортсменка из Кипра Kyriaki Kouttouki. Ей Александра Даньшина уступила 5:7.
Надо напомнить, что в прошлом месяце учащаяся гимназии № 39 Александра Даньшина завоевала бронзовую медаль на юниорском чемпионате Европы. И вот "серебро", но уже в молодежке.
Земляк А.Даньшиной Ярослав Швец, выступая в весовой категории до 58 кг, сталя пятым. Выиграв первый бой у спортсмена из Греции 21:14, Ярослав затем уступил (как позже выяснилось серебряному призеру чемпионата Европы. - прим. автора) бойцу из Бельгии 3:13.
Текст: Виктор КУЛЕНКО.
Фото AFP