Два дні, 17 і 18 березня, в Кам'янській ДЮСШ № 4 проходив чемпіонат міста зі спортивної акробатики.
Відкриваючи чемпіонат, директор міського центру фізичного здоров'я населення "Спорт для всіх" Світлана Наволочка і директор дитячо-юнацької спортивної школи № 4 Олександр Кирпа побажали всім учасникам гідно показати себе перед своїми родичам, тренерами і суддями.
У перший день своє вміння, все те, чого їх навчили тренери, показували наймолодші акробати, а також спортсмени з юнацькими розрядами, і акробати які мають другі і треті дорослі розряди. Для деяких новачків ці змагання стали дебютними. 18 березня з програмами виступили спортсмени, які мають перші дорослі розряди, кандидати в майстри і майстри спорту. Головний суддя чемпіонату Лариса Коновалова підвела підсумки і назвала переможців і призерів, які отримали медалі, грамоти та футболки з логотипом ДЮСШ № 4, надані Центром "Спорт для всіх".
Із шостого по дев`яте лютого у Вінниці пройшов Чемпіонат України зі спортивної акробатики серед дорослих.
Як повідомила тренер Юлія Перехрест, спортсмени Кам`янської ДЮСШ № 4 завоювали три нагороди. Перше місце в багатоборстві посіла чоловіча група - Владислав Горенич, Андрій Осадчий, Владислав Алексєєв, Юрій Семенов, яких тренують Л.Коновалова, С.Послушной і І.Романовська. Ще одна нагорода найвищої проби у жіночої пари. Альона Сербінова і Дар'я Кухта (тренери Л.Шапорєва, А.Романова) отримали її за першу вправу.
Третє місце в багатоборстві посіли вихованки тренера Л.Коновалової. На п`єдестал пошани піднімалась жіноча трійка в складі Руслана Звєздун, Богдана Панасюк, Вікторія Демура.
26-28 січня в Кривому Розі пройшов чемпіонат області зі спортивної акробатики серед дорослих.
У змаганнях прийняли участь спортсмени Кам`янської ДЮСШ №4. На їхньому рахунку п`ять призових місць. Найкращі показники у жіночих трійок, які зайняли весь п`єдестал пошани.
Слідуючим етапом виступів наших призерів стане Чемпіонат України серед дорослих, який пройде в Вінниці з 6 по 9 лютого.
Чемпіонат міста серед дорослих зі спортивної акробатики пройшов 25 січня на базі ДЮСШ № 4.
Як повідомила тренер Юлія Перехрест, у змаганнях брало участь близько 70 спортсменів. Близько двох годин на килимі спортсмени показували свою майстерність по програмам майстрів спорту, кандидатів в майстри спорту, а також між першими та другими розрядами. В результаті переможцями і призерами стали:
Кілька днів тому за Кубок міста з художньої гімнастики змагалися спортсменки ДЮСШ № 4, СК “Прометей” і КДЮСШ “Металург”. Серед кандидатів в майстри спорту друге місце зайняла Єлизавета Кобринська.
“Художниці”. Таким ласкавим словом називають представниць одного з найчарівніших видів спорту – художньої гімнастики. Красива фігура, постава, хода, вміння відчувати музику – все це дають дівчаткам заняття гімнастикою. Коли на змаганнях гімнастки показують все те, чого їх навчив тренер, здається, що дівчата виконують програми просто, не докладаючи зусиль. Але гімнастика – це не тільки і не стільки талант. Це важка – можна сказати, навіть каторжна – щоденна праця.
Після змагань, в коридорі я зіткнувся з срібним призером Кубка міста Єлизаветою Кобринською. Природно, першим же ділом запитав чому вона не стала першою. “Я старалася. Поки не знаю, що завадило завоювати перше місце. Суддям видніше”, – такою була відповідь. Далі розговорилися і Ліза розповіла як вона потрапила в секцію художньої гімнастики, що її приваблює в ній, які плани на майбутнє.
“У чотири роки мене мама привела на “Дзержинку”. Мені сподобалося. Але не гімнастика, а то, що там було багато дівчаток, – посміхаючись розповідає Ліза. – Першим тренером була Лариса Григорівна Фрадкіна. У неї я позаймалася два роки. Але з-за того, що ми переїхали жити в інший район міста, мені стало незручно добиратися на заняття. Довелося поміняти спортивну школу. Так я опинилася на “Прометеї” у Інни Арнольдівни Козбанової. Як і кожна гімнастка, я в дитинстві мріяла стати олімпійською чемпіонкою. в прошу році виконала норматив кандидата в майстри спорту “.
За роки занять художньою гімнастикою Ліза не раз домагалася успіхів на першостях міста і області, отримувала призи на різних турнірах. Але найбільш пам’ятною нагородою для неї залишається бронзова медаль. Здавалося б, що таке “бронза” в порівнянні з медаллю найвищого ґатунку. “Десять років тому на турнірі пам’яті Людмили Колесникової я отримала бронзову медаль, – згадує гімнастка. – Але для мене вона цінною залишиться на все життя. Адже це моя перша офіційна нагорода. Пам’ятаю як тоді розпирала гордість і сльози наверталися на очі, коли оголосили мою прізвище і я піднімалася на п’єдестал пошани. Таке не забувається ніколи … “.
У ранньому віці дівчинка виступала в класичному чорному трико. Зараз вона віддає перевагу більш яскравому одягу. “Мені подобається червоний і білий колір. Тому і виходжу на килим у формі, де переважають такі забарвлення, – пояснює Єлизавета. – Вони асоціюються з повільною музикою, під яку я виступаю. Хоча іноді доводиться готувати номери з темповими музичними композиціями. Вправи з моїм улюбленим м’ячем повинні виконуватися під повільні мелодії. Та й для номерів з обручем. булавами, скакалкою, і особливо з нелюбимою для мене стрічкою, намагаємося з тренером підбирати такі ж. А стрічку я не люблю, тому що вона вічно плутається, згортається в вузли”.
У кожної людини є свої кумири, люди, які змушують наслідувати їх приклад. Багато наслідують зірок світового рівня. Для Лізи Кобринської такою є її землячка Катерина Луценко, учениця школи Дерюгіних. “Катя як і я починала свій спортивний шлях на “Дзержинці” у Лариси Фрадкіної, – пояснює Є.Кобринська. – Потім вона вчилася в Дніпропетровському вищому училищі фізичної культури у тренера Наталії Єрьоміної. Стала майстром спорту. Зараз вона живе в Києві і вчиться в школі Дерюгіних. А це дає їй можливість виступати в складі збірної країни. Звичайно, якщо вона буде викладатися на всі сто відсотків, що Катя і робить постійно. Чого чого, а цілеспрямованості у неї не відняти. Ось таким прикладом для мене є Катя Луценко”.
Дев’ятикласниця Єлизавета Кобринська мріє після закінчення колегіуму № 16 продовжити навчання. Але дівчина зараз на роздоріжжі. Їй подобається англійська мова, і вона хоче вчитися в інязі. У той же час Ліза так прикипіла душею до гімнастики, що не проти вступити до інституту фізкультури. “Буду подавати документи в обидва інститути. А там як пощастить”, – посміхаючись завершила нашу розмову Єлизавета Кобринська.
