Вже майже 15 років як пішов з життя легендарний тренер, майстер спорту СРСР з боксу, Людина з великої літери Володимир Прокопович Кургузов (03.01.1934-23.06.2009). Такою кількістю спортсменів, які виросли під його опікою, похвалитися може не кожен тренер. З простих вуличних хлопців Володимир Прокопович виростив цілу плеяду боксерів, які до сих пір вдячні йому за путівку в життя. Колись, зі старого дитячого садка, Кургузов власними силами створив один з перших в нашому місті боксерських клубів "Шкіряна рукавичка". Вихованці тренера пам'ятають свого наставника і щорічно 3 січня, в день його народження, згадують теплими словами.
Володимир Кургузов сам почав боксом займатися пізно. Коли його виставили за військове училище побоксувати, Володимир виступив і виграв змагання. Потім переміг у чемпіонаті військового округу. За два роки виконав норматив майстра спорту Радянського Союзу (до речі, першим з боксерів нашого міста). Служив офіцером внутрішніх військ. Після звільнення зі Збройних Сил, став викладати бокс на "Дзержинці".
"Володимира Прокоповича Кургузова я знаю більше ніж півсторіччя. Він мав чисте серце і користувався великим авторитетом, як у спортсменів, так і у своїх солдатів. Ми разом їздили на різні турніри, побували в багатьох регіонах Радянського Союзу. Він дуже любив дітей, вони для нього були всім", - розповідає один з патріархів Кам`янського боксу, майстер спорту Анатолій Якименко.
"Він був доброю людиною і дуже хорошим психологом. Володимир Прокопович сам був величезний і така ж у нього була душа. Справедливий, щирий. Незважаючи на зовнішній флегматизм, він був дуже гумористичною людиною", - згадує Михайло Болдов".
Чимало учнів Володимира Кургузова вже давно самі стали на тренерську стезю і їх вихованці добилися і продовжують добиватися успіхів на змаганнях різних рівнів. Але вони і тепер з теплотою згадують про свого першого наставника.
"До Володимира Прокоповича я потрапив зовсім випадково, - згадує тренер боксерського гуртка "Паляниця" СЮТ Валерій Шульга. - Раніше я вдома займався боротьбою, мене тренував сусід. На початку навчального року я прийшов в СК "Дзержинка", щоб записатися в секцію боротьби. Там познайомився з хлопчиком, який чекав тренера з боксу Кургузова. Хвилин сорок ми чекали тренерів, щоб записатися в секції. Тут підійшов чоловік величезного зросту (мені він здався величезним ведмедем) і грубим голосом запитав кого ми чекаємо. Хлопчик відповів, що тренера з боксу. І я з переляку теж відповів, що на бокс. Ось так і потрапив в секцію до Кургузова. Цим видом спорту я прозаймався 15 років. До армії на чемпіонаті ВЦРПС в Ізмаїлі посів третє місце і виконав норматив кандидата в майстри спорту СРСР. Служив у Групі Радянських військ у Німеччині, там став чемпіоном армії та дивізії. Після служби в армії продовжив тренуватися в СК "Дзержинка". Ми, хлопчаки, вважали тренера своїм другим батьком. Прокопович міг з гумором з нами поговорити, а міг і посварити. При цьому від нього випромінювалася така сильна енергія, що ми виходячи на ринг безстрашно билися. Тренер учив нас бути чесними, захищати слабких".
В'ячеслав Шульга будучи школярем, потрапив тренуватися до Володимира Кургузова в далекому 1970 році. "Мене, 10-річного пацана, на "Дзержинку" до Володимира Прокоповича привів старший брат Валера, - розповідає тренер ДЮСШ № 2 В'ячеслав Шульга. - Я був такий маленький, а тренер здавався гігантом. Мені тоді бокс не сподобався, і через місяць я перестав відвідувати тренування. Другий раз спробував повернутися, коли мені "стукнуло" 14 років. Ми прийшли разом з Сашком Янченком, благо вчилися з ним в одній школі. Правда Саша був старший за мене на рік. Пам'ятаю приходимо, а нам Кургузов каже, що через тиждень змагання чемпіонату міста. Я тоді свій перший бій програв боксеру з ДКХЗ, виступаючи у ваговій категорії 44 кг. А через два тижні поїхав на чемпіонат області і здобув свою першу перемогу. Той бій припинили із-за моєї явної переваги. Бувало Прокопович оголошує, що на наступний день планується крос. Зустрічаємося на "Дзержинці". Він їде на велосипеді, а ми біжимо слідом. Добігаємо до нього на дачу, покопали грядки і додому. І ніхто не ображався. Це для нас була загальнофізична підготовка. У 1984 році вирушаючи на міжнародний турнір моя вага становила 54 кг. А коли перед боями проходив зважування, то виявилося, що я набрав два кілограми зайвої ваги. Прокопович покликав мене до себе, зняв тапок 45-го розміру і як даааасть мені по м'якому місцю..."
Віктор Мельник, який свого часу тренувався також у Володимира Кургузова, кілька років очолював міську федерацію боксу. Він досі з теплотою згадує про свого першого наставника. "Коли я прийшов записуватися на бокс, тренер запитав скільки мні років, - згадує В.Мельник. - Я сказав, що дев`ять. Прокопович відповів: "Йди звідси, ти ще не доріс до боксу. Ось коли виповниться 10 років, тоді і приходь". В 1969 році мені "стукнуло" 10 років, я був зарахований і виступав на різних змаганнях. І тільки після армії займався вже у інших тренерів. Але всеодно я Кургузова поважав і поважаю. Ціню за те, що він виховав нас не тільки спортсменами, але і хорошими людьми. Колись я і Толя Румянцев вирішили розіграти тренера. У того був величезний шкіряний портфель, в якому носив всю документацію. Кургузов не розлучався з портфелем років десять. Ми хотіли перевірити як часто Прокопович заглядає в нього. Перед поїздкою до Львова взяли і сунули в портфель два блини від штанги. Тренер добу тягав портфель з вокзалу в готель і назад. А коли розкрився обман, він просто сміявся разом з усіма, примовляючи: "От сучі діти!".
Геннадій Молоков також пройшов школу виховання Володимира Кургузова. "Володимир Прокопович поважав у людях справедливість, щирість. Кургузов був тонким психологом людських душ, добре знав методи підходу до хлопчаків не тільки як до спортсменів, а й як до своїх дітей. Мав чисте серце і користувався величезним авторитетом. Він ЛЮДИНА великої літери", - каже Г.Молоков.