Після фінальної зустрічі на Кубок міста з більярду, Владлен Скляров поділився враженнями про турнір, і про саму гру.

"Важко було грати. І півфінал, і фінал вийшли важкими. Суперники молоді, їм, звичайно, було простіше грати, - коментує В.Скляров. - Я хоча й не трохи їх старше, тим не менше ... Нервував. А коли нервуєш , важко боротися з суперником. Можливо, десь пощастило, десь досвідом взяв. Все це в комплексі з бажанням виграти Кубок дало свої результати. Зараз я трохи заспокоївся, прийшло відчуття задоволення. Тепер можна і посміхнутися. А так до цього було важко. Ну і суперники були гідні. Саша Авдєєв це мій учень, мій друг, та й працюємо ми разом. Тиск, так би мовити, був потрійний. Взагалі я прийшов до висновку, що в більярд треба грати тільки з хорошим настроєм".

Переможець Кубка міста закінчує рік на мажорній ноті. Правда, в 2020 році в зв'язку з пандемією, в Україні не було великих турнірів. "Я двічі брав участь в турнірах, що проводяться в столиці. Хоча там особливих результатів не показав. Важко боротися з молодими суперниками. Буду готуватися до змагань наступного року, до захисту титулу чемпіона України серед сеньйорів та ветеранів", - говорить Скляров.

Більярду Владлен Скляров віддав понад чверть століття. Для нього ця гра значить багато. "У більярдну, яка знаходилася в міському парку, я прийшов перший раз у своєму житті в 1993 році, - згадує Влад. - Навчався у сусідній шістнадцятій школі. Можливо, під час чергового прогулу уроків я і потрапив в шаровню (так ще називали більярдні кімнати). Зайшов, і побачив гру, відомих, на той час, в місті більярдистів. І я якось відразу закохався в гру. Після школи п'ять років навчання в інституті, і весь цей час я практично щодня проводив в більярдній. Майстерність росла сама по собі, без тренера. Та й про якого тренера можна було говорити, коли в той час більярд вважався як би напівкримінальним. Тому батьки не дозволяли дітям відвідувати місця, де грали в нього. Але за великим рахунком з цією грою я був знайомий з четвертого класу. В нашому дворі була піонерська кімната, в якій стояв маленький більярдний стіл. Ми тоді особливо і не розуміли, що це за гра. Тепер я не шкодую, що більярд пов'язав мене по руках і ногах. Хоча маючи дві вищі освіти , я міг працювати за іншою спеціальністю".