Цього року виповнюється 130 років від дня народження українського композитора, піаніста, ректора Львівської консерваторії, громадського діяча, імя якого було забуте та викреслене з музичної історії України завдяки радянській пропаганді – Василя Барвінського.
Після Другої світової війни композитора було заарештовано, ноти його творів – спалені у дворі Львівської консерваторії, а сам композитор був висланий у Сибір. Після повернення з концтабору Барвінський називав себе «композитором без нот»…Багато років за часів радянської влади твори Василя Барвінського замовчувалися та не виконувалися. Після набуття Україною незалежності дуже багато зусиль було покладено на те, щоб віднайти та відновити втрачені твори композитора. Зараз зросла цікавість до його талановитої спадщини. І не тільки в Україні – зокрема, піаністка Віоліна Петриченко у 2017 році записала та видала в Німеччині перший в історії компакт-диск з майже усією фортепіанною спадщиною В. Барвінського. Презентація цього диску у 2017-2018 рр. проходить у багатьох європейських країнах, то ж дніпровські поціновувачи української класичної музики також мають нагоду долучитися до цієї події.
Барвінський – перший український композитор, ноти якого видавалися в Європі, США, Японії (видання “Рeters”, “UniversalEdition”, “Nakamura”). Його “Шість мініатюр на українські теми” набрали такої популярності, що 1000 примірників розійшлися по Європі всього за 4 місяці!!!, що було у 1925 році явищем нечуваним. Відомий угорський композитор Бела Барток високо оцінив ці та інші композиції В.Барвінського. Відтоді почався тріумфальний хід "Мініатюр", розносячи славу нашого земляка по цілому світі так, що «Український танок» був надрукований аж у Японії (знайшов ці ноти київський антиквар Салтиков після 1931 р. – рік видання). Японці поруч із Вагнером, Грігом, Дебюссі, Бізе, Шубертом, Бартоком, Бузоні, Шопеном і Скрябіним умістили Барвінського (за “Українським календарем” – Варшава, 1970) – непогане товариство для нашого композитора! Так, “Мініатюри на українські теми” звучали Європою, чому свідченням є переклади для різних інструментів та складів, і навіть – для духового оркестру.
«Цей проект чудова українсько – німецька піаністка Віоліна Петриченко задумала вже давно –зазначає піаніст Артур Нікулін. Диск із творами Василя Барвінського вона зараз з великим успіхом презентує в Європі, нещодавно відбувся тур по містах Західної України, відгуки у пресі про музику та виконання просто чудові. То ж і я буду радий пограти із Віоліною в деяких концертах, бо у нас зараз також тур по містах України – після концерту у Дніпрі ми ще маємо гастролі в Запоріжжі та Черкасах, де, окрім музики Барвінського(я буду виконувати фортепіанний цикл «Любов», Віоліна – Прелюдії та «Українську сюїту») зіграємо твір ще одного ювіляра 2018 року, Сергія Рахманінова – Сюїту для фортепіано в 4 руки. Хочу зазначити - (я перевіряв) у жодному з цих міст після 1948 року (рік арешту Василя Барвінського) музика Барвінського жодного разу не звучала з філармонійних сцен. То ж це, упевнений, буде знакова подія у мистецькому житті та в деякій мірі навіть прем’єра»
Концерт Артура Нікуліна та Віоліни Петриченко відбудеться 20 березня 2018 року у Дніпровській філармонії імені Когана.
Барвінський – перший український композитор, ноти якого видавалися в Європі, США, Японії (видання “Рeters”, “Universal Edition”, “Nakamura”). Його “Шість мініатюр на українські теми” набрали такої популярності, що 1000 примірників розійшлися по Європі всього за 4 місяці!!!, що було у 1925 році явищем нечуваним. Відомий угорський композитор Бела Барток високо оцінив ці та інші композиції В.Барвінського. Відтоді почався тріумфальний хід "Мініатюр", розносячи славу нашого земляка по цілому світі так, що «Український танок» був надрукований аж у Японії (
ВМЕСТО ВИЗИТКИ
Родилась в Верхнеднепровске, в семье интеллигентов. Рано, в 7 лет, потеряла мать, воспитывалась в Верхнеднепровской школе-интернате.
Окончив школу, хотела стать артисткой, но не прошла по конкурсу в Днепропетровское театральное училище. Позже поступила в областное музыкальное училище по классу вокала, после его окончания пела в хоре Днепропетровского оперного театра, исполняла небольшие роли в музыкальных спектаклях. Работала солисткой в Херсонской филармонии, а с 1980 года и по настоящее время – певицей и актрисой в Днепродзержинском музыкально-драматическом театре. Девиз по жизни и в творчестве: «Главное не звание, а признание».
– Чего-чего, а признания, Наташа (можно мне вас так называть?), у вас хватает – не зря вот уже много лет зрители называют вас золотым голосом нашего города. Ваше прекрасное лирико-колоратурное сопрано способно очаровывать людей! Не зря же «колоратура» по-итальянски – «украшение». И вы действительно украшение любого концерта в театре. Но откуда у вас такой голос, такое трепетное служение искусству, музыке, вокальному творчеству?
– Наверное, со школы. В школе я и пела, и танцевала – ни один школьный вечер не обходился без меня! Никогда не задумывалась, зачем я это делаю – просто нравилось. Потом, позже пришло твердое убеждение, что без сцены я уже не смогу.
– Вы из того счастливого времени, когда в песню было принято вкладывать душу, а не деньги. Уже 37 лет вы служите в нашем театре, вы известная певица, вас всегда ждут многочисленные поклонники вашего таланта. Ваш репертуар – это сотни произведений самых различных жанров. Что самое любимое, что ближе всего вам?
– Ближе всего – концертная деятельность. Это десятки лирических песен о любви, родные украинские песни, классический репертуар – ведь классика, как известно, не стареет. Люблю петь романсы – в них есть своё особое очарование, своя мистика. Люблю арии из оперетт. Обожаю оперетты, их веселую, всегда молодую, оптимистичную музыку. Одна из любимых – «Моя прекрасная леди». Но если самые-самые, наиболее близкие моей душе – это «Сказки Венского леса» Иоганна Штрауса, ария Царицы ночи из «Волшебной флейты» Моцарта, «Вальс Джульетты» из оперы «Ромео и Джульетта» Шарля Гуно. Если об украинском репертуаре – это чарующий «Соловьиный романс» Кос-Анатольского. Есть произведения, которые я пою на французском и итальянском языках.
– Что для вас ваш театр, которому вы посвятили свою жизнь и творчество?
– Это уже как родной, близкий человек! Театр – это давно моя семья, мой самый близкий друг, мой Храм творчества.
– Говорят, для артиста его театр и пахнет совершенно по-особому. Чем пахнет для вас ваш театр?
– Всю жизнь мой театр ассоциировался у меня с весной. Запах весны – это всегда запах обновления и творческого подъема, новых планов и надежд. Может, несколько пафосно прозвучит, но это правда: театр – моя вечная весна.
– А что для вас сцена, на которую вы выходите вот уже столько лет?
– Так сразу и не ответишь… Наверное, сцена – это мой трон. И моя плаха.
– Как вы думаете, ваше творчество способно научить чему-нибудь доброму ваших слушателей?
– Я певица, и никогда не хотела и не хочу никого учить. Моя задача – дарить людям радость и красоту. Как сказал великий грузин Вахтанг Кикабидзе (он скоро будет петь в нашем городе), когда выходишь на сцену, то просто должен петь что-то такое, что люди потом унесут с собой.
– Вот это как раз очень не просто! Хорошо, спрошу по-другому. Как вы думаете, Наташа, прекрасная музыка, прекрасные песни способны хоть в чем-то изменить нашу жизнь к лучшему?
– О жизни – не знаю… Вряд ли. Но вот как-то влиять на души людей, согревать их, растопить лёд черствости и равнодушия – думаю, настоящее искусство способно. Всё ведь начинается с души. Помните, как сказал поэт: «Давайте наши души сохраним, тогда мы на земле и сами сохранимся…».
– Раз уж вспомнили поэтов, то есть и такие поэтические строки: «И сладок был солёный вкус аплодисментов!». Что для вас признание зрителей, вот эти самые аплодисменты?
– Вот именно – солёный вкус! Аплодисменты, овации, крики «браво» – всё это потом, на сцене. Но ничего этого не будет без солёного пота при подготовке своих выступлений. Зрители не видят этой порой адской работы. И, слава Богу, что не видят!
– Вы верующий человек?
– Да, с самого детства. Мой дедушка был священнослужителем, священник и мой двоюродный брат Юрий. Вот уже несколько лет я пою в архиерейском хоре нашего Свято-Николаевского кафедрального собора. И делаю это с удовольствием!
– Что, на ваш взгляд, самый страшный грех?
– Обижать людей – незаслуженно и пусть даже заслуженно! Надо любить, помогать людям не грешить. И помнить всегда, что Бог есть любовь.
– Ваша личная жизнь не тайна за семью замками?
– Нет у меня никаких особых тайн! Да, я давно не замужем, такая вот (смеётся) веселая вдова! Всю жизнь я посвятила сцене. У меня есть взрослая дочь (она менеджер по продажам) и двое замечательных внуков: десятилетняя Анна и Кирилл – ему только 9 месяцев. Увы, Аннушка не хочет заниматься пением, ей больше нравится рисовать и учить английский. Еще одно моё богатство – мои друзья. Их много, причем не только в Украине и России, но и в Болгарии, Германии, Чехии, Венгрии и даже в Испании. В некоторых из этих стран я уже была, теперь мечтаю поехать к друзьям в Испанию.
– Как у вас со спортом? Судя по вашим выступлениям, вы умеете себя держать, что называется, в форме!
– Вы хотите спросить (смеётся) смогу ли я сегодня «крутануть», как раньше, «колесо» на сцене? Смогу! Открою секрет: я в студенческие годы имела разряд по спортивной гимнастике, с детства увлекалась акробатикой. Сейчас, конечно, уже не занимаюсь, но легкая утренняя разминка – это обязательно. Чтобы мышцы проснулись!
– Можете вспомнить какой-нибудь забавный, смешной случай на сцене с вашим участием?
– Ой, они были, и не раз! Вот один из последних. Я о что-то перецепилась на сцене во время выступления, очень испугалась и, пытаясь не упасть, ухватилась за своего партнера. Мы с ним рухнули оба! Зал сначала замер, а потом рыдал от смеха…
– Как вы думаете, Наташа, вы свою «птицу счастья» уже поймали? Или она еще где-то далеко от вас?
– Думаю, поймала! Моё счастье – в моих песнях, в моём творчестве, в признании людей – моих любимых зрителей.
– Давайте пофантазируем: если бы сейчас к нам приплыла Золотая рыбка, что бы вы у неё попросили?
– Обязательно поехать в ближайшем будущем в Испанию. А ещё – чтобы состоялся в этом году мой первый сольный концерт украинской песни. Давно о нем мечтаю!
Беседу вел Владимир Кашнер.
Источник http://fotik.top
23 лютого в Дитячій музичній школі № 5 відбувся концерт ансамблевої музики.
До концертного залу школи завітали вихованці дитячого навчального закладу № 26 "Золота рибка", учні школи, їх батьки, друзі та всі, хто любить мистецтво. Звучала музика композиторів класиків, сучасних українських та зарубіжних композиторів. Її виконували інструментальні та вокальні ансамблі школи: фортепіанні, вокальні, скрипкові дуети, тріо акордеоністів, дует флейтистів, ансамбль "Чарівна скрипка", квартет гітаристів "Сузір'я", вокальні ансамблі "Нотка" і "Диво" та інші. Ця зустріч з музикою стала яскравою та особливою подією для кожного з присутніх в залі.
