28 липня в центральній міській бібліотеці пройшла презентація книги "Бути людиною", в якій зібрані 60 історій з життя людей, які пережили Другу світову війну, пройшли через фашистські концтабори, яким в найтяжчу хвилину незнайомі або близькі люди надавали допомогу і піклувалися про них.
Послухати про те як писалася книга прийшли діти війни, літні люди, молодь, представники міських громадських організацій. Адже тема війни, тема людяності торкнулася майже кожного з їхніх близьких.
Організаторами презентації книги стали Вікторія Петеримова і киянка Леся Харченко (на верхньому фото), представниця німецького фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє". Програма, в рамках якої працює Леся, називається "Місце зустрічі - діалог". "Німецький фонд "Пам'ять, відповідальність і майбутнє" - це той Фонд, який робив виплати колишнім ост-арбайтерам і людям, які пройшли концтабори, - пояснює вона. - З 2009 року Фонд проводить гуманітарні програми, гуманітарну політику в різних країнах. Я відповідаю за роботу в трьох країнах: Україні, Росії і Білорусі. Ідея написання книжки "Бути людиною" народилася після зустрічей з людьми, колишніми жертвами нацизму, які все частіше говорили, що вони хотіли б подякувати конкретно тим, хто їм допомагав вижити. І ми минулого року оголосили конкурс документального оповідання, базованного на справжній історії, на який отримали більше шестидесяти оповідань. Деякі історії написані людьми, що пережили Другу світову війну, інші - молоддю за спогадами жертв нацизму".
Людмила Тесьолкіна, Вікторія Петримова, Леся Харченко
Декілька таких історій зі своєї книги прочитала сама авторка. Лейтмотивом кожної було те, що попри жахливих умов знаходилися небайдужі люди, які допомагали виживати і вселяли віру в добро.
На основі цих оповідань були зроблені відеосюжети. Три таких коротеньких відеоролики продемонстрували в залі бібліотеки.
В свою чергу присутні розповіли історії своїх близьких та родичів, які перебуваючи свого часу в концтаборах чи будучи ост-арбайтерами, теж зіткнулися з людяністю зі сторони не тільки своїх земляків, але і німців. "Не всі німці були фашистами, нацистами. Немало з них дпомагали як могли військовополоненим чи тим людям, яких примусово вивези працювати до Німеччини", - констатувала факт Людмила Іванівна Тесьолкіна, керівник міської ради ветеранів.
На прикладі свої мами Олександри Іванівни Могили (1927 р.н.), працівник бібліотеки Катерина Молчанова розповіла про те, як та 24 серпня 1943 року була насильно відправлена із села, що на Кіровоградщині, до Німеччини на сільськогосподарські роботи. Перша господарка, де Олександра працювала, була дуже злою людиною. Якимось чином дівчина потрапила до іншої господарки, яка суттєво відрізнялася своєю людяністю і увагою до українки. "Ця фрау навчила маму відчути себе жінкою, слідкувати за собою. Навчила гарним манерам поведінки, робити гарну зачіску, фарбувати губи, - розповіла Катерина. - 17-річна Саша вперше в житті відчула увагу до себе на відміну від своєї зневажливої злої мачухи. Мама до останніх днів свого життя любила гарно зодягатися, носити прикраси. Навіть коли виносила сміття, то підфарбовувала свої губи. Вона до останнього дня прохала мене купити для неї пачішки із швом. Їй мабуть передалась ота німецька педантичнісь і акуратність, тому що весь час щось прибирала, витирала всюди пил. Мама дуже часто з добротою згадувала ту німецьку фрау".
Катерина Молчанова розповіла про свою маму
Збирати такі історії з прикладом людяності закликала молодь Леся Харченко.
Текст Віктора КУЛЕНКО.