Дружній шарж на Ларису Семенівну Латиніну (при народженні Дирій), яка була дев'ятиразовою олімпійською чемпіонкою зі спортивної гімнастики. З 1964 по 2012 роки українка була володаркою найбільшого числа олімпійських нагород за всю історію Олімпійських ігор — 18 (9 золотих, 5 срібних, 4 бронзових). Цікавий факт: На першості СРСР 1958-го року Латиніна виступала будучи на п'ятому місяці вагітності, приховавши це за рекомендацією лікаря. Верхній знімок з книги "Веселий п`єдестал".
Малюнок В.Родіонова (Дніпропетровськ).
Малюнок В.Федорова (Челябінськ). "Радянський спорт" ("Советский спорт"). 14.04.1982.
Малюнок В.Зиновика (Бахчисарай). "Физкультурі і спорт" № 3 1990 рік.
З колекції Віктора КУЛЕНКА.
Галина ЛИТОВЧЕНКО, головна редакторка “НР”
Який багатий наш край на талановитих, цікавих, красивих людей! У цьому ще раз переконалась, познайомившись із Леонідом Івановичем Антоновим. Розповісти про нього з нагоди ювілейної дати попросили одразу дві людини — його племінниця Ганна та Володимир Федорович Німчик з Божедарівки. На їхню думку, Леонід Іванович на це заслужив, повідомляє https://novi-rubezhi.com.ua/doli-lyudski/velosyped-smartfon-i-shahy-u-85-rokiv-same-te-shho-treba/.
Леонід Іванович Антонов народився у Кам’янському 13 квітня 1938 року. Льоні виповнився рік, коли його батьки розійшлися. Мама трудилась на ДМК. Важко їй було одній ростити синочка. Тож дуже скоро їхня невеличка сім’я переїхала у Василівку тоді ще Щорського району. Там Леонід і зростав, і вчився у школі до 15 літ. У Божедарівській СШ став навчатись у 1953 році. Особливо любив математику. Тож після школи вступив на мехмат Дніпропетровського державного університету. Та навчання довелось покинути через захоплення спортом. Адже ще у школі він захопився ним. Не раз відстоював честь району на різних змаганнях. Ось одна із почесних грамот, якою юнак був нагороджений у 1960 році. У ній говориться: «Комітет по фізичній культурі і спорту при виконкомі Щорської районної ради депутатів трудящих нагороджує Антонова Леоніда Івановича за зайняте перше місце з шахів у змаганнях на першість району і присвоює звання Чемпіона району 1960 року».
А в університеті Леонід Антонов захопився футболом. Тоді і став на роздоріжжі: спорт чи наука. Перше стало переважувати. Він грав у команді «Дніпра». Був воротарем. На хлопця дивилися, нібито обіцяли непогану перспективу. Але… нічого з того не вийшло. Просто так склалось. І Антонов знову повертається в університет. Де з 1964 по 1969 рік гризе граніт науки, вивчає гідроаеродинаміку.
На тренувальній базі “Дніпра”, Леонід АНТОНОВ — воротар (у центрі), 1964 рік
Ви помітили ці три ключові моменти? Народився 13 квітня (не 12-го, та все ж), прізвище має Антонов, вивчав гідроаеродинаміку. Доля закинула Леоніда у Москву, в дуже серйозну організацію, де він пропрацював понад два десятки років.
А тоді розпався Союз. Леонід Іванович повернувся на батьківщину у Божедарівку. Конструктор, математик високої кваліфікації залишився без улюбленої роботи. Влаштуватись працювати за спеціальністю не вдалось. Не потрібні були вчителі цього фаху ні в селищі, ні у найближчих населених пунктах. Жаль, звичайно. Бо мав чого навчити, що передати любителям цього предмета. Можна тільки уявити, скільком би талантам допоміг Антонов. Бо ж і тепер у свої 85 він досконально володіє предметом.
Працював на базі комплектації, у комунальному господарстві селища інженером із забезпечення, на підприємствах Кам’янського, у ТОВ «Унірем-Сервіс». Причому до досить поважного віку. Було йому уже за 80, коли полишив роботу. Хоча міг би іще трудитись.
І сила, і розум світлий, і досвід науковий, життєвий у Івановича ще ого-го-го! Він не розлучається із велосипедом. Ним добирається до залізничної станції. Звідти електричкою у Кам’янське, де має квартиру (тут у Божедарівці мамина оселя, а Івановича — дача). По місту теж на велику роз’їжджає. Активно користується смартфоном. Всі фінансові операції здійснює виключно за допомогою телефона. Як зауважила племінниця Ганна, навіть PayPass у нього швидше з’явився, ніж у неї.
Леонід Іванович у курсі всіх спортивних подій світового масштабу. Інтернет йому допомагає тримати руку на пульсі чемпіонатів, кубків, ігор. Аналізувати, оцінювати гру, робити прогнози, радіти за фаворитів.
Леонід Іванович (крайній праворуч) у складі спортивної збірної Божедарівської громади на змаганнях восени 2022 року
Та й сам він постійно тренує розум, підштовхує інших своєю відданістю шахам. Це не жарт — 63 роки бути із шахівницею на ти (пам’ятаєте грамоту 1960 р.?), бути активним учасником Божедарівської спортивної родини, відстоювати честь громади на змаганнях. Тут Леонід Іванович у багаторічній зв’язці із ще одним любителем і знавцем шахів з Божедарівки — Володимиром Федоровичем Німчиком. Наш ювіляр трохи жалкує, що спілкуватись із ним став десь з 2003 року, а не з того часу, як осів у рідних краях. Скільки за цей час не зіграно партій, скільки втрачено позитивних моментів, які б, безумовно, скрасили життя. Тож ветерани надолужують все нині і подекуди можуть дати фору й набагато молодшим суперникам.
До речі, як розповів В.Ф.Німчик, у 2006 році у Божедарівці розпочалось будівництво комплексу з переробки та зберігання зернових культур (ТОВ «Унірем-Сервіс») місткістю 20 тис. тонн. Володимир Федорович, як головний інженер, керував будівельними роботами, до яких було залучено понад 100 робітників. У вересні того ж року на підприємстві заснували шаховий клуб, який і нині діє. Щотижня там проходять шахові турніри за участю любителів цього виду спорту — Л.І.Аксьонова, В.Ф.Німчика, М.О.Лубенця, М.П.Мельника, К.О.Костюченка, С.І.Франчука, М.А.Скоченка, М.М.Падалка. Баталії за шаховою дошкою тривають, буває, до 4 годин ранку.
В.В.Кристалевський, М.О.Лубенець, К.О.Костюченко, М.П.Мельник, В.Ф.Німчик, Л.І.Антонов, 2016 рік
На жаль, вже пішли у засвіти шанувальники шахів М.І.Трофимюк, В.В.Кристалевський, О.О.Лашин, С.Д.Ткачук, М.Ф.Складаний.
Володимир Федорович Німчик дуже високої думки про життєві цінності, риси характеру ювіляра: «Надзвичайно скромна людина. Інший би з його талантами та вмінням дуже далеко пішов би… Іванович не вмів по головах… Тільки працею, тільки розумом, тільки з добром, тільки людяно».
Крім Володимира Федоровича, надійною опорою у житті нашого земляка є його сестра Тетяна, яка мешкає у Просяній Синельниківського району, її діти та онуки і особливо племінниця Аня. З початком повномасштабного вторгнення вони кілька місяців жили у брата і дядька, бо ж їхня оселя знаходиться за 10 км від Донеччини. І зараз рідня постійно на зв’язку. Як розповіла Ганна, Леонід Іванович дуже переживає з приводу нинішньої війни. Хоч і був маленьким у часи Другої світової, та добре пам’ятає, що навіть фашисти не чинили таких звірств, як нинішні «визволителі». Іванович завдяки інтернету добре обізнаний із ситуацією у світі щодо російсько-української війни. Так не повинно бути. Можна змагатись у наукових досягненнях, економіці, спорті, розвитку мистецтв, але знищувати цілий народ, цивільне населення, дітей — хіба це не варварство, не жах?! Але і це мине…
13 квітня рідні та друзі вітали Леоніда Івановича із 85-літтям. Не знаю, як вам, а мені ну ніяк він на стільки не виглядає, максимум — 65! Хай і надалі радують Леоніда Антонова шахові поєдинки. Хай таким же міцним буде здоров’я, допитливим і гострим — розум. Хай рідні і друзі тішаться його енергією, оптимізмом, скромністю та добротою. Хай ще багато буде у вас перемог і здобутків, шановний ювіляре!
