Старше покоління кам`янчан пам`ятає, який будівельний бум МЖК (молодіжних житлових комплексів) прокотився містом в середині 80-х - початку 90-х років. Та мало хто знає, що "батьком" цієї чудової справи був Вячеслав Крикун. А ще він стояв у витоків будівництва міського картодрому (третього діючого на той час в Україні). Другого серпня Вячеслав Васильович Крикун міг би святкувати своє 68-річчя...
Спогадами про Вячеслава Крикуна поділилася донька Катерина Вячеславівна, а також люди, які дуже добре знали його: Людмила Глок і Володимир Вечер.
ЖИТТЄВІ ЕТАПИ
2 серпня 1955 року в селі Емільчено Житомирської області в родині військовослужбовця Василя Івановича та Софії Петрівни Крикун народився хлопчик Славко.
Мандрівна сім`я осіла в кінці 50-х років у Дніпродзержинську (нині Кам`янське). У семирічному віці Славко став першокласником середньої школи № 32. Згодом, через зміну місця проживання був переведений до п`ятої школи. Як і всі радянські школярі, пройшов етапи "мужніння" від жовтеняти до комсомольця.
Членом ВЛКСМ Вячеслав став за рік до закінчення середньої школи, у 1971 році. Трудовий шлях юнака розпочався на ДМК, де він став працювати слюсарем в центральній заводській лабораторії механізації. В тому ж 1972 році Крикун продовжив навчання у індустріальному інституті імені М.І.Ареснічева. Два роки (1973-1975) чесно віддав службі в Радянській Армії. Після демобілізації повернувся на рідний завод, але вже в електротехнічну лабораторію (ЕТЛ), де отримав п`ятий розряд електромонтера. У 1980 році перед випускником вишу, інженером з автоматизації, членом КПРС (з 1978 року), комсоргом ЕТЛ Вячеславом Крикуном вимальовувалася чудова перспектива кар`єрного зросту.
У 1985 році на весіллі друзів Юрія Вороніна і Ірини Дашкевич, В`ячеслав познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною Яровою, яка на той час працювала в центральній лабораторії ДПО "Азот", та навчалась у індустріальному інституті імені М.І.Ареснічева на коксохіміка. На той момент В`ячеслав вже працював заворгом в міськкомі комсомолу.
А через шість років, коли В.Крикун займав посаду голови міського ДТСААФ, молодята одружилися. "У цей період батько з головою був занурений у роботу, проводячи різноманітні спортивні заходи, збори дельтапланеристів, з’їзди мотоциклістів, картингістів, підготовку парашутистів. Це були дуже масові зібрання, і найголовніше, вони були першими такого масштабу в Україні на той час", - розповідає Катерина Вячеславівна.
ЗАСТРІЛЬНИКОМ БУДІВНИЦТВА КАРТОДРОМУ БУВ В'ЯЧЕСЛАВ КРИКУН
1986 року, в середині перебудови, з міськкому комсомолу до міського ДТСААФ перейшов Вячеслав Васильович Крикун, який очолив його. Тоді ж у нього виникла ідея побудувати картодром. З вогником цю ідею підхопили картингісти. Про історію виникнення спортивно-технічної споруди розповів колишній тренер-викладач із картингу Володимир Вечір.
"Славко реорганізував три міські спортивно-технічні клуби в один, який почав працювати при міському комітеті ДТСААФ, - згадує В.Вечір. - Створення секцій картингу в місті припадає на 70-ті роки. В Україні офіційно існували дві таких траси, саме як спортивні споруди: у Києві - "Чайка", і в Полтаві. Щоправда, в Одесі, Лозовій та деяких інших містах теж були картингові доріжки, але вони були дитячого типу. Вячеслав Крикун став просувати будівництво картодрому у нас в місті. До цього ми тренувалися на асфальтованих доріжках біля стадіону "Буревісник" (між затокою та стадіоном). Тоді ніхто з нас не знав з чого починають і що робити. Ми обговорювали, думали, сперечалися, як починати будувати. Крикун домовився з "Укргромадянбудпроектом" (вул.Запорізька), щоб зробили креслення траси. І вже наприкінці 1989 року на свіжозаасфальтованих доріжках з'явилися перші картинги, а у травні наступного року ми провели перший чемпіонат області".
"БАТЬКО" ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКОГО МЖК
Мало хто знає, що дві перші 14-поверхівки на лівобережному бульварі Будівельників з`явилися завдяки наполегливим старанням двох людей: Вячеслава Крикуна і Людмили Глок. Про цю історію, до якої мала безпосереднє відношення, докладно написала Людмила Сергіївна Глок: "Десь восени 1984 року до мене прийшов заворг міськкому комсомолу Слава Крикун, з яким ми час від часу сварилися та мирилися. З палаючими очима плюхнувся на стілець, що ледь не розсипався, і тріумфально запитав: "Чула про МЖК?" Не чекаючи відповіді, почав розповідати про молодіжні житлові комплекси, які будувалися, здається, у Свердловську. Ідея була приголомшлива – свій будинок своїми руками. Я перейнялася і запропонувала піти до голови міськвиконкому Івана Івановича Бражника, якого добре знала ще з того часу, коли він був першим секретарем Баглійського райкому партії. Він нас вислухав, запропонував викласти план створення МЖК на папері. І ми зі Славою засіли за папери, звично сварячись і мовчки викурюючи цигарку за цигаркою, шукаючи рішення.
Це ж просто сказати: створимо МЖК. А як бути із постійною роботою? Майбутнім будівельникам треба звільнятися з колишньої роботи? А як інакше? Як їх оформляти у трест "Дніпродзержинськміськбуд", який працював на лівобережжі? І як, скажімо, інженер-технолог перетвориться на муляра чи столяра? А оздоблювальники? Ми дзвонили парторгам та комсоргам, начальникам відділів кадрів. Ходили до начальників управлінь та трестів, які й сказали нам про 14-поверхівки, які заплановані, але немає висотних кранів для них у місті. А от якби були, тоді можна було б і матеріали під ці висотки забезпечити. Адже тут планова економіка!
З усім гамузом "напрацювання" ми знову прийшли до Бражника. Залишайте, каже Іван Іванович, я вникну і говоритиму з Облпланом. Через кілька днів ми знову прийшли до нього.
- Я зараз при вас і зателефоную знову, - сказав, включаючи звук на телефоні.
І ми разом із ним вислухали: кому там нехер чим зайнятися і хто дурнею мається замість того, щоб займатися справою. Похилившись головами, мовчки піднялися з-за столу.
– Куди?
- Ну, так самі чули думку. - Це ж тільки думка, - каже Іван Іванович. - А ми будуватимемо, але тихо. Починайте набір до загонів поки що. Вирішуйте організаційні питання.
Один загін за активної підтримки директора ДМК Юрія Борисова зібрали швидко. Другий загін збирали з інших підприємств туго. Але вже взимку розпочали виробничу практику - навчання. Домовилися, що створюємо дві комплексні бригади мулярів, які працюватимуть лише на цих двох об'єктах. Іван Іванович щоранку приїжджав до будівельних загонів, вникаючи і вирішуючи купу проблем. Однією з перших була катастрофічно низька зарплата за відрядженнями. Але тут пролунав доленосний ХХІІІ з'їзд КПРС, де з трибуни Горбачов заявив: "Правильно роблять там, де підтримують будівництво МЖК!" А в газеті ЦК ЛКСМУ "Комсомольське знам'я" запропонували обговорити перспективу створення МЖК в Україні.
Крикун приніс газету і тріумфально стукнув кулаком по столу: - А я що казав?
Ми всю ніч писали статтю "Що нам варто будувати комплекс", деталізуючи всі проблеми, з якими довелося зіткнутися, та свій досвід їх вирішення. Поки інші тільки збиралися обговорювати, у Дніпродзержинську вже забили фундамент майбутніх висоток-красунь. У міськком комсомолу з усіх кінців країни почали їхати за досвідом. Кабінет заворгу Слави Крикуна перетворився на методичний центр. Але інтерв'ю за популярною темою давав не він, а новий перший секретар міськкому Валерій Коліуш, який не те, що пальцем об палець не вдарив, але будучи ще першим секретарем у Баглійському райкомі комсомолу, всіляко перешкоджав "поганій витівці".
У серпні 1986 року я виїжджала навчатись до Києва, коли закінчували будівництво восьмого поверху першого МЖК. Крикун домовився з проектантами про те, щоб на верхніх поверхах як бонус новоселам були "кутові балкони". Якби втішний приз при ліфтах, що постійно не працюють.
- Знаєш, Славко, було б справедливим назвати вулицю твоїм ім'ям. Якби не ти...
- А що я? Я ж будівельник за фахом. Моє покликання – будувати.
Слава рано і несподівано пішов із життя. Його неспокійне серце не витримало перевантажень. І щоразу бачачи будинки з викладеними на стінах буквак МЖК, я згадую його, заворга міськкому комсомолу Вячеслава Крикуна. Може, й ви згадаєте. Добрий слід він залишив у місті".
НОВІ ЧАСИ, НОВІ МОЖЛИВОСТІ
Після розпаду СРСР Вячеслав Крикун та ще двоє його друзів створили підприємство з ремонту покрівлі. "Вони були і за начальників, і за робітників. - розповідає Катерина. - Батько не стидався жодної роботи, але завжди прагнув кращого. Характер у нього був дуже сильний, принциповий. Тато був дуже наполегливий, завжди шукав щось нове, не тільки для себе, а і для оточуючих. Через декілька років, батьки відкрили будівельну фірму. За час її існування було збудовано багато шкіл, будинків не тільки у нашому місті, а і у інших регіонах України. Робота для тата, мені здається, було саме найважливіше в житті, окрім сім’ї звичайно. В основному всі розмови були лише тільки про роботу. Тому що робота скоріш за все було його хобі. Про будівництво він думав завжди. Навіть в останні хвили свого життя, він планував що буде робити після одужання, казав нам з мамою, що ось-ось трішки, він одужає і його грандіозні плани звершаться, але нажаль..."
Саша і Катя на руках у батьків. 1987.
Двадцять дев`ятого січня 2010 року перестало битися серце Вячеслава Крикуна. "Його жага до життя, те як треба жити, віддаватися роботі, до людей, завжди залишиться у моїй пам’яті, - говорить Катерина Вячеславівна. - Не дивлячись на те що батько завжди працював, я не була позбавлена його уваги, тато завжди знав, що відбувалось в моєму житті. Він брав мене з собою на деякі зустрічі, казав мені, що в житті не все просто дається. Що бувають в житті як перемоги так і поразки, що сьогодні ти на коні, а завтра без нього, і, що одне та інше це нормально, що не треба стидатися роботи. Він міг правильно донести до мене, як до дитини, що добре, а що погано. Завдяки татові в мене завжди була своя думка. Він був і залишається для мене взірцем успішної та цілеспрямованої людини. Влітку ми їздили до дідуся та бабусі, там батько дуже швидко збирався та йшов на рибалку, там він міг побути на одинці без безкінечних телефонних дзвінків. Та хоч трішки мав часу бути поза межами роботи. Батько дуже захоплювався класичною музикою особливо любив слухати саксофон. На мою думку, це був його окремий вид медитації, саксофон завжди лунав у нього в машині. Дуже любив читати наукову літературу, та літературу з будівництва".
На святкувнні 90-річчя ВЛКСМ.
Віктор КУЛЕНКО
