Читачам, безумовно, вже знайоме ім`я К.А.Чернятевича - пристрастного шанувальника книги, людини, палко закоханої в художнє слово. Його цікаві розповіді про книги, дружні зв`язки та листування з відомими письменниками, напевне, запам`яталися дніпродзержинським книголюбам.
Свого часу Казимир Адольфович працював у виробничому об`єднанні "Азот", був активним робкором "Дзержинця". Зараз він мешкає у м.Невинномиську Ставропольського краю, однак не пориває зв`язків з нашим містом.
Пропонуємо вашій увазі нову розповідь книголюба. Сподіваємося, що вона зацікавить вас, і ви напишете нам про свої враження від прочитаних книжок, розповісте про те, яку роль відіграє книга у вашому житті.
Більше двох десятків років минуло з того дня, коли ми всією сім`єю читали вголос трилогію Володимира Бєляєва "Стара фортеця". Пригоди хлоп`ят з прикордонного українського містечка захопили нас. Захотілося написати письменникові, розповісти про враження, які справив на нас його твір, подякувати за хорошу книгу. Ми здогадувалися, що Бєляєву пише багато читачів, і тому на відповідь розраховували мало. Але письменник відгукнувся і надіслав у дарунок збірку оповідань "В цю ніч при місяці" та кіноповість "Івнна" з автографом.
З того часу між нами зав`язалось дружнє листування. Володимир Павлович ділиться своїми творчими планами і задумами, веде мову про житейські справи. Кожна його нова книга з дарчим написом неодмінно з`являється в нашому домі. Зараз їх вже близько двадцяти.
Взимку 1970 року я проводив свою відпустку в Ленінграді. Письменник Петро Йосипович Капіца, з яким я також листуюсь, запросив мене на нараду письменників-мариністів, що проходила на легендарному крейсері "Аврора". Коли всі зібралися, представили гостей. Серед інших я почув ім`я Володимира Бєляєва. Так через десять років листування відбулася наша зустріч, яка була дуже теплою й зворушливою. Потім не раз довелося бувати в московській квартирі письменника.
Звичайно, я не міг розповісти Володимирові Павловичу, що багато років вивчаю польску мову, навіть пробую свої сили в перекладах. Це зацікавило письменника, знавця мови та літератури братнього слов`янського народу, заслуженного діяча польської культури. В.Бєляєв порадив мені перекласти декілька оповідань польських авторів, присвячених службі наших братів по зброї, надіславши з цією метою три збірки під назвою "Кордон". Чому вибір письменником матеріалів для перекладу припав саме на військову тематику? Мабуть, тому, що в літературній творчості В.Бєляєва, який народився і виріс біля кордону, помітне місце займають твори про воїнів-прикордонників.
Через деякий час я дізнався, що перекладене мною оповідання Петра Лоссовського "Операція "Лісоруб" схвалена видавництвом Міністерства оборони СРСР і рекомендоване до видання. В 1971 році побачила світ збірка оповідань письменників соціалістичних країн "Рукостискання кордонів", до якої й увійшло оповідання П.Лоссовського.
Документальну повість Яна Рожанського "Перша поразка "Барбаросси", в якій на основі дійсних фактів розповідається про перший у Великій Вітчизняній війні контрудар радянських військ під Перемишлем, ми перекладали з Беляєвим удвох. З цього й почалася наша творча співдружність.
Спочатку уривки з цієї повісті публікувались на сторінках журналу "Прикордонник", а потім вона вийшла повністю у восьмому випуску літературно-художнього альманаху "Подвиг". Потім на робочому столі з`явилась книга ще одного польського письменника Олександра Омильяновича. Найбільш цікаві оповідання з неї ми переклали з Володимиром Павловичем для журналів "Советская женщина" і "Советский воин".
Так дружнє листування з письменником привело до творчої співдружності, яка продовжується й донині.
К.Чернятевич, член Спілки журналістів СРСР.
На знімку: книга з підписом автора.
"Дзержинець" 08.01.1982.
