Працюємо на користь Батьківщини

Як і мільйони радянських людей, мирно жив і трудився я на користь Батьківщини до війни. Працюючи слюсарем заготівельного цеху вагонобудівного заводу, я вносив свою частку праці в загальну справу побудови комунізму. Але гітлерівські орди порушили наше мирне життя. З перших днів війни я пішов зі зброєю в руках відстоювати честь і незалежність Вітчизни.
На фронті я втратив ноги. Неважко уявити, що було б зі мною - інвалідом - в такій "цивілізованій" країні, як Америка. Забута всіма, без засобів для існування, знедолена - на таке життя приречена в капіталістичних країнах трудяща людина, особлив ж втративши здоров'я. Зовсім інше в нашій соціалістичній країні , де слово людина звучить гордо.
Повернувшись з фронту, я зустрів товариську допомогу. Мені не хотілося стояти осторонь творчої праці нашого народу, який під керівництвом більшовицької партії швидко заліковував рани війни. Я вирішив обрати посильну для себе роботу. В 1948 році я став учнем кравця, а в квітні 1950 року почав працювати самостійно.

Тепер я працюю майстром. Систематично перевиконую план, не відстаю від своїх товаришів. Не тільки сам добре працюю, а і навчаю молодих робітників. Я щасливий, що моя праця корисна народу.
Хочеться зробити все можливе для наближення комунізму. Американо-англійські палії війни все голосніше брязкають зброєю. Заради власної наживи хочуть вони розпалити нову війну. Але всі народи світу заявляють: "Війни не хочемо!"Свій голос проти війни, за мир, разом з нашим багатомільйонним народом, піднімаю і я. З думкою про рідну Батьківщину, про любимого вождя і вчителя товариша Сталіна ставлю я свій підписпід історичним Зверненням Всесвітньої Ради Миру.

А.Панько, майстер ательє мод № 2 артілі "Прогрес".
"Дзержинець" 02.10.1951.