У дореволюційному Кам'янському було чотири кінотеатри. У повоєнні часи великою популярністю користувалися "Слава" і "Батьківщина". Вже пізніше до них додалися "Прометей", "Аврора", ім. Т.Г.Шевченка, "Комсомолець", "Мир". Треба нагадати, що в Романкове функціонував кінотеатр "Промінь". Якщо ж брати до уваги, що в кожному клубі і Палаці культури (цемзаводу, будівельників, хіміків, вчителів і т.п.) працювали кіноустановки, то можна нарахувати до двох десятків місць, де показували художні, документальні та мультиплікаційні фільми. Цікавий експеримент був впроваджений в середині 60-х років на Дніпробуді. "У селищі гідробудівніків часто можна побачити оголошення, что в кінотеатрі "Малятко" демонструються кінофільми. Цей кінотеатр працює в будинку № 6, по вулиці Квітів. Він виник з ініціативи учнів СШ № 33. Організації "Дніпробуду" виділили дітям приміщення, апаратуру. Кінотеатр обслуговують самі школярі. Директором тут учениця 8 класу, комсомолка Валя Звєрєва", - писалося в 1965 році в газеті "Дзержинець".

 

 

 

 

 

У жовтні 1957 року "Слава" став другим в області широкоформатним кінотеатром. У кінозалі було встановлено спеціальний, трохи увігнутий екран на всю ширину стіни. Першим фільмом стала кольорова стрічка "Артисти цирку". Для демонстрації широкоекранних фільмів встановили 48 динаміків (24 з них розміщувалися за екраном, інші - безпосередньо в кінозалі).

 

У фойє кінотеатру на узвишші стояв рояль, а на стіні висіла величезна картина Айвазовського. Перед вечірнім останнім сеансом в супроводі піаніста співала Валентина Яценко в оксамитовій сукні. Іноді грав оркестр (контрабас, акордеон, ударні, гітара). Взимку глядачі з взуттям в приміщення заносили сніг. Останній танув, накопичувалося багато води. Щоб легше було її видалити використовувалися тирсу.

 

 

 

"Дивився там "Барабани долі ", про Африку і полювання. "Невловимі месники" був наш найулюбленіший бойовик (тоді і слова-то такого не було у нас в лексиконі)", - згадує Олег Кальвасинський.

 

"Я жив недалеко. Білетерша тітка Поля часто пропускала мене без квитка. Перші ряди часто були вільні. У свій час там працювала в кіноапаратній Жанна Слинько, яка закінчила п'яту школу. Це був десь 1968-1969 рік", - розповідає Сеня Зельцер.

 

Дуже цікавий факт запам'ятав Олександр Коваль: "У 1967 році я повертався з роботи по Базарному спуску. І в цей час (десь  о 15:30 - 15:45) серед ясного неба блискавка вдарила прямо в кінобудку "Слави" і, по моєму, після цього кінотеатр деякий час не працював".

 

 

 

 

 

Поширеними в радянських селищах і містах були літні кінотеатри - майданчики під відкритим небом, часто обнесені дощатим парканом, з рядами лавок або стільців. І безбілетниками на паркані. Працювали "літники" тільки ввечері.

 

"У дворі кінотеатру "Слава" був майданчик  літнього кінотеатру. В 1959 році я дивився під відкритим небом фільм "Тарзан", - розповідає Леонід Шипельський.

 

При зведенні Палацу культури імені М.Горького, в прилеглому саду, на розі вулиць Бесєдова і Республіканська в червні 1955 року був відкритий великий літній кінотеатр. "У день відкриття кінотеатру тут відбувся великий концерт духового оркестру та учасників художньої самодіяльності клубу соцмістечка, а потім демонструвався фільм "Велика родина", - згадувалося в "Дзержинці" 23 червня 1956 року.

 

У травні 1966 року на Черемушках прийняла перших глядачівлітній кіномайданчик ( "блакитна зала" на 350 місць) - філія кінотеатру імені Т.Г.Шевченка. Їй дали назву "Весна". Щодня, крім п'ятниці, тут демонструвалися фільми. Анатолій Сухий розповідає, що майданчик знаходився на вулиці Ніколенко навпроти "чорного гастроному" (район нинішнього АТБ). "По суботах і неділях там безкоштовно "крутили" на тобі боже, що нам негоже, - згадує він. Якісь документальні фільми. На свята - художня самодіяльність. Біля "Весни" стояла бочка з пивом. Бувало й з сухим вином. З другої половини дня збиралися місцеві алкаші. Наряди міліції постійно когось "в'язали". Поруч приватні будинки страждали від бажаючих задовольнити "потреби" (туалету, як завжди не було). У народі це місце називали "гадючник".

 

 

 

 

 

 

Дніпродзержинським дітлахам кінця 80-х, звичайно ж, особливо запам'ятався кінотеатр в пасажирському літаку, який "приземлився" в лівобережному парку відпочинку. По всій країні списані авіалайнери пристосовували для дитячих кінотеатрів і кафе-морозиво. Завдяки протекції першого секретаря міськкому КПУ А.Ф.Гордієнка (1975-1983) такий кінотеатр з'явився і в Дніпродзержинську. "Олексій Федорович вирішив, що хоч Дніпродзержинськ не губернське місто, але й не друге. Буде і у нього літак, - розповідає Л.Глок. - У той час в Дніпропетровську розташовувався штаб 6-ї гвардійської танкової армії. Ну, і у нас був свій маршал авіації - Герой Радянського Союзу Судець, який до того ж був командармом 51-ї повітряної армії, що звільняла Дніпропетровщину. Шляхом переговорів місту виділили ТУ-104. По річці  його зі знятими крилами транспортували на понтоні 428-го окремого понтонно-мостового батальйону, який дислокувався в Дніпродзержинську. Успішно пройшли шлюз і понтон причалив в розташуванні клубу яхтсменів. Але справа була ввечері і розвантаження відклали на ранок. А вранці виявили, що понтон з літаком плаває далеко від берега. Довелося терміново організовувати "рятувальні роботи". Далі літак завантажили на тягачі спецавтоколони , яка доставляла великогабаритні вантажі. Ось вони-то і доставили його до місця призначення. Поки в місті був всесильний і владний Гордієнко, в літаку демонструвалися мультики. Але як тільки Олексія Федоровича перевели в Миколаївський обком, пожежні інспектори терміново заборонили кінотеатр в літаку, посилаючись на правила пожежної безпеки ". І "за збігом обставин" він ... благополучно згорів. Сталося це 3 червня 1990 року.