Проїхались на автомобілі "Mitsubishi" Руслана з Кам`янського через все селище. Побували біля колишньої восьмирічної школи. Земська школа була відкрита в 1914 році. Ще до заселення нової частини Аул, школа була на так званій горі, тому ми її називали "горянською". Зараз в одній частині будівлі живе сім`я вчительки історії СШ № 1, а друга частина знаходиться в занедбаному стані.

 

 

 

 

Головною метою була спроба знайти старий цвинтар, який знаходився десь поблизу старої школи. Але ніхто з опитаних нами людей, яких ми бачили недалеко від школи, мало що знали про нього. Походивши по чагарниках, ми так і не знайшли своєї цілі. Бачили якісь ями, схожі на розкопані могили. Але підтвердження немає, що це саме місце поховання. Буде нагода, поїдемо ще раз, щоб ретельніше пройтись місцевістю. А можливо цвинтар знаходиться подальше від школи? Ми все ж шукали поруч.

 

 

 

 

Біля крутого берега знайшли сходи, які вели до Дніпра. Зварені металеві поручні вказують, що вони зроблені не так вже й давно. Просто знаходяться в занедбаному стані. Поруч росте дерево, на стовбурі якого видніється вирізана ніша, в якій була вмонтованая якась дошка, чи-то вивіска, про що свідчать сліди кріплення. 

 

 

 

 

Потім поїхали на місце, де знаходиться меморіал учасникам штурму Аульського плацдарму, відкритий в 1985 році. Геннадій Юрійович розповів про те, як він будувався. За його інформацією, обійшлося це Україні в півмільйона доларів. В той час 1 долар рівнявся 60 копійкам. "Права частина будівництва майданчика біля меморіалу, це вклад нашого університету (в 1985 році він ще називався інститут імені Арсенічева, - прим. автора), - розповідає Г.Крячко. - Чотириста студентів і викладачів з сокирами і пилками виконували наказ вирубати все, що там росло.

 

 

 

 

 

А я все ж таки залишив декілька дерев вільхи, які тут ростуть до цього часу. Це рідкісне для нашої місцевості дерево. Попало воно сюди з території Білорусії та північної частини України сплавом по річці. Листя вільхи при згниванні дає цінне добриво, яке чудово засвоюється кореневищами трав. Пам`ятаю як в 1963 році в районі частини Романково, яка була згодом затоплена, працювали лісоруби із Західної України. Вони пиляли дерева і складували їх. В основному це був дуб. Тополі до метра в діаметрі спилювали і просто залишали лежати на землі. Коли стали наповнювати чашу водосховища, все що не встигли вивезти поплило. Оскільки шандори були відкриті, то стовбури проскакували дальше. Народ ловив їх так: забивали скобу, тросом прив`язували і підтягували до берега. А вже в свої господарствах кмітливі селяни для такого "улову" знаходили пристосування". 

 

 

Багато хто гадає, що на відомому фото, де радянські офіцери стоять на камінні так званої Аульської переправи, знімок був зроблений саме тут, в районі меморіалу. Але це невірно. Насправді події відбувалися значно дальше, в районі Шошинівки, яка знаходилась між Мамраковою (Аульською) і Марченковою (район села Дніпровске) балками. Про це, та ще про інші подробиці розповів нам Геннадій Крячко. За що йому велика вдячність. 

 

Текст Віктора КУЛЕНКА.