Вже 10 років немає з нами Юрія Олександровича Кролюса. Якщо хтось не знає або забув хто це - можу нагадати. Юрій Кролюс у свій час був одним з найвідоміших велотуристів у нашій області і в Україні, за що неодноразово отримував винагороди від республіканської Федерації туризму. Кандидат у майстри спорту, організатор і керівник першого в Дніпродзержинську клубу велотуристів. Цей клуб впродовж більш ніж двох десятиліть (70-90 роки минулого століття) активно відвідували декілька десятків молодих і не лише молодих дніпродзержинців – романтиків туристських доріг. Цікаво, що створювати клуб Юрій Кролюс почав зі своєї власної родини – одним із найактивніших членів клубу стали його син Валерій і невістка Валентина.
Особливу увагу Юрій Олександрович приділяв молоді, бо щиро вірив в те, що велоподорожі роблять молодих людей фізично сильнішими, духовно багатшими, стійкими до будь–яких негараздів. А ще, що особливо важливо, більш добрішими. Найулюбленіша фраза Юрія Кролюса – "Я не знаю кращого способу пізнання світу, ніж велоподорожі", стала девізом Дніпродзержинського клубу велотуристів.
Велотуризмом Юрій Кролюс захопився досить пізно, у 39 років (до цього в молодості займався велоспортом). У 1971 році він здійснив свій перший велопохід із Дніпродзержинська до Ялти. Пізніше, вже разом із членами клубу, організував походи по Полтавщині, до Києва та інших цікавих міст України. Потім розпочалися по-справжньому великі веломандрівки – географія їх вражає! Судіть самі: по республікам Закавказзя з відвідуванням Тбілісі, Єревана, Баку, а також навколо озера Севан. Потім - по Таджикистану, по Алтаю, навколо озера Байкал та багато інших – неймовірно цікавих та дуже важких.
Через декілька хвилин – у далеку путь!
І, нарешті, у 1988 році головний велопохід його життя – до тодішнього Ленінграду, у який він запросив і мене, як журналіста. Чи було мені страшно вперше у своєму житті їхати у таку фантастичну подорож? Не буду брехати: було. Але ж поїхав, бо дуже хотілося випробувати себе. Це й дійсно стало справжнім випробуванням – майже 3 тисячі кілометрів! Група нараховувала 6 чоловік: четверо з нашого міста, та двоє гості – із Запоріжжя та Маріуполя. Завжди с повагою і вдячністю згадую цих двох чоловіків – Євгена та Юрія – сильних і мужніх.
Нажаль, від втоми і перенапруження двоє наших земляків змушені були зійти з дистанції, а ми з Кролюсом і з гостями на 26-й день подорожі все ж таки доїхали до міста на Неві. Це була велика перемога, радісна до сліз! Проїхали ми 6 республік тодішнього СРСР (Україну, Білорусь, Латвію, Литву, Естонію та частину Росії). Побували в таких великих містах (не кажучи вже про малі), як Київ, Житомир, Новоград–Волинський, Рівне, Луцьк, Брест, Мінськ, Вільнюс, Каунас, Шяуляй (з його чудовим музеєм велосипедів), Рига, Таллінн та інші. "Шестеро сміливих" - так про нас писала республіканська та міська преса, газети "Дзержинець" та "Знамя Дзержинки".
Ю.Кролюс і автор статті на Дворцовій площі у місті на Неві
Після тієї пам’ятної мандрівки я вже не зміг розлучитися з велосипедом, і на протязі кількох років здійснив 11 велопоходів по Криму і 2 по Карпатах. Вони були чудові, але ж ленінградський не забудеться ніколи – це пам’ять на все життя, що залишилося. До речі, в цій подорожі Юрій Кролюс відсвяткував свій 56-й день народження, а в 1991 році Федерація туризму України присвоїла йому почесне звання "Кращий велотурист".
Ще кілька років Юрій Олександрович очолював клуб велотуристів міста, а його син, Валерій Юрійович, очолював подібний клуб на лівобережжі. Юрій Кролюс пішов з життя у 2014 році, усього два тижні не доживши до свого 83–річчя. Його син разом із дружиною декілька років працювали над відеофільмом "Наш друг – велосипед". Хто побажає – подивіться: якщо сподобається, обов’язково підпишиться. Валерій Юрійович, як і батько, чудовий майстер по ремонту і вдосконаленню велосипедів. І завжди готовий допомогти, якщо комусь треба.
І наостанок. На превеликий жаль, у нашому місті вже давно нічого не чути про велотуризм. Мабуть, немає такого великого ентузіаста, яким був Юрій Кролюс. Але будемо вірити, що вони – ентузіасти, обов’язково ще з’являться і продовжать добру справу Юрія Олександровича.
Володимир Кашнер, журналіст, учасник велоподорожі до тодішнього Ленінграду