От уже ця Софочка! Недаремно її величають «три краплі інтелігентності! Так лукаво на мене зиркає, ясно: якусь каверзу готує.
– А уот скажите, что означаіт фразіолагізм о баре. Слишала: «бар да дим» і «бар дадім»? – почала лисичкою.
– Тю! – встряла Хомівна. – Мо’ «бардадим»? Бабуня сварилися: бардадим, соврадим. А що воно?
– Отак докотилося до мене. Це слово давнє. є Бориса Грінченка. «Бардадим м. Крупной комплекціи человѣкъ, верзило.» (Б. Грінченко, Словарь української мови. т.1, С.29). У нашому музеї на Хортиці є картина «Козак Бардадим», під нею напис:
Я козак Бардадим, куди гляну — степ, як дим!
Гей, шкода ж мені великая молодому,
Що як доведеться в степу помирати,
То нікому буде козацькі кості мої поховати:
Татарин боїться,
а лях не приступе,
Хіба прийде лютий звір
та в байрак поцупе.
Часом на полотнах ХІХ ст. поруч із козаком зображали гральні карти, бо мовою арго так називали картярського короля.
Сидимо в підвалі, поволі словенятками перекидаємося.

Головне зображення. Козак Бардадим. Кінець XVIII — початок ХІХ століття. Запорізький обласний краєзнавчий музей.

Джерело https://uahistory.com/topics/language_fun/16888