Старше покоління кам`янчан пам`ятає, який будівельний бум МЖК (молодіжних житлових комплексів) прокотився містом в середині 80-х - початку 90-х років. Та мало хто знає, що "батьком" цієї чудової справи був Вячеслав Крикун. А ще він стояв у витоків будівництва міського картодрому (третього діючого на той час в Україні). Другого серпня Вячеслав Васильович Крикун міг би святкувати своє 68-річчя...
Спогадами про Вячеслава Крикуна поділилася донька Катерина Вячеславівна, а також люди, які дуже добре знали його: Людмила Глок і Володимир Вечер.
ЖИТТЄВІ ЕТАПИ
2 серпня 1955 року в селі Емільчено Житомирської області в родині військовослужбовця Василя Івановича та Софії Петрівни Крикун народився хлопчик Славко.
Мандрівна сім`я осіла в кінці 50-х років у Дніпродзержинську (нині Кам`янське). У семирічному віці Славко став першокласником середньої школи № 32. Згодом, через зміну місця проживання був переведений до п`ятої школи. Як і всі радянські школярі, пройшов етапи "мужніння" від жовтеняти до комсомольця.
Членом ВЛКСМ Вячеслав став за рік до закінчення середньої школи, у 1971 році. Трудовий шлях юнака розпочався на ДМК, де він став працювати слюсарем в центральній заводській лабораторії механізації. В тому ж 1972 році Крикун продовжив навчання у індустріальному інституті імені М.І.Ареснічева. Два роки (1973-1975) чесно віддав службі в Радянській Армії. Після демобілізації повернувся на рідний завод, але вже в електротехнічну лабораторію (ЕТЛ), де отримав п`ятий розряд електромонтера. У 1980 році перед випускником вишу, інженером з автоматизації, членом КПРС (з 1978 року), комсоргом ЕТЛ Вячеславом Крикуном вимальовувалася чудова перспектива кар`єрного зросту.
У 1985 році на весіллі друзів Юрія Вороніна і Ірини Дашкевич, В`ячеслав познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною Яровою, яка на той час працювала в центральній лабораторії ДПО "Азот", та навчалась у індустріальному інституті імені М.І.Ареснічева на коксохіміка. На той момент В`ячеслав вже працював заворгом в міськкомі комсомолу.
А через шість років, коли В.Крикун займав посаду голови міського ДТСААФ, молодята одружилися. "У цей період батько з головою був занурений у роботу, проводячи різноманітні спортивні заходи, збори дельтапланеристів, з’їзди мотоциклістів, картингістів, підготовку парашутистів. Це були дуже масові зібрання, і найголовніше, вони були першими такого масштабу в Україні на той час", - розповідає Катерина Вячеславівна.
ЗАСТРІЛЬНИКОМ БУДІВНИЦТВА КАРТОДРОМУ БУВ В'ЯЧЕСЛАВ КРИКУН
1986 року, в середині перебудови, з міськкому комсомолу до міського ДТСААФ перейшов Вячеслав Васильович Крикун, який очолив його. Тоді ж у нього виникла ідея побудувати картодром. З вогником цю ідею підхопили картингісти. Про історію виникнення спортивно-технічної споруди розповів колишній тренер-викладач із картингу Володимир Вечір.
"Славко реорганізував три міські спортивно-технічні клуби в один, який почав працювати при міському комітеті ДТСААФ, - згадує В.Вечір. - Створення секцій картингу в місті припадає на 70-ті роки. В Україні офіційно існували дві таких траси, саме як спортивні споруди: у Києві - "Чайка", і в Полтаві. Щоправда, в Одесі, Лозовій та деяких інших містах теж були картингові доріжки, але вони були дитячого типу. Вячеслав Крикун став просувати будівництво картодрому у нас в місті. До цього ми тренувалися на асфальтованих доріжках біля стадіону "Буревісник" (між затокою та стадіоном). Тоді ніхто з нас не знав з чого починають і що робити. Ми обговорювали, думали, сперечалися, як починати будувати. Крикун домовився з "Укргромадянбудпроектом" (вул.Запорізька), щоб зробили креслення траси. І вже наприкінці 1989 року на свіжозаасфальтованих доріжках з'явилися перші картинги, а у травні наступного року ми провели перший чемпіонат області".
"БАТЬКО" ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКОГО МЖК
Мало хто знає, що дві перші 14-поверхівки на лівобережному бульварі Будівельників з`явилися завдяки наполегливим старанням двох людей: Вячеслава Крикуна і Людмили Глок. Про цю історію, до якої мала безпосереднє відношення, докладно написала Людмила Сергіївна Глок: "Десь восени 1984 року до мене прийшов заворг міськкому комсомолу Слава Крикун, з яким ми час від часу сварилися та мирилися. З палаючими очима плюхнувся на стілець, що ледь не розсипався, і тріумфально запитав: "Чула про МЖК?" Не чекаючи відповіді, почав розповідати про молодіжні житлові комплекси, які будувалися, здається, у Свердловську. Ідея була приголомшлива – свій будинок своїми руками. Я перейнялася і запропонувала піти до голови міськвиконкому Івана Івановича Бражника, якого добре знала ще з того часу, коли він був першим секретарем Баглійського райкому партії. Він нас вислухав, запропонував викласти план створення МЖК на папері. І ми зі Славою засіли за папери, звично сварячись і мовчки викурюючи цигарку за цигаркою, шукаючи рішення.
Це ж просто сказати: створимо МЖК. А як бути із постійною роботою? Майбутнім будівельникам треба звільнятися з колишньої роботи? А як інакше? Як їх оформляти у трест "Дніпродзержинськміськбуд", який працював на лівобережжі? І як, скажімо, інженер-технолог перетвориться на муляра чи столяра? А оздоблювальники? Ми дзвонили парторгам та комсоргам, начальникам відділів кадрів. Ходили до начальників управлінь та трестів, які й сказали нам про 14-поверхівки, які заплановані, але немає висотних кранів для них у місті. А от якби були, тоді можна було б і матеріали під ці висотки забезпечити. Адже тут планова економіка!
З усім гамузом "напрацювання" ми знову прийшли до Бражника. Залишайте, каже Іван Іванович, я вникну і говоритиму з Облпланом. Через кілька днів ми знову прийшли до нього.
- Я зараз при вас і зателефоную знову, - сказав, включаючи звук на телефоні.
І ми разом із ним вислухали: кому там нехер чим зайнятися і хто дурнею мається замість того, щоб займатися справою. Похилившись головами, мовчки піднялися з-за столу.
– Куди?
- Ну, так самі чули думку. - Це ж тільки думка, - каже Іван Іванович. - А ми будуватимемо, але тихо. Починайте набір до загонів поки що. Вирішуйте організаційні питання.
Один загін за активної підтримки директора ДМК Юрія Борисова зібрали швидко. Другий загін збирали з інших підприємств туго. Але вже взимку розпочали виробничу практику - навчання. Домовилися, що створюємо дві комплексні бригади мулярів, які працюватимуть лише на цих двох об'єктах. Іван Іванович щоранку приїжджав до будівельних загонів, вникаючи і вирішуючи купу проблем. Однією з перших була катастрофічно низька зарплата за відрядженнями. Але тут пролунав доленосний ХХІІІ з'їзд КПРС, де з трибуни Горбачов заявив: "Правильно роблять там, де підтримують будівництво МЖК!" А в газеті ЦК ЛКСМУ "Комсомольське знам'я" запропонували обговорити перспективу створення МЖК в Україні.
Крикун приніс газету і тріумфально стукнув кулаком по столу: - А я що казав?
Ми всю ніч писали статтю "Що нам варто будувати комплекс", деталізуючи всі проблеми, з якими довелося зіткнутися, та свій досвід їх вирішення. Поки інші тільки збиралися обговорювати, у Дніпродзержинську вже забили фундамент майбутніх висоток-красунь. У міськком комсомолу з усіх кінців країни почали їхати за досвідом. Кабінет заворгу Слави Крикуна перетворився на методичний центр. Але інтерв'ю за популярною темою давав не він, а новий перший секретар міськкому Валерій Коліуш, який не те, що пальцем об палець не вдарив, але будучи ще першим секретарем у Баглійському райкомі комсомолу, всіляко перешкоджав "поганій витівці".
У серпні 1986 року я виїжджала навчатись до Києва, коли закінчували будівництво восьмого поверху першого МЖК. Крикун домовився з проектантами про те, щоб на верхніх поверхах як бонус новоселам були "кутові балкони". Якби втішний приз при ліфтах, що постійно не працюють.
- Знаєш, Славко, було б справедливим назвати вулицю твоїм ім'ям. Якби не ти...
- А що я? Я ж будівельник за фахом. Моє покликання – будувати.
Слава рано і несподівано пішов із життя. Його неспокійне серце не витримало перевантажень. І щоразу бачачи будинки з викладеними на стінах буквак МЖК, я згадую його, заворга міськкому комсомолу Вячеслава Крикуна. Може, й ви згадаєте. Добрий слід він залишив у місті".
НОВІ ЧАСИ, НОВІ МОЖЛИВОСТІ
Після розпаду СРСР Вячеслав Крикун та ще двоє його друзів створили підприємство з ремонту покрівлі. "Вони були і за начальників, і за робітників. - розповідає Катерина. - Батько не стидався жодної роботи, але завжди прагнув кращого. Характер у нього був дуже сильний, принциповий. Тато був дуже наполегливий, завжди шукав щось нове, не тільки для себе, а і для оточуючих. Через декілька років, батьки відкрили будівельну фірму. За час її існування було збудовано багато шкіл, будинків не тільки у нашому місті, а і у інших регіонах України. Робота для тата, мені здається, було саме найважливіше в житті, окрім сім’ї звичайно. В основному всі розмови були лише тільки про роботу. Тому що робота скоріш за все було його хобі. Про будівництво він думав завжди. Навіть в останні хвили свого життя, він планував що буде робити після одужання, казав нам з мамою, що ось-ось трішки, він одужає і його грандіозні плани звершаться, але нажаль..."
Саша і Катя на руках у батьків. 1987.
Двадцять дев`ятого січня 2010 року перестало битися серце Вячеслава Крикуна. "Його жага до життя, те як треба жити, віддаватися роботі, до людей, завжди залишиться у моїй пам’яті, - говорить Катерина Вячеславівна. - Не дивлячись на те що батько завжди працював, я не була позбавлена його уваги, тато завжди знав, що відбувалось в моєму житті. Він брав мене з собою на деякі зустрічі, казав мені, що в житті не все просто дається. Що бувають в житті як перемоги так і поразки, що сьогодні ти на коні, а завтра без нього, і, що одне та інше це нормально, що не треба стидатися роботи. Він міг правильно донести до мене, як до дитини, що добре, а що погано. Завдяки татові в мене завжди була своя думка. Він був і залишається для мене взірцем успішної та цілеспрямованої людини. Влітку ми їздили до дідуся та бабусі, там батько дуже швидко збирався та йшов на рибалку, там він міг побути на одинці без безкінечних телефонних дзвінків. Та хоч трішки мав часу бути поза межами роботи. Батько дуже захоплювався класичною музикою особливо любив слухати саксофон. На мою думку, це був його окремий вид медитації, саксофон завжди лунав у нього в машині. Дуже любив читати наукову літературу, та літературу з будівництва".
На святкувнні 90-річчя ВЛКСМ.
Віктор КУЛЕНКО
В Полтаві, 28-30 липня відбулися два спортивні змагання одночасно: літній чемпіонат України з плавання та літній чемпіонат України з плавання серед молоді та юніорів. Плавці з Кам`янського шістнадцять разів піднімалися на п`єдестал пошани.
На блакитних доріжках 50-метрового басейну Центру спортивної підготовки, в боротьбі за нагороди Кам`янське представляли плавці ДЮСШ № 5. Вихованці тренерського штабу під керівництвом Дмитра Краєвського посіли шістнадцять призових місць (7+7+2). Шість медалей в активі Роксолани Сулейманової. По чотири у Анни Загоровської і Михайла Мішина. Ще по одній нагороді в скарбничку команди принесли Дмитро Краєвський (молодший) та Володимир Шакула.
Протоколи змагань https://www.usf.org.ua/files/2023/28-30_JUL/results.pdf
Минулої суботи, 29 липня, кам`янські шахісти розігрували призи, встановлені місцевим майстром зі складання та вирішення шахових композицій Олегом Шалигіним. Один з призів отримав переможець турніру вихідного дня Сергій Титов.
Турнір, який проводився на майданчику перед входом в Кам`янську кіно-концертну залу "Мир", зібрав вісім найактивніших шахістів. Перше місце посів п`ятиразовий чемпіон міста (1984, 1987, 1988, 1989, 1994, 2015) Сергій Титов, якому і була вручена книжка авторства шахіста-поета Олега Шалигіна. Ще один такий приз дістався гравцю-юніору шестикласнику ліцею № 3 Максиму Косухіну. Друге і третє місця відповідно посіли Ігор Крікент і Геннадій Максимів.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
У Кам'янському, 29 липня понад сто вихованців-каратистів зустрілися на бойовому килимі на честь дня народження творця кіокушин карате – Масутацу Оями. Пам'ятний бойовий марафон було організовано за ініціативою Кам'янської федерації кіокушин-кан карате та участю гостей із Дніпра ("Академія Галоян карате"). Заявку на участь у бойовому марафоні подало 122 каратисти.
БОЙОВИЙ МАРАФОН - СУПЕРТЕСТ
З дати народження творця кіокушин карате Масутацу Оями 27 липня минуло рівно 100 років. Завдяки надлюдським здібностям великого майстра кіокушин карате дуже швидко набув міжнародної популярності. Масутацу Ояма помер у 1994 році, незважаючи на це кіокушин карате (різними версіями) продовжують займатися десятки мільйонів людей. Супертест – бойовий марафон культивувався Масутацу Оямою практично з перших днів самостійної тренерської діяльності. Особливість бойового марафону полягає в тому, що поєдинки ведуться з суперниками, що постійно змінюються. Найскладнішим тестом за кількістю поєдинків є марафон – 100 боїв. У Кам'янському бойовий марафон проходив у трьох вікових категоріях. У категорії 6-8 років – було 10 спарингів, у категорії 9-11 років – 15, у категорії 12-15 років – 20. Після закінчення марафону кожен учасник отримав пам'ятний диплом та медаль.
"Бойові марафони в кіокушин карате не є нововведенням, вони проводяться практично з перших днів народження цього виду єдиноборства. Ми практикуємо проведення бойових марафонів з 2008 року, як фінальний захід літніх та зимових спортивних зборів. У 2023 році вирішено було провести бойовий марафон на честь МасутацуОями, як окремий спортивно-масовий захід, - розповів Євген Колішевський, президент Кам'янської федерації кіокушин-кан карате. - До бойових марафонів потрібно ставитися так само відповідально, як і до проведення змагань. Важливо забезпечити наявність татамі (м'якого покриття), присутність команди відповідальних осіб та медичного персоналу, організувати контроль за дотриманням техніки безпеки та санітарно-епідемічних вимог".
З "ВІКІПЕДІЇ"
Ояма Масутацу (яп. 大山 倍達 Ōyama Masutatsu), 1923—1994) — видатний майстер і викладач карате, один із найзнаменитіших представників бойових мистецтв народився у селі Південної Кореї. Його справжнє ім'я Єнг І Чой. Бойовими мистецтвами Ояма почав займатися досить пізно, з дев`яти років. У 15-річному він поїхав до Японії і вступив до авіаційного училища. Незважаючи на важкий період у своєму житті, він продовжував займатися бойовими мистецтвами, займаючись дзюдо та боксом. Якось він помітив студентів, які навчаються окінава карате. Це зацікавило його, і він поїхав у додзьо Гічін Фунакоші в університеті Такушоку, де він вивчив те, що сьогодні відоме як шотокан карате. Його прогрес у тренуваннях був таким, що до сімнадцяти років у нього вже був другий дан, а до моменту вступу на службу в Японську імперську армію, у 20-річному віці, він отримав четвертий дан. Ояма, володар десятого дану, став засновником стилю кіокушинкай. Він являється автором великої кількості популярних книг про карате, організатором національних і світових спортивних змагань з карате. Заснувавши свій стиль, який швидко завоював визнання "найсильнішого карате", Ояма створив і до своєї смерті очолював Міжнародну організацію кіокушинкай (IKO), членами котрої стали кілька мільйонів людей в усьому світі.
Екс-перша ракетка України Ілля Марченко став переможцем турніру серії ATP Challenger 75 в еквадорському Салінасі.
Спортсмен із Кам'янського не мав проблем у фіналі в Салінасі проти хорвата Матії Пецотича. Ілля Марченко йде 328-м у рейтингу ATP, але при цьому є третьою ракеткою України. Марченко програв лише два сети на шляху до фіналу, а у півфіналі здолав другого сіяного Джованні Перрікара. У вирішальному поєдинку йому дістався 611-й номер рейтингу ATP Матія Пецотич. Тенісисти провели на корті дві години. Наш земляк без проблем переграв хорвата у двох сетах – двічі по 6:4. При цьому Марченко припустився трьох подвійних помилок, виконав п'ять ейсів та віддав лише один гейм на своїй подачі.
Для Іллі це перший титул за 2,5 роки. Останнім був трофей у Бієллі в лютому 2021-го, коли Марченко здолав самого Енді Маррея. Загалом 35-річний екс-прометеєвець виграв за свою кар'єру вже дев'ять нагород.
Марченко прокоментував завоювання титулу в Салінасі
“Це був чудовий тиждень для мене. Я відчуваю полегшення та щастя, що зміг додати до свого кар’єрного досягнення ще один титул на “челенджерах”. Сьогодні я використав свій досвід, який дійсно мені допоміг. Я дуже щасливий, що переміг”.
“В ATP Challenger Tour я завжди хочу вигравати. Звичайно, я вже не такий сильний фаворит, яким був раніше. У багатьох матчах тут я був у статусі “андердога”. І завжди, коли так трапляється, головне – це боротися. Це був вирішальний чинник цього тижня”.
“На цьому турнірі важкі умови, мені завжди складно, коли така вологість. Так, тут не настільки важко як у Флориді зараз, наприклад, але все одно сильна вологість. М’ячі важкі, корти – повільні, тому є багато обмінів ударами та довгих розіграшів. Це тебе виснажує і ти маєш з розумом діяти, правильно використовувати свою енергію протягом гри, десь зберегти сили, десь додати в інтенсивності у важливих моментах. Тому, гадаю, це був чудовий тиждень”.
“Чи запам’ятався мені матчбол? Так. Попередній розіграш був дуже довгим і виснажливим. Я був уже “мертвий”, коли треба було подавати на титул. Але я відчував себе впевнено, адже рахунок був 40-0. є кілька очок. І далі мій суперник не впорався з моєю не дуже складною подачею, він був стомлений, він не так часто грає на цьому рівні, тому я це розумів”.
“Кому я присвячую цю перемогу? Звичайно, я хотів би присвятити цей титул усім людям в Україні. Це дуже важкі часи для нашої країни. І я сподіваюся, що українці переможуть. Так само, як я переміг цього тижня”.
Національний музей українського народного декоративного мистецтва та онлайн музей "UA.HЕRITAGE" (платформа для об’єднання митців) організували та провели незвичайну художню виставку під назвою "Українська міфологія", про це повідомляє https://www.facebook.com/photo/?fbid=183722998041860&set=g.772505459546892
Митцям різного віку та з різних країн запропонували створити образи з прадавніх українських міфів, протягнути ниточку пам’яті з глибини віків до сьогодення. І це авторам блискуче вдалося.
На конкурс було представлено 347 заявок з 17 країн світу, серед яких до фіналу організатори відібрали 99 робіт та 7 творів-картин. Ці роботи експонувалися в цифровому форматі на виставці в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва "вживу".
А всі, хто не встиг потрапити на виставку, можуть в будь-який час "завітати" до онлайн музею "UA.HЕRITAGE". Ви отримаєте величезне задоволення, поринувши у чарівний, прекрасний, таємничий, а місцями навіть моторошний світ давніх богів та духів, вірувань, легенд, замовлянь та чарів.
Серед робіт є й картини кам’янчанки – художниці Алли Михальчук. На них перед глядачами з’являються "Бог вогню – Сварог" і "Велика богиня війни та перемоги Слава". У важкий час піднімається давня сила на допомогу українцям, що боронять свою землю. Недарма український стрій богині Слави перетворюється на військовий. І ми віримо, що бог вогню Сварог виковує перемогу України у війні.
