Стильний радянський чоловік часів відлиги (60-і роки минулого сторіччя) прагнув виглядати як зірка закордонного екрану.
Еталонами стали герої французьких фільмів на той час – Жан Габен, Ліно Вентура та Жан-Поль Бельмондо. Зазвичай вигляд кіногероя завершував плоский кашкет білого кольору. На той час швейна промисловість випускала тільки кашкети–шестиклинки та лише темних тонів. Щоб бути в модному тренді молодь шила подібні кашкети у "приватників", так тоді називали кравців, які нелегально виготовляли одяг та головні убори. Але їхнє виготовлення коштувало дорого, і не всім було по кишені. На початку 60-х, у магазинах Дніпродзержинська (нині Кам`янське) з'явилися плоскі кашкети білого кольору у вузьку чорну смужку, які нагадували кашкети кіногероїв і які одразу стали користуватися величезним успіхом у молоді. Їх носили школярі, студенти, молоді робітники і навіть люди похилого віку. Вважалося, що людина одягнена у білий плащ і білий кашкет був "одягнений за модою".
На фото: 26-річний Дмитро Іванович. 25.03.1964.
Бабе́тта — зачіска з довгого волосся, при якій волосся укладається у валик ззаду і частково на маківці. Зачіска стала популярною завдяки французькій актрисі Бріжит Бардо після виходу на екрани фільму "Бабетта йде на війну". У нас вона асоціюється з дівчатами на невисокій тонкій шпильці і в плащі «болоння» - цю моду неодноразово критикували, але потім заспокоїлися та прийняли. В Радянському Союзі що тільки в ці зачіски не підкладали жінки - капронові панчохи, мочалки з рибальської волосіні, навіть банки!
Картина "Бабетта йде на війну" вийшла на екрани у 1959 році. Завдяки їй поширилася мода на жіночу зачіску "а-ля Бріжит Бардо", названу на ім'я героїні фільму "бабетта". Цю зачіску для актриси вигадав перукар Жак Дессанж, скориставшись елементами моди, що існувала серед паризької творчої богеми з Лівого берега Сени. Вона створювалася на волоссі середньої або великої довжини, які укладаються у валик на потилиці і частково на маківці. При недостатній довжині або густоті свого волосся зачіску можна створити за допомогою накладних пасм. Пишна зачіска вимагала від жінок великих зусиль і витрат часу, так що мити голову, а частенько і шию, намагалися якомога рідше, а для збереження її форми доводилося спати на спині, підкладаючи під шию вузький валик, або навіть сидячи.
Мода на зачіску в СРСР викликала протидію з боку влади, тому що з ідеологічної точки зору була зразком асоціальності, як за формою, так і за технологією виконання. Зачіска найчастіше створювалася в перукарні, не розчісувалась протягом декількох днів (до тижня), а для надання міцності та форми її обробляли саморобним лаком, що готується з меблевого лаку (каніфолі), який розбавлявся одеколоном, а потім наносився з пульверизатора. У зв'язку з такими радянськими реаліями зачіска була шкідливою з гігієнічних міркувань. У деяких випадках у волоссі заводилися воші та різні грибкові захворювання, тому за цією зачіскою у народі закріпилася назва «вшивий будиночок». На початку 1960-х років у кількох номерах журналу «Робітниця» засуджували подібні зачіски, які «такі що не в'яжуться з усією діловою обстановкою», а «дівчата зі збитим волоссям втрачають чарівність юності, виглядають значно старшими за свої роки».
Зачіска як частина радянського побуту фігурує у багатьох книгах, публіцистиці та кінематографі. Так, у повісті І. Говорухи «Майже останнє кохання», дія якої відбувається на початку 1970-х років, головна героїня вночі майже не спить, чекаючи зустрічі з коханим: «Перед зустріччю з Гошею зробила зачіску „Бабетта“ у перукарні, і ніч провела сидячи. Їй кожен локон збризкували лаком, потім начісували і знову зверху лак. Дуже хотілося бути гарною». Актриса Л. Гурченко згадувала це повальне захоплення: «На екранах із великим успіхом пройшов фільм „Бабетта йде на війну“. І всі жінки стали ходити з зачісками „а-ля Бабетта“… через великі голови з начісами всі здавались тонконогими».
На фото: жителька селища Аули Галина Пилипівна Пузенко. 1960-і роки.
В Дніпрі 19 червня відбувся турнір з ММА, в якому прийняли участь 170 спортсменів із Дніпропетровської, Донецької і Кіровоградської областей. Виручені кошти пішли на підтримку Збройних Сил України.
За підсумками змагань на рахунку вихованців тренера з Кам`янського клубу "Герць-ММА" Антона Єрмашкевича три нагороди. Два перших місця посіли Денис Рибальченко, який виступав у ваговій категорії до 40 кг серед бійців 12-13 років і Гліб Артамонов (до 84 кг, 16-17 років). Другим став Данило Савченко серед спортсменів вікової категорії старше 18 років та вагою до 65 кг.
Друга ракетка України Ілля Марченко отримав суперника у кваліфікації трав'яного мейджора на Вімблдоні.
У Вімблдоні (Великобританія) 27 червня стартує тенісний турнір Великого шолома The Championships, Wimbledon - Grand Slam із призовим фондом £16,320,000.
Вихованець Кам'янського СК "Прометей" Ілля Марченко (№ 257 ATP) у першому матчі відбіркового турніру зіграє проти 31-го сіяного Єспера де Йонга (№ 160 ATP) з Нідерландів. Тенісисти раніше не зустрічалися один з одним. Кам'янчанин в одинадцятий раз стартує на Вімблдоні і восьмий раз розпочинає турнір у кваліфікації. Лише одного разу – у 2017 році Марченко виграв усі три матчі відбіркового турніру. Для його суперника - це дебют на трав'яному мейджорі.
Джерело https://btu.org.ua
Три дні в Кам`янській ДЮСШ № 1 проводилися шахові баталії, які були частиною змагань, присвячених Олімпійській естафеті.
З п`ятниці по неділю, 26 гравців змагалися в першості Кам`янського з класичних шахів серед юнаків та дівчат 2003 р.н. і молодше. Серед учасників були як вже відомі гравці не тільки у місті, а і на теренах Дніпропетровщини, так і ті, що роблять свої перші кроки у великому спорті. Хоча за титул найсильнішого шахіста не змогли втрутитися ще кілька сильних гравців. Але на те у них були обєктивні причини. "Завершилися доволі напружені змагання, в яких грали майже всі найсильніші шахісти міста цієї вікової категорії. Звичайно, хотілося б бачити тут ще Михайла Богомаза, Володю Бутенка і Єфрема Степанова. Від цього змагання в турнірі б стали ще гостріші, ще цікавіші. Але маємо, що маємо", - пояснив організатор першості, голова юнацької міської федерації шахів Дмитро Задорожній.
Після завершення змагань, в присутності батьків відбулося нагородження шахістів медалями і грамотами, які проводили судді турніру Дмитро Задорожній і Дмитро Кір`янов. Крім основних призерів серед хлопців і дівчат, нагороди отримали також гравці, показавші найкращі результати в свої вікових номінаціях.
Серед шахістів до 14 років (2007/2008 роки народження) Владислав Мачутський і Михайло Іванін набрали однакову кількість очків - по 5. Але по додаткових показниках кращим став Іванін.
В категорії до 12 років (2009/2010 р.н.), набравши 5,5 очків, кращим стаав Максим Юрченко.
Серед шахістів до 10 років (2011/2012 р.н.) кращий результат показав Владислав Литвин. В його активі 6,5 очок.
Михайло Бондаренко і Максим Вітютнєв набрали по 5 очок серед гравців до 8 років (2013/2014 р.н.). Кращий коефіцієнт виявився у М.Вітютнєва. До речі, хлопчина виконав норматив четертого розряду. При нормі 4,5 очка, Макс набрав 5 очок.
Серед абсолютних призерів по сім очок набрали Максим Косухін і Давід Дунаєвський. Але кращий коефіцієнт виявився у Косухіна. Самий досвідчений серед нинішніх гравців Олександр Стрельник показав чудовий результат, набравши із дев`яти можливих 8,5 очок. Йому і дістався головний приз - крсива статуетка з зображенням шахових фігур і написом "Чемпіон м.Кам`янське серед юнаків і дівчат з класичних шахів. Дитячо-юнацька Федерація шахів м.Кам`янське 2022".
Дмитро Задорожній дякує керівництво ДЮСШ № 1 і № 3, а також начальника управління молоді і спорту Кам`янської міськради Едуарду Коряку за надану допомогу під час проведення турніру та нагородну атрибутику.
ПРИЗЕРИ
ДІВЧАТА
1 - Славська Олександра (5,5)
2 - Губа Надія (5)
3 - Пацьора Єлизавета (4,5)
ХЛОПЦІ
1 - Стрельник Олександр (8,5)
2 - Косухін Максим (7)
3 - Дунаєвський Давід (7)
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Фотоальбом https://www.facebook.com/photo/?fbid=121556177235587&set=a.121559503901921
Проводи в армію — "дорожні" ритуал виряджання у далеку путь. Поширеним був звичай, коли новобранцю, який йшов в армію, пов’язували на праву руку вище ліктя невеликий вишитий рушник. Зазвичай у центральних та східних районах України у другій половині ХХ ст. дівчата під час проводів прикріплювали новобранцеві до сорочки чи піджака або іноді пов'язували переважно на руку вишиті носовички чи хусточки на знак пам'яті про себе. Перев'язували і через плече стрічками, а рідні перев'язували хусткою або рушником теж через плече. А рушник є символом і навіть провісником дороги в прямому і переносному сенсі.
У 1950-ті роки у центральних регіонах України було прийнято перев'язувати новобранця одним широким рушником через плече чи двома вузенькими навхрест. Рушник — це дорога, і саме цим знаком маркується людина, яка або сама вирушає в нову путь або причетна до виряджання когось у новий життєвий шлях. А оскільки рушник це не просто семіотичний предмет, а й оберіг, то він має гарантувати щасливу путь. Коли ж перев'язували "хрестом", це, безумовно, осмислювалося ще й як християнський знак спасіння.
Крім рушників, майбутнього солдата обдаровували хусточками і приколювали їх до сорочки шпильками». Цей звичай існував в центральних регіонах України, причому інколи таких подаруночків бувало 10-20, про що свідчать тогочасні фото. Як, наприклад, фото 1956 року, де аулянин Микола Пилипович Пузенко йде до армії. Люди казали, що новобранець у різнокольорових хусточках виглядав, як новорічна ялинка або як півник. Звісно, він із собою не забирав ці хусточки, а міг узяти лише хустинку, подаровану коханою, якщо така дівчина у нього була. Обряд прикрашання новобранця часто здійснювали виключно дівчата. У день проводів дівчата повинні прийти раніше, щоб убрать рекрута, поки зійдуться гості. Дівчина мала принести красиву хустку чи і дві, бо треба було в'язать хлопця через плече навхрест. Приносили "лєнти" (стрічки) іще дівчата і вибирали, котра лєнта була кращою. Дівчина призивника перев'язувала його стрічкою, а якщо не було дівчини, то сестра чи сусідка. Такий подарунок покладав на неї певний обов'язок: якщо чіпляла платок, то повинна дочекатися хлопця з армії. Стрічок могло бути багато, а могло бути і лише дві. Вважалося, що чим більше у призовника стрічок, тим він популярніший серед дівчат. Тому хлопці старалися домовитися з дівчатами, щоб їм якомога більше почепили стрічок. Це був спосіб наостанок підняти свій престиж "мачо" серед друзів-однолітків.
