Як виникали чутки і легенди в СРСР? Чи завжди вони «спускалися згори»? Чого найбільше боялися мешканці СРСР у різні періоди його існування? Згадати не таке вже й далеке історичне минуле пропонує «Укрінформ» https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3227581-cutki-v-srsr-abo-cogo-boalisa-budivniki-komunizmu.html
Свої проти Чужих. Одвічне протистояння
Поділ на «своїх» і «чужих» – річ цілком природна для людини. Як зауважує в одній зі своїх праць відомий приматолог і нейробіолог, фахівець зі стресу й агресії Роберт Сапольскі, «…Феномен Свої проти Чужих може спричиняти океан горя, починаючи від неймовірних прикладів варварства й закінчуючи булавочними уколами неприязні. І все-таки ми не налаштовані на цілковите «вилікування» людства від хвороби розмежування Нас і Їх. Ми не зможемо цього зробити, не знищивши мигдалину, і тоді без неї всі здаватимуться нам Своїми...»
Роберт Сапольскі та його знаменита книга
Однак образ ворога, штучний поділ на «своїх» і «чужих» – дуже зручний для будь-якої авторитарної чи тоталітарної влади. Громадянам постійно навіюється, що навколо всі вороги. Суспільство майже постійно живе в стані підвищеної мобілізації. Тому за Сталіна ворог був усюди. Він був «зовнішнім» і знаходився переважно за кордоном, і був «внутрішнім», всередині країни: маскувався під «свого». Якщо з зовнішнім ворогом боролися мужні радянські прикордонники, то всередині країни пильним мусив бути кожен радянський громадянин – на виробництві, на вулиці, в магазині, в школі, в родині. Образ ворога консолідував суспільство, а також виправдовував зовнішню і внутрішню політику держави – зокрема, всі безперестанні труднощі, з якими стикалося населення протягом 20-40-х років. Численні «викриття» контрреволюціонерів, шпигунів, диверсантів, які мали намір повалити радянський лад, вбити керманичів СРСР тощо, породжували масову істерію. Ворога шукали всюди. І знаходили. Ось лише декілька прикладів.
У 1935 році московська ґудзикова фабрика налагодила виробництво ґудзиків у вигляді футбольного м’яча. Подібний дизайн був надзвичайно популярним тоді в Європі. Але вище керівництво країни уздріло в них нацистську свастику. 15 березня 1935 року заступник наркома (заступник міністра) внутрішніх справ Георгій Прокоф’єв направив Сталіну доповідну записку про те, що на фабриці виготовляються ґудзики «з зображенням фашистської свастики». На донесенні Сталін власноруч написав: «Ну и нечисть. И. Ст.». Керівництво фабрики арештували й засудили.
15 грудня 1937 року на одному з заводів відбулося екстрене засідання Комісії партійного контролю при ЦК ВКП (б), присвячене виготовленню... маслоробок. Партійним керманичам здалося, що лопаті, які знаходилися всередині конструкції, нагадують «фашистську свастику». Із доповіддю про маслоробки виступав нарком оборонної промисловості Михайло Каганович (рідний брат Лазаря. - Ред). Справу передали в НКВС. Комісія наголошувала на «символічній сліпоті» місцевого керівництва: «Несмотря на ряд сигналов, ни руководство завода № 29 (...) ни руководство треста (...) не приняли мер к изъятию маслобоек, лопасти которых имели вид фашистской свастики». Маслоробки були зняті з виробництва, вилучені з продажу, а фахівці, які їх розробляли і виготовляли – арештовані.
У липні 1938 року на нараді ЦК ВКП(б) працівники бавовняної промисловості скаржилися, що змушені знімати з виробництва тканину, яку роками до того виготовляли, і яка мала чималий попит. Тканину забракували з ідеологічних причин. Перестрахувальники через лупу вгледіли в ній і приховану свастику, і навіть портрет царя Миколи Першого ...
Вправа на пильність: шукати борідку Троцького
Ленінградська сірникова фабрика впродовж багатьох років виготовляла сірники. І все б нічого, але в 1937 році на етикетці упаковки побачили вже не свастику, а профіль одного з головних ідеологів радянської держави Льва Троцького з борідкою – на той час головного ворога Сталіна, а отже й усього радянського народу. Директора фабрики арештували як троцькіста і диверсанта. А весь Радянський Союз пильно вдивлявся в різноманітні повсякденні речі, намагаючись розпізнати, де в них криється небезпека. Це називалося «шукати борідку Троцького».
Профіль Троцького шукали також і в знаменитій скульптурній композиції «Робітник і колгоспниця» скульптора Віри Мухіної перед тим, як відправити її на міжнародну виставку в Парижі 1937 року. Скульптуру не тільки «приймала» урядова комісія, до складу якої входили партійні високопосадовці, а й особисто, перед відправкою в Париж, інспектував Сталін: після опівночі він приїхав на завод і впродовж 20 хвилин уважно оглядав «Робітника і колгоспницю» під потужними прожекторами.
Затискач для піонерського галстука з уявною абревіатурою ТЗШ: «троцкистско-» (перевернуте багаття), «зиновьевская» (вогнище набік), «шайка» (вогнище в звичайному положенні)
У 30-х роках піонери не пов’язували піонерську краватку, натомість існував спеціальний металевий затискач, на якому було зображене полум’я. Але в листопаді 1937 року, на хвилі масової істерії боротьби з троцькістами і ворогами народу, в язиках того полум’я, школярі і дорослі побачили всюдисущу «борідку Троцького», а також його профіль. А ще комусь здалося, що на піонерських краватках виткана невидима свастика. Школярі масово відмовлялися від затискачів і від піонерських краваток. Особливого розмаху «антикраваткова епідемія» набула в Криму – в «Артеку» і навіть у найвіддаленіших селах. Невдовзі знайшли і «першоджерело». Виявилося, що паніку посіяв звичайний школяр, учень 5 класу однієї з московських шкіл. Піонерські краватки залишили, а от від затискачів відмовилися – перейшли на вузол.
Віщий Олег, Постишев і вухо Пушкіна
Дуже промовистою була історія, яка сталася в 1937 році в розпал Великого терору. Того року з розмахом відзначали століття загибелі Пушкіна. Здавалося б, що мають вороги до Пушкіна? Втім, виявилося, що таки мають. До «дуельної» дати був виготовлений 200-мільйонний наклад спеціальних «пушкінських» зошитів – з портретами поета та ілюстраціями до його творів на палітурках. Майже рік фабрики в усіх куточках СРСР друкували зошити, вони надійшли в продаж, багато хто з школярів встиг їх придбати, але раптом, вже наприкінці року, з’явився наказ негайно «вилучити зошити, які мають на палітурці наступні зображення: «1. Песнь о Вещем Олеге, 2. У Лукоморья дуб зеленый, 3. Портрет Пушкина, 4. «У моря» с картин Айвазовского и Репина». В ілюстраціях побачили «таємні знаки», залишені ворогами народу. Повсюдно проходили шкільні збори, на яких викривали підступність ворога і наказували знищити палітурку. Досить швидко паніка перекинулася й на інші зошити.
Ініціатором цієї історії був Павло Постишев – один із головних виконавців людожерської політики в Україні, зокрема Голодомору і розгрому українського національного відродження. На ту пору він фактично уже потрапив в опалу – його понизили до посади першого секретаря Куйбишевського обкому ВКП(б), тому він шукав будь-які зачіпки, щоб нагадати про себе, засвідчивши відданість Сталіну. «Хозяин Куйбышева», накатав спецповідомлення Сталіну і Єжову. На репродукції картини Васнецова, він побачив на шаблі Олега напис «Долой ВКП», а на репродукції картини Крамського – трупи в шоломах червоноармійців, а також факсиміле Каменєва, який теж був серед «ворогів народу».
А ще писав таке: «Кроме этих тетрадок посылаю еще два образца обложек, где на одной из обложек у Пушкина на безымянном пальце помещена свастика, а на другом образце, где воспроизведена репродукция с картины Айвазовского, тоже имеется свастика на голове Пушкина, в том месте, где расположено ухо». Було розпочато розслідування, про хід якого особисто доповідали Сталіну. Художників – Михайла Смородкіна і Петра Малевича арештували і відправили на Колиму.
Впродовж двадцяти років «пушкінські» зошити були заборонені. Якщо їх раптом знаходили під час арешту і обшуку, це могло призвести до найтяжчих наслідків. А зошити школярі загортали в газети.
«Холерні» дублянки і «сифілітичні» джинси…
За Хрущова і Брежнєва КДБ поширював, як тепер сказали би, фейки про все – про їжу, речі... Зокрема, відомо, що радянські військові в Афганістані масово скуповували дублянки. Переважно для нелегального перепродажу в СРСР. Валерій Аблазов, військовий радник в Афганістані, у своєму щоденнику згадує, як у 1981 році в Кабулі навмисне поширювали чутки про «заражені» дублянки – для того, щоб хоч якось призупинити підприємницький запал співвітчизників: «По «сарафанному радио» в микрорайонах распустили слух, что все дубленки на таможне изымаются, т.к. они заражены какой-то страшной инфекцией (чумой, холерой). Это для того, чтобы не тащили с собой это барахло» (запис від 26 травня 1981 року).
Дублянки були популярні і дефіцитні
Звісно, тим чуткам, на відміну від 30-х років, вже ніхто не вірив… Про «заражені сифілісом» американські джинси і жуйки «з потовченим склом» радянським школярам розповідали в 70-80-х роках лектори товариства «Знання». Серед найбільш поширених легенд про джинси були наступні: начебто вони викликають безпліддя, а також хвороби шкіри – так званий «джинсовий дерматит»; існувала версія про те, що буцімто в них зашита мікроголка зі смертельною отрутою. Прикметно, що подібні чутки циркулювали в тих прошарках радянського суспільства, котрим ці речі не були доступні.
Мао підіймається з гробу, або На фінсько-китайському кордоні все спокійно
Однією з поширених легенд у СРСР наприкінці 70-х років була оповідка про китайські килими, які вночі світяться. Начебто на них, спеціальними «фосфорними нитками» був вишитий Мао Цзедун у домовині. Варто було радянському громадянинові вимкнути світло і лягти спати біля такого килима, а в СРСР був звичай вішати килими на стіну, як Мао починав світитися, оживав, і людина миттєво гинула від страху.
Моторошна легенда виникла внаслідок ескалації радянсько-китайської ворожнечі в другій половині 60-х років. Збройний конфлікт 1969 року на острові Даманському посилив страхи радянських людей. У 30-х роках всі ті китайські килими і рушники разом із капцями неодмінно спалили б, але в 60-х про них тільки розповідали байки, схожі на дитячу страшилку про «гроб на коліщатках» або «чорну руку».
Одеський композитор Володимир Швець записав у щоденнику 10 лютого 1967 року: «Хоча й радіо толком нічого не пояснює, але місто схвильоване китайськими подіями. Мені розповідали, що на наш китайський кордон китайці двинули сто тисяч солдат. Вони нарвалися на електроогорожу і були спалені. Начебто в Китаї верещать про помсту, а Мао збирається бути в Москві. Становище жахливе...»
Майже те саме, напередодні святкування 50-річчя Жовтневої революції, записує в щоденнику й історик Натан Ейдельман: «Перед святом 50-річчя. Наростання істеричних страхів, страх вийти на вулицю, чутки про «китайські листівки»». Листівки китайці таки розкидали, але здебільшого на Далекому Сході СРСР: «Боритесь с шайкой современных ревизионистов, продолжателей Хрущева, антикоммунистов!» Співробітники КДБ фіксували тоді чимало панічних чуток про ймовірний напад Китаю і Румунії на СРСР. 4 вересня 1967 року школярки 7-го класу розкидали на території заводу в Донецькій області листівки, підписані начебто Олексієм Косигіним, який був тоді головою Ради міністрів СРСР: «Товарищи! Война! Запасайтесь пищей и водой!»
Страхи про китайсько-радянську війну трималися майже до кінця 70-х років, про що свідчить популярний анекдот приблизно 1978 року: «2000 рік. На фінсько-китайському кордоні все спокійно».
Лікарі, які завжди «в усьому винні»
На початку 50-х років в СРСР була розгорнута потужна антисемітська кампанія. Публікація в «Правді» 13 січня 1953 року статті «Подлые шпионы и убийцы под маской профессоров-врачей», в якій групу кремлівських лікарів, переважно єврейської національності, було звинувачено в співпраці з американською розвідкою, фактично легітимізувала антисемітизм. Таким чином радянська партійна еліта «схвалювала» низову ненависть.
Подекуди істерія була вражаючою: наприклад, траплялося, що на комунальних кухнях міцно прив’язували кришки своїх каструль до ручок, щоб сусіди євреї «не підсипали отрути». В суспільстві циркулювали чутки про те, що «лікарі-вбивці» щотижня «отруюють мінімум по 500 людей». Дехто категорично відмовлявся відвідувати лікарні і аптеки. Про це свідчать листи, які радянські громадяни писали одне одному. Наприклад, така собі А.Ф. Городець із міста Самбір Львівської області попереджала свого адресата: «…Не ходи к врачам, не делай уколы, ты наверное слышала что делали в Москве – подлецы, варвары. Они старались наших вождей истребить, а также и нас всех, так что берегитесь». Інша дописувачка скаржилась: «…Я мучаюсь ангиной, лечить негде совершенно. К врачам идти не нужно. Ты будь осторожна с лекарствами. Хорошо, если бы вы их совсем не принимали. Уж лучше покупайте травы, варите, настаивайте и пейте. То, что случилось в Москве, очень взволновало и дало повод на всякие мысли…» Ширились чутки про «стрептоцид, заражений бацилами Коха», «небезпечний пеніцилін», про те, що в поліклініці, під виглядом щеплень, єврейські лікарі «заражають раком і туберкульозом». Подекуди пацієнти в очі називали лікарів євреїв «убивцями». З’являлися заклики до розправи – розстрілу, повішення, четвертування.
Щоправда, були й слова підтримки і розуміння. Наприклад, пенсіонерка, українка Єфросинія Федорівна Фоменко з Одеси, в листі від 21 січня 1953 року, так описувала кампанію щеплення, яка відбувалася в місті: «…В связи с арестами в Москве, жуткое настроение в Одессе. Работать районным врачом очень трудно. Сейчас проводятся противодифтеритные прививки, так если вы думаете, что происходит без инцидентов, то ошибаетесь – не пускают в квартиру врачей, кроют матом, в особенности плохо евреям. При записи в поликлинике их бесцеремонно выталкивают из очереди, к врачам евреям никто записываться не хочет…»
Ситуація виходила з-під контролю і це чудово розуміли працівники силових відомств. Чим би все закінчилося – невідомо, але, на щастя для всіх, помер Сталін.
Чутки: від смішного до незворотного
Чи було поширення чуток і конспірологічних теорій ознакою, притаманною виключно СРСР? Звісно, що ні. «Свої» чутки й легенди існували й існують практично в кожній країні світу. В чомусь вони схожі, в чомусь різняться. Наприклад, у 1980-х роках в сільській місцевості США надзвичайно поширеними були чутки про сатанинські секти. Ці чутки призвели до масштабної паніки. Чому так сталося? Тому що мешканці сільської Америки опинилися перед новими викликами: масовим закриттям підприємств, безробіттям, кризою інституту сім’ї, церкви; все це, так само як і в СРСР, породжувало непевність у завтрашньому дні, а отже й підсвідомий страх.
Деякі фахівці вважають, що чутки й легенди інколи виконують терапевтичну функцію, адже не просто виражають страх, але й певним чином компенсують його, зображуючи реальність більш простою і безпечною, ніж вона є насправді. Однак іноді трапляється, що чутки й упередження призводять до неконтрольованої паніки або масових проявів агресії та насилля. І тоді, замість недолугих історій, часом смішних, іноді не дуже, з’являються криваві теорії про «ворогів».
Саме так було в 1994 році в Руанді, коли чутки, помножені на ненависть і державну пропаганду, призвели до геноциду народності тутсі. Або коли влітку 2018 року, мешканці невеличкого мексиканського міста Акатлан, спалили двох чоловіків, які приїхали за покупками з сусіднього міста. Причиною слугувала класична міська легенда про викрадення дітей, поширена уже не «сарафанним радіо», а через WhatsApp…
Світлана Шевцова
При підготовці матеріалу використано книжку Олександри Архипової та Анни Кирзюк «Опасные советские вещи. Городские легенды и страхи в СCСР».
Верхнє фото https://pikabu.ru/story/postapokalipticheskie_pioneryi__4810151
Раніше спортивний майданчик середньої школи № 18, що на Черемушках, мав дещо непривабливий вигляд. А зараз уболівальники регулярно заповнюють новенький стадіон, який відкрився у вересні минулого року. Щодня там тренуються і проводять змагання футболісти, волейболісти, баскетболісти. Накануні Дня металурга саме тут відбувся матч між ветеранами-футболістами Кам`янського.
"Наша федерація футболу ініціювала проведення матчу, присвяченого Дню металурга. Адже багато футболістів пройшли школу відомих свого часу на теренах Радянського Союзу і вільної України команд "Металург" та "Сталь". Сьогодні на полі можна буде побачити гравців, які і зараз працюють на "Каметсталі" (колишній Дніпровський металургійний комбінат - прим. автора), - сказав перед матчем голова Кам`янської Федерації футболу Едуард Коряк. - Впевнений, що гра буде запеклою. Я образно скажу, що це буде розпечений метал на зеленому полі. Ми вирішили сформувати команди за принципом проживання футболістів - лівий і правий берег. Хоча за згодою, деякі з них грають там де побажали. На мій погляд, обидві команди укомплектовані гравцями досить рівними за майстерностю, технічною і фізичною підготовкою".
Багатьох відомих футболістів у минулому можна часто побачити на трибунах, коли грає навіть недосвідчена молодь. Кожному з них присуща фанатична любов до футболу. А ступивши на смарагдовий килим газону футбольного поля, їхні очі відразу палають грою. Сьогодні на полі в складах обох команд можна було побачити нев'янучу майстерність відомих футболістів - Олександра Мартишова, Олега Іванова, Валерія Палійчука, Миколу Крежанівського, Віталія Сахацького, Ігоря Зеленського та багатьох інших наших зірок.
Символічний перший удар по м`ячу зробив Едуард Ростовцев, який із-за незадовільного стану здоров`я не може грати. Але він всім серецем, всією душою був разом з товаришами, з яким провів чимало матчів на футбольних полях країни.
Зустріч розпочалася з атак помарачових (правобережні). І вже скоро Ігор Зеленський відкрив рахунок. Але їм не довго довелося радіти. В якійсь з контратак гравців в жовтих манішках (лівобережні) пішов навіс на штрафний майданчик, і Іван Решетило "пробив" голкіпера Анатолія Алісова - 1:1. Футбол – це командна гра, і тут перемагає тактика і стратегія, мотивація і характер, віра і підтримка. Іноді стримання від крику на партнера і просто відпрацювання за нього на тій позиції на полі, яка ніколи не була твоєю і не буде, але в ту хвилину вона твоя і це і є причина успіху команди. Про це красномовно свідчить момент, коли захисники і голкіпер "лівих", так сказати, догралися, чим уміло скористався Ігор Зеленський і забив другий гол. Перша половина гри (по 30 хвилин) так і закінчилася з рахунком 2:1 на користь помаранчових.
Та суперник не розслабився і показав хорошу гру, де футболісти боролися на кожному метрі поля, вгризалися в кожну атаку. Всім відомо, що виграє, мабуть, та команда яка жадає перемоги більше. І авжеж фортуна посміхається сильнішим. Спочатку на початку другого тайму Вадим Шпай встановив паритет - 2:2. А через деякий час він вже вивів команду лівобережців вперед 3:2. І як останній цвях в кришку гроба, так Віталій Сахацький поставив жирнючу крапку в матчі, пославши м`яч по дузі через голкіпера в дальню праву дев`ятку і встановивши остаточний результат 4:2. Жалко, що не було встановлено приза за кращий гол матчу. Та виділяти когось немає сенсу, кожен гравець – це особистість, і всі внесли свій внесок у перемогу.
Після матчу своїми враженнями поділилися деякі вболівальники і гравці.
"Враження найпозитивніші. Інтрига зберігалася до останньої хвилини, напруження пристрастей і емоцій було крутіше, мені здається, ніж у двадцятирічних. Судді відпрацювали непогано, вчасно припиняли порушення. Усім футболістам-ветеранам здоров'я, успіхів та подальшої гри без травм", - сказав Василь Павлович, вболівальник з майже піввіковим стажем.
"Ми робимо одне діло – ми продовжуємо грати в цю прекрасну гру. І головне хочемо отримувати справжній кайф від футболу і життя. Основне це любов до гри, бажання забивати, бажання видавити гарні гольові передачі", - говорить колишній гравець "Металурга" Олександр Мартишов.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Фотоальбом https://www.facebook.com/photo/?fbid=129222893135582&set=pcb.129229496468255
Після оновленого світового рейтингу вихованець Кам'янського тенісного клубу "Прометей" Ілля Марченко опустився на п`ять позицій. Але в Україні він залишився на другому місці. Першим став Олексій Крутих.
22-річний Олексій Крутих (на фото) оновив свій особистий рекорд, піднявшись на 249-е місце (+30) і вперше очолив національний чоловічий рейтинг. Крутих за свою кар'єру виграв два одиночні титули - ITF M15 у Новомосковську (2021) та ITF M25 в Анталії (2022). Найкращий результат на турнірах ATP Challenger Tour – півфінал (Нур-Султан, 2021). На рівні АТР поки що не виступав. На тенісному корті заробив $57,814 призових.
Наш земляк Ілля Марченко залишився другою ракеткою України, опустившись на 282 місце (-5), а Віталій Сачко тепер на третьому місці в національному рейтингу, займаючи 286-й рядок у світовій класифікації (-40).
Джерело https://btu.org.ua
Український бізнесмен Рінат Ахметов заявив, що передає свій медійний бізнес, зокрема телеканали Україна та Україна 24, на користь державі.
Про це йдеться у заяві Ахметова, яку оприлюднила пресслужба його компанії System Capital Management, повідомляє https://nizhyn.in.ua/rinat-ahmetov-zayavyv-pro-peredachu-derzhavi-usih-svoyih-media.html
— Я ухвалив вимушене рішення про вихід моєї інвестиційної компанії SCM з медійного бізнесу. Цього тижня Медіа Група Україна відмовиться на користь держави від усіх ефірних і супутникових телевізійних ліцензій наших каналів і від ліцензій наших друкованих медіа в Україні. Ми також припинимо діяльність онлайн-медіа МГУ, – йдеться у заяві.
Бізнесмен пояснив, що таке рішення було продиктоване набранням чинності закону Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів).
— Як найбільший приватний інвестор в економіку України я неодноразово казав, що не був, не є й не буду олігархом. Короткий шестимісячний термін, визначений законом для продажу медіаактивів, і російська воєнна агресія проти України не дають можливості компанії SCM продати медіабізнес на ринкових умовах, – зазначив Ахметов.
За словами Ахметова, загальний обсяг інвестицій, які вклали у медіахолдинг, — понад $1,5 млрд. Загалом у медіахолдингу працюють 4 тис. людей.
Зазначимо, що до Медіа Групи Україна входять понад десять телеканалів та онлайн-видань: Україна, Україна 24, НЛО TV, Індиго TV, Футбол 1/2/3, 34 телеканал (регіональний), оператор супутникового мовлення Xtra TV, платформа OLL.TV, агенція Медіа Партнерство Баінг, сайт Сегодня, кросплатформний проєкт Vogue.UA.
Пам`ятаєте слова пісні з культового кінофільму 60-х років "Золото Маккени" - "... знову, знову золото вабить нас! Знову, знову золото, як завжди, вабить нас!" https://www.youtube.com/watch?v=DqBzCJZo344
Кам`янських спортсменок на Чемпіонаті світу з фігурного катання на роликових ковзанах, що завершився у Тулузі (Франція), його блиск так звабив, що вони кожного дня не залишали арену без нагород вищого гатунку. Заключним мажорним аккордом став виступ квартету "Shadows" в категорії Quartet Young. Вихованки тренера Кам`янської Академії фігурного катання на роликах Тамари Цимбал і хореографа Марії Коряк до раніше завойованих індивідуальних золотих медалей додали ще одну командну (кожній фігуристці окремо вручено) такої ж проби.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
В Україні до Дня Дніпра розроблено перший проєкт Плану управління річковим басейном Дніпра, який називають планом порятунку сакральної річки українців та європейців.
Дніпро в небезпеці
Дніпро сьогодні постачає близько двох третин всього водозабору в межах України. Приблизно 7,5 промислових підприємств та водозаборів качають річкову воду, а повертають «умовно очищену», про це пповідомляє сайт https://www.poglyad.info/2022/07/11/plan-poryatunku-richky-dnipro-rozrobleno-v-ukrayini/amp/?fbclid=IwAR1mLtZRpTG9QduS-45RP4yPwu5HLVX9XzEhlMQhWJxV3e_6N3rT8ZawlRE
Автор: В.Фіголь
Щорічний обсяг водозабору з басейну річки складає 7,4 млрд куб. м, або 78,7% забору води з поверхневих водних об’єктів України, зазначають аудитори Рахункової палати.
Щороку, як твердить Державний водний кадастр України, більш як 200 мільйонів кубометрів води скидається в річку забрудненими, і 2 мільярди кубометрів – нормативно очищеними. «Нормативне очищення — це декларація підприємства про те, що вміст забруднювальних речовин у скидах не перевищує дозволеного рівня», – коментує дані кадастру Максим Сорока, доцент кафедри «Хімія та інженерна екологія» ДНУЗТ імені академіка В. Лазаряна.
У поверхневих водах річкового басейну Дніпра виявлено 161 забруднювач. Про це свідчать результати аудиту ефективності виконання заходів Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року. Аудит проводився Рахунковою палатою України, повідомляє її пресслужба.
Показники якості води в річці погіршуються. Останні проведені дослідження виявили значні перевищення вмісту синтетичних речовин: сільськогосподарських отрутохімікатів, фармацевтичних препаратів та речовин, які використовуються у парфумерії – синтетичного мускусу, важких металів: цинку та міді, а також ртуті.
У річкову воду потрапляють важкі метали, добрива, паливно-мастильні речовини, побутова «хімія». Водночас, як нагадав М. Сорока, 45-70% українців п’ють воду з басейну Дніпра.
«Крім того, цвітіння Дніпра є однією з основних причин масового мору риби. Ситуація також погіршується обмілінням річки, яке відбувається внаслідок відсутності днопоглиблювальних робіт, які здійснювались при використанні річки, як транспортної артерії. Таким чином, екологічний стан басейну Дніпра фактично катастрофічний», – сказано в результатах аудиту.
Дефіцит води – біда, наслідки якої важко уявити, зауважує доцент М. Сорока. Вже за 6 років, за його прогнозами, перед владою може постати проблема регулювання споживання води.
Амбітні плани порятунку
Проєкт Плану управління басейном річки Дніпро презентувало Державна агенція водних ресурсів України. Проєкт представлено з нагоди Дня Дніпра, який відзначається щороку в перші вихідні липня.
Проєкт, зауважили розробники – це «амбітний документ, що має стати основою для післявоєнного відновлення та розвитку».
Дніпро, без перебільшень – головна водна артерія України. Басейн цієї річки займає близько 50% усієї території нашої держави. У 2021 році водокористувачами басейну Дніпра забрано з річки 5,4 млрд куб. м води, а це 60% від загального забору води в Україні.
«Значення Дніпра в культурному та соціально-економічному житті України важко переоцінити. Це беззаперечно головний водний символ нашої Держави.
Та варто пам’ятати, що Дніпро – це не лише неймовірної краси пейзажі, а й водночас забезпечення питною водою понад 70% українців та задоволення економічних потреб, що, своєю чергою, спричиняє суттєве антропогенне навантаження на басейн цієї річки. Тому сьогодні одне з наших головних завдань – знайти баланс між економічною доцільністю та екологічними рішеннями для досягнення «доброго» стану вод»», – прокоментував ситуацію заступник Голови Державної агенції водних ресурсів України Ігор Гопчак.
Басейн Дніпра потребує відновлення та розвитку, відповідно до кращих практик управління водними ресурсами за європейськими підходами. Україна, як кандидат на членство в ЄС активно синхронізує національні політики з європейськими.
Відтак, для басейну Дніпра розроблено перший проєкт Плану управління річковим басейном Дніпра.
План містить 5 розділів структури ПУРБ:
* характеристику річкового басейну;
* аналіз антропогенного навантаження;
* зони, що підлягають охороні;
* екологічні цілі;
* економічний аналіз водокористування.
Найближчим часом ПУРБ буде доповнений оцінкою стану за результатами моніторингу вод та програмою заходів для досягнення екологічних цілей.
На облаштування лабораторії та закупівлю сучасного обладнання було направлено спільні інвестиції України та ЄС. Нині Держводагентство продовжує активно інвестувати у зміцнення технічної бази лабораторії.
«Відновити Дніпро – це наша місія, над реалізацією якої маємо працювати щодня усі разом, – пишуть автори Плану. – Адже чистий Дніпро починається з тебе!»
Боєць Кам`янського клубу "Герць-ММА" Денис Рибальченко ввійшов до складу збірної України, яка прийме участь в чемпіонаті світу з ММА в Абу-Дабі (Об`єднані Арабські Емірати). Але для поїздки у нього не вистачає коштів.
"Тренуємось двічі на день. Є велика мрія виграти змагання. Але для поїздки нам потрібні гроші, приблизно 2500 доларів. Тому відкриваємо збір коштів. Просимо всіх не байдужих долучитися і допомогти. Номер карти "Мonobank" 5375 4114 1559 6118. Ми віримо, що разом зберемо кошти та виграємо змагання!", - написав на своїй сторінці у Facebook тренер Антон Єрмашкевич.
