Відомий український піаніст, уродженець Кам'янського Артур Нікулін з початком воєнної агресії росії проти України переїхав до Риги, столиці Латвії.
Сьогодні, третього серпня, наш земляк на Латвійському радіо дає концерт української музики. Ось що він розповів в есклюзивному інтерв`ю сайту disk-sport.com
"Із самого першого дня мого перебування тут у культурної спільноти Латвії виник неабиякий інтерес до української культури, зокрема української академічної музики. Так, вже за два тижні після того, як я опинився у Ризі, грав концерт на сцені Великої Гільдії (головна класична сцена Латвії) із знаменитим українським камерним оркестром "Київські солісти", який виїхав на гастролі за кордон ще до початку війни і з того часу гастролює по Європі. А після того латвійська музична спільнота настільки зацікавилася українською музикою, що мене запросили зробити запис у Фонд Національного радіо Латвії. Я записав цикл видатного українського композитора Валентина Сильвестрова "Багателі - ХХІV", який композитор створив спеціально для мене. І сьогодні у прямому етері Latvijas radio klassika (LR-3) https://klasika.lsm.lv/lv/lr3/?fbclid=IwAR2U24wOy7e_oGonZLxUcf0M8YWdlVlW0X88luOT1yOs5flhJhtLD2vJaIg о 21:25 за київським часом відбудеться прем'єра цього запису. Щиро запрошую всіх кам'янчан приєднатися до прослуховування в онлайні на сайті LR-3. Я дуже сумую за рідним містом і тому енергія моїх земляків, які будуть це слухати разом зі мною сьогодні, дозволить мені бути до рідного міста трошечки ближче".
У столиці Угорщини Будапешті проходить чемпіонат Європи з класичного жиму лежачи, який стартував 2 серпня. А вже сьогодні, 3 серпня, стало відомо, що у категорії "юніорки" призеркою стала спортсменка з Кам`янського.
Виступаючи у ваговій категорії понад 84 кг, чемпіонка України нинішнього року 18-річна Віра Попруга завоювала срібну нагороду. Вихованка тренера Валентина Малікова показала результат 80 кг.
Вірі підкорилася штанга вагою 80 кг вже в першій спробі. До речі, цю вагу Віра не могла взяти більше півроку. Для неї була мов зачарованою вага 77,5 кг. На жаль, друга спроба, коли була замовлена штанга вагою 87,5 кг, дівчині не підкорилася, хоча на тренуванні вона брала навіть вагу 95 кг.
Відео https://www.youtube.com/watch?v=s963zuHZIko
Склад футбольного клубу "Дніпро-1" поповнився одразу шістьма новими футболістами. Серед новачків клубу – півзахисник Руслан Бабенко. Екс-футболіст Кам'янської "Сталі" підписав дворічний контракт.
ДОСЬЄ РУСЛАНА БАБЕНКО
Руслан Бабенко народився у Дніпропетровську 8 липня 1992 року і є вихованцем ДВУФК та Дніпровської Академії (перший тренер Анатолій Усенко). З 2009 по 2014 рік виступав за ФК «Дніпро»: УПЛ – 11 матчів, першість U-21 – 103 матчі, 17 голів. Далі він сезон провів за луцьку «Волинь» (УПЛ – 17 матчів, 1 гол, Кубок країни – 2 матчі) та півроку за «Сталь» з Кам'янського (УПЛ – 9 матчів, 1 гол, Кубок – 2 матчі). У 2016 році Бабенко виступав у вищій лізі чемпіонату Норвегії за «Буде Глімпт» (19 матчів, 1 гол у першості та 4 матчі у Кубку країни), після чого повернувся до України, де захищав кольори луганської «Зорі» (УПЛ – 19 матчів, Кубок – 1 матч, єврокубки – 2 матчі, першість U-21 – 1 матч) та одеського «Чорноморця» (УПЛ – 30 матчів, 2 голи, Кубок – 1 матч). У сезоні 2019/20 Руслан грав у польській Екстракласі за «Ракув» (21 матч у чемпіонаті та 3 у Кубку країни), а далі знову було повернення на Батьківщину – рік у донецькому «Олімпіці» (УПЛ – 22 матчі, 1 гол, Кубок – 1 матч) та півроку у Першій лізі у складі житомирського «Полісся» (10 матчів у чемпіонаті).
У складі збірних України різного віку, у тому числі і молодіжної збірної, провів 81 матч і забив 8 м'ячів.
Джерело https://dnepr.news/news/dnepr-1-podpisal-kontrakty-s-shest-yu-igrokami
Минулого разу я розповідав про те, що в альбомі філуменіста, придбаного на "блошиному" ринку є сірникові етикетки присвячені комахам-шкідникам. На одній із сторінок наклеєні аж три мініатюри з колорадським жуком. Цікаво, що серія етикеток датована 1966 роком. Чому саме йому була приділена така увага?
Пам`ятаю, що вперше колорадського жука побачив ще малим, десь в 1962 чи 1963 році. Я разом з меншим братом допомагали бабусі Полі збирати цих ненажерливих жовто-чорних істот. Ми їх збирали з картопляних кущів в банку з гасом, а потім з переможним виглядом спалювали. І така процедура відбувалася по декілька разів щоденно. Згадую, що бабуся проклинала "чортових американських шпигунів", за те, що вони таємно завезли в нашу країну колорадських жуків. І ми всі свято вірили в це. А недавно прочитав, що у книзі історика Тамари Ейдельман "Як працює пропаганда" описано, як влаштовано поширення фейкової інформації, і докладно розібрано кілька прикладів — від історичних (справа Бейліса) до зовсім недавніх (розп'ятого хлопчика). Є в книзі і матеріал, присвячений колорадському жуку — і тому, як американці нібито спеціально розповсюджували його у Східній Європі. Ось що автор пише:
"Американці в уяві радянської пропаганди та радянських людей виробляли жахливі речі. Однією з найвитонченіших їх вигадок було поширення колорадського жука. Цього смугастого жовто-чорного шкідника справді на початку XIX століття виявили у Скелястих горах в Америці. Але тоді ніхто й припустити не міг, яке йому належить майбутнє.
Колорадський жук — дуже неприємний шкідник, який, спустившись зі Скелястих гір, раптом виявив поля картоплі і з того часу харчується здебільшого саме цим продуктом. Сьогодні він поширений у США практично у всіх штатах, крім Аляски, Каліфорнії, Гаваїв та Невади, а в Азії та Європі його знаходять на площі понад 16 мільйонів квадратних кілометрів. Ще 1871 року один американський ентомолог попереджав європейців про небезпеку колорадського жука, а 1875 року Франція, Німеччина, Бельгія та Швейцарія заборонили ввезення американської картоплі, побоюючись шкідника.
Можливо, він потрапляв до Європи й раніше, але в ХІХ столітті картоплю їв замало — вона вважалася їжею «бідняків та каторжників». Але коли картопля стала перетворюватися на одну з найулюбленіших страв по всьому світу, колорадський жук почав зустрічатися все частіше. Боротися з ним складно — лише в одній Великобританії його «знищували» 163 рази, а він повертався знову.
Появі жуків на європейській території сприяли і війни — щойно з'являлися американські війська, поряд із їхніми військовими базами знаходили жуків. Можна припустити, що солдатів годували картоплею, яку привезли з Америки, і жуки зі складів вибиралися «на волю». Після Другої світової війни вони легко освоїлися в розореній Європі, зокрема в тих місцях, де стояли вже радянські війська. І тут розпочалося.
Докладна записка міністра сільського господарства СРСР І. А. Бенедиктова секретареві ЦК ВКП(б) М.А.Суслову про небезпеку поширення колорадського картопляного жука 28.06.1950.
"Колорадський картопляний жук — один із найнебезпечніших шкідників культури картоплі. Крім того, він ушкоджує томати, баклажани та перець. До початку Другої світової війни колорадський жук був повсюдно поширений у США, Канаді, у Франції, Бельгії, у західній частині Німеччини, в деяких районах Італії, Голландії та Швейцарії, а за роки війни завезений на територію Австрії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини та Югославії. Колорадський жук особливо широко поширився упродовж років війни біля Німеччини.
У 1946–1949 pp. радянська військова адміністрація широко проводила заходи щодо боротьби з колорадським жуком у радянській зоні окупації Німеччини, домоглася такого становища, за якого вогнища колорадського жука було зведено до мінімуму, а в землях, прилеглих до Польщі, майже повністю ліквідовано.
У той же час американська, англійська та французька окупаційна влада майже ніяких винищувальних заходів проти колорадського жука не проводила, створивши цим вкрай сприятливі умови для масового розмноження та поширення жука та постійного зараження районів Німецької Демократичної Республіки, прилеглих до західних зон окупації Німеччини. З цих прикордонних районів жук постійно залітає й у інші райони Німецької Демократичної Республіки, зводячи нанівець результати вкрай напруженої і дорогої роботи з винищення жука, проведеної населенням республіці".
* * *
Цікаво, чому радянська військова адміністрація боролася з жуком, а американська, англійська та французька окупаційна влада прогавила цю небезпеку, тим більше що американці вже мали знати про колорадського жука. Відповідь дається далі:
«Створюючи сприятливі умови для масового розмноження колорадського жука, американці одночасно проводять злодійські акти щодо скидання жука в масових кількостях з літаків над низкою районів Німецької Демократичної Республіки та в районі Балтійського моря з метою зараження жуком ще й Польської республіки. До Міністерства сільського господарства СРСР щодня надходять відомості про масовий наплив колорадського жука з Балтійського моря до берегів Польської республіки. Це, безперечно, є результатом диверсійної роботи з боку англо-американців».
Отже, виявляється, американці скидають жуків із літаків та спеціально заражають ті держави, в яких встановилася радянська влада. Хотілося б, звичайно, дізнатися, скільки американських літаків могло собі дозволити 1950 року пролетіти над територією НДР та Польщі. До того ж, очевидно, дуже низько, як літають «кукурудзяники», що запилюють поля.
Ще цікавіше, як далеко можуть запливати колорадські жуки, якщо йдеться вже про «масовий наплив»? Вони жуки-амфібії?
І нарешті, якщо жуки потрапляють на територію НДР, хто завадить їм потім перебратися до ФРН, на територію, яку контролюють американці, а звідти вже й у всі країни НАТО?
Напевно, ці думки приходили комусь на думку вже тоді, але навряд чи їх наважувалися висловлювати вголос. І історії про страшні колорадські жуки, яких нам підкидають американці, постійно множилися. У тій самій записці міністра сільського господарства пропонувалися чудові заходи боротьби з жуком. Там не було жодного слова про можливі способи його знищення, про ті хімікати, які потрібно застосовувати. Ні, боротьба з колорадським жуком виявлялася виключно ідеологічною:
«Опублікувати в газетах „Правда“, „Известия“ та „Соціалістичне землеробство“ статті з висвітленням у них небезпеки, що виникла від колорадського жука, і особливо фактів злодійського поширення жука американцями;
Опублікувати подібні статті через Прес-бюро для всіх республіканських, обласних та районних газет;
Видати масовим тиражем брошуру та барвистий плакат про колорадського жука з висвітленням фактів про поширення шкідника у світлі матеріалів, опублікованих у радянській центральній пресі».
Достатньо подивитися на ці заходи, які пропонує, нагадаю, міністр сільського господарства, аби зрозуміти, що ведеться не сільськогосподарська, а ідеологічна кампанія.
Колорадські жуки, безперечно, були. Вони, безумовно, завдавали великої шкоди полям. Вони, безперечно, прийшли до Європи з Америки. І цих фактів виявилося достатньо для того, щоб розгорнути абсолютно фантастичну пропаганду, яка б показувала жуків як справжній загін американських диверсантів. На німецьких, польських, радянських карикатурах жуки марширують зі зброєю, отримують завдання у Білому домі особисто від президента США Трумена та від західноєвропейських політиків і навіть опиняються на американському прапорі замість зірок. Їм приписували таку ж руйнівну силу, як і атомна бомба: «Американські кандидати в злочинці атомної війни сьогодні показали зразок того, що вони готують людству. Тільки душогуби можуть вдатися до такого жаху, як навмисне знищення мирної людської праці, знищення врожаю колорадським жуком».
Нескінченні статті та карикатури намертво пов'язали фантастичну шкоду від колорадського жука зі Сполученими Штатами. Про жука вже майже забули, а от зв'язка «США – небезпека» закріпилася добре".
Віктор КУЛЕНКО.
Аксіома, що справжні рибалки - народ забoбонний. Прикмет і повір’їв, пов’язаних з риболовлею, маса. Навіть ті, хто не вірить ні в які прикмети та забобони, мають свої традиції, ритуали. Наприклад, до закінчення риболовлі не перераховується кількість рибин, вирушаючи на ловлю, бояться зустріти священика і не беруть із собою консерви. Досвідчені рибалки не люблять, коли їм бажають успіху - у них прийнято говорити "ні хвоста, ні луски", а інші - бояться в компанії першими зловити велику рибу. В цій невеликій добірці пропонуються рибальські народні прикмети, забобони, традиції та ритуали.
* Рибалити потрібно тільки в хорошому настрої, без поганих думок про роботу чи інші проблеми.
* Якщо риболовля відразу починається з якої-небудь неприємності: заплуталась ліска (волосінь), вже з першого закидання відірвався гачок – нічого хорошого в цей день чекати не варто. Можна відразу змотувати вудки і повертатися додому. Хіба що вас більше цікавить не улов, а процес, відпочинок, медитація чи рибальський азарт...
* Чим тонша на вудці буде волосінь, тим краще клюватиме велика риба.
* У багатьох народів перед риболовлею прийнято налити на дно склянки спиртного і виплеснути в воду. Це називається “налити Діду”, “задобрити Водяного”, попросити “царя озера”, “духа води”.
* Якщо по дорозі на риболовлю якийсь незнайомець побажає гарного кльову, то улову можна не чекати. Але якщо те саме побажає знайомий чоловік, то успіх забезпечений. Бояться справжні рибалки і побажання від жінок “Гарної риболовлі!”, “Щасливої рибалки”. Вірять, що повернуться з порожніми руками.
* Не можна давати в руки чужій людині своє улюблене (щасливе) спорядження, будь то вудка, спініг, рибальська cітка, підсак або щось ще. Дехто помічає, що цю снасть вже нічого не ловиться.
* Поспіхом готуватись до риболовлі, тим більше збиратись перед самим відходом з дому або доручати це жінці – погана прикмета. До риболовлі завжди прийнято готуватися заздалегідь, старанно й по кілька разів перевіряти вміст рюкзака.
І в той же час, що чим довше і ретельніше готуватися, тим більше шансів нічого не зловити.
* У “річкових” рибалок є дивна прикмета, що жінка на рибалці – до поганого улову. Хоча й жінки можуть бути вмілими рибалками.
* Якщо рибалити в компанії друзів-рибалок, особливо недоброю прикметою вважається... першим зловити рибу. Наші предки помічали такий закон підлості: той, хто перший зловив рибу, потім так і просидів цілий день без улову. Але це стосується великої риби. Якщо першою на гачок потрапила маленька рибка, це гарне прикметиа. Її обережно знімають з гачка, цілують і відправляють “до тата-мами, діда і баби” назав в річку, озеро чи ставок.
* Вважається поганою прикметою опустити у воду порожній садок, розкладати, а тим більше мочити порожній підсак. В іншому випадку не буде великої риби.
* Рибалкам не можна брати брати з собою рибу, консерви та інші рибні страви – кльову не буде.
* Справжній рибалка ніколи не виставляє напоказ свій улов. Звичайно, це недобре, але поки добре клює, краще нікому про це до пори до часу не розповідати.
* До закінчення риболовлі в жодному разі не можна важити спійману рибу. Це може злякати удачу. Хоча рибалки-спортсмени і справжні любителі живої природи важать і міряють улов одразу ж, цілують рибу в губи і відпускають її назад, в рідне середовище.
Перед перспективою наживи часом важко встояти не лише звичайній людині, а й високопосадовцю. Особливо, коли йдеться про великі гроші. Яскравим прикладом є корупційний скандал 1979 року, пов'язаний із мережею магазинів «Океан». Хабарництво проникло на такий високий рівень, що справу під контроль довелося брати особисто керівнику КДБ СРСР Юрію Володимировичу Андропову.
https://www.youtube.com/watch?v=tuzvKW6MinY
СПРАВА "ОКЕАНУ"
У 1976 році по всьому Радянському Союзу відкрилися спеціалізовані рибні магазини "Океан", і за тотального дефіциту м'яса риба змітається з полиць. "Океани" називали початком нової доби у торгівлі. Але мало хто здогадувався, що імпортні вітрини першої радянської мережевої марки – лише ширма для афери союзного масштабу, головним товаром якої стала ікра.
"Рибна справа" почалася далеко від морів і портів у Москві. Одного ранку 1978 року столицею поповзли чутки про те, що в міських магазинах під виглядом кільки в томаті продають чорну ікру.
Москвичі ласі на чутки: у ті дні продажі кільки злітають до небес. Але дивними консервами зацікавилися не лише пересічні покупці, а й слідчі Генеральної прокуратури.
Як згадував старший слідчий із особливо важливих справ при генеральному прокурорі СРСР Володимир Калініченко, сама наявність такої банки дозволила припустити, що махінації були у досить значних обсягах. "Уявіть собі, що баночка червоної ікри коштувала 5 рублів, а в ресторані з націнкою вона коштувала 20 рублів. Тому якщо ікру покласти в банку кільки, яка коштувала 32 копійки, то це давало прибуток у п'ять-шість разів", - каже він.
РАДОСТІ "ЗАСТОЮ"
Коли міністр рибного господарства Олександр Ішков зрозумів, що продаж власної продукції (а це було у віданні Міністерства зовнішньої та внутрішньої торгівлі СРСР) може приносити нечувані бариші, він переконав голову Ради міністрів Олексія Косигіна, щоб ці функції передали Міністерству рибного господарства. Так у відомстві було створено Союзрибпромзбут, начальником якого призначили Юрія Рогова, а куратором був Володимир Ритов, заступник міністра рибного господарства.
Володимир Ритов у вузьких колах був відомий як "Боцман". Своє прізвисько він отримав за те, що і до крісла замміністра, і вже в ньому відповідав за постачання. Саме Ритову 1976 року доручили створення мережі "Океан". Проект запустили з благословення та під патронажем Косигіна. Перший магазин відкрили у Сочі.
ПО-ЄВРОПЕЙСЬКИ
У 70-х років міністр рибного господарства СРСР Олександр Ішков побачив в Іспанії сучасні рибні магазини, з високими вітринами, з товаром, акуратно викладеним на нескінченні полиці, з холодильними камерами та акваріумами, в яких покупці самі могли вибирати собі потрібну рибу. Тоді він загорівся ідеєю зробити і в себе в країні мережу подібних магазинів. Це збіглося з активним зростанням видобутку морепродуктів державою. Рибне господарство в ті роки стало галуззю, що швидко розвивається, в цьому сегменті ринку СРСР виходив не перші місця в світі. Також сприяло ухваленню позитивного рішення бажання Брежнєва йти в ногу з розвиненими європейськими країнами.
Олександр Ішков
Обладнання для перших "Океанів" закупили в Іспанії, за закордонним зразком створили і самі магазини. Спочатку покупці приходили в "Океан" як на екскурсію: високі вітрини, візки, розфасована продукція, прилавки-холодильники. Такого у СРСР ще не було.
"Океани" були реакцією партійної верхівки на дефіцит м'яса, відповідь на провал усіх показників у тваринництві. У Кремлі вирішили перевести народ на рибу, запровадили і "рибний день". Проект "Океан" спрацював: люди швидко звикли і до назви, і до того що риба не дефіцит.
З одного боку, це було досягнення радянського народного господарства – СРСР попереду всіх з видобутку морепродуктів. З іншого ж, хоч як не парадоксально, проект "Океан" працював для власного збагачення чиновників. Схема була простою: на морській хвилі, навіть при найкращих терезах, зробити точне навішування риби неможливо, звідси в кожному ящику два-три кілограми зайвого.
При цьому лише в одній партії були сотні та тисячі кілограмів неврахованої продукції, а отже, і "живі ліві" гроші під час її реалізації.
ДІЛОВІ ЛЮДИ
Як уже говорилося, риби СРСР видобував навіть із надлишком. А надлишок – це завжди спокуса. Відразу почалися дрібні порушення на всіх стадіях. На обробці та розфасовці риби, на продажу неврахованого товару. У магазинів «Океан» навіть був офіційно дозволений надлишок. 0,1% улову (дрібна риба, некондиція) дозволялося списувати. Надлишок реалізовували, наживаючи на цьому чималі гроші.
З передачею торгових важелів до Міністерства рибного господарства в галузь прийшли нові, ділові люди. Вони відразу придумали схеми, як можна заробляти, не привертаючи при цьому зайвої уваги. Корупційна мережа почала обплутувати всю систему, до самого верху.
СХЕМИ
Грунт для махінацій виявився дуже родючим. Крім традиційних усушки, утряски, обважування, продажу надлишок «лапи корупції» було запущено навіть на спецбазу № 208, яка займалася реалізацією товару для потреб високопосадовців. Там увесь асортимент, у тому числі й дефіцитної продукції, був за копійчаними цінами. За 1 рубль - повноцінний обід з 6-7 страв, включаючи осетрину, чорну та червону ікру. За хабарі ці товари йшли до магазинів за «лівою» документацією і продавалися втридорога. Виникла подвійна бухгалтерія. Руку руку мило. Продавець віддавав відсоток завідувачу секції, він — завідувачу відділу. Далі через заступника директора магазину і директора «навар» йшов вище, аж до міністерських кабінетів.
ДЕФІЦИТНІ КІЛЬКИ І ПРІЗВИЩЕ, ЩО ГОВОРИТЬ
Все так і тривало, якби одного разу в поле зору слідчих органів не потрапив один інцидент. В одному з магазинів мережі «Океан» ветеран війни купив консервовані кільки у томаті, але замість рибок у банку виявилася чорна ікра. Інший би на місці ветерана просто подякував небу та партії за раптовий дар, але він виявився принциповим і повернув «чорне золото» назад у магазин. Історія з чорною ікрою у банці з-під кільок отримала продовження. Жорсткі на чутки москвичі стали в оптових обсягах скуповувати кільок. Такий товарообіг було залишитися непоміченим. "Океаном" зацікавилися компетентні органи.
У той же час у поле зору співробітників КДБ потрапив генеральний директор торгово-виробничої фірми «Океан» Є. Б. Фельдман і директор одного з магазинів «Океанів» Фішман (прізвище, що говорить). Готуючись до від'їзду з країни, вони їздили за кордон, у великих обсягах міняли рублі на валюту та переправляли на Захід.
ЧЕСНІ ЛЮДИ
Справа набирала цікавий обіг. Фішмана і Фельдмана викликали на допит. Вони визнали свою провину та почали співпрацювати зі слідством. Клубок підозрюваних почав розплутуватися, його нитки вели до таких кабінетів, що, якби не особиста участь у розслідуванні Юрія Андропова (він особисто курирував справу), винні б звільнилися від покарання. Андропов, розуміючи, що в корупційних схемах можуть з'явитися і співробітники органів, наказав про організацію слідчої групи з досвідчених, непідкупних, чесних професіоналів, які могли б зайнятися розслідуванням. Така група була зібрана за короткий термін. Спочатку це була група, потім, коли стало зрозуміло, що однією Москвою все не обмежується, група була перетворена на бригаду. Усього – 120 осіб.
Несподівано для слідчих нова інформація щодо "рибної справи" прийшла з-за кордону: главу групи "Океанів" Фельдмана та директора одного з магазинів Фішмана чекісти спіймали на тому, що вони через соцкраїни вивозили гроші, отримані як хабарі, конвертували їх у валюту і збиралися емігрувати із Радянського Союзу.
"Повстало питання, де вони отримували ці величезні гроші, і вони розповіли про систему хабарництва в Міністерстві рибного господарства. Перед нами тоді вперше поставили інше завдання – не займатися цим дріб'язком, а йти з виходом на найбільших керівників міністерства і вище. Це була та ситуація, коли нам ніхто не забороняв у протоколах допитів і в заявах згадувати прізвища будь-яких осіб, про яких розповідали обвинувачені чи підозрювані", — згадував Калініченко.
І Фішман, і Фельдман одразу почали співпрацювати зі слідством. Незабаром на руках у слідчих опинилися на руках довгі списки зі схемами давання хабарів усередині системи. Заарештовані розкрили навіть секрети списування "наліво" ікри на стадії розфасовки її у магазині.
За даними начальника контрольно-ревізійного управління Мінрибгоспу Юрія Кокорєва, коли ікра закатана у банку, то її неможливо вкрасти звідти, а коли її дістають із великої тари (0,5-1,8 кілограма) і продають по 50 грамів, то вона може " прилипнути до рук".
Фішман і Фельдман сподівалися пом'якшити свою провину: вже перші допити здивували слідчих – у справу виявилися втягнуті чиновники вищих ешелонів влади.
ВИЩЕ - НЕ МОЖНА
Справа "Океанів" розкручувалась швидко і обростала новими епізодами, як снігова куля. Пізніше вона переросла в одну з найгучніших радянських справ про хабарництво. Під підозру, а потім і під кримінальну відповідальність потрапили сотні людей у всій країні.
У своїх свідченнях усі допитувані чиновники вказували на одну й ту саму людину – "Боцмана", заступника міністра рибного господарства Володимира Ритова. За їхніми словами, саме він був організатором усіх шахрайських схем.
Слідчий Володимир Калініченко (на фото) викликав на допит Ритова. Той розповів, що інший співробітник прокуратури Каракозов запропонував йому покарання у вигляді п'яти років позбавлення волі. Тоді Калініченко сказав: "Ви є організатором хабарів у системі Міністерства рибного господарства і в Союзрибпромзбуті, і за того обсягу, який уже встановлено слідством, за тих цінностей, які у вас вилучено, я думаю, що якщо ви отримаєте 15 років і вас не розстріляють, вам потрібно поставити Богові свічку".
Пиха у Ритова пройшла швидко, як тільки він зрозумів - рятувати його ніхто не збирався. Колишній заступник міністра почав здавати усі свої зв'язки, у Генпрокуратурі та КДБ одкровення Боцмана читали як художню літературу. Слідчі не могли повірити, що епідемія корупції так охоплювала систему державного управління.
У слідства не було сумнівів: обсяги розкрадань у сотні тисяч радянських рублів не могли стати реальністю без участі фігур рангом вищим, ніж заступник міністра. Оперативники підступилися впритул до міністра Ішкова, а також до ряду партійних функціонерів.
І тут пролунав такий гучний сигнал «стоп», що нічого не міг протиставити навіть всесильний Андропов. Олександра Якимовича Ішкова тихо проводили на пенсію, а головною фігурою у справі став Володимир Ритов. У нього під час арешту вилучили понад 300 тисяч рублів (на ці гроші в 1978 році можна придбати, наприклад, 50 однокімнатних кооперативних квартир). Заступника міністра рибної промисловості засудили до розстрілу, Фельдмана та Фішмана засудили до 12 років позбавлення волі. Загалом до кримінальної відповідальності було притягнуто близько півтори тисячі осіб. "Рибна справа" підкосила мережу "Океан". У вісімдесяті колишнього блиску магазини вже не мали, а потім вони зовсім зникли.
Справа "Океану" стала унікальною: тоді, 1978 року, вперше в Радянському Союзі було встановлено факти хабарів на найвищому державному рівні. Щоправда, у слідства залишилися два питання: куди пішли гроші, які корупціонери перевели на Захід, і хто в результаті розпорядився вкраденими у країни мільйонами?
Джерело https://cripo.com.ua/stories/?p=219019/
Навіть влітку у Кам`янській мистецькій школі № 5 вирує творче життя. Нещодавно Марія Сердюк отримала диплом лауреата першого ступеня у третій віковій категорії Канадсько-Українського фестивалю дитячої та юнацької творчості "Торонто 2022". Міжнародний двотуровий конкурс проходив у Києві тридцятого червня, і наша землячка під керівництвом викладачки Ілони Василівни Задорожньої гідно показала себе. Також організатори конкурсу зробили приємний подарунок - сертифікат на 100 гривень.
