Гандбольна збірна України вперше за 14 років зіграє на жіночому чемпіонаті світу. Свій вклад в цю значиму спортивну подію внесла і колишня вихованка відділення гандболу Кам`янської ДЮСШ № 1 Дарина Кот (на фото № 13).
Збірна "жовто-синіх" під орудою тренера Віталія Андронова успішно завершила виступ у кваліфікаційному відборі двома перемогами над Північною Македонією — 24:22 (14:8, 10:14) https://www.youtube.com/watch?v=wlTT1MQw-2s&t=31s та 31:22 (24:12, 7:10) https://www.youtube.com/watch?v=q1-_OJQqDjM&t=1s і вперше після 2009 року прийме участь у змаганнях планетарного масштабу.
17-річною гандболісткою, Дарина Кот, вихованка тренерів Олексія Комиха і Олега Усенко із Кам`янської ДЮСШ № 1, у 2012 році ввійшла до складу лідера жіночої Суперліги – ужгородських "Карпат". Через три місяці вона разом зі своїми подругами за командою здобула чемпіонський титул. Восени 2016 року наша землячка перейшла до турецької "Кастамони". І вже 6 травня наступного року команда вперше у своїй історії здобула чемпіонський титул. А разом із нею переможницею стала і права напівсередня Дарина Кот. Далі більше. На початку 2018 року Даша стала гравцем команди "Ювента" зі словацького міста Міхаловце. І знову її команда стала чемпіонкою чехословацької ліги. У вересні 2018 року гандболістка підписала контракт із командою "Хапоель" із ізраїльського міста Ашдод. І наша землячка знову стала першою, здобувши чемпіонський титул у четвертій країні. А вже у грудні 2021 року Дар'я повернулася до складу ужгородських "Карпат".
Другою представницею Дніпропетровщини на світовому гандбольному форумі стала Ірина Компанієць (№ 33 на фото), що починала свою спортивну кар'єру в Криворізькій ДЮСШ № 4.
Текст Віктора КУЛЕНКА.
У столиці Фінляндії місті Гельсінкі, з 13 по 16 квітня пройшов 41-й міжнародний турнір з боксу "GeeBee", зібравший 140 аматорів із 15 країн. За підсумками змагань збірна команда України посіла перше загальнокомандне місце з 8 нагородами, і одну з них до національної скарбнички додала кам`янчанка Анастасія Черноколенко (перший тренер Іван Карпович).
Дворазова призерка чемпіонатів світу і Європи із Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту, здобула срібну медаль у ваговій категорії 75 кг. Cуперницями Анастасії були представниці Канади, Англії, Німеччини, Норвегії та Литви.
Турнір у Фінляндії та навчально-тренувальні збори боксерської команди України, що відбулися напередодні, стали важливим етапом підготовки до відбіркових змагань на Олімпійські ігри-2024, які мають пройти в рамках III Європейських ігор з 21 червня по 2 липня в Польщі.
ДОСЬЄ
Майстриня спорту міжнародного класу Анастасія Черноколенко починала свій спортивний шлях у Дніпродзержинській секції кіокушин-кан карате у тренера Романа Кашири. Потім стала займатися боксом в КСК "Дзержинка" у Івана Васильовича Карповича. Зараз семиразова призерка чемпіонатів України тренується в Дніпропетровському державному інституті фізичної культури і спорту (викладач кафедри боксу Олексій Васильович Шевченко).
Текст Віктора КУЛЕНКА.
Трьома матчами стартував Кубок Кам`янського з футболу серед школярів.
18 квітня на базі ДЮСШ № 2 відбулися три матчі Кубку Кам’янського міського голови. Змагалися команди учнів 8-11 класів закладів середньої загальної освіти міста. У першому матчі володар Кубку 2021 року команда ліцею № 29 зустрічалася з однолітками ліцею № 24. Вихованці тренера Сергія Хомчика, як і личить лідерам, розгромили суперника з сухим рахунком 12:0.
У другому матчі футболісти ліцею № 3 з рахунком 3:1 переграли ліцей № 30.
Дуже вперту гру показали команди ліцеїв № 26 і № 15. Основний час завершився з рахунком 2:2, довелося виявляти переможця за допомогою серії пенальті. З рахунком 5:4 перемогли футболісти тренера Євгена Проненко (ліцей № 15).
Наступні матчі відбудуться 19 квітня на стадіоні ліцею № 18.
Галина ЛИТОВЧЕНКО, головна редакторка “НР”
Який багатий наш край на талановитих, цікавих, красивих людей! У цьому ще раз переконалась, познайомившись із Леонідом Івановичем Антоновим. Розповісти про нього з нагоди ювілейної дати попросили одразу дві людини — його племінниця Ганна та Володимир Федорович Німчик з Божедарівки. На їхню думку, Леонід Іванович на це заслужив, повідомляє https://novi-rubezhi.com.ua/doli-lyudski/velosyped-smartfon-i-shahy-u-85-rokiv-same-te-shho-treba/.
Леонід Іванович Антонов народився у Кам’янському 13 квітня 1938 року. Льоні виповнився рік, коли його батьки розійшлися. Мама трудилась на ДМК. Важко їй було одній ростити синочка. Тож дуже скоро їхня невеличка сім’я переїхала у Василівку тоді ще Щорського району. Там Леонід і зростав, і вчився у школі до 15 літ. У Божедарівській СШ став навчатись у 1953 році. Особливо любив математику. Тож після школи вступив на мехмат Дніпропетровського державного університету. Та навчання довелось покинути через захоплення спортом. Адже ще у школі він захопився ним. Не раз відстоював честь району на різних змаганнях. Ось одна із почесних грамот, якою юнак був нагороджений у 1960 році. У ній говориться: «Комітет по фізичній культурі і спорту при виконкомі Щорської районної ради депутатів трудящих нагороджує Антонова Леоніда Івановича за зайняте перше місце з шахів у змаганнях на першість району і присвоює звання Чемпіона району 1960 року».
А в університеті Леонід Антонов захопився футболом. Тоді і став на роздоріжжі: спорт чи наука. Перше стало переважувати. Він грав у команді «Дніпра». Був воротарем. На хлопця дивилися, нібито обіцяли непогану перспективу. Але… нічого з того не вийшло. Просто так склалось. І Антонов знову повертається в університет. Де з 1964 по 1969 рік гризе граніт науки, вивчає гідроаеродинаміку.
На тренувальній базі “Дніпра”, Леонід АНТОНОВ — воротар (у центрі), 1964 рік
Ви помітили ці три ключові моменти? Народився 13 квітня (не 12-го, та все ж), прізвище має Антонов, вивчав гідроаеродинаміку. Доля закинула Леоніда у Москву, в дуже серйозну організацію, де він пропрацював понад два десятки років.
А тоді розпався Союз. Леонід Іванович повернувся на батьківщину у Божедарівку. Конструктор, математик високої кваліфікації залишився без улюбленої роботи. Влаштуватись працювати за спеціальністю не вдалось. Не потрібні були вчителі цього фаху ні в селищі, ні у найближчих населених пунктах. Жаль, звичайно. Бо мав чого навчити, що передати любителям цього предмета. Можна тільки уявити, скільком би талантам допоміг Антонов. Бо ж і тепер у свої 85 він досконально володіє предметом.
Працював на базі комплектації, у комунальному господарстві селища інженером із забезпечення, на підприємствах Кам’янського, у ТОВ «Унірем-Сервіс». Причому до досить поважного віку. Було йому уже за 80, коли полишив роботу. Хоча міг би іще трудитись.
І сила, і розум світлий, і досвід науковий, життєвий у Івановича ще ого-го-го! Він не розлучається із велосипедом. Ним добирається до залізничної станції. Звідти електричкою у Кам’янське, де має квартиру (тут у Божедарівці мамина оселя, а Івановича — дача). По місту теж на велику роз’їжджає. Активно користується смартфоном. Всі фінансові операції здійснює виключно за допомогою телефона. Як зауважила племінниця Ганна, навіть PayPass у нього швидше з’явився, ніж у неї.
Леонід Іванович у курсі всіх спортивних подій світового масштабу. Інтернет йому допомагає тримати руку на пульсі чемпіонатів, кубків, ігор. Аналізувати, оцінювати гру, робити прогнози, радіти за фаворитів.
Леонід Іванович (крайній праворуч) у складі спортивної збірної Божедарівської громади на змаганнях восени 2022 року
Та й сам він постійно тренує розум, підштовхує інших своєю відданістю шахам. Це не жарт — 63 роки бути із шахівницею на ти (пам’ятаєте грамоту 1960 р.?), бути активним учасником Божедарівської спортивної родини, відстоювати честь громади на змаганнях. Тут Леонід Іванович у багаторічній зв’язці із ще одним любителем і знавцем шахів з Божедарівки — Володимиром Федоровичем Німчиком. Наш ювіляр трохи жалкує, що спілкуватись із ним став десь з 2003 року, а не з того часу, як осів у рідних краях. Скільки за цей час не зіграно партій, скільки втрачено позитивних моментів, які б, безумовно, скрасили життя. Тож ветерани надолужують все нині і подекуди можуть дати фору й набагато молодшим суперникам.
До речі, як розповів В.Ф.Німчик, у 2006 році у Божедарівці розпочалось будівництво комплексу з переробки та зберігання зернових культур (ТОВ «Унірем-Сервіс») місткістю 20 тис. тонн. Володимир Федорович, як головний інженер, керував будівельними роботами, до яких було залучено понад 100 робітників. У вересні того ж року на підприємстві заснували шаховий клуб, який і нині діє. Щотижня там проходять шахові турніри за участю любителів цього виду спорту — Л.І.Аксьонова, В.Ф.Німчика, М.О.Лубенця, М.П.Мельника, К.О.Костюченка, С.І.Франчука, М.А.Скоченка, М.М.Падалка. Баталії за шаховою дошкою тривають, буває, до 4 годин ранку.
В.В.Кристалевський, М.О.Лубенець, К.О.Костюченко, М.П.Мельник, В.Ф.Німчик, Л.І.Антонов, 2016 рік
На жаль, вже пішли у засвіти шанувальники шахів М.І.Трофимюк, В.В.Кристалевський, О.О.Лашин, С.Д.Ткачук, М.Ф.Складаний.
Володимир Федорович Німчик дуже високої думки про життєві цінності, риси характеру ювіляра: «Надзвичайно скромна людина. Інший би з його талантами та вмінням дуже далеко пішов би… Іванович не вмів по головах… Тільки працею, тільки розумом, тільки з добром, тільки людяно».
Крім Володимира Федоровича, надійною опорою у житті нашого земляка є його сестра Тетяна, яка мешкає у Просяній Синельниківського району, її діти та онуки і особливо племінниця Аня. З початком повномасштабного вторгнення вони кілька місяців жили у брата і дядька, бо ж їхня оселя знаходиться за 10 км від Донеччини. І зараз рідня постійно на зв’язку. Як розповіла Ганна, Леонід Іванович дуже переживає з приводу нинішньої війни. Хоч і був маленьким у часи Другої світової, та добре пам’ятає, що навіть фашисти не чинили таких звірств, як нинішні «визволителі». Іванович завдяки інтернету добре обізнаний із ситуацією у світі щодо російсько-української війни. Так не повинно бути. Можна змагатись у наукових досягненнях, економіці, спорті, розвитку мистецтв, але знищувати цілий народ, цивільне населення, дітей — хіба це не варварство, не жах?! Але і це мине…
13 квітня рідні та друзі вітали Леоніда Івановича із 85-літтям. Не знаю, як вам, а мені ну ніяк він на стільки не виглядає, максимум — 65! Хай і надалі радують Леоніда Антонова шахові поєдинки. Хай таким же міцним буде здоров’я, допитливим і гострим — розум. Хай рідні і друзі тішаться його енергією, оптимізмом, скромністю та добротою. Хай ще багато буде у вас перемог і здобутків, шановний ювіляре!
"Давайте уявимо, що ми перенеслися в 2017 рік...".
Послухайте, як артисти естради Юрій Тимошенко (Тарапунька) та Юхим Березін (Штепсель) за допомогою своїх авторів - Роберта Віккерса та Олександра Канівського представляли 1967 року далекий 2017-й...
Концертна програма "Будьте тут як удома"
Рік виробництва: 1968.
17-річний Павло Коваль з міста Кам’янського – студент, молодий автор, актор і режисер театральних постановок, заступник голови Молодіжної ради міста. З нагоди прем’єри другої вистави Павла Коваля, драми "Як важко бути актором", студентка-журналістка Дар’я Богуш поспілкувалася з Павлом перед початком вистави.
- В який момент вашого життя Ви стали тісно пов’язані з театром?
- Це, насправді, досить таке цікаве питання, тому що в дитинстві я театр буквально ненавидів. Коли ми від школи з однокласниками ходили в театр то я ходив щоб просто прогуляти якість уроки. А потім вже коли почалося більш-менш свідоме життя, 14-15 років, то я почав думати «чого б не сходити на якусь виставу». Сходив один раз, другий, третій і «як на голку підсів». І відтоді театр мене аж ніяк не відпускає (сміється).
- В який момент Ви почали дивитись на театр не з точки зору глядача, а очами постановника?
- Насправді, коли ти починаєш аналізувати, що відбувається на сцені, в тебе пропадає «вся магія». Тобто, коли ти просто глядач і просто приходиш подивитися, то якийсь «вау-ефект» можеш отримати. А коли сидиш та конкретно аналізуєш все, що відбувається на сцені, то по-перше це складно, по-друге ти розбираєш кожне слово на підтекст, тому що підтекст формує загальну картину вистави. Це відбулося десь півроку тому, коли я ставив свою першу виставу («Новорічне рандеву» - Д.Б.), і ось з тих пір відкрив для себе таку здібність.
- Як на думку спала ідея драми "Як важко бути актором" або ж «ЯВБА»?
- Я виношував ідею десь два місяці. Ідея просто народилась мов на помах, просто народилася проблематика і за цією проблематикою я написав образ головного героя. На мою думку, як автора цієї вистави, це пропрацьовування власних відкритих гештальтів. Головний меседж вистави – не жити минулим, як би складно це не було.
- Ви злі на акторів які не можуть передати суті, яка була задумана?
- Дуже і дуже сильно дратує. Рівно тиждень тому була генеральна репетиція на сцені, мені хотілося їх всіх «повбивати», тому що вони розгубилися через зміну локації. А потім їхав додому з репетиції і думав «а чого я від них хотів, від першої генрепетиції». Заспокоїв себе і все стало окей».
- Яке ваше бачення театрального майбутнього?
- Театр буде жити вічно завдяки таким, як я. Його не можна чимось замінити , як би людство не намагалось. Жодний фільм не замінить і не передасть усі ті емоції, що передаються актором зі сцени.
- Які ваші джерела натхнення?
- Музика. Якщо ти слухаєш щось ліричне, то в тебе прям сцена народжується в голові. Є пісні, слова яких можуть тебе надихнути на створення чогось нового. Для цієї вистави дуже багато монологів було написано завдяки музиці одного сучасного композитора – Флоріана Крістла.
- Якщо ви працюєте в сфері де люди відпочивають, то як відпочиваєте Ви?
- Головне, щоб справа, якою ти займаєшся, приносила тобі максимально задоволення. Я не відчуваю власної втоми. Треба звичайно відпочивати, а то в один момент «криша поїде». Я відпочиваю, дозволяю собі нічого не робити, не сидіти на лекціях і слухати подкасти».
- Не секрет, що Ви тривалий час захоплювались кіно. Не хотіли б спробувати себе як кінорежисера?
- Тільки театр. Театр це специфіка живого діалогу між глядачем та драматургом. Кіно це теж мистецтво і теж дуже складне, але кіно відзняли лише раз і воно назавжди залишиться таким як є. А в театрі, кожна вистава, навіть якщо ви йдете за одним сценарієм із разу в раз, то кожна вистава неповторна. Кожен раз щось змінюється і це круто.
Фото: під час інтерв’ю з Павлом Ковалем, сцена з вистави.
Двома нагородами в Кубку Дніпропетровщини відкрив для себе сезон веслування байдарочник із Кам`янського Ільдар Гільмутдінов.
З 13 по 15 квітня на веслувальному каналі обласного центру відбувся Кубок Дніпропетровщини з веслування на байдарках і каное. Ільдар Гільмутдінов із Кам`янської ДЮСШ № 1 двічі піднімався на п`єдестал пошани. Вихованець тренера Анатолія Грабка став срібним призером на дистанції 1000 метрів (К1-1000) та виборов бронзову нагороду на дистанції 500 метрів (К1-500).
