29 апреля в музее истории города на внеочередной отчетно-выборной конференции Федерации футбола города Днепродзержинска (ФФгД). В работе конференции принял участие заместитель президента областной федерации футбола Дмитрий Бычков и 39 человек имеющих право голосования. С докладом о проделанной работе с июня 2012 года по апрель 2015 года выступил президент городской федерации Константин Гузенко. На пост нового главы городского футбольного хозяйства были выдвинуты три кандидатуры (сначала Михаил Резников и Эдуард Коряк), а затем прямо на конференции подал заявление (которое было принято голосованием) Олег Коваль. В открытом голосовании 23 человека отдали свой голос за Э.Коряка, 16 за М.Резникова. Большинством голосов новым президентом Днепродзержинской федерации футбола стал Эдуард Николаевич Коряк. Его заместителем стал Игорь Игнатенко. Почетным президентом был избран К.Гузенко. В связи с жостким лимитом времени на аренду зала, где проводилась конференция, второй блок (выборы новых членов федерации) было решено перенести на другое число.
"Я думаю, что кого-то оставим, кого-то добавим в комитеты, - комментирует Эдуард Коряк. - Сначала я хочу изучить и проанализировать ситауацию, узнать хотят ли люди работать под моим руководством, хотят ли делать, что-то новое. В предыдущем составе ФФгД я возглавлял постоянно действующий комитет аматорского футбола. Тогда на заседания исполкома приходили человек 7-8. Кворум был, но не достаточный для того, чтобы решить какой-нибудь серьезный вопрос в пользу футбола".
Зная, как предыдущие руководители футбола города строили отношения со "Сталью", главной командой города новый президент пообещал направить все усилия на паритетные взаимоотношения. "Прямое сотрудничество уже будет, это сто процентов, - говорит Эдуард Николаевич. - У меня уже был разговор с вице-президентом ФК "Сталь" Николаем Семеновичем Колючим. Свою поддержку выразил президент клуба Максим Сергеевич Завгородний. Считаю, что получу поддержку от всех людей, заинтересованных в сотрудничестве. Я всю свою жизнь играл в футбол, в отделе по работе с молодежью ДМКД организовывал и проводил различные футбольные соревнования. Эту работу я люблю, отдаю ей все свое время. Теперь, естественно, увеличатся нагрузки, но мне не привыкать. А наслаждение от итогов проведения разных турниров, как получал, так и буду получать".
Свою программу на будущие 5 лет Э.Коряк озвучил на отчетно-выборной конференции. "Однозначно хочу улучшить качество проведения чемпионатов города, чаще проводить игры на большом поле, уложить искуственный газон, - отметил он. - Есть желание увеличить количество команд-участников, обратить внимание на развитие детско-юношеского футбола в городе. Чтоб ежегодно появлялись, не скажу звезды, но приличного уровня игроки, которые могли б пополнять команды мастеров. Ведь Днепродзержинск всегда был богт талантливыми футболистами. Буду налаживать отношения с городскими властями и городской прессой. Кстати, у меня самого неплохо получается освещать футбольные встречи".
ДОСЬЕ
Коряк Эдуард Николаевич
Родился 23 сентября 1970 г. в Днепродзержинске.
В 1987 г. закончил СШ № 23 (первые два класса учился в СШ № 10).
Высшее образование (литейное производство) получил в Днепродзержинском индустриальном институте им. М.Арсеничева (1987-1992 гг.).
После окончания института поступил работать к конвертерный цех ДМК.
В 1994 г. перешел работать в лаборатории научной организации труда ДМК.
Последние шесть лет работает в отделе по работе с молодежью управления социальной политики ДМКД.
В браке состоит с 1995 г. Жена Елена Юрьевна Коряк работает в металлургическом колледже. Дочь Мария заканчивает СШ № 10.
Текст: Виктор Куленко.
В связи с непредвиденными обстоятельствами концерт Алексея Грудинского и группы "Рандеву" в кафе "Каменское" переносится с 9 на 10 мая. Заказ столиков: 067-777-71-66; 063-484-02-13.
ГДЕ - кафе "Каменское" (ул. Васильева, 35-б, рядом с городским парком)
КОГДА - 10 мая
НАЧАЛО - 19:00
ВХОД - 25 грн
Шикарное известие пришло из Ивано-Франковщины, где С 22 по 26 апреля на реке Чёрный Черемош проходил Чемпионат Украины по спортивному водному туризму. Как сообщил руководитель Днепродзержинского СТК "Тритон" Дмитрий Котов, наша команда стала чемпионом страны.
"На соревнованиях было представлено 15 команд из шести областей Украины, рассказывает Дмитрий. - Соревнования проходили на трёх дистанциях "ралли", "спринт" и "слалом". В классе С-2 (катамаран двойка) было выставлено 11 экипажей. В классе С-4 (катамаран четвёрка) - 8 экипажей. Так же участвовало четыре каякера и четыре байдарки двойки. По результатам двух дней соревнований (дистанции ралли и спринт) наш экипаж С-2 лидировал. На дистанции слалом, мы стали вторыми уступив винницкому экипажу 12 секунд. Таким образом по сумме трёх дистанций экипаж С-2 (Дмитрий Котов и Владислав Тубан. - прим. автора) занял первое место и стал чемпионом Украины, выполнив таким образом норматив мастеров спорта Украины.
А Егор Носач, Алексей Тубан, Родион Молчан и Иван Галагузов в составе экипажа С-4 по сумме трёх дисциплин занял четвертое место. Ребята добились выполнения норматива первого взрослого разряда".
Текст: Виктор Куленко.
29-30 апреля проходил открытый чемпионат Днепропетровской области и чемпионат города среди вузов ІІІ-IV уровня аккредитации по легкой атлетике.
Днепродзержинск преставляли 32 спортсмена колледжа физического воспитания. Как сообщил тренер Сергей Гужва, наша команда соревновалась во всех видах программы. "В соревнованиях участвовало 12 команд учебных заведений, - рассказывает С.Гужва. - команда ДКФВ выступала в личном зачёте, и уже в первый день соревнований завоевала восемь медалей. Сначала выступали прыгуны в длину. Игорь Рыкус, соревнуясь с самыми сильными спортсменамими Днепропетровска, в первых трёх попытках достиг отметки 6 метров 40 сантиметров и попал в финал. В финальной третьей попытке он улучшил свой результат на 28 сантиметров и занял четвертое место. Максим Поляков закончил соревнования с результатом 5 метров 45 сантиметров.
Следующим, не менее зрелищным видом спорта был бег на 100 метров. Здесь участвовало девять наших спринтеров. Людмила Руча, Яна Липодат и Анастасия Жукова бежала эту дистанцию. И лишь две последние стали вторыми в своих забегах. Также на этой дистанции участвовали Виталий Товтын, Богдан Курдес, Максим Поляков, Сергей Музыченко и Валерий Лебедь, который в финале "В" занял третье место с результатом 11,4 сек. Самый интересный по накалу борьбы стал финале "А". Огромную силу воли продемонстрировал студент второго курса Станислав Гаврик. Вместе с ним на дорожке состязались три кандидата в мастера спорта. На последних метрах Стас проиграл одному спортсмену с Днепропетровска и стал вторым.
В секторе в прыжках в длину среди девушек выступали Яна Липодат, Екатерина Малышко и Анастасия Жукова. В этом виде было много участников, и нашим спортсменкам было очень тяжело бороться с сильными конкурентками. Поэтому только Екатерина Малышко смогла с результатом 4 метра 46 сантиметров закрепиться в середине таблицы с окончательными результатами забега.
Программой первого дня еще был бег на 1500 и 400 метров. Из ДКФВ на полуторакилометровой дистанции выступали два спортсмена. Студентка второго курса Юлия Кушка была третьей. Ее сокурсник Богдан Милаш на этой дистанции занял шестое место.
Бег на 400 метров у девушек был самым результативным для команды ДКФВ. Первое место завоевала Юлия Соколова (ее время - 1.00,1), Валерия Устименко была четвёртой (1.09.1), Виктория Ярмола восьмой. На девятом месте закрепилась Лина Дорошенко. На этой дистанции свои силы попробовала и Мирослава Скугарева. У юношей бег на 400-метровке был менее результативным. В тяжёлой борьбе лишь Валерий Лебедь стал третьим. Владислав Селянкин показал четвертый результат. Также на 400-метровке выступали наши Дмитрий Волоконский и Александр Скрипник.
Екатерина Малышко стала четвёртой в беге на 100-метровке с барьерами. Сборная ДКФВ в эстафете 4х100 в своём забеге была второй, проиграв одну секунду команде ДГИФКиС. А в общем зачёте среди 12 команд наши бегуны стали четвёртыми.
На второй день соревнований спортсмены ДКФВ завоевали еще одну медаль. Первым видом был бег на 5000 метров среди мужчин и женщин. За призовые места боролись два наших спортсмена. Юлия Кушка первую половину дистанции бежала четвертой среди 12 сопрерниц, а на последнем километре она спуртом обогнала ближайшую конкурентку и завоевала бронзовую медаль. На этой же дистанции Богдан Милаш финишировал шестым (с 12 спортсменов. - прим. автора).
200-метровку бежали Яна Липодат, Анастасия Жукова, Руча Людмила и Юлия Соколова. Юлия проиграла на последних метрах кандидату в мастера спорта из Днепропетровска в своем забеге и стала второй.
Среди мужчин на этой дистанции участвовали Валерий Лебедь, Станислав Гаврик, Игорь Рыкус. С результатом 23,3 сек Лебедь, уступив мастеру спорта стал вторым в своем забеге. В общем зачете он девятый среди 58 спринтеров.
Результат 23,1 сек, показанный Станиславом Гавриком гарантировал ему только второе место в забеге, и седьмое среди всех бегунов. После чемпионата Украины Игорю Рыкусу тяжело далась эта дистанция. Несмотря на трудности он пробежал дистанцию с результатом 23,4 сек и стал в своем забеге первым, но был десятым в обшем зачете".
ПРИЗЕРЫ КОМАНДЫ ДКФВ
ПЕРВОЕ МЕСТО
Соколова Юлия (бег 400 м)
ВТОРОЕ МЕСТО
Гаврик Станислав (бег 100 м)
ТРЕТЬЕ МЕСТО
Лебедь Валерий (бег 400 м)
Кушка Юлия (бег 1500 м)
Кушка Юлия (бег 5000 м)
Текст: Виктор Куленко.
Ледве на сцені піднялася завіса, як ведучий оголосив:
- Виступає ансамбль "Усмішка"...
Грім оплесків стих при перших акордах баяна. Настала тиша, і в ній, ніби весняні струмки, задзвеніли чисті дівочі голоси. Полилася задушевна українська мелодія...
Ансамбль "Усмішка" знають і люблять на швейній фабриці імені В.Я.Чубаря. Три роки тому об'єдналися голосисті дівчата в колектив і тепер не розлучаються. Серед учасників ансамблю - швеї Рая Четверик, Тоня Пильгун, Ірина Дубова, Люда Білоус та інші. Дівчата дружні не лише в пісні, а і в роботі, закохані в свою професію. А пісня, як кажуть, в труді помічниця. Немає на фабриці торжества, яке обійшлося б без "Усмішки".
В ювілейному році ансамбль вдало виступив на районному та обласному фестивалях художньої самодіяльності, присвяченому 100-річчю з дня народження В.І.Леніна. Дівчата здобули право прийняти естафету мистецтва від шахтарів Павлограда. Їх запросили взяти участь у "Павлоградських вечорницях". Дзвінкі голоси "Усмішки" не раз звучали в клубі і на полях підшефного колгоспу "Комуніст" Магдалинівського району.
Першотравень не буває без хорошої пісні. Дівчата з "Усмішки" порадували своїх подруг новими піснями, підготували нову програму до Дня Перемоги. Так і крокують по нашому радісному сьгодні натхненна праця і задушевна пісня. І несуть їх людям також дівчата з "Усмішки".
А.Чайковська, позаштатний кореспондент "Дзержинця".
На знімку: співають дівчата.
"Дзержинець" 01.05.1970.
В колонах святкової демонстрації в Дніпродзержинську 1 травня 1963 року.
Фото В.Жирового.
"Дзержинець" 01.05.1963.
Прекрасний передтравневий подарунок отримали металурги заводу імені Дзержинського - новий 5-поверховий будинок по Проектній вулиці на 65 квартир. В них є газ, гаряча вода та інші комунальні зручності.
Тут одержали квартири бригадир залізопрокатного цеху Павло Чайковський, лаборант теплотехнічної лабораторії Анатолій Ковальський, вальцювальник листопрокатного цеху Іван Іванов та інші металурги.
Заселено також будинок на 87 квартир на розі проспекту В.І.Леніна і Ленінградської вулиці. В першотравневі дні тут святкуватимуть новосілля машиніст коксовиштовхувача Олександр Адамов, слюсар коксового цеху Олександр Сітало, майстер коксового цеху Віталій Ручка і інші трудящі Баглійського коксохімічного заводу.
Радість і у дітей будівельників тресту "Дзержинськбуд". В селищі "Будівельник" для них недавно відкрились двері нового дитячого садка на 100 місць. Закінчуються обробні роботи в дитячих яслах.
В різних кінцях міста готуються до здачі десятки нових будинків. Ідуть останні приготування до заселення 52 квартир в будинку по Мінській вулиці, який споруджується для металургів. В селищі будівників Дніпродзержинської ГЕС готуються до здачі три будинки по 12 квартир кожен.
О.Жигульов.
"Дзержинець" 01.05.1957.
Магазин № 5 ОРС'у заводу ім. Дзержинського по вулиці Сировця № 45 МАЄ В ПРОДАЖУ меблю побутову, велосипеди, посуд фарфоровий, фаянсовий, скляний, металевий і пластмасовий, електролампи, електроплитки і утюги, скло листове, віконне і настольне, метизні вироби і шпалери.
Дирекція.
"Дзержинець" 30.04.1952.
Це було в 1907 році. У Кам'янському з'явився невисокий, міцний, сухий чоловік. У конторі Дніпровського заводу його вже чекали.
- Дмитро Сигаревич, - представився прибулець. - З Одеси ...
- Що ж, будете першим директором Rам'янської чоловічої гімназії. Справа доведеться починати з нуля, але на всіляку підтримку можете розраховувати.
Восьмий том виданої на Заході «Енциклопедії українознавства» (Париж-Нью-Йорк, 1976) відкривається словникової статті про педагога і громадського діяча Дмитра Сигаревича (1868 - 1914). А ось в енциклопедіях, які виходили в Україні, не знайти це ім'я. Пов'язане воно переважно з Одесою та Олександрівському (Запоріжжям), Сигаревич залишив добру пам'ять про себе і в Кам'янському.
Дмитро Дмитрович походив з ополяченого українського шляхетського роду Подільської губернії. Свою юність майбутній педагог провів в Одесі, де він закінчив третю гімназію. Потім юнак вступає на слов'яно-російське відділення історико-філологічного факультету Новоросійського університету в Одесі. Під час навчання в університеті значний вплив на Сигаревича мав відомий тоді професор О.І.Кирпичников, під керівництвом якого працював Дмитро Дмитрович. З інших вчених, що зробили вплив на формування світогляду Сигаревича, слід назвати Олександра Маркевича (1847 - 1903), в гуртку якого відрізнявся своїми здібностями Д.Сигаревич. На частку останнього випало згодом впорядковувати рукописи раптово померлого 1903 професора.
Оскільки тодішній попечитель Одеського навчального округу Сольський не давав штатних місць початківцям викладачам в Одесі, перш ніж вони не попрацюють в провінції, то Сигаревичу, для якого Одеса була другою батьківщиною, довелося починати службу позаштатним викладачем в жіночих гімназіях. Одні джерела називають гімназії Текелій-Куракіна, а потім - березень, інші - гімназії Козленко, Шольп і Пашковської. Вже незабаром Дмитро Дмитрович отримав собі славу найкращого в Одесі викладача літератури (або «словесності», як говорили тоді). Разом з тим він читав курс новітньої літератури гурткам у приватних будинках.
Сігаревіч «отримав велику популярність серед своїх учнів, - згадував Андрій Ніковський, добре знав його по роботі в Одесі. - Мав гарний голос і вмів говорити з великою експресією. На лекціях Дмитра Дмитровича бували такі моменти, дзвінок давно зробив перерву і кінець його вже інший учитель заходить до класу, а Дмитро Дмитрович захоплений сам широко описаної картиною європейської історії, не чує сам, як і його чарівність слухачки. Історію знав Дмитро Дмитрович дуже добре, засвоїв кращі критичні методи вивчення її і як педагог умів більше інших вчителів зацікавити своїх учениць історією ».
Згодом Сигаревича обирають на посаду директора досить великого за тодішніми масштабами закладу - міського сирітського будинку, для розвитку та організації якого він доклав чимало енергії і зусиль. Молодий директор організував там широку самодіяльність учнів, завів хороші майстерні, і як наслідок - роботи сирітського будинку були відомі в Одесі, як хороші і дешеві. Дмитро Дмитрович не обмежувався офіційною частиною праці серед сиріт: збирав вечорами кращих учнів і читав їм «Кобзаря» та інші твори української літератури, розповідав великим хлопцям про історію України, вчив і наставляв своїх сиріт, яким був рідним батьком і щирим порадником.
Разом з тим Дмитро Сигаревич залишався діяльним членом педагогічного відділення при історико-філологічному суспільстві, він виступав з доповідями. Багато часу забирає в нього підготовка робіт з педагогічним, історико-літературних питаннях. Живучи в Одесі до 1907 року, Д.Сігаревіч був помітним громадським українським діячем. Ще до революції 1905 року, писав той же Ніковський, - знали його як організатора студентського українського гуртка, сильного свідомими і талановитими членами. Він дуже близький був до видатним українцям в Одесі - Л. А.Смоленському і М.Ф.Комарову. Як свідчили напісаниє і надруковані 1914 спогади Сигаревича про Комарові, всі українські справи - Дмитро Дмитрович знав дуже добре, в основному як учасник їх.
Знали й поважали Сигаревича і місцеві одеські виборці. Ім'я Д.Сигаревича з великим числом поданих за нього голосів зустрічаємо серед тих, кого висували в першу Думу.
Після 1905 року він неодноразово виступав сміливо і відверто, і цього йому не забули, коли революція пішла на спад.
Дмитро Сигаревич був також і активним діячем одеської «Просвіти». Він звертав там на себе увагу своїм ясним розумом і щирим демократизмом. Слухачі літературно-наукових зібрань дуже любили Дмитра Дмитровича, як красивого і розумного оратора. 26 лютого 1906 (за старим стилем), у день 45-ї річниці смерті Тараса Шевченка одеська «Просвіта» проводила вечір пам'яті Кобзаря. Сигаревич виступав на вечорі з промовою «Значення Шевченка для України».
- Жоден народ на світі не згадує так щиро своїх письменників, як українці Шевченко, - зазначив доповідач.
Взагалі ж в лекційній секції «Просвіти» Сигаревич був між активних членів і на його рахунку було чимало інших доповідей. Напевно, не без участі Дмитра Дмитровича одеська «Просвіта» на одному зі своїх засідань прийняла з осені 1906 заснувати в місті українську гімназію. Для викладання планувалося залучити кращих одеських педагогів. Метод навчання повинен бути американським, коли діти вчать уроки в класах, а додому вчителі не дають ніякої роботи. Українська гімназія в Одесі повинна міститися засобами суспільства і пожертвувань. Але реалізувати ідею з українською гімназією тоді так і не вдалося.
Уже згадувався реферат Сигаревича про Шевченка. До нас дійшли і теми інших його виступів в одеській «Просвіті». Так, 27 лютого 1907 він читав реферат «Народні думи та кобзарі». На вечір лектор запросив кобзаря Ткаченко. А через кілька днів одеська «Просвіта» проводила в міській аудиторії шевченківський свято.
Революція вже йшла на спад, тому назва реферату було досить нейтральним - «Шевченко - поет». Влада тим часом загвинчують останні гвинти здавалося в такий красномовною деталі. На Шевченківському святі в Одесі місцеві поляки підняли великий вінок. Але публічно покласти його на груди поета адміністрація не дозволила. Про це по свіжих слідах подій докладно писав полтавський журнал «Рідний край».
Андрій Ніковський згадує виступ одного одесита, який побував якось в Галичині та за довге волосся і широку бороду дуже сподобався галичанам, так що вони твердо вірили, що він приват-доцент і видатний український діяч. Ні тим, ні іншим цей пан не був, але видавав себе за вченого і діяча. Він про Галичину наговорив було такого, що виходило, ніби треба в Галичині поляків і євреїв, особливо останніх, різати, - інакше пан «приват-доцент» не погоджувався вирішити національне питання в Галичині. Проти цього виступив Дмитро Сигаревич з блискуче обгрунтованим рефератом. У ньому він розповів тверезу правду про національні відносини в Галичині, в результаті просвітницька молодь пропонувала на загальних зборах виключити пана «приват-доцента» з числа членів «Просвіти», що й було зроблено. Панок швидко зник з українського горизонту, але випустив пасквіль на діячів «Просвіти» під заголовком «Одеська тьма і« Просвіта ». Ніковський не називає імені «панка», і тут мені допоміг встановити істину одеський письменник і краєзнавець Григорій Зленко. Брошуру «Одеська тьма і« Просвіта »написав Іван Іванович Радецький, який взяв собі псевдонім Проклятий українець. Розшифровано цей псевдонім в каталозі бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка та в «Словнику українських псевдонімів» О. Дея. І.Радецькій був відомий як кореспондент галицької газети «Дело».
Крім того, що Д. Сигаревич часто виступав в одеській «Просвіті» з рефератами, він також брав участь в жарких дебатах. Це йому також нагадали, коли змушували покинути пост директора сирітського будинку. Дмитро Сигаревич за дорученням громадян і прихильників Л.А. Смоленського зібрав матеріали для біографії цього видатного громадського діяча, але чи написав, упорядкував ті матеріали, пише А.Ніковській, - невідомо.
Після революцій 1905 - 1907 років Дмитро Сигаревич по суті змушений залишити дорогу для нього Одесу, з якою він був пов'язаний родинними узами і якій віддав п'ятнадцять років педагогічної та громадської діяльності. Він вирішує взяти місце директора чоловічої гімназії (в Одесі знаходився центр навчального округу, якому підпорядковувалася і Катеринославщина). Саме така гімназія відкривалася тоді в Кам'янському. Тягар адміністративні клопоти, пов'язаних з цим на свої плечі. Запрошений власниками Дніпровського заводу Д. Сигаревич виявив там блискучий адміністративний і педагогічний талант - школа була поставлена ??зразково і видавалися навіть друковані звіти про організацію шкільної справи в цій інституції. Заслугою першого директора був пристрій при гімназії оркестру, хору, Сокольської гімнастики. За свідченням сучасників, Сигаревич з великою любов'ю ставився до своїх вихованців, невтомно стежачи не тільки за їх вихованням, а й за здоров'ям; здійснюючи спільно з лікарем часті обстеження.
Багато праці було вкладено Д. Сигаревичем і в створення гуртка місцевих педагогів.
Однак у Дмитра Дмитровича були не тільки прихильники: «Власники заводу втручалися в педагогічні справи і Дмитро Дмитрович мав відмовитися від роботи в невідповідних умовах». (А. Ніковський). Як писала одна з місцевих газет, не бажаючи знаходити офіційних засобів для боротьби з тими, кому не імпонували його методи педагогічної праці, він вирішив після майже 10-років-ній самостійної діяльності прийняти місце інспектора і виїхати з Каменського. У його ж вихованців і тих, кому були небайдужі інтереси місцевої гімназії, збереглися теплі спогади про своє першого директора.
Дмитро Сигаревич переїжджає в Олександрівськ (нині - Запоріжжя), працює інспектором місцевого комерційного училища. 1910 видає брошуру «Тридцятиріччя педагогічної, громадської та літературної діяльності директора Олександрівського Міського комерційного училища І.Я. Акинфиев ». 1911 стає директором цього комерційного училища. На цій посаді Сигаревич пробув майже три роки. Його знали, як людину, який відстоював нові напрямки в педагогічному справі. Незважаючи на негативне ставлення начальства, він був прихильником спільних зусиль сім'ї і школи у виховних цілях. Дмитро Сигаревич сприяв створенню в Олександрівську сімейно-педагогічного гуртка, на засіданнях якого сам виступав з доповідями.
Не залишався він боці та інших культурно-просвітницьких заходів, що проводяться в місті. Він, зокрема, виявляє постійну цікавість до місцевої українського культурного життя, виступає в періодиці, планував виступити з доповіддю на урочистостях з нагоди 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка (березень 1914р.). Приїхати до Катеринослава, де він повинен був взяти участь як лектор в одному з вечорів, він так вже і не зміг ...
Нам це важко уявити, але тоді для того, щоб педагогу проявляти свої українські симпатії, треба було мати відвагу. За царя адже чиновникам, навпаки, доплачували за «обрусіння краю» ...
На жаль, багато планів цієї людини так і залишилися нереалізованими. Але свій слід в історії культури нашого народу він залишив. Мріяв про соборній українській державі (до речі, за дорученням одеської громади він був у зв'язках з Галичиною), залишив цінні нариси про українській народній творчості, зокрема, про думи. Але Дмитро Сигаревич не знав міри в роботі. Він, як кажуть, захлинувся в ній. Перевтома, важка праця позначилися: навесні 1914 він серйозно захворів. Злоякісне недокрів'я підточив колись великі сили.
Близькі йому люди вживали заходів для порятунку. Але і поїздки в Харків, і консультації з професорами, і майже місячне перебування в лікарні виявилися марними. Вранці 16 березня 1914 Сигаревича привезли в Александрсандровск, а через тиждень він помер. «Загинув світлий, глибокий розум, - писала газета« Придніпровський край », - любляче свій народ серце, давши своєму часу значно менше того, що він міг би ще дати! ..»
Нагадаю: Олександрівськ, як і Кам'янське, входив тоді до складу Єкатеринославської губернії. На багатолюдні похорони Сигаревича прибув за дорученням міністерства народної освіти директор Катеринославського комерційного училища Антон Синявський (1866 - 1951). Представники одного покоління, вони разом навчалися в Одесі, приблизно в один час опинилися на Катеринославщині, обидва закохалися в цей край. Про своє колезі Дмитру Сигаревичу А. Синявський залишив цінні спогади. А у своїй детальної мови на похороні друга розповів про діяльність близького йому за духом людини з дня закінчення університету в Одесі до останніх днів. Ім'я Сигаревича після років безпам'ятства повертається до нас. І місту варто вшанувати його пам'ять.
Джерело: Книга краєзнавчих нарисів Миколи Чабана "Мандрівки старим Кам'янським". ІМА-прес. Дніпропетровськ. 2004 р. Стор. 119-125.
Корпус технічного ліцею (чоловіча гімназія) – 1907р