З 28 по 31 липня у Софії пройде Чемпіонат Світу з тхеквондо серед кадетів.
До складу збірної команди України ввійшов єдиний представник Кам'янської Федерації тхеквондо Архип Шульженко. Вихованець тренерів Аліни Крістєвої і Олександра Кірпи із ДЮСШ № 4 буде змагатися у ваговій категорії до 49 кг. Тринадцятирічний учень колегіуму № 16 має в своєму активі чимало титулів. Зокрема, у 2018 році він був чемпіоном, а в 2019 році срібним призером чемпіонатів України серед юніорів. Минулого року хлопець став бронзовим призером кадетського чемпіонату України.
Поганий той солдат, який не хоче стати генералом, безперспективний той спортсмен, який не прагне стати чемпіоном. Чемпіонство – це вершина, на шляху до якої спортсмени мають зробити багато маленьких кроків. І коли мети досягнуто – на чемпіона та його тренера чекає пошана, слава, державні премії. І, як приємний додаток, спортивний розряд чи звання. Спортивний комітет України розповідає, як отримати ці звання і що вони дають на практиці, про це пише https://scu.org.ua/
ВІД РОЗРЯДНИКА ДО МІЖНАРОДНИКА
Порядок, умови та вимоги, необхідні для присвоєння спортсменам і тренерам спортивних звань та спортивних розрядів з видів спорту, визнаних в Україні, визначається «Положенням про єдину спортивну класифікацію України», затвердженим Міністерством молоді та спорту України.
Починаючи з юнацького віку, спортсмени рухаються «степ-бай-степ». Спершу розряди: третій, другий, перший юнацькі; третій, другий, перший дорослі; кандидат у майстри спорту. Після цього – спортивні звання: майстер спорту України, майстер спорту України міжнародного класу (гросмейстер України – для шахів і шашок) і заслужений майстер спорту України.
Розряди і звання присвоюються відповідно до результатів, досягнутих спортсменами на змаганнях відповідного рівня, або виконаних ними встановлених нормативів. Для представників олімпійських видів спорту умови отримання спортивних звань дещо м’якші, якщо порівнювати з тими, хто виступає у видах спорту, які не входять до програми Олімпіад.
Для порівняння можна взяти схожі і дотичні види спорту, в яких атлети піднімають штангу, – «олімпійську» важку атлетику і «неолімпійський» пауерліфтинг (силове триборство). Щоб отримати звання майстра спорту міжнародного класу, важкоатлетам потрібно посісти 4-8 місце на Олімпійських іграх, 4-6 – на чемпіонаті світу, 1-3 – на чемпіонаті Європи. А от пауерліфтерам таких показників недостатньо: на чемпіонаті Європи потрібно посісти місце не нижче другого, на чемпіонаті світу – увійти до четвірки найкращих, а на Всесвітніх іграх (змаганнях найвищого рангу в неоілмпійських видах спорту) – стати четвертим або п`ятим.
Найвище спортивне звання – Заслужений майстер спорту України – присвоюється спортсменам вищої категорії-громадянам України та спортсменам-іноземцям, особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, за умови виконання ними вимог, викладених у додатках до «Положення про єдину спортивну класифікацію України». Якщо коротко, то необхідно посісти найвищі місця на найбільших міжнародних змаганнях.
Спортивне звання «Заслужений тренер України» присвоюється тренерам-громадянам України та тренерам-іноземцям, особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, за підготовку спортсменів вищої категорії.
Спортивні звання присвоюються наказом Мінмолодьспорту України. Для отримання звання необхідно надати низку матеріалів і документів.
Також чітко визначено, в яких випадках спортсмен або тренер можуть бути позбавлені спортивного звання: у разі виявлення недостовірної інформації в документах, які подавалися для присвоєння спортивного звання, або у разі довічної спортивної дискваліфікації. Питання щодо позбавлення спортивного звання розглядається спеціальною Комісією, а рішення оформляється відповідним наказом Міністерства молоді та спорту України.
ГРОШОВІ НАДБАВКИ ЗА ЗВАННЯ
Наявність спортивного звання, окрім права на посвідчення і значок, дозволяє отримувати надбавки до заробітної плати: заслужений тренер та заслужений майстер спорту – 20 відсотків посадового окладу, майстер спорту міжнародного класу – 15 відсотків, майстер спорту – 10 відсотків посадового окладу.
Але є одна умова – ваша діяльність за профілем має збігатися з наявним почесним або спортивним званням. Тобто якщо МСМК працює в IT-сфері, йому така надбавка не передбачена. Але якщо він – головний спеціаліст Спортивного комітету України та при цьому ще й Заслужений майстер спорту, то до своєї заробітної плати отримає додатково 756 гривень 80 копійок (посадовий оклад головного спеціаліста СКУ – 3784 грн).
ЧОМУ КРІШТІАНУ РОНАЛДУ НЕ ЗАСЛУЖЕНИЙ МАЙСТЕР СПОРТУ
Відзначимо також, що система спортивних розрядів і звань, окрім України, діє лише в інших країнах колишнього СРСР. В Західній Європі і США успіхи спортсменів відзначають за іншою шкалою. Приміром, деякі західноєвропейські країни оцінюють спортсмена за рівнем змагань, на яких він виступає: районні, регіональні, національні, міжнародні (проте сама процедура присвоєння звань – відсутня). У США рівень спортсмена визначається приналежністю до ліги чи до команди певного статусу – команда коледжу, університету, штату, національна.
Втім, поки процес декомунізації не добрався до спорту і спортивних звань, кожен український малюк, який вперше виходить у ринг чи на татамі, поміст чи бігову доріжку, мріє стати чемпіоном і Заслуженим майстром спорту. А про те, що «заслужений майстер спорту Кріштіану Роналду – звучить кумедно», він навіть і не думає.
Минулого тижня відзначили 83-й день народження Юрія Анатолійовича Єрмакова (найстаршого на даний момент в Україні майстра спорту з шашок) та його 55-річну тренерську діяльність у спортивному клубі "Промінь" АТ "Дніпро-Азот".
За понад півстоліття шашковий корифей підготував 11 майстрів спорту, одного міжнародного майстра, одного міжнародного гросмейстера. А команда хіміків, яку він очолює, тридцять разів ставала чемпіоном серед найбільших підприємств Дніпропетровської області.
Від імені профкому "Дніпро-Азоту", директор СК "Промінь" Олена Саламатіна вручила пам'ятний подарунок ветерану шашкового руху. Міжнародний гросмейстер Людмила Сівук привітала метра від імені обласної та міської шашкових федерацій. А вихованець шахово-шашкового клубу хіміків, кандидат педагогічних наук Анатолій Сеймук подякував Ю.А.Єрмакову від імені учасників турніру, який присвячувався імениннику.
Призерами турніру стали Микола Ляшко, Юрій Єрмаков та Олег Бадаєв.
Завершився спортивний захід у затишному кафе "Свояк". У невимушеній обстановці учасники згадували про такт та культуру ігрових видів спорту, які були обов'язковими в арсеналі тренера вищої категорії Юрія Анатолійовича Єрмакова.
Вихованець тенісної школи СК "Прометей" (Кам`янське) Ілля Марченко вирішив не дякувати гравцю країни-агресора за матч.
34-річний українець у рамках першого кола змагань ATP Challenger Tour у Сеговії (Іспанія) обіграв представника РФ – Андрія Кузнєцова.
Марченко поступився у першому сеті 6:7, проте після цього розгромив свого суперника з рахунком 6:1, 6:3. Зустріч тривала дві години та 15 хвилин. Втім, на цьому Ілля не зупинився і вирішив поставити остаточну "крапку" у цій дуелі.
Варто зазначити, що після гри Ілля відмовився тиснути руку співвітчизнику Володимира Путіна, який взагалі невідомо, що робить на тенісних кортах. Нагадаємо, що у більшості видів спорту росіян відсторонено від всіх змагань.
Далі Ілля Марченко зіграє з переможцем пари Алтуг Челікбілєк (Туреччина) – Бенджамін Лок (Зімбабве).
Джерело https://btu.org.ua
В урочищі Самишина балка 23-24 липня Кам’янська федерація триатлону та ДЮСШ № 5 провели відкриті благодійні змагання з легкоатлетичного кросу, велокросу та кросового дуатлону на підтримку ЗСУ.
На параді відкриття головний суддя змагань Юрій Макогонов акцентував увагу спортсменів та вболівальників, що в цей тяжкий для країни час, завдячуючи захисникам, які боронять нашу землю від загарбників, ми маємо можливість жити повноцінним життям – тренуватись та проводити змагання. Потім учасники вшанували пам'ять загиблих воїнів хвилиною мовчання.
В програмі першого дня змагань 15 спортсменів випробовували себе на дистанції легкоатлетичного кросу 1200 м, спринтерських кросових велоперегонів – 1200 м та кільцевих велоперегонів на дистанції 3200 м. І хоча за декілька днів до старту пройшли зливи, сонце та вітер підсушили траси і на одинадцяту годину в день старту було вже досить спекотно. Зазначимо, що всі спортсмени подолали доволі нелегкі траси по пересіченій місцевості з підйомами та спусками, отримавши на фініші неабияке задоволення.
В результаті безкомпромісної боротьби переможцями та призерами легкоатлетичного кросу в своїх вікових категоріях стали: Лазаренко Костянтин, Шпанько Олександр, Калінін Андрій, Дмитрук Ілля, Борман Іван, Яриз Ярослав, Левченко Ольга, Тарасенко Вікторія, Леня Ассоль, Білоусова Крістіна та Торопцева Катерина.
А поки судді опрацьовували протоколи легкоатлетичного кросу, спортсмени мали час відпочити та підготуватися до наступного старту – спринтерських велоперегонів з роздільним стартом на дистанції 1200 м. В цьому виді змагань спортсменам треба було проявити неабиякі технічні здібності, адже ділянка, на якій відбувалися перегони, доволі насичена технічними елементами, які потрібно долати на високій швидкості. З цим завданням найкраще впорались, виборовши місця на п’єдесталі пошани в своїх вікових категоріях Шпанько Олександр, Лазаренко Костянтин, Бархаленко Гліб, Дмитрук Ілля, Борман Іван, Яриз Ярослав, Таюнда Віктор (до речі, - Віктор представляв найстаршу вікову категорію спортсменів 50+), Білоусова Крістіна, Торопцева Катерина, Леня Ассоль.
І далі в програмі – останній вид першого змагального дня – кросові велоперегони на дистанції 3200 м. Тут, окрім технічної підготовки, враховуючи що це для учасників був уже третій старт на протязі двох годин, спортсмени повинні були проявити витривалість та вольові якості. З цим завданням знову найкраще впорались посівши призові місця на п’єдесталі пошани Шпанько Олександр, Лазаренко Костянтин, Бархаленко Гліб, Дмитрук Ілля, Борман Іван, Яриз Ярослав, Таюнда Віктор, Білоусова Крістіна, Торопцева Катерина. На цьому програма першого змагального дня була вичерпана.
Другого дня спортсменів та вболівальників, що приїхали їх підтримати, чекало справжнє дійство – змагання з кросового дуатлону, - коли спортсмени послідовно проходять один за одним три етапи: біговий, потім – без зупинок велосипедний і – на останок – знову біговий етап. Молодша вікова категорія – 10-12 років та дівчата змагались на дистанції 5600 м (л/а крос 1200, велокрос 3200 - 2 кола по 1600 м, та знову л/а крос 1200 м), а всі інші категорії – на дистанції 8800 м (л/а крос 1200, велокрос 6400 - 4 кола по 1600 м, та знову л/а крос 1200 м).
В результаті запеклої та безкомпромісної боротьби переможцями серед дівчат та хлопців стали Крістіна Білоусова та Олександр Шпанько. Призові місця у вікових категоріях також посіли Бараннік Артем, Лазаренко Костянтин, Дмитрук Ілля, Яриз Ярослав, Мирошниченко Дмитро, Таюнда Віктор.
Зібрані учасниками змагань та присутніми глядачами кошти - 2000 грн були надіслані на закупівлю тепловізорів захисникам Кам’янського.
Відео і фотоальбом https://www.facebook.com/photo/?fbid=5258916814196758&set=pcb.5258934870861619
Прочитав в кіноафіші за червень 1969 року, яка була надрукована в газеті "Дзержинець" тодішнього Дніпродзержинська, а зараз Кам`янського, що в кінотеатрі "Родина" демонстрували двосерійний фільм "Геній дзюдо". І згадалася пригода, яка сталася зі мною під час його перегляду. Але про все по-порядку.
Фільм-бойовик "Геній дзюдо", справжня назва якого "Сугата Сансіро" (по імені головного героя) вийшов в кінопрокат в Японії ще в 1965 році. До нас він дійшов, як завжди, з запізненням. У радянському кінопрокаті розсудили, що нашому глядачеві ця назва нічого не скаже, і поміняли її на іншу – звучну та привабливу. Фільм став культовим. Сценаристом та продюсером був великий Акіра Куросава, а одну з головних ролей – вчителя Яно Сюгоро – зіграв великий Тосіро Міфуне. Це фільм про Шлях – а мистецтво боротьби стало лише школою навчання на цьому Шляху. Окрім дзюдо та джіу-джитсу, про чиї прийоми можна було мати хоча б невиразне уявлення завдяки спортивному та бойовому самбо, у "Генії дзюдо" радянські люди вперше почули слово "карате" і побачили саме карате. У СРСР розпочався бум східного бойового мистецтва.
http://ae.lordfilms-s.tube/43918-film-genij-dzjudo-1965.html
Але особисто мені цей фільм приніс... сльози. Ні, я не плакав від жалю за кимось, чи чимось. Мені перепало від матусі за порвані штани. Річ в тому, що я в той час мешкав і навчався в Аулах. А фільм "Геній дзюдо" в 1969 році показували в літньому кінотеатрі (до 1970-го року, коли відкрився кінотеатр "Ювілейний", він знаходився на майданчику праворуч від нього), обнесеного високим деревяним парканом. Я, 13-річний пацан, зі своїми друзями забралися на верхню частину паркану і дивилися кіно звідти. Та коли довелося втікати від чергових, які ганяли безбілетників, зачепився за арматуру поряд лежачих залізобетонних плит перекриття і порвав штани, куплені батьками напередодні. Дома добряче перепало від мами.
Та це мене не спинило проводити своє дозвілля на паркані кінотеатру і надалі. Наступною стала кінокартина "Мільйон років до нашої ери" про важке життя первісних людей https://filmix.ac/filmi/fjuntezia/29483-million-let-do-nashey-ery-one-million-years-bc-1966.html
Тоді фільм вразив мене більше ніж попередній. Все-таки в школі мене більше цікавили гуманітарні науки природознавство, географія, історія. Та й мріяв після закінчення десятирічки стати археологом. Але про це іншим разом розповім.
Автор Віктор КУЛЕНКО.
Працівники Дніпровського металургійного комбінату 70–90-х років минулого століття, пам`ятають Валентина Михайловича Смаля – заступника директора із загальних питань. В пам`яті людей він не стандартний керівник, відповідальний і принциповий, працелюбний добрий і щирий чоловік. Валентин Михайлович всю душу віддавав справі, поважав людей, незалежно від посад і рангів.
Валентин Смаль народився 25 липня (7 серпня) 1927 року в селі Єлизаветівка, Царичанського району, Дніпропетровскої області.
Батько Михайло Микитович Смаль в 1920 році вступив до союзу селянської молоді, добровольцем відправився на службу в бригаду червоних козаків, під командуванням героя Громадянської війни Віталія Марковича Примакова – командира українського Червоного козацтва. Повернувшись зі служби в 1924 році, будучи людиною прогресивною, згодом вступає на курси трактористів, та першим привозить трактор в село Єлізаветівку.
Валентин Смаль з мамою, татом та братом Миколою. 1939 рік.
В 1933 році батько починає працювати на металургійному заводі ім. Дзержинського. Мати Ониська Євменівна, брала участь в організації першого колгоспу в селі Єлизаветівка в 1927 році. Довоєнне дитинство Валентина, як і всього покоління тридцятих років – випробування на міцність: голодні 1932–1933, боротьба за виживання. Всі ми родом з дитинства, бо саме в цю пору життя закладається все найкраще, і добре, що кожний з нас пронесе його з собою через все життя. Турбота батьків, нелегка селянська праця, працелюбність, любов до книжок, постійна жага до знань – головні якості, які сформували Валентина в дитинстві.
В країну прийшла війна... Валентину 13 років, він відмінно закінчив сім класів Єлизаветівській середньої школи. На четвертий день війни Михайло Микитович Смаль, відправився на фронт, де загинув у 1943 році. Коли в село прийшли фашисти, на Валентинові, ще зовсім дитячі плечі, впала відповідальність за виживання його сім`ї. Кожний день міг стати останнім, підліток добував харчі для хворої мами та молодшого брата Миколи. В період окупації села фашистами, Валентин сховав у власній хаті шкільну бібліотеку. Після звільнення села, в 1943 році, хлопець повернув бібліотеку школі та пішов навчатися до 9 класу.
В 1944 році прямо зі шкільної лави Валентина Смаля призвали до армії. Службу починав в запасному полку міста Змієв, Харьківської області, курсантом мінометної роти. В 1945 році юнак закінчив школу корабельних радистів та був направлений в дев`яту дивізію "морських мисливців". Справою справжніх чоловіків і важливою школою життя стала для Валентина Михайловича служба в Севастополі на Чорноморскому флоті.
Михайло Смаль крайній ліворуч. 1948 рік.
В 1951 році він звільняється в запас і приїздить до рідного Дніпродзержинська. Як і колись батько, Валентин йде працювати на металургійний завод ім. Дзержинського монтером залізопрокатного цеху. Кмітливість і працелюбність, привели хлопця із заводської прохідної до школи електриків, де разом із досвідом виробничника, парубок отримав нову спеціальність електрика основного виробництва.
В 1954 році Валентин вступає на вечірне відділення металургійного інституту ім. Арсенічева на факультет механічного обладнання заводів чорної та кольорової металургії. Молода людина з цікавістю і наполегливістю опановувала науку металургійного виробництва. Викладачі ВУЗу відзначали талановитість, перспективного молодого металурга та в один голос пропонували йому продовжити навчання в аспірантурі.
Через шість років Валентин Смаль із відзнакою завершує навчання в інституті та остаточно вирішує пов`язати своє життя з металургійним заводом.
В грудні 1967 року починається важливий період роботи Валентина Михайловича, як господарника, на посаді заступника директора заводу з господарчих питань. На цьому поприщі Валентин Михайлович Смаль успішно відповідав за покращення соціально-культурних і житлово-побутових умов металургів.
В.М.Смаль (крайній праворуч) на відкритті дитячого табору відпочинку в с.Царичанка.
"Великому кораблю – велике плавання" – говорив Валентин Михайлович про рідний завод. Всі свої знання енергію досвід та душу віддаючи підприємству.
В 1968 році за участю В.М.Смаля на металургійному заводі створили цех безрейкового транспорту. Збільшення кількості транспорту, сприяло покращенню виробничої діяльності комбінату, будівництву необхідних об`єктів інфраструктури.
За ініциативою Валентина Михайловича розроблений план перспективи, розвитку і покращення житлово-побутових умов металургів заводу. В 1971 році на заводі ліквідований барачний житловий фонд. Тисячі сімей металургів отримали власні квартири. Металлургійний завод вперше на Дніпропетровщині вирішив цю важливу соціальну проблему. Збудовано новий піонерський табір на 1000 місць. За ініціативою В.М.Смаля та підтримці керівництва заводу, вперше в Україні збудована загородна дитяча дача на 300 місць з цілорічним режимом работи. З введенням її в експлуатацію, 16 дитячих садків заводу, отримали можливість два рази на рік оздоровлювати дітей в сосновому лісі біля річки Оріль, в 70 кілометрах від міста. Під керівництвом Валентина Михайловича Смаля, в Старому селі збудована Заводська база відпочинку "Металург" на 400 місць. В цей же самий час, за безстроковою угодою, металурги комбинату відпочивали в здравниці південного узбережжя Криму – пансіонаті "Місхор". Завершено будівництво заводського профілакторію на 300 місць. Здравниця "Дзержинка" признана однією із найкращих серед металургійних підприємств України. На території комбинату збудовано чотири корпуси на вісім тисяч місць, що покращило побутові умови робітників заводу. Ремонтувалися старі цехові приміщення, будувалися нові.
Не завжди активна діяльність В.М.Смаля знаходила підтримку керівництва комбінату. Дуже часто йому приходилося, пробивати бюрократичні перепони задля покращення умов праці заводчан. Але яким би питанням не займався Валентин Михайлович, все в житті він робив на відмінно. Успішна діяльність на посаді заступника директора заводу відзначена Орденом Трудового Червоного Прапору, ювілейними медалями, подяками Міністерства чорної металургії УРСР.
Господарська діяльності на металургійному заводі гармонійно поєдналася із плідною роботою на громаду міста. Валентин Смаль впродовж 15 років обирався депутатом Дніпродзержинської міської ради народних депутатів.
Щастя чоловіка не можливо без надійного тилу – гарної дружини і дружної родини. Валентин Михайлович познайомився з Наталією Іванівною в далекій юності. Разом вони прожили 39 років, поділяючи всі радощі та труднощі. Виховали двох доньок: Людмилу та Олену.
Валенти Михайлович і Наталія Іванівна з донечкою Людою.
Наталія Іванівна пропрацювала на металлургійному заводі лаборантом ЦЗЛ, інженером технічного відділу. Нині пенсіонерка, ветеран праці Дзержинки. Валентин Михайлович завжди обожнював дітей, а після виходу на пенсію, весь свій вільний час присвячував онукам Валентину і Михайлу. Чоловік навчав старшого онука деяким дрібним будівельним роботам, майструвати з дерева, зацікавлював книгами.
Новий 1987 рік. Валентин Михайлович з онуком Валентином.
Впродовж багатьох років Валентин Смаль, захоплювався фотографією. Він знімав цікаві події свого життя, власних дітей та онуків, природу рідного краю. В сімейному архіві близько 2000 чорно-білих фотознімків, в яких цікаві сюжети та багато творчих задумів. Його фотографія проста, щира і відверта та не лишає байдужим глядача.
Валенти Михайлович Смаль довгі роки захоплювався фотосправою.
Після виходу на заслужений відпочинок, Валентин Михайлович, не уявляв своє життя без заводу та продовжував працювати майстром ЖКВ. В жовтні 1991 року він пішов із життя...
Цими липневими днями Валентину Михайловичу Смаль виповнилось би 95 років. Вже тридцять років не має серед живих цього чоловіка. Але стрімкість сьогодення не викреслює з пам`яті його дружини, дітей та онуків образ відмінного працівника, щиру і добру людину, якого вони із гордістю завжди згадують.
Автор тесту Валентин Старков.
