В ДНЕПРОДЗЕРЖИНСКОЙ БИБЛИОТЕКЕ ИМ.Т.ШЕВЧЕНКО ОТКРЫВАЕТСЯ КЛУБ АКТИВНОГО ОТДЫХА И ПУТЕШЕСТВИЙ
14 февраля в читальном зале Днепродзержинской библиотеки им. Т.Шевченко состоится открытие клуба активного отдыха и путешествий. "Это новый клуб, который открывается в нашем городе, - говорит директор центральной городской библиотеки Татьяна Герасюта. - Сначала пройдет организационное заседание, которое проведет Нина Юршевич. - Планируем проводит ежемесячно одно занятие теоретическое и практическое. Наша задача, привить любовь к своему городу и его окрестностей, а также научиться активно отдыхать за его пределами. Клуб еще не имеет названия".
ГДЕ - читальный зал библиотеки им.Т.Шевченко (ул. Сыровца, 14).
КОГДА - 14 февраля.
НАЧАЛО - 14:00.
Кожного ранку по Червоноармійській вулиці можна бачити , як окремі домогосподарки, особливо з будинку № 42, виливають на шлях різні нечистоти, висипають сміття. Працівники міліції, санепідстанції з цим миряться.
Не помічають порушників правил санітарії, порядку у місті і працівники міськкомунгоспу. Є багато фактів, коли самі міськкомунгосповці і працівники житлокомунальних відділів заводів створюють неподобства, не борються за культуру міста. Ще восени минулого року міськкомунгоспівці прокладали тротуар по спортивній вулиці. На розі цієї вулиці і проспекту Пеліна серед нового тротуару комунальники залишили великий камінь, що виходить з землі на півметра. На перший погляд це дрібниця, але скільки є таких дрібниць по вулицях нашого міста! По проспекту Пеліна біля гуртожитку № 5 тресту "Дзержинськбуд" будівельники залишили яму, а зверху неї і зараз стричить метрів з 5 завдовжки дріт. Той, хто проходе, неодмінно згадує некультурних, недбайливих працівників. Комунальникам давно треба усунути цей недоробок, що лишився саме в тому місці, де проходять люди.
Двірники, власники будинків чомусь не зрубують льод на тротуарах, не посипають тротуари піском.
Д.Ільїн, конструктор проектного відділу головної контори заводу ім.Дзержинського.
"Дзержинець" 13.02.1951.
Три дні на штучній ковзанці хімкомбінату тривали змагання хокеїстів на першість центральної ради товариства "Авангард". Звання чемпіона виборювали спортсмени Київської, Тернопільської та Дніпропетровської областей. На останній день змагань лише кияни і команда нашої області, яка складалася в основному з хокеїстів хімкомбінату, не мали жодної поразки. Вони і зустрілися між собою у фіналі.
Вже на третій хвилині зустрічі кияни відкрили рахунок, але згодом Г.Корнілов, О.Буштрюк, Ю.Жуков довели рахунок до 3:1 на користь команди нашої області. Перемігши гостей з рахунком 4:2, хокеїсти Дніпропетровської області стали чемпіонами центральної ради товариства "Авангард". Кияни посіли друге місце. Призерів змагань нагороджено дипломами і цінними подарунками.
Команда-переможниця виступала в такому складі: В.Любавін, Ю.Фросін, А.Саварнюк (капітан команди), В.Пихенко, В.Ніколаєв, Г.Корнілов, О.Бринських, О.Буштрюк, Ю.Жуков, В.Глядченко, А.Михалєв, С.Михалєв, В.Табунщиков, В.Сафронов, Г.Байдак та Г.Берлатий.
В.Олефіренко, суддя змагань.
На знімку: команда хокеїстів Дніпропетровської області - чемпіон центральної ради товариства "Авангард" 1970 р.
Фото А.Барандіна.
"Дзержинець" 13.02.1970.
Київська кіностудія художніх фільмів О.П.Довженка випустила нову картину "Іванна". Поставлена вона за сценарієм відомого львівського письменника лауреата Сталінської премії В.Бєляєва.
В основу фільму покладено фактичний матеріал - розповідь про один з багатьох злочинів католицької церкви, вірного прислужника папського престолу, запеклого буржуазного націоналіста митрополита Андрія Шептицького.
Цей фільм знімав наш земляк - кінооператор Олексій Прокопенко, відомий глядачам на зйомках кінофільму "Надзвичайна пригода".
З понеділка кінофільм "Іванна" демонструватиметься в кінотеатрі "Родина" та Палаці культури металургів.
"Дзержинець" 13.02.1960.
http://www.youtube.com/watch?v=sQyT-lxAYck
Стовпи сірої землі від вибухів снарядів виростають перед червоними кінотниками.
Микола Руднєв ледь похитнувся в сідлі. У вихорі бою цього ніхто не помітив. Проте вірний товариш, червоногвардієць Естрін хотів підтримати пораненого Миколу. Але той відвів руку.
- Передайте Ворошилову, що наказ виконано. Прорив... ліквідовано...
І блідими губами ледь чутно додав:
- Йосипе, знайди сина... І потурбуйся про його долю...
Відцвіли блискавицями ночі громадянської війни. З вулиці Уманського, 34, що в Києві на Чокалівському масиві, в дитячі будинки країни розходилися листи. І в кожному з них - питання: чи нема серед вихованців Костянтина Руднєва? і підпис - Йосип Естрін.
А доля Костика була не по-дитячому гіркою.
Матір він майже не пам'ятав. Єдине, про що, згадуючи, розповідав товаришам по дитбудинку, це - жовтий портфель білого генерала, з якого мати пошила йому чоботи. В той час усі йшли на фронт. Пішла й вона, віддавши сина в надійні руки другої матері - Марії Іллінічни Ульянової, яка в той час завідувала дитячою трудовою колонією при Реввійськраді 12-ї армії. Жовті чоботи були останнім подарунком Костикової матері. Вона загинула від білогвардійської кулі...
І ось він стоїть і говорить: - Йосип Естрін знайшов мене.
У Києві Костянтин Руднєв закінчив сім класів і школу ФЗН, трудився на заводі "Київська кузня". По путівці комсомолу працював токарем у Каневській МТС, а потім на заводі імені Дзержинського в Дніпродзержинську.
З 1935 по 1941 рік він - токар кіровоградського заводу "Червона зірка".
Коли фашисти підійшли до моста, членові цехового комітету комсомолу Костянтину Руднєву було доручено висадити в повітря завод, щоб його устаткування не потрапило до рук загарбників. Завдання було виконано, але виїхати з окупованої території не пощастило. Проте молодий патріот і його товариші обрали вірний шлях, який привів їх до партизанського загону. Народні месники, що залишились живими, пам'ятають, як безстрашний син Микола Руднєв виконував будь-які завдання командування.
Після визволення міста Руднєв пішов у діючу армію. Поранений і контужений, повернувся він у Кіровоград. Працював на відбудові міської електростанції, а потім знову на заводі "Червона зірка".
Нині він - майстер токарного цеху і студент Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування. Його дипломна робота - конструювання вертикально-фрезерного верстата з програмним управлінням - обіцяє принести велику користь заводові.
Все це розповів Костянтин Миколайович Руднєв комсомольським активістам Харкова, які одного разу зібралися в обкомі ЛКСМУ.
Після невимушеної бесіди посипались запитання. Виявляється у безсмертного героя громадянської війни Микола Руднєва є онуки. Правда, названі. Коли рідний син Костянтина Миколайовича і Онисії Семенівни помер, вони взяли на виховання двох хлопчиків з дитячого будинку. Зараз діти уже вийшли на самостійний життєвий шлях.
Вечірній Харків. Тисячі вогнів освітлюють одну з площ, що носить ім'я Руднєва. Тихо, наче яблуневий цвіт, падає сніг. Стоїть Костянтин Руднєв перед пам'ятником батькові - Миколі Руднєву, створеному руками скульптора Віктора Воловика. В цьому пам'ятнику - вічна молодість.
Г.Бочаров, С.Шумицький.
"Дзержинець" 13.02.1960.
Кілька днів в Ужгороді проходили змагання з легкої атлетики на першість республіки. В складі команди Дніпропетровської області в цих змаганнях брали участь дніпродзержинські легкоатлети Колесников, Коліуш і Полторак.
Незважаючи на складні метеорологічні умови - змагання провадились на відкритому повітрі - дніпродзержинський легкоатлет Володимир Колесников вийшов переможцем у стрибках з жердиною, показавши результат 3 метри 90 см, що відповідає вимогам першого спортивного розряду.
Тов. Колесников нагороджений дипломом першого ступеня і цінним подарунком.
"Дзержинець" 13.02.1956.
У вільний від занять час учень 10 класу школи № 17 Боря Корінець займається цікавою і корисною справою. Ось уже п'ятий рік він розводить кролів. За допомогою батьків Борис обладнав для тварин затишне приміщення.
Подивитися кролів приходить багато товаришів. Боря з задоволенням розповідає їм. У нього є кілька порід кролів.
Друзі Бориса - Володимир Посилаєв, Адік Рябовол, Юра Мізевич та інші теж вирішили зайнятися розведенням кролів.
Юний кролівник здав на заготівельний пункт десятки пухнастих кролячих шкірок і велику кількість м'яса.
Юлія Солод, учениця школи № 17.
"Дзержинець" 13.02.1956.
В Днепродзержинской библиотеке им. Т.Шевченко 12 февраля состоялось заседание краеведческого клуба "Днепродзержинск-Каменское". Своими находками о судьбе украинского поэта, драматурга и баснописца Алексея Ильича Сеника (12.08.1909-28.05.1968), более известного под псевдонимом Алексей Запорожский, поделилась Людмила Сергеевна Глок.
Судьба учителя школы № 21 Алексея Сеника сложилась так, что он почти неизвестен у себя на родине. Родился Алексей Ильич в селе Миролюбовка Запорожской области. Учился в сельскохозяйственной школе, в Запорожском пединституте. Там же начал писать стихи и прозу. В 1934 году свет увидела первая книга Сеника "Бои в долине". А в следующем году он был арестован якобы за участие в контрреволюционном мятеже и отправлен на три года в Сибирь. Через 20 лет Постановлением Президиума Верховного Суда УССР приговор О.Сенику был отменен. Вернувшись из лагеря, Алексей долго искал работу. Но его нигде не принимали. К счастью его земляк Григорий Мартыненко, который в то время занимал ответственную должность, помог ему устроиться учителем в Запорожье. А со временем даже в отделе народного образования. Алексей продолжал заниматься литературным трудом. Во время оккупации гитлеровцамии Запорожья Алексей Сеник творчество не оставил. Тогда же он написал пьесу "Марко Отава", и узнав, что в Днепродзержинске работает театр, решил попытать счастья. И оно ему улыбнулось. Директор театра Федор Гладков в декабре 1942 г. поставил драму в пяти действиях под названием "Марко Отава". Главную роль Марка Отавы выполнял актер Леонид Семенов. Пьеса показывала жизнь украинского села периода 1931-1933 годов. Но поскольку пьеса была националистической, немцы ее после третьего представления запретили. Впоследствии понимая, что советская власть не простит ему создание пьесы, где речь шла о голодоморе в Украине, Алексей эвакуировался на Запад. После тягостных скитаний он оказался в лагере для перемещенных лиц немецкого города Аугсбург. Там он познакомился "в очереди за миской супа" с Надеждой Коваль. В последствии они поженились и переехали в Бразилию, где в сложных условиях прожили 12 лет. В этой южноамериканской стране Сеник приобрел славу баснеписца, выпустив сборник "Новые басни". В 1961 г. семья перебирается в США, где Алексей прожил до самой смерти. Умер он 28 мая 1968 года от рака.
Резюмируя свой рассказ о А.Сенике, Л.Глок сказала: "Мне хотелось напомнить, что Алексей Сеник у нас был. Что это очень интересный украинский баснеписец, очень талантиливый автор. И мне как филологу обидно, что он несправедливо забытый".
В.Куленко
12 февраля в СШ № 40 прошел турнир по шашкам-64 среди детей до 13 лет. Как сообщила тренер Алена Губарева, соревнования были организованы шашечной федерацией города совместно с Центром "Спорт для всех". "22 участника были разделены на две возрастные группы, до 10 и до 13 лет, - рассказывает Алена Губарева. - Соревнования проводились по швейцарской системе в семь туров. Если рёбёнок, выступавший в первой возрастной категории проходил дальше, то он награждался грамотой и призом. Всем призерам городской Центр "Спорт для всех" вручал сладости".
Надо отметить, что самыми юными участниками турнира были Илья Балабан и Ева Бабий, воспитаннки тренера Алены Губаревой. Оба 2008 года рождения. Иллюша учится в первом классе СШ № 40, а Ева пойдет в школу только в этом году.
ПРИЗЕРЫ
ДО 10 ЛЕТ
ДЕВОЧКИ
1 - Панченко Екатерина (лицей НИТ, тр. А.Губарева)
2 - Бабий Ева (тр. А.Губарева)
МАЛЬЧИКИ
1 - Козин Максим (СШ № 40, тр. А.Губарева)
2 - Зебзеев Артём (СШ № 40, тр. И.Губарев)
3 - Савинский Добрыня ("Ор Авнер", тр. Д.Савинский)
ДО 13 ЛЕТ
ДЕВОЧКИ
1 - Губарева Анастасия (лицей НИТ, тр. А.Губарев)
2 - Купатенко София (лицей НИТ, тр. Д.Савинский)
3 - Панченко Екатерина (лицей НИТ, тр. А.Губарева)
МАЛЬЧИКИ
1 - Шнейдер Александр (СШ № 40, тр. И.Губарев)
2 - Козин Максим (СШ № 40, тр. А.Губарева)
3 - Агарков Даниил (лицей НИТ, тр. В.Шкура)
В.Куленко
На фото играют Анастасия Губарева и Максим Козин
