Один з кращих кінотеатрів міста, відкритий в 1978 році на Комсомольському проспекті (зараз проспект Василя Стуса) на Черемушках, відразу полюбився городянам і був гордістю для всіх.
Ще б пак: новенький, вперше - з двома залами (дивись хоч по черзі в кожному залі, хоч по вибору - кожному своє), дуже місткий - на 400 і 200 місць. Квитки на сеанс коштували по 25 копійок - для дорослих, і по 10 - на ранкові та дитячі сеанси. Якщо врахувати, що в ті роки в кінотеатрі імені Шевченка, де першими йшли все нові фільми, шикувалися величезні черги, "Комсомолець" завжди виручав: в ньому всього на тиждень пізніше можна було подивитися улюблений фільм і дешевше, і комфортніше.
Будівництво кінотеатру "Комсомолець". 1986 рік.
ФОТОАЛЬБОМ https://vk.com/album84493189_246850130
Працював телефонний автовідповідач, і можна було дізнатися репертуар, не виходячи з квартири чи кабінету, або зателефонувавши з будь-якого автомата, розташованого на околиці міста.
У кінотеатрі було все для приємного відпочинку: цілком пристойне кафе з морозивом, буфет з тістечками і лимонадом. Фонтани, хороша музика. Пізніше, відповідно до часу, з'явився перший в місті відеопроектор, по якому можна було дивитися "відіки" на великому екрані! Молодим глядачам дуже подобалося, що тільки в цьому кінотеатрі замість обов'язкової в ті часи повчальної кінохроніки показували улюблені мультики "Том і Джеррі", можна було провести вільний від уроків (а іноді і замість них!) час у тирі, і постріляти в ціль всього по 3 копійки за кульку...
1989 рік.
Адміністрація тримала руку на пульсі, завжди підбирала кращий репертуар, вводила сучасні нововведення. Але в роки перебудови улюблену установу не врятували ні поява на першому поверсі відеосалону, ні комерційного магазину, ні торгівля "Запорожцями".
Найкрасивіша споруда в центрі Черемушек, навпроти Дніпровського виконкому не змогла залишитися культурним центром, і кінотеатр виставили на аукціон.
У 2006 році покупниця Антоніна, родичка колишнього президента Кучми Л.Д., яка приїхала з Києва, придбала кінотеатр без особливих роздумів. На тлі столичних цін покупка здавалася дуже вигідною. Головною умовою, яку поставило місто, було обов'язкове збереження статусу культурного закладу протягом п'яти років. Щаслива покупниця в інтерв'ю газеті "2000" говорила:
- Хочеться, щоб у нас процвітали і бізнес, і культура. Мрію зробити кінотеатр столичного рівня, щоб городянам не було соромно за своє місто".
П'ять років вже давно минули, а в "Комсомольці" за цей час не було жодного фільму. Видовище, яке він зараз представляє, викликає тільки жалість.
Любов Алексієвська, краєзнавець, член Національної Спілки журналістів України.