Голкіпер команди "Хімік" Микола Захарій народився 8 вересня 1943 року в Дніпродзержинську. Микола свого часу грав в місцевих командах "Металург" (1959-60, 1968-71), "Хімік" (1960), "Енергетик" (1967). В 1959 році захищав ворота юнацької збірної УССР. Про успіх команди і її голкіпера, журналіст Володимир Базарянінов написав в матеріалі "Воротар", який був надрукований 25 серпня 1959 року в газеті "Дзержинець".
"Лужники. Мала арена. На переповнених трибунах стадіону не вщухають спортивні пристрасті. Любителі футбола, що прийшли на фінальну зустріч між збірними юнацькими командами Москви й України, з інтересом слідкують за ходом матчу.
Гра складалась не на користь москвичів. Навальні атаки юних українців слідували одна за одною... 20-та хвилина. Центральний нападник збірної України Валентин Сосніхін, одержавши м'яч, точно послав його в сітку, воріт суперників, на трибунах стадіону на одну мить встановилась тиша, щоб через хвилину вибухнути могутнім криком. Москвичі вітали віртуозну гру українських футболістів.
В перерві тренер збірної України Борис Михайлович Кукуриков сказав Миколі Захарію:
— Готуйся! Станеш на ворота.
І все. Микола навіть не встиг розпитати, чому замінили Бориса, який, здається, непогано захищає ворота. Та свисток судді сповістив про початок гри.
Молодий воротар хвилювався. Це був останній матч. До фіналу спортивне щастя йшло поруч з українцями. Командну першість виборювали 15 колективів союзних республік, а також спортсмени Москви, Ленінграда, "Трудових резервів", Міністерства шляхів. Переможці одержували золоті медалі. А кому не хочеться одержати медаль? Українська команда мала всі шанси на перше місце. Тільки б перемогти москвичів!
Друга половина гри проходила також при перевазі юнаків з півдня, і Микола трохи заспокоївся. Проте, ненадовго. Ось по лівому краю просувається вперед стрімкий Федотов. Це син знаменитого Григорія Федотова. Батько передав насліднику і стрімкий біг, і віртуозні фінти. Обвівши двох захисників Федотов-менший наближався до воріт. Люди на трибунах піднялися і скандували його ім'я. Та не дрімав і Микола Захарій – хлопець з індустріального Дніпродзержинська, якому доручили захищати спортивну честь республіки. Зібравшись в клубок, він налетів на Федотова і вибив у нього з-під ніг м`яч. Атаку відбито. Та за хвилину той же Федотов майстерно направив м'яч у ворота українців. Гол? Ні! Микола полетів у самий кут воріт і витягнув "мертвий" м'яч. Юні українці забили ще один м'яч і перемогли з рахунком 2:0. Перемога! А з нею прийшли і золоті медалі, якими нагородили команду.
З радісним трепетом повертався до рідного Дніпродзержинська Микола. Зустрічали його друзі, вчителі. Та найбільш хвилюючою була зустріч з рідними. Мати обняла, поцілувала сина. Видно — рада була. Микола ласкаво поглянув на матір і щиро розсміявся, згадавши, як вона не дозволяла йому ходити на тренування, все боялась, що її Микола може ногу виламати.
І знову напружені дні тренування. Щовечора приходить на стадіон "Металург" світловолосий юнак, переодягається і стає у ворота, йому подають м'ячі, б'ють щосили. Ще б пак! Адже у воротах стоїть сам вартовий збірної юнацької команди республіки.
Та слава не затуманює очей десятикласникові школи № 22 Миколі Захарію. Успіх у столиці — це ще не все. Молодий воротар в цьому переконався під час зустрічі команди "Металург" з футболістами Кривого Рога. Микола пропустив... п'ять м'ячів.
- А ще золоту медаль має! — дорікнув хтось на трибунах.
Обидні, але справедливі слова. Ну що ж! Буде Микола працювати, вчитись. Але ж вина в тих п'яти голах не тільки його. Воротар - це останній вартовий. Хіба міг він один відстояти ворота, які повинна захищати вся команда? А в тій грі з криворіжцями дзержинці грали не дуже добре.
Ще рік і Микола закінчить десятирічку, його мрія — поступити у фізкультурний інститут, стати хорошим спортсменом. І хто знає, може через деякий час у воротах збірної команди України ми побачимо нашого земляка. Тільки на цей раз збірна буде не юнацькою, а командою дорослих майстрів".
Фото з групи КАМ`ЯНСЬКИЙ ФУТБОЛ. ІСТОРІЯ та СУЧАСНІСТЬ.