Вперше Стас побачив бої ММА на Кубку світу в Феодосії в 2010 році. "Я був ще зовсім малим, мав лише 5 років, але ті змагання мене вразили своєю видовищністю, а спортсмени – сміливістю та майстерністю, - розповідає Станіслав Тимченко. - На цей турнір прибуло багато команд з ближнього зарубіжжя. Із завмиранням серця я спостерігав боротьбу на татамі. З часом, батько розповів мені, що одним із переможців турніру був Хабіб Нурмагомедов з Дагестану (сучасний фаворит промоції UFC, - прим. автора). Саме його бої надихнули мене займатися змішаними єдиноборствами". 

 

 

Згодом хлопець став займатися греко-римською боротьбою, яка стала захоплювати його не менше ніж змішані єдиноборства. І все ж перевагу він віддає останнім. "Безумовно, козацький двобій мені ближче. Мій батько, як тренер, розвиває саме цей вид спорту на Дніпропетровщині, - продовжує діалог Стас. - Іноді здається, що все життя тренуюся, і все одно кожен раз відкриваю для себе щось нове. Греко-римська боротьба для мене є вивченням стратегії бою, шляхом виходу зі складних захватів. Але правила багато в чому обмежують спортсменів. Завдячую своєму тренеру Миколі Андрійовичу Радченко за цікавий досвід, спортивний азарт, можливість знати такі прийоми, якими не володіють багато сучасних спортсменів".

 

 

Перша нагорода, як перше кохання, запамятовується на все життя. Сім років тому в поєдинку із своїм земляком Іваном Брусником з клубу "Юність", Тимченко посів третє місце на Кубку України в розділі семі-контакт (забава). "Для мене ця медаль пока що являється найдорожчою. Кожна  медаль – це нова сходинка в спорті, що є мотивацією працювати ще більше, ще наполегливіше. Дуже дорожу подячним листом міського голови А.Л.Білоусова, який розвиває спорт в нашому місті. Ми часто бачимо його на змаганнях в різних видах спорту, - пояснює Стас. - А  взагалі в моїй колекції приблизно 60 медалей і понад 100 грамот".   

 

 

Для одних змагання це спосіб виділитися серед однолітків, для інших - стиль життя. "Тренування – це можливість не тільки розвиватися, як спортсмен, а ще й – спосіб життя. Це – випробування на  міцність та силу характера, - розмірковує Станіслав Тимченко. - В моменти, коли я травмувався і не міг фізично бути в змагальному процесі, я приходив подивитися на своїх побратимів, підтримати їх, поспілкуватися, поділитися своїми враженнями. Це велика спортивна родина, де є місце не тільки труднощам боротьби, але й радощам  дружньої атмосфери".

 

Як і всім дітям Стасу хочеться погратися, просто нічого не робити. Але треба виконувати вказівки тренера, слухати батька. "Ми з татом часто дискутуємо, але щодо виконання команд – це непорушно!, - чітко пояснює спортсмен. - З батьком – ми друзі, страху перед ним не має. Більше боюсь розчарувати, або зробити боляче сказаними словами. Саме тяжке покарання для мене – заборона йти на тренування".

 

 

Поєднувати тренування і навчання не просто, але хлопець старається. Йому особливо подобаються уроки фізики, англійської і української мови. "Зараз працюю над тим, щоб вивчати англійську. Адже знання іноземної мови дуже актуальне, - з солідністю розповідає юний спортсмен. - Коли ходив в садочок, мріяв стати гонщиком. Можливості посидіти за кермом батькової машини не упускав ніколи. Тепер мрію стати тренером. Хочу тренерською роботою заробити за кордоном кошти, щоб в нашому місті відкрити спортивну школу ММА та інших єдиноборств, в якій діти різних статків могли б тренуватися та вести здоровий спосіб життя".  

 

Дилема: кому складніше, спортсменам або тренерам - завжди актуальна. Свій погляд на це питання має і наш герой. "Я вважаю, що складно і тим, і іншим. Спортсмен несе відповідальність перед тренером по виконанню того, що його навчили, боїться не підвести, бо кожна помилка – це травма. А тренер переживає кожен бій, як власний, аналізує  прорахунки, переваги суперника. Потім на тренуванні всі ці фактори відпрацьовуються, - пояснює Станіслав Тимченко. - Та пока що мені рано думати про тренерську стезю. Потрібно виконувати його настанови та свій розпорядок дня. А він у мене дуже насичений. Прокидаюся кожен день дуже рано, бо дорога до школи займає часу. Після занять роблю  уроки та о 18:00  йду у спортивний зал. В понеділок, середу і п'ятницю проходжу тренування з боротьби. У вівторок, четвер та суботу відпрацьовую ударну техніку (козацький двобій, змішанні єдиноборства). В неділю – тренування з боксу або крос. Кожне тренування займає в середньому дві години. Якщо б була можливість додати тренування в першій половині дня, то я б додав. Звичайно в мене є і свята, дні відпочинку, як і у кожної дитини".

 

 

Не відстає від Стаса і його молодший брат В`ячеслав, який теж займається єдиноборствами. "Мені здається, що  брат  в мене був завжди, бо в нас різниця всього один рік і десять місяців, - посміхаючись розповідає Стас. -  Ми росли разом у спортивній залі. Від своїх однолітків Слава відрізняється спритністю, технікою, манерою ведення бою. Я ж більше тактик, люблю міксувати техніки з боротьби, боксу, козацького двобою. Це дуже цікав, та виправдовує себе на рингу".

 

 

Отримуючи високу титули та нагороди, Стас розуміє, що це спонукає його бути взірцем не тільки для брата, а й для свох однокласників, товаришів. Та як і у кожної людини у хлопця є свої вади, якиих він би хотів позбутися. "Мені не подобається в собі те, що я нестримний до несправедливості. Мені здається, що цього терпіти не можна. Та я розумію, що іноді це можна зробити толерантніше і не так образливо", - пояснює С.Тимченко.

 

 

В кінці нашої бесіди Станіслав Тимченко закликав свої однолітків займатися спортом та активно залучатися до здорового образу життя. "Хочу побажати вести активний образ життя, шукати у собі таланти, бо кожен з нас є унікальною,  обдарованою особистістю. Ми живемо в такий час, коли є маса можливостей подорожувати по світу та презентувати своїми успіхами нашу країну", - говорить він.